02.07.2024 року м.Дніпро Справа № 904/16/23
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідач)
суддів: Іванова О.Г., Паруснікова Ю.Б.,
секретар судового засідання Зелецький Р.Р.
представники сторін:
від скаржника: Костюченко О.Т.;
від відповідача: Яланська Ю.П.;
представники третіх осіб у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином
розглянувши апеляційну скаргу Дніпровської міської ради на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 05.12.2023 року у справі № 904/16/23 (суддя Назаренко Н.Г.)
за позовом: Дніпровської міської ради, м. Дніпро
до: Товариства з обмеженою відповідальністю "ДРИММ", м. Дніпро
третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_1 , с. Вербівське, Васильківський район, Дніпропетровська область
третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, м. Дніпро
про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, скасування державної реєстрації та припинення права власності,-
Дніпровська міська рада звернулась до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДРИММ", в якому просила:
1. Усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 шляхом зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "ДРИММ" знести самочинно побудовану автозаправну станцію загальною площею 3,3 кв.м., яка складається з літ. А - операторська, літ. Б - навіс, літ. В під Б - колонка, літ. Г під Б - резервуар, літ. Д - навіс, літ. Е під Д - колонка, літ. Ж під Д - резервуар, літ. И - вбиральня, літ. К - навіс, літ. Л під К - колонка, літ. М під К - колонка, І - мостіння (реєстраційний номер нерухомого майна: 1945542512101), що розташована за адресою: м. Дніпро, вул. Київська, буд. 2А.
2. Скасувати державну реєстрацію та припинити право власності із закриттям розділу на об'єкт нерухомого майна, а саме: автозаправну станцію, загальною площею 3,3 кв.м., яка складається з літ. А - операторська, літ. Б - навіс, літ. В під Б - колонка, літ. Г під Б - резервуар, літ. Д - навіс, літ. Е під Д - колонка, літ. Ж під Д - резервуар, літ. И - вбиральня, літ. К - навіс, літ. Л під К - колонка, літ. М під К - колонка, І - мостіння, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер нерухомого майна: 1945542512101).
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 05.12.2023 року у справі №904/16/23 відмовлено у задоволенні позову.
Обгрунтовуючи рішення, суд першої інстанції послався на те, що відповідач є добросовісним набувачем спірного нерухомого майна, а позивачем не доведено належними та обґрунтованими доказами самочинність побудови спірного майна. У свою чергу, недотримання порядку оформлення права на земельну ділянку, на якій розташована нерухомість, не може бути підставою для обмеження права ТОВ "ДРИММ", як власника нерухомості, на користування цією нерухомістю та, як наслідок - земельною ділянкою, на якій вона розташована, оскільки користування нерухомістю неможливе без користування земельною ділянкою.
Не погодившись з рішенням, Дніпровська міська рада звернулася до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить це рішення скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
В апеляційній скарзі зазначає наступні доводи:
Дніпровська міська рада не зверталась до суду з позовною заявою в порядку ст. 388 ЦК України, а звернулась з позовом про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та скасування записів про реєстрацію права власності, тобто з позовом негаторного характеру відповідно до ст. 376 ЦК України.
Для вирішення спору суд повинен був встановити обставини самочинного будівництва. Для цього, перш за все, слід встановити, коли саме здійснювалося будівництво та реконструкція, та чи була надана земельна ділянка на цей час саме з такою метою.
Суд першої інстанцій обмежився посиланням на встановленні Ленінським районним судом м. Дніпропетровська обставин добросовісності набуття за ТОВ "ДРИММ" права власності на об'єкт нерухомого майна на підставі іпотечного договору, залишив поза увагою та не надав правової оцінки обставинам щодо дотримання передбачених законодавством правил і порядку здійснення відповідачем забудови (реконструкції).
Однак, вказане нерухоме майно є об'єктом самочинного будівництва, оскільки побудоване на земельній ділянці, не відведеній для цієї мети, без відповідних дозвільних документів.
Враховуючи, що спірне нерухоме майно є об'єктом самочинного будівництва, то ефективним способом захисту порушених прав Дніпровської міської ради є вимога про знесення такого будівництва відповідно до частини ч. 4 ст. 376 ЦК України. При цьому обставина щодо державної реєстрації права власності на цей об'єкт не спростовує факт самочинності зведення цього нерухомого майна та наявності підстав для застосування ст.376 ЦК України.
Скаржник вказує, що право органу місцевого самоврядування, який діє в інтересах територіальної громади, звільнити земельну ділянку від самочинно збудованих будівель з огляду на доведену незаконність і безпідставність набуття відповідачами права власності на ці будівлі, становить пропорційне втручання у право власності з дотриманням рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства) та інтересами особи, яка зазнала такого втручання.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечує проти наведених апелянтом обставин, заперечує проти задоволення апеляційної скарги в цілому.
Просить рішення господарського суду Дніпропетровської області від 05.12.2023 року у справі №904/16/23 залишити без змін.
Відповідач зазначає, що рішення про реєстрацію права власності на вказане нерухоме майно було прийнято на підставі належних документів, право власності на вказане нерухоме майно виникло і було зареєстровано за ОСОБА_1 законно, що свідчить про те, що спірне майно не є самочинним будівництвом.
Відповідач посилається на те, що є добросовісним набувачем спірного нерухомого майна на підставі договору іпотеки.
Звертає увагу, що:
- в обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається виключно на лист Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області та стверджує, що у ОСОБА_1 відсутні документи, які надали йому право на виконання підготовчих та будівельних робіт, та документи, які засвідчили прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту автозаправної станції. Однак, набувач (відповідач) не може відповідати у зв'язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном;
- на момент укладання договору іпотеки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстроване право власності на нерухоме майно за ОСОБА_1 , який на момент укладення іпотечного договору мав належним чином оформлені правовстановлюючі документи на нього, що не викликали жодного сумніву;
- позивачу потрібно довести факт того, що дане нерухоме майно є самочинно побудованою автозаправною станцією, довести недобросовісність дій ОСОБА_1 , та відповідача;
- відповідач, зареєструвавши право власності на майно, ініціював реалізацію свого права відповідно до законодавства на одержання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, необхідної для його обслуговування, а саме: звернувся з таким клопотанням до Дніпровської міської ради. Однак, рішення про надання/відмову дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування, Дніпровською міською радою не прийнято;
- відповідач вживав заходи по оформленню спірної земельної ділянки, а відсутність документів про право користування земельною ділянкою, яка знаходиться під цією нерухомістю, не може бути підставою для обмеження права ТОВ "ДРИММ" як власника нерухомості;
- звертаючись з даними позовними вимогами Дніпровська міська рада повинна довести, що захід із втручання у право власності відповідача є пропорційним визначеній меті, та довести, що дана вимога про знесення побудованої на земельній ділянці споруди не становитиме для відповідача такого індивідуального тягаря, який є надмірним з урахуванням конкретних обставин справи, зокрема, з урахуванням поведінки відповідача у відносинах з власником земельної ділянки, а також суспільних інтересів.
Відповідач зазначає, що права ради у даному випадку можуть бути захищені шляхом повернення земельної ділянки, привівши її у придатний для використання стан шляхом знесення самочинного будівництва, а позовні вимоги про скасування державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна із закриттям розділу, та з припиненням прав на нього, задоволенню не підлягають, оскільки задоволення цих вимог не призведе до ефективного способу захисту порушених прав.
27.03.2024 року від відповідача надійшли письмові пояснення.
Відповідач зазначає, що:
- самовільне зайняття земельної ділянки є відмінним від користування земельною ділянкою за відсутності належним чином оформлених документів на неї;
- підставою користування відповідачем земельною ділянкою є набуття та реєстрація відповідачем права власності на нерухоме майно, яке знаходиться на цій земельній ділянці, на підставі укладеного 25.10.2019 року іпотечного договору, який, у свою чергу, є чинним;
- з боку ТОВ "ДРИММ" жодного самовільного захоплення земельної ділянки не було. ТОВ "ДРИММ" вживало заходи по оформленню спірної земельної ділянки, а, отже, відсутність у нього відповідних документів на земельну ділянку не може розцінюватися як підстава для застосування до нього приписів ст. 212 Земельного кодексу України;
- крім того, позивач не надав суду документів, які ідентифікують як земельну ділянку, так і нежитлові приміщення, про знесення яких йде мова, зокрема: фото таблиці; акти обстеження земельної ділянки; акти перевірки дотримання вимог земельного законодавства, складені працівником відділу контролю за використання земель управління земельних відносин; відомості про те, коли саме виявлено порушення земельного законодавства; графічні матеріали, висновки землевпорядної чи будівельно-технічної експертизи, які вказували б на конкретну земельну ділянку, на якій розташована автозаправна станція та характеристики будівлі, яку позивач вимагає демонтувати;
- вирішуючи питання про знесення нерухомого майна, суди в кожному випадку з'ясовують, яку частину земельної ділянки займає споруджена будівля, її розмір і конфігурацію, яка частина будівлі підлягає знесенню. Не встановлення вказаних обставин унеможливлює виконання такого рішення.
17.06.2024 року від відповідача надійшли додаткові письмові пояснення.
Позивач в обґрунтування своїх вимог посилається на відсутність документів, які надали право ОСОБА_1 (третій особі-1) на виконання підготовчих та будівельних робіт, та документів, які засвідчили прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту - автозаправної станції.
Тобто, фактично позивач стверджує, що наявні у справі копії дозволу на виконання будівельних робіт від 15.10.2010 року та декларації про готовність об'єкта до експлуатації № ДП 14211019561, зареєстрованої 19.07.2011 року, є документами, які мають ознаки підробки.
Позивач на підтвердження зазначених вище фактів долучив також до матеріалів справи Лист ДАБІ у Дніпропетровській області від №20.03.2020 року № 1004-1.14/743, яким на думку ДМР підтверджується факт відсутності дозвільних документів.
Разом з тим, зміст даного листа зводиться не до відсутності дозвільних документів, декларації та їх реєстрації, а до того, що у ДАБІ відсутня інформація щодо реєстрації декларації № ДП 14211019561 від 19.07.2011 року.
Однак, станом на час видачі дозволу на виконання будівельних робіт № 546-1/2010-04 від 15.10.2010 року, Єдиного електронного реєстру ще не існувало, що і обґрунтовує відсутність у вказаному Єдиному реєстрі даного документу, але відповідна інформація повинна бути наявною в архіві уповноваженого органу державної влади, в які відповідач звернувся з відповідними запитами.
02.07.2024 року відповідачем подано клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи.
У змісті клопотання зазначено, що у відповідях на адвокатські запити вказується, що до Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України не були передані відомості щодо реєстрації дозволів на виконання будівельних робіт за період з 15.10.2010 рокупо 20.10.2010 року та декларацій про готовність об'єкта до експлуатації, складені та видані посадовими особами відповідних органів виконавчої влади, за період з 19.07.2011 року по 24.07.2011 року, а також у них відсутні книги реєстрації зазначених документів.
У Державної архітектурно-будівельної інспекція України відомості щодо дозволів на виконання будівельних робіт та декларації про готовність об'єкта до експлуатації, складені та видані посадовими особами, а також книги реєстрації зазначених документів за згадані вище періоди також відсутні.
Тому, наданий позивачем лист департаменту Державної архітектурно- будівельної інспекції у Дніпропетровській області не доводить відсутність самих дозвільних документів, копії яких містяться в матеріалах справи, а, отже, не доводить, що спірне майно є самочинним.
Треті особи відзиви на апеляційну скаргу не надали, участь своїх представників у судове засідання не забезпечили.
Відповідно до ч.3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч.1 ст. 202 ГПК України).
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.01.2024 року для розгляду апеляційної скарги визначена колегія суддів у складі головуючого судді Верхогляд Т.А., суддів Паруснікова Ю.Б., Іванова О.Г.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 09.01.2024 року витребувано у господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи №904/19/23; відкладено розгляд питання щодо руху апеляційної скарги до надходження матеріалів справи до Центрального апеляційного господарського суду.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 01.02.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою; розгляд справи призначено у судовому засіданні на 27.03.2024 року на 14:50 год.
У судовому засіданні 27.03.2024 року розгляд апеляційної скарги відкладено на 29.05.2024 року о 15:00 год.
У судовому засіданні 29.05.2024 року розгляд апеляційної скарги відкладено на 02.07.2024 року.
02.07.2024 року судом оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Обговоривши доводи апеляційної скарги та надані заперечення, заслухавши присутніх учасників справи, дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів доходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що згідно інформації, що міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Деллаловим А. О, як державним реєстратором, до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 23.10.2019 року внесено запис про право власності № 33842399 за ОСОБА_1 на об'єкт нерухомого майна - автозаправну станцію (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1945542512101) загальною площею 3,3 кв.м, яка складається з літ. А- операторська, літ. Б- навіс, літ. В під Б- колонка, літ. Г під Б- резервуар, літ. Д - навіс, літ. Е під Д- колонка, літ. Ж під Д -резервуар, літ. И- вбиральня, літ. К - навіс, літ. Л під К - колонка, літ. М під К - колонка, І- мостіння яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Підставою реєстрації права власності є дозвіл на виконання будівельних робіт, серія та номер: 307/2010-04, виданий 15.10.2010 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області та декларація про готовність об'єкта до експлуатації, серія та номер: ДП 14211019561, виданий інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області.
З метою з'ясування фактичних обставин, Дніпропетровською міською радою був направлений відповідний запит про надання інформації до інспекції державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області.
ДАБІ у Дніпропетровській області листом від 20.03.2020 року №1004-1.14/743 повідомила, що станом на час надання відповіді відсутня інформація щодо видачі/реєстрації документів, що дають право на виконання будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач вважає, що правовстановлюючий документ, на підставі якого за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на автозаправну станцію за адресою: АДРЕСА_1 , уповноваженим органом не видавався, тобто відсутній.
Для з'ясування фактичних обставин щодо передачі спірної земельної ділянки в користування, був сформований запит до департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради.
Департамент по роботі з активами Дніпровської міської ради листом від 11.03.2020 року № 4/11-1195 повідомив, що станом на 27.02.2020 року інформацією за результатами пошуку за адресою земельної ділянки у Системі не виявлено реєстраційних записів щодо цивільно-правових угод, укладених між міською радою та юридичними або фізичними особами на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач зазначає, що спірна земельна ділянка Орлянському Юрію Олександровичу та будь-якій іншій особі під будівництво не надавалась, право власності чи користування на неї також не надавалось.
Позивач стверджує, що земельна ділянка, на якій розташовано спірне самочинно побудоване нерухоме майно по АДРЕСА_1 , належить територіальній громаді міста Дніпро в особі Дніпровської міської ради та віднесена до земель комунальної власності відповідно до ст. ст. 80, 83 Земельного кодексу України та ст. 26, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
Всупереч цьому, між ТОВ "ДРИММ" та ОСОБА_1 був укладений іпотечний договір від 25.10.2019 року, предметом іпотеки за цим договором є нерухоме майно: автозаправна станція, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . загальною площею 3,3 кв.м., яка складається з літ. А- операторська, літ. Б- навіс, літ. В під Б- колонка, літ. Г під Б- резервуар, літ. Д - навіс, літ. Е під Д- колонка, літ. Ж під Д -резервуар, літ. И- вбиральня, літ. К - навіс, літ. Л під К - колонка, літ. М під К- колонка, І- мостіння та належить іпотекодавцю. Право власності на вищезгадану автозаправну станцію зареєстроване за іпотекодавцем в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 25.10.2019 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Деллаловим А.О..
На підставі іпотечного договору № 402 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Деллаловим А.О., як державним реєстратором, до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про іпотеку: 33860542, запис про обтяження: 33860569, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна: 1945542512101.
В подальшому, на підставі нотаріально посвідченої заяви від 30.11.2019 року № 466 вказане нерухоме майно за іпотечним договором перейшло до ТОВ "ДРИММ", про що приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Деллаловим А.О. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зроблено запис про право власності: 34529987, на об'єкт нерухомого майна за реєстраційним номером: 1945542512101.
Отже, станом на теперішній час власником автозаправної станції за адресою: АДРЕСА_1 є ТОВ "ДРИММ".
Позивач зазначає, що на підставі неіснуючих дозволу на виконання будівельних робіт, серія та номер: 307/2010-04, виданого 15.10.2010 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області та декларації про готовність об'єкта до експлуатації, серія та номер: ДІЇ 14211019561, виданої Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області, було зареєстровано право власності за ОСОБА_1 на спірний об'єкт, щодо якого в подальшому останнім здійснено розпорядження шляхом укладення договору іпотеки на користь ТОВ "ДРИММ", яке є предметом спору, без відповідних правових підстав, оскільки в силу закону ОСОБА_1 не набув право власності та не міг визнаватися власником.
Внаслідок самочинного будівництва автозаправної станції, з користування Дніпровської міської ради поза її волею на підставі підроблених дозвільних документів вибула земельна ділянка по АДРЕСА_1 , що і є причиною спору.
Відповідно до ч.1 ст. 317 Цивільного кодексу України ( далі - ЦК України) власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ч.ч.1,2 ст.319 ЦК України).
Згідно ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
За змістом ст.376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
У силу спеціального застереження, наведеного в ч.2 ст.376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Отже, правовий режим самочинного будівництва врегульовано ст.376 ЦК України. Норми зазначеної статті є правовим регулятором відносин, які виникають у зв'язку із здійсненням самочинного будівництва. Зокрема, за частиною другою цієї статті особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво, не набуває права власності на нього.
Можливі способи захисту прав особи - власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, також прямо визначені ст.376 ЦК України.
Так, ч.ч.3-5 ст.376 ЦК України встановлено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Якщо ж власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
Отже, знесення самочинно побудованого спірного об'єкта нерухомості відповідно до ч.4 ст.376 ЦК України є належним та ефективним способом захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво.
Формулювання положень ст.376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.
Враховуючи наведене, коли належний власник земельної ділянки не надавав згоди на будівництво на його земельній ділянці об'єкта нерухомого майна, він має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав як власника земельної ділянки (ч.2 ст.152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України)).
Висновки щодо способу захисту прав власника земельної ділянки у разі зведення на ній самочинного будівництва шляхом задоволення вимоги про знесення самочинно побудованого нерухомого майна є усталеними в судовій практиці Верховного Суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 року у справі № 923/196/20, Верховного Суду від 06.11.2019 року у справі № 910/14328/17, від 01.07.2020 року у справі № 755/3782/17, від 02.06.2021 року у справі № 910/14524/19, а також від 15.11.2023 року у справі № 916/1174/22, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі).
Водночас, згідно з положеннями ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлено судом.
Відповідно до ч.2 ст.376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
При цьому формулювання положень ст.376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Тож, як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила таке будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті (постанова від 07.04.2020 року у справі № 916/2791/13 (пункти 6.31- 6.33), постанова від 23.06.2020 року у справі № 680/214/16-ц (пункти 53- 56), постанова від 20.07.2022 року у справі № 923/196/20 (пункт 46)).
Тобто, відповідно до приписів ч.ч.3,5 ст.376 ЦК України як особа, що здійснила самочинне будівництво, так і власник земельної ділянки, на якій здійснили самочинне будівництво, можуть набути самочинно збудоване майно у власність. Однак для цього їм необхідно дотримуватись чіткого алгоритму дій, передбаченого в зазначеній статті.
Якщо нерухоме майно є самочинним будівництвом, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно у будь-який інший спосіб, окрім визначеного ст.376 ЦК України (тобто, на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за особою, яка його побудувала, або за власником земельної ділянки), є такою, що не відповідає вимогам цієї статті. Можливість настання інших правових наслідків, ніж передбачені ст.376 ЦК України, як у випадку самочинного будівництва, здійсненого власником земельної ділянки, так і у випадку самочинного будівництва, здійсненого іншою особою на чужій земельній ділянці, виключається.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 року у справі № 916/1174/22, за обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного ст.376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.
Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.
У даному випадку вимога про скасування державної реєстрації та припинення права власності із закриттям розділу на об'єкт нерухомого майна не є належним способом захисту інтересів позивача.
Відносно вимоги про усунення перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов'язання відповідача знести самочинно побудовану автозаправну станцію, колегія суддів зазначає наступне.
Встановлені судом обставини справи свідчать, що на спірній земельній ділянці ТОВ "ДРИММ" на праві приватної власності належить нежитлова будівля (нерухоме майно) загальною площею 3,3 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Зазначене нерухоме майно було набуто відповідачем від третьої особи-1 на підставі договору іпотеки, який є дійсним.
Позивач, посилається на відсутність дозвільних документів на виконання будівельних робіт та посилається на відсутність в Єдиному реєстрі інформації щодо видачі вказаних документів, про що зазначено у листі департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області від 20.03.2020 року № 1004-1.14/743.
Однак, у матеріалах справи наявний дозвіл на виконання будівельних робіт від 15.10.2010 року та копія декларації про готовність об'єкта до експлуатації № ДП 14211019561, зареєстрована 19.07.2011 року.
Ані дозвіл на виконання будівельних робіт, ані декларація про готовність об'єкта до експлуатації, зареєстрована Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області, не були скасовані, визнані незаконними чи недійсними, а отже, останні є чинними та створюють відповідні юридично значущі наслідки.
У свою чергу, колегія суддів приймає до уваги, що дозвіл на виконання будівельних робіт був виданий у 2010 році, в той час, як Порядок ведення єдиного реєстру отриманих повідомлень про початок виконання підготовчих і будівельних робіт, зареєстрованих декларацій про початок виконання підготовчих і будівельних робіт, виданих дозволів на виконання будівельних робіт, зареєстрованих декларацій про готовність об'єкта до експлуатації та виданих сертифікатів, відмов у реєстрації таких декларацій та у видачі таких дозволів і сертифікатів, затверджений Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 24.06.2011року №92, та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 19.07.2011 року за № 885/19623, набрав чинності лише 05.08.2011 року.
Отже, дозвільна документація для будівництва автозаправної станції, а саме, дозвіл на виконання будівельних робіт №546-1/2010-04, був виданий Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області 15.10.2010 року, тобто, до набрання чинності вказаним вище Порядком.
Станом на час видачі дозволу на виконання будівельних робіт від 15.10.2010 року, Єдиного реєстру ще не існувало, що і обґрунтовує відсутність у вказаному Єдиному реєстрі даного документу.
Що стосується декларації про готовність об'єкту до експлуатації № ДП 14211019561, зареєстрованої 19.07.2011 року, то на дату реєстрації даної декларації Єдиного реєстру також ще не існувало.
Лист ДАБІ у Дніпропетровській області від №20.03.2020 року № 1004-1.14/743, на який посилається апелянт, вказує лише на відсутність інформації щодо реєстрації вказаної декларації, але не на відсутність такої декларації в цілому.
Єдиним документом, що надається замовнику на підтвердження реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації, є сама декларація з відміткою про її реєстрацію, проставленою Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області.
Наявна у справі копія декларації про готовність об'єкта до експлуатації містить печатку Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області.
Таким чином, рішення про реєстрацію права власності на вказане нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 , було прийнято на підставі належних документів, право власності на вказане нерухоме майно виникло і було зареєстровано за ОСОБА_1 законно.
Відповідачем також було долучено до матеріалів справи копію постанови від 13.12.2022 року про закриття на підставі ч.1 п.2 ст.284 КПК України кримінального провадження №42021042010000240 у зв'язку з встановленням відсутності в діянні складу кримінального правопорушення.
Згідно даної постанови досудовим розслідуванням встановлено, що у 2019 році приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Деллаловим А.О., на підставі декларацій про готовність об'єктів до експлуатації здійснено державну реєстрацію права власності на 15 автозаправних станцій, у тому числі і за ОСОБА_1 . В ході досудового розслідування не було встановлено наявність в діянні складу кримінального правопорушення передбаченого ч.3 ст.197-1 КК України.
Крім того, у справі №205/3234/20, яка розглядалась Ленінським районним судом м. Дніпропетровська, Товариство з обмеженою відповідальністю "ДРИММ" було визнано добросовісним набувачем об'єкту нерухомого майна - автозаправної станції загальною площею 3,3 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна: 1945542512101.
Також вказаним рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24.11.2022 року у справі №205/3234/20 відмовлено Дніпровській міській раді у позові до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю "ДРИММ" про визнання іпотечного договору недійсним, припинення права власності на нерухоме майно, скасування записів про державну реєстрацію права власності та зобов'язання вчинити певні дії.
За положеннями ч. 4 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24.11.2022 року у справі №205/3234/20 встановлено наступні факти:
- ОСОБА_1 був отриманий дозвіл на виконання будівельних робіт № 546-1/2010-04 від 15.10.2010 року: будівництво автозаправної станції по АДРЕСА_1 проведено відповідно до проектної документації з терміном дії до 15.10.2010 року;
- 19.07.2011 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області зареєстрована декларація про готовність об'єкта до експлуатації;
- ТОВ "ДРИММ" є добросовісним набувачем спірного об'єкту нерухомого майна;
- у ТОВ "ДРИММ" виникло право власності на нерухомість на підставі цивільно-правових угод, яке зареєстроване відповідно до законодавства;
- недотримання порядку оформлення права на земельну ділянку, на якій розташована нерухомість, не може бути підставою для обмеження права ТОВ "ДРИММ", як власника нерухомості, на користування нерухомістю та, як наслідок - земельною ділянкою, на якій вона розташована, оскільки користування нерухомістю неможливе без користування земельною ділянкою;
- зобов'язання ТОВ "ДРИММ" в примусовому порядку звільнити земельну ділянку та передати її в натурі Дніпровській міській раді, фактично означає знесення належного підприємству на праві власності майна, що є порушенням його права власності, гарантованого статтею 41 Конституції України.
Суд у справі № 205/3234/20 зробив висновок, що на момент укладення іпотечного договору від 25.10.2019 року ТОВ "ДРИММ" не знало та не могло знати про обставини отримання дозволу на виконання будівельних робіт № 546-1/2010-04 від 15.10.2010 року та декларації про готовність об'єкта до експлуатації ДП 14211019561 від 19.07.2011 року, не могло припустити наявність перешкод для переходу права власності та відчуження спірної автозаправної станції, що є предметом іпотеки.
Також, колегія суддів приймає до уваги, що ТОВ "ДРИММ" після набуття права власності на автозаправну станцію відразу зверталося до Міського голови Дніпровської міської ради з клопотаннями про надання дозволів на розроблення проектів відведення земельних ділянок, зокрема, по спірному об'єкту - клопотання № вх. 36/297 від 21.01.2020 року. Проте, доказів реагування ради на вказане клопотання матеріали справи не містять.
Так, у ТОВ "ДРИММ" виникло право власності на нерухомість на підставі угоди, яка зареєстрована відповідно до законодавства. Втім, відсутність документів про право користування земельною ділянкою, яка знаходиться під цією нерухомістю, не може бути підставою для обмеження права ТОВ "ДРИММ" як власника нерухомості на користування нерухомістю та, як наслідок - земельною ділянкою, на якій вона розташована, оскільки користування нерухомістю неможливе без користування земельною ділянкою.
Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним (ч.4 ст.41 Конституції України; близькі за змістом приписи викладені у ч.1 ст.321 ЦК України).
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі ""East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.
Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.
Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.
Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), "Кривенький проти України" від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).
Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
У кожному випадку, коли володіючий власник просить про усунення йому перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом демонтажу спорудженого на ній об'єкта нерухомості, суд має перевіряти правомірність втручання держави у права на повагу до житла та мирного володіння на цей об'єкт шляхом його демонтажу, а саме: наявність підстави для такого втручання у законодавстві, легітимність мети цього втручання (його відповідність цілям, визначеним у пункті 2 статті 8 Конвенції та абзаці другому статті 1 Першого протоколу до Конвенції) та пропорційність демонтажу відповідній меті (можливість досягнення останньої проведенням демонтажу за відсутності менш обтяжливих для відповідача способів захисту прав позивача). Залежно від результату такої перевірки суд вирішує питання про задоволення чи відмову у задоволенні позову. При цьому у разі його задоволення відшкодування особі вартості майна, що підлягає демонтажу, не є можливим за відсутності для цього юридичних підстав (зокрема, правомірності його спорудження, добросовісності набуття права на нього, заявлення вимоги про відшкодування та її обґрунтованості) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2023 року у справі № 488/2807/17).
Суд приймає до уваги за аналогією висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 16.08.2023 року у справі № 201/1669/21 (61-7346св23), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 року у справі № 908/976/19, що добросовісний набувач не може відповідати у зв'язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам ст. 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.
Особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.
В процесі розгляду даної справи Дніпровською міською радою так і не надано стверджуючих пояснень з посиланням на відповідні докази, в чому саме полягає суспільний інтерес, який би виправдовував як заходи позбавлення права власності ТОВ "ДРИММ", так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.
Також суд звертає увагу на те, що знесення нерухомого майна є крайньою мірою і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.
Однак, в матеріалах справи відсутні будь-які докази своєчасного реагування та притягнення контролюючими органами за використанням і охороною земель у місті Дніпрі щодо вжиття заходів передбачених законодавством України по відношенню до учасників справи з мотивів самовільного будівництва нерухомого майна на спірній земельній ділянці.
Враховуючи вищевикладене, виходячи зі справедливої рівноваги інтересів учасників та приймаючи до уваги, що позивачем не доведено належними та обґрунтованими доказами самочинність будування спірного майна, а також обставини добросовісного набуття відповідачем такого майна та вчинення ним дій, направлених на оформлення прав на земельну ділянку, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно ст. ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та Закону України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7, 11 до Конвенції, Закону України від 23.02.2006 року №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішенні Суду у справі "Трофимчук проти України" no. 4241/03 від 28.10.2010 року Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.
Відповідно до ст. ст. 7, 13 ГПК України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
На підставі викладеного суд колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не доведена і не підлягає задоволенню. Судові витрати за її розгляд згідно ст.129 ГПК України слід покласти на апелянта.
Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 281-283 Господарського процесуального кодексу України суд, - ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 05.12.2023 року у справі №904/16/23 залишити без змін.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на апелянта.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 16.09.2024 року.
Головуючий суддя Т.А. Верхогляд
Суддя О.Г. Іванов
Суддя Ю.Б. Парусніков