вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
16.09.2024м. ДніпроСправа № 904/2454/24
За позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця"
до Приватного акціонерного товариство "ПІВНІЧНИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ"
про стягнення 3 % річних та індексу інфляції
Суддя Юзіков С.Г.
Без участі представників сторін
Позивач просить стягнути з Відповідача 32 782,75 грн. - 3 % річних, 146 200,56 грн. - індексу інфляції, мотивуючи несвоєчасною оплатою послуг Перевізника.
Відповідач позов заперечує, мотивуючи тим, що пунктом 2.14. роз'яснень Президії Вищого господарського суду України від 29.05.2002 N 04-5/601 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею" передбачено, що за змістом ч. 2 ст. 924 ЦК України, ст. 314 ГК України, ст. 105 Статуту залізниць України сторони несуть обмежену матеріальну відповідальність за перевезення у межах і розмірах, передбачених Статутом та окремими договорами. Тому у вирішенні спору, пов'язаного з невиконанням або неналежним виконанням залізницею, вантажовідправником, вантажоодержувачем обов'язків, що виникли у зв'язку з перевезенням вантажів, слід враховувати, що вони несуть відповідальність лише в межах, передбачених Статутом, а у встановлених ним випадках - угодою сторін. Вимоги щодо відшкодування збитків, заподіяних невиконанням чи неналежним виконанням договору перевезення у розмірі більшому, ніж це передбачено Статутом, задоволенню не підлягають. Відповідач наполягає, що нормами спеціального законодавства про залізничний транспорт встановлено обмежену відповідальність вантажовідправника, залізниці та вантажоодержувачів за договором перевезення - у межах і розмірах, передбачених Статутом залізниць України та окремими договорами. У іншому випадку, застосування відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК України, у вигляді стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення лише з вантажовідправника, було б дискримінаційним по відношенню до останнього та ставило б у привілейоване становище іншого учасника договору перевезення - залізницю. Також на думку Відповідача, встановлені граничні межі відповідальності перевізника за договором перевезення з залізниці, в якому не підлягають стягненню інфляційні втрати, річні відсотки та інші збитки, які також не нараховуються і на визнані залізницею в претензійному порядку суми до часу їх фактичного перерахування заявнику. У відзиві Відповідач просить застосувати позовну давність та зменшити стягувану суму.
05.07.2024 від Позивача надійшла відповідь на відзив, з якої вбачається, що Позивач відповідно до висновків Верховного Суду (постанова від 20.02.2020 у справі №910/313/19, постанова від 16.01.2020 у справі № 910/5827/19) витрати і збитки, не передбачені договором перевезення і Статутом залізниць України, підлягають відшкодуванню. З приводу строків позовної давності позивач звертає увагу, що у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц та від 24.04.2024 у справі № 657/1024/16-ц (п. 96) зроблено висновок, що "Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених у ст. 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (ст. 257 цього Кодексу)". Отже, строк позовної давності у даному спорі становить не один рік, як помилково стверджує відповідач, а три роки. Тобто, якщо період нарахування 3% річних та інфляційних втрат у даному спорі розпочинається з травня 2022 року, то трирічний строк позовної давності спливає у травні 2025 року. У свою чергу, позов AT "Українська залізниця" поданий 06.06.2024, тобто в межах трирічного строку.
Від Відповідача надійшла заява про застосування строку позовної давності.
09.07.2024 від Відповідача надійшла відповідь на відзив, в якому останній зазначив, що посилання Позивача на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 16.01.2020 у справі № 910/5827/19 та від 20.02.2020 у справі № 910/313/19 в даному випадку є недоречним, з підстав викладених у відповіді. Оскільки взаємовідносини сторін у даній справі виникли з Договору перевезень, то, відповідно до приписів ч. 5 ст. 307 ГК України, ст. 908 ЦК України, ст. 105 Статуту залізниць України, відповідальність Відповідача за перевезенням має визначатися транспортними кодексами, Транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. При цьому Відповідач, як вантажоодержувач, несе матеріальну відповідальність за перевезення у межах і розмірах, передбачених цим Статутом та окремими договорами, у зв'язку з чим, посилання Позивача на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 16.01.2020 у справі №910/5827/19 та від 20.02.2020 у справі № 910/313/19 в даному випадку є недоречним.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, господарський суд, -
01.07.2022 сторони уклали Договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом (далі Договір), за п. 1.1. якого предметом Договору є організація та здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, інших послуг, пов'язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у власних вагонах Перевізника (Позивача), вагонах залізниць інших держав та/або вагонах Замовника (Відповідача), пов'язаних з цим сукупних послуг (далі - послуги) і проведення розрахунків за ці послуги.
У розумінні Договору користування вагоном не є орендою майна, а плата за використання (користування) власного вагона Перевізника не є орендною платою.
Надання послуг за Договором може підтверджуватися одним з таких документів: накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю, відомістю плати за користування вагонами, відомістю плати за подання/забирання вагонів та маневрову роботу, іншими документами (п. 1.4. Договору).
Перевізник, за результатом розгляду заяви (акцепту), направляє Замовнику у власній інформаційній системі Перевізника повідомлення з накладенням КЕП: або про мотивоване повернення без розгляду заяви (акцепту) із зазначенням причин для такого повернення; або про дату укладення договору, присвоєння Замовнику коду Замовника як платника, коду вантажовідправника/вантажоодержувача. Код платника є номером договору із Замовником (п. 1.9. Договору).
Договір є укладеним з дня надання Замовнику Перевізником Інформаційного повідомлення про укладення Договору, але не раніше дня введення його в дію відповідно до пункту 12.1 Договору (п. 1.10 Договору).
Відповідно до п. 2.1. Договору Обов'язки замовника:
- сплачувати послуги Перевізника та інші платежі, належні Перевізнику за Договором з сум внесеної переплати за кодом платежу.
Самостійно визначати розмір попередньої оплати та періодичність винесення на підставі діючих тарифів та умов Договору, при цьому зобов'язаний враховувати обсяг запланованих перевезень, вагонообіг, строк перебування вагону за межами України та інших послуг Перевізника (підп. 2.1.4. Договору);
- у строки, встановлені розд. 4 Договору, підписувати акти звіряння розрахунків, зведені відомості.
Підписувати не пізніше двох робочих днів від дня надання послуг накопичувальні картки зборів за роботи (послуги) та штрафів, пов'язаних з перевезенням вантажів (вантажобагажу) форми ФДУ-92, відомості плати за користування вагонами форми ГУ-46,відомості плати за користування контейнерами форми ГУ-46к, відомості плати за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу форми ГУ-46а. А у випадку оформлення вказаних вище документів в паперовій формі на вимогу Замовника - підписувати та на давати Перевізнику не пізніше двох робочих днів від дня надання такої його вимоги (підп. 2.1.7. Договору).
Розрахунки за Договором здійснюються через філію "Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень" АТ "Укрзалізниця" (п. 4.1. Договору).
Договір діє з дня укладання, але не раніше дати введення в дію, що визначається Перевізником в повідомленні про оприлюднення Договору здійсненого на веб-сайті http://uz.cargo.com / та діє до його припинення. Дата введення в дію не може бути раніше 30 днів з дня оприлюднення Договору. На звернення Замовника умови Договору застосовуються до відносин з Замовником, які виникли між сторонами до його укладання та введення в дію (п. 12.1. Договору).
В процесі господарської діяльності Позивач надавав послуги Відповідачеві в межах реалізації зобов'язань за Договором. Відповідач спожиті послуги своєчасно не оплатив, у зв'язку з чим Позивач звертався до суду з позовом до Відповідача.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 27.12.2022 у справі № 904/3881/22, залишеним без змін Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 01.08.2023, позов задоволено, з ПрАТ "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" на користь АТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" АТ "Українська залізниця" стягнуто 797 320,80 грн. - плати за користування вагонами, 74 304,84 грн. - збору за зберігання вантажу, 13 074,38 грн. - судового збору.
Посилаючись на ст. 625 ЦК України, на прострочений борг Відповідача, підтверджений рішенням суду у справі № 904/3881/22, Позивач нарахував 32 782,75 грн. - 3 % річних за період з 11.05.2022 по 15.08.2023 та 146 200,56 грн. - індексу інфляції за період з 11.05.2022 по 31.07.2023.
Всі нарахування проводилися окремо за кожним документом.
Наведені обставини стали причиною звернення Позивачем з позовом та є предметом спору у даній справі.
Предметом доказування в даній справі є наявність підстав нарахування та обґрунтованість стягуваних сум.
Відносини, що виникли між сторонами у справі є господарськими, тому, згідно зі ст.4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 ГК України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 307 ГК України, положення якої кореспондуються із положеннями статті 909 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Згідно з ч. 5 ст. 307 ГК України, яка кореспондуються з положеннями ч. 2 ст. 908 та ст. 920 ЦК України, умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.
Статтею 8 Закону України "Про залізничний транспорт" визначено, що перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти залізничним транспортом загального користування організується на договірних засадах. Для забезпечення виконання договірних зобов'язань здійснюється перспективне та поточне планування перевезень. Умови та порядок організації перевезень, нормативи якості вантажних перевезень (терміни доставки, безпека перевезень, схоронність вантажів) та обслуговування пасажирів, відправників і одержувачів вантажів визначаються Статутом залізниць України, Правилами перевезень вантажів та Правилами перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України.
При цьому, Статут визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, які користуються залізничним транспортом (п. 2 Статуту).
На підставі цього Статуту затверджені Міністерством транспорту Правила перевезень вантажів, які є обов'язковими для всіх юридичних осіб (п. 5 Статуту).
Абзацом 2 п. 64 Статуту визначено, що під'їзні колії призначено для транспортного обслуговування одного або кількох підприємств у взаємодії із залізничним транспортом загального користування. Взаємовідносини залізниці з підприємством, порядок і умови експлуатації залізничних під'їзних колій, визначаються договором. Порядок подачі і забирання вагонів і контейнерів на залізничній під'їзній колії встановлюється договором на експлуатацію залізничної колії (договором на подачу та забирання вагонів) (абз. 1, 4 п.71 Статуту).
Час перебування вагонів під навантаженням і вивантаженням у разі обслуговування залізничної під'їзної колії локомотивом залізниці визначається з моменту фактичної подачі вагонів на місце навантаження або вивантаження до моменту одержання станцією від підприємства повідомлення про готовність вагонів до забирання.
Час знаходження вагонів на залізничних під'їзних коліях, що обслуговуються їх локомотивами, визначається з моменту передачі вагонів на передавальних коліях.
Місце і порядок операцій встановлюються договором про експлуатацію залізничної під'їзної колії. Норми часу на операції передачі не повинні перевищувати однієї хвилини на вагон і 30 хвилин на всю пред'явлену партію вагонів (абз. 1-3 п. 76 Статуту).
Згідно з п. 6 Статуту вантаж - матеріальні цінності, які перевозяться залізничним транспортом у спеціально призначеному для цього вантажному рухомому складі.
Відповідно до п. 119 Статуту за користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під'їзних колій, портами, організаціями, установами, громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності вноситься плата. Порядок визначення плати за користування вагонами (контейнерами) та звільнення вантажовідправника від зазначеної плати у разі затримки забирання вагонів (контейнерів), що виникла з вини залізниці, встановлюється Правилами. Зазначена плата вноситься також за час затримки вагонів на станціях призначення і на підходах до них в очікуванні подання їх під вивантаження, перевантаження з причин, що залежать від вантажоодержувача, власника залізничної під'їзної колії, порту, підприємства. За час затримки на коліях залізниці вагонів, що належать підприємствам чи орендовані ними, стягується 50 відсотків зазначених розмірів плати.
Відповідно до підп. 2.2. п. 2 розд. ІІІ Збірник Тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги затвердженого Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України № 317 від 26.03.2009, при виникненні на станції ускладнень, пов'язаних із несвоєчасним вивантаженням і вивезенням вантажів одержувачами (експедиторами), начальник залізниці має право збільшити ставку збору за зберігання вантажів до двократного розміру. Підвищена ставка вводиться після двох годин з моменту повідомлення одержувача про введення підвищеної ставки, але не раніше ніж через 24 години після закінчення терміну безоплатного зберігання.
Порядок користування вагонами визначається Правилами користування вагонами і контейнерами, затвердженими наказом Мінтранспорту України №113 від 25.02.1999, пунктами 3, 4 яких передбачено, що облік часу користування вагонами і контейнерами та нарахування плати за користування ними провадиться на станціях відправлення та призначення за відомістю плати за користування вагонами форми ГУ-46 (додаток 1), відомістю плати за користування контейнерами форми ГУ-46к (додаток 11), які складаються на підставі пам'яток про подавання/забирання вагонів форми ГУ-45 (додаток 2), пам'яток про видачу/приймання контейнерів форми ГУ-45к (додаток 8), повідомлення про закінчення вантажних операцій з вагонами (додаток 12), актів про затримку вагонів форми ГУ-23а (додаток 3), актів загальної форми ГУ-23 (додаток 6).
Відомості плати за користування вагонами складаються на вагони, що подаються під навантаження та вивантаження, і є документами обліку часу перебування вагонів у пунктах навантаження та вивантаження та на під'їзних коліях і містять розрахунки платежів за користування вагонами.
Відомості плати за користування вагонами, контейнерами складаються на вагони, контейнери, що подаються під навантаження та вивантаження, є документами обліку часу перебування вагонів, контейнерів у пунктах навантаження та вивантаження та на під'їзних коліях і містять розрахунки платежів за користування вагонами, контейнерами.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 193 ГК України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону та інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його не виконання або виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобов'язання.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України (ч.1 ст. 18 ГПК України).
Обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч.4 ст. 75 ГПК України).
Згідно зі ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У ст. 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 78, 79 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно зі ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідач позов заперечує з викладених у відзиві підстав.
Перевіривши доводи сторін, суд приймає позицію Позивача і не погоджується з Відповідачем.
Так, згідно з ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 ГПК України, за якою обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.05.2018 по справі №910/9823/17.
Преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України" та від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Христов проти України", №24465/04, від 19.02.2009, "Пономарьов проти України", №3236/03, від 03.04.2008).
Згідно з пунктом 4 Правил користування вагонами і контейнерами відомості плати за користування вагонами, контейнерами складаються на вагони, контейнери, що подаються під навантаження та вивантаження, є документами обліку часу перебування вагонів, контейнерів у пунктах навантаження та вивантаження та на під'їзних коліях і містять розрахунки платежів за користування вагонами, контейнерами.
У разі непогодження даних, зазначених у відомості, представник вантажовласника зобов'язаний підписати відомість із зауваженнями.
Відповідно до пункту 2.6 Правил розрахунків за перевезення вантажів облік витрачених коштів здійснюється на підставі перевізних документів, накопичувальних карток (додаток 3), відомостей плати за користування вагонами та контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу, які можуть бути оформлені в електронному вигляді (з накладенням електронного цифрового підпису).
Усі належні залізниці платежі за додаткові послуги, штрафи (які не були включені в перевізні документи і у відомості плати за користування вагонами та контейнерами) включаються в накопичувальні картки, які складаються станціями в трьох примірниках із зазначенням у них відомостей про надані послуги і їх вартість. Ці відомості підтверджуються підписами працівника станції і вантажовласника. Один примірник накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами та контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу надаються вантажовласнику.
Беручи до уваги факти, встановлені у справі № 904/3881/22, рішення в якій набрало законної сили, Відповідач підписав відомості плати за користування вагонами ф.ГУ-46 №07059188, 10059194, 10059195, 10059196, 13059187, 13059203, 13059184, 14059186, 14059205, 15059223, 17059223, 17059224, 17059204, 10059176, 18059255, 19059228 та накопичувальні картки ф.ФДУ-92 №09059035, 09059036, 13059042, 13059043 із запереченнями. Вказане унеможливило списання залізницею плати за користування вагонами зазначеними в накладних № 42369694, 42864496, 42369603, 42369660, 42369678, 42369702, 42371377, 42377614, 42377598, 15323, 15324, 15169, 15330, 15331, 75401, 75505, 75409, 75372, 18558, 18557, 75400, 75399, 00186, 00182, 00187, 00195, 00196, 75279, 75286, 01576, 01577, 01575, 01573, 01580, 75599, 200535, 19071, 19072, 19073, 75275, 75282, 75273, 61398, 75398, 15322, 75410, 75408, 00181, 00000088, 01574, 200519, 200527, 18906, 15329, 75288, 75276, 12665, 15327, 15332, 15328, 15011, 01254, 01255, 01256, 75280, 75270, 75267, 01257, 15321, 75728, 75727, 75724, 75729, 75730, 75268, 75287, 75271, 61488, 61478, 61477, 61523, 00197, 75725, 75726, 15402, 01251, 15399, 61491, 61479, 61490, 61489, 14475, 19790, 61524, 000027, 199422, 199489, 199463, 201962, 00000542, 00000541, 00000553, 202150, 202176, 202127, 202135, 202317, 16159, 201657, 201996, 201988, 202002, 202010, 16396, 16158, 16398, 16397, 61513, 61512, 75723, 615302 615294, 615252, 00000104, 00000559, 00000560, 00000556, 197905, 197913, 201707, 201699, 201673, 000033, 000033, 19526, 20085, 20084, 20081, 20083, 20082, 20080, 01671, 16148, 008675, 008697, 008673, 008624, 16153, 16156, 16155, 16157, 16152, 01214, 76456, 76454, 202242, 201897, 202234, 202267, 202259, 008674, 201913, 199455, 199414, 201889, 201939, 199448, 199471, 199497, 202192, 202200, 202218, 202184, 202226, 202044, 202028, 202051, 202069, 01245, 16149, 01662, 16154, 202333, 002599, 202036, 01246, 76452, 76455, 202275, 199430, 201871, 201921, 008625, 201905, 76453, 16151, 008623, 008622 у розмірі 797 320,80грн. з ПДВ та збору за зберігання вантажу за накопичувальними картками ф.ФДУ-92 №09059035, 09059036, 13059042, 13059043 у розмірі 74 304,84 грн. з ПДВ. При цьому, з огляду на умови пункту 2.1.7 Договору обов'язок підписати означені накопичувальні картки та відомості плати у Відповідача виник після двох робочих днів від дня надання послуг, що підтверджується одним із документів передбачених п. 1.4 Договору.
З огляду на законодавчо встановлений порядок оплати спірних у даній справі послуг (автоматичне списання з рахунку відповідача), оплата за надані залізницею послуги здійснюється негайно в день підписання (оформлення) накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами, відомості плати за подавання/забирання вагонів та маневрову роботу. При цьому, відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню з дня, наступного за днем оформлення накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами, відомості плати за подавання/забирання вагонів та маневрову роботу.
Виходячи з положень чинного законодавства, Договору та інших доказів, у Відповідача виник обов'язок внести плату за користування вагонами і збору за зберігання вантажу з моменту надання таких послуг та фіксації їх надання у відповідних документах (відомостях плати, накопичувальних картках) , рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій лише підтверджено виникнення обов'язку сплатити послуги за результатами їх надання/споживання. Незгода Відповідача з обсягами таких послуг, їх вартістю не спростовує сам факт їх надання/споживання безпосередньо в спірний період та, відповідно, виникнення обов'язку оплати цих послуг у встановлений Договором і чинним законодавством строк.
Положення ч. 2 ст. 625 ЦК України застосовується судом за наявності порушення боржником грошового зобов'язання. В розумінні чинного законодавства, грошовим зобов'язанням вважається зобов'язання, змістом якого є сплата боржником грошей. Грошові зобов'язання можуть бути частиною інших оплатних зобов'язань (наприклад, обов'язок покупця сплатити гроші за придбаний товар, обов'язок наймача оплатити користування майном тощо), а можуть мати самостійний характер (відносини позики, кредиту, банківського вкладу тощо). Правила зазначеної статті розповсюджуються на будь-які грошові зобов'язання, а також незалежно від того, чи передбачена сплата грошей в готівковій чи в безготівковій формі.
Крім того, суд звертає увагу, що ст. 625 ЦКУ не застосовується лише у певних спорах, а саме:
- у трудових правовідносинах (роботодавець не є кредитором перед працівником, затримка виплат за роботу передбачена іншим законодавством) (пост. ВП ВС від 17.01.2019 року у справі № 296/1390/18);
- у правовідносинах де гроші є товаром (обмін валют, купівлі-продажу монет, повернення грошей на зберіганні, передачі грошей перевізником тощо)
- до зобов'язань, які підлягають виконанню у натуральній формі (пост. ОП КЦС ВС від 06.03.2019 року у справі № 757/44680/15).
Відтак, заявлені Позивачем вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, обґрунтовані ст. 625 ЦК України, що підлягає застосуванню у випадку порушення грошового зобов'язання, в частині стягнення вказаних нарахувань та підлягають задоволенню.
При цьому, вартість наданих Позивачем послуг не є збитками чи штрафними санкціями, тому суд не приймає заперечення Відповідача, викладені у відзиві на позов.
Стягнення Позивачем індексу інфляції та річних з простроченої суми, є компенсацією від знецінення грошових коштів, несвоєчасно сплачених Відповідачем за надані Позивачем послуги.
Перевіривши наданий Позивачем розрахунок, за допомогою "Юридична інформаційно-пошукова система "Законодавство", суд встановив, що розрахунки 3 % річних та індексу інфляції проведено правильно.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що до стягнення з Відповідача належать: 32 782,75 грн. - 3 % річних, 146 200,56 грн. - індексу інфляції.
Щодо застосування позовної давності, суд бере до уваги, що у рішеннях від 20.09.2011 (справа ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"), від 22.10.1996 (справа "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства") вказано, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Позовна давність, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.
Відповідно до ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (ч. 1 ст. 258 ЦК України).
Відповідно до п. 7.3 Договору строк позовної давності за вимогами Перевізника до Замовників, що випливають з правовідносин сторін за Договором становись один рік.
Суд бере до уваги, що вимоги про стягнення грошових коштів, нарахування яких передбачених ст. 625 ЦК України не є додатковими вимогами, в розумінні ст. 266 ЦК України, а тому закінчення перебігу строку позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення строку позовної давності за вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних витрат. Стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливо до моменту фактичного виконання зобов'язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.
До правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених у статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (ст. 257 цього Кодексу).
Невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову (постанова ВП ВС від 08.11.2019 № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19).
Враховуючи встановлене судом прострочення виконання Відповідачем грошового зобов'язання, нараховані Позивачем до стягнення інфляційні втрати та 3% річних від простроченої суми заборгованості відповідають вимогам чинного законодавства та заявлені правомірно.
Вирішуючи заяву Відповідача про зменшення розміру індексу інфляції та 3% річних на підставі ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, суд бере до уваги, що відповідно до ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Виходячи із загальних засад, встановлених у ст. 3 ЦК України, а саме - справедливості, добросовісності та розумності суд, з урахуванням усіх конкретних обставин справи, має право при винесенні рішення про стягнення штрафу зменшувати його розмір.
При вирішенні питання про зменшення штрафних санкцій, суд, крім розміру збитків, повинен також враховувати: ступінь виконання зобов'язання, майновий стан сторін, не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу, тобто суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку. Суд також може зменшити розмір штрафних санкцій у разі наявності інших обставин, які мають істотне значення, однак, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов'язком суду, а є його правом і виключно у виняткових випадках.
Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом наведеної норми закону нараховані 3 % річних та інфляційні втрати на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки вони є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними коштами, що належать до сплати кредиторові.
За таких обставин, беручи до уваги, що стягувані суми відносно основного боргу і періоду прострочки не є надмірним, враховуючи інтереси обох сторін, беручи до уваги, що саме з вини Відповідача Позивач не зміг вчасно одержати плату за користування вагонами та збір за зберігання вантажів, суд не вбачає підстав для зменшення стягуваних сум.
Згідно зі ст. 129 ГПК України судовий збір у справі слід покласти на Відповідача.
Керуючись ст. 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241, 247 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" (50079, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, код 00191023) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5, код 40075815) в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (49038, м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, буд. 108, код 40081237) 32 782,75 грн. - 3 % річних, 146 200,56 грн. - індексу інфляції, 3 028,00 грн. - судового збору.
Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду у строк, передбачений ст.256 ГПК України.
Суддя С.Г. Юзіков