Справа № 758/1635/24
Категорія 29
27 серпня 2024 року Подільський районний суд міста Києва у складі:
головуючої судді - Будзан Л.Д.,
за участі секретаря судового засідання - Петер А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ЕВЕРЕСТ» про стягнення грошових коштів, 3 % річних, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Портофін», -
До Подільського районного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ЕВЕРЕСТ», у якій просить стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 645351 грн 40 коп. суми основного боргу, 899 грн 26 коп. 3% річних, крім того, в порядку частин десятої та одинадцятої статті 265 ЦПК України, у разі задоволення позову позивач просить нарахувати до стягнення з відповідача 3% річних на суму основного боргу за період з 13 лютого 2024 року і до моменту виконання рішення суду за формулою: СОБ х 3 х КДП/КДР/100 = сума процентів річних, де: СОБ - сума основного боргу, 3 - 3 % річних, КДП - кількість днів прострочення, КДР - кількість днів у році, а також вирішити питання щодо стягнення з відповідача понесених судових витрат зі сплати судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 06 вересня 2021 року між позивачем та відповідачем, від імені, в інтересах та за рахунок якого діє Товариство з обмеженою відповідальність «Компанія з управління активами «ПОРТОФІН», було укладено попередній договір РБЛ/15-КВ/142-2, за умовами якого сторони домовились про укладення основного договору купівлі-продажу квартири після прийняття об'єкту будівництва в експлуатацію, реєстрації права власності відповідача на квартиру за собою та після здійснення позивачем повної оплати за квартиру (пункти 1.1.8, 2.2. попереднього договору). Попередній договір було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гречаною Р.Т. 06 вересня 2021 року, зареєстровано в реєстрі № 1176. У період з 2021 року по 2023 рік позивачем було сплачено грошові кошти (забезпечувальний платіж) в сумі 1477932 грн 25 коп. При цьому, станом на дату підписання, 06 вересня 2021 року, Договору № 1 про внесення змін до попереднього договору, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гречаною Р.Т. 06 вересня 2021 року, зареєстровано в реєстрі № 1177, позивачем було сплачено на користь відповідача 1002518 грн 86 коп., що визнано відповідачем, який є стороною вказаного договору № 1. У подальшому, 24 жовтня 2023 року між позивачем та відповідачем, від імені, в інтересах та за рахунок якого діє Товариство з обмеженою відповідальність «Компанія з управління активами «ПОРТОФІН», було укладено Договір про розірвання Попереднього договору від 06 вересня 2021 року, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малаховською І.В. 24 жовтня 2023 року, зареєстровано в реєстрі № 887. Згідно п. 1, та п. 2 договору сторони дійшли згоди про припинення попереднього договору від 06 вересня 2021 року та сторонами взаємно визнано обов'язок відповідача протягом 90 календарних днів з дати підписання договору про розірвання повернути позивачеві сплачений останнім забезпечувальний платіж в сумі 1477932 грн 25 коп., за вирахуванням суми штрафу та пені, що визначені пунктами 3 та 4 договору про розірвання. В пункті 5 договору про розірвання від 24 жовтня 2023 року сторонами взаємно визнано обов'язок відповідача повернути на користь позивача кошти в сумі 645351 грн 40 коп. Натомість, станом на 23 січня 2024 року, після спливу 90 календарних днів з дати підписання Договору про розірвання, відповідачем кошти не повернуто, у зв'язку з чим позивач вимушений звернутись до суду із вказаним позовом за захистом своїх прав.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 лютого 2024 року головуючим у справі визначено Будзан Л.Д.
14 лютого 2024 року судом постановлено ухвалу про відкриття провадження у справі у порядку загального позовного провадження та призначено у справі підготовче судове засідання.
Ухвалою суду від 10 травня 2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.
17 червня 2024 року представником відповідача подано до суду письмове клопотання про приєднання до матеріалів справи копій платіжних інструкцій на загальну суму 150000 грн та вказано про часткову сплату позивачеві суми боргу за основним договором.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, подав заяву, в якій просить розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримав. У письмову клопотання заперечував проти ухвалення судом заочного рішення у справі, у зв'язку з тим, що відповідач повідомлений про час та місце розгляду справи.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, правом на подачу відзиву на позовну заяву не скористався. Натомість, представником відповідача надано суду письмове клопотання про часткову сплату боргу.
Представник третьої особи у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, правом на подачу письмових пояснень на позовну заяву не скористався.
Відповідно до п. 3, п. 4 ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо відповідач не подав відзив та позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
У зв'язку із тим, що відповідач своєчасно і належним чином повідомлений про час і місце судового розгляду справи, використав надане законом право на подачу відзиву на позовну заяву шляхом подання до суду клопотання про часткову сплату боргу за договором, тому суд, враховуючи заперечення сторони позивача щодо заочного розгляду справи, відповідно до положень частини першої статті 280 ЦПК України, вважає не можливим ухвалення заочного рішення у справі.
У зв'язку з розглядом справи за відсутності всіх учасників справи в порядку спрощеного провадження, відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.
Судом встановлено, що 06 вересня 2021 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ЕВЕРЕСТ», від імені, в інтересах та за рахунок якого діє Товариство з обмеженою відповідальність «Компанія з управління активами «ПОРТОФІН», було укладено попередній договір РБЛ/15-КВ/142-2 (далі - Попередній договір), за умовами якого сторони домовились про укладення основного договору купівлі-продажу квартири після прийняття об'єкту будівництва в експлуатацію, реєстрації права власності відповідача на квартиру за собою та після здійснення позивачем повної оплати за квартиру (пункти 1.1.8, 2.2. попереднього договору). Попередній договір було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гречаною Р.Т. 06 вересня 2021 року, зареєстровано в реєстрі №1176.
Крім цього, 06 вересня 2021 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ЕВЕРЕСТ» укладено Договір №1 про внесення змін до Попереднього договору (далі - Договір № 1), згідно умов якого сторони визнали сплату позивачем на користь відповідача 1002518 грн 86 коп. Договір № 1 було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гречаною Р.Т. 06 вересня 2021 року, зареєстровано в реєстрі № 1177.
24 жовтня 2023 року сторони у справі уклали Договір про розірвання попереднього договору (далі - Договір про розірвання), що посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малаховською І.В. 24 жовтня 2023 року, зареєстровано в реєстрі № 887.
У пункті 1 Договору про розірвання сторони дійшли згоди про припинення Попереднього договору. У пункті 2 Договору про розірвання сторонами взаємно визнано обов'язок відповідача протягом 90 календарних днів з дати підписання Договору про розірвання повернути на користь позивача сплачений ним забезпечувальний платіж, за вирахуванням суми штрафу і пені.
В пункті 5 Договору про розірвання від 24 жовтня 2023 року сторонами взаємно визнано обов'язок відповідача повернути на користь позивача кошти в сумі 645351 грн 40 коп.
Натомість, станом на 23 січня 2024 року, після спливу 90 календарних днів з дати підписання Договору про розірвання, відповідачем кошти не повернуто, у зв'язку з чим, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення коштів.
Вирішуючи обґрунтованість таких доводів сторони позивача, суд виходить із наступного.
Спір між сторони у вказаній справі виник з приводу невиконання відповідачем Договору про розірвання Попереднього договору від 24 жовтня 2023 року.
Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та у встановлені договором строки. Одностороння відмова від зобов'язань або одностороння зміна умов договору не допускається.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).
За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
У силу ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до пункту 1 статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу та інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Як зазначено в статті 629 і статті 632 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами, а ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Таким чином, судом встановлено, що, укладаючи Договір про розірвання, сторони погодились з його умовами, зокрема, стороною відповідача визнано та погоджено протягом 90 календарних днів з дати підписання Договору про розірвання обов'язок повернути на користь позивача сплачений останнім забезпечувальний платіж, за вирахуванням суми штрафу і пені, в сумі 645351 грн 40 коп.
Однак, станом на дату звернення до суду із вказаним позовом відповідачем грошові кошти за Договором про розірвання позивачеві не повернуті.
Натомість, під час розгляду справи по суті судом, представник відповідача долучив докази часткової сплати боргу за договором про розірвання в сумі 150000 грн, зокрема:
-копію платіжної інструкції № 5662 від 13 червня 2024 року на суму 50000 грн;
-копію платіжної інструкції № 5625 від 31 травня 2024 року на суму 25000 грн;
-копію платіжної інструкції № 5612 від 27 травня 2024 року на суму 25000 грн;
-копію платіжної інструкції № 5236 від 26 грудня 2023 року на суму 50000 грн.
Суд приймає до уваги вказані копії платіжних інструкцій, як належні, допустимі, достовірні та достатні у відповідності до вимог ст. ст. 77-80 ЦПК України, докази та такі, що визнані стороною позивача.
За таких обставин, зважаючи на те, що представник відповідача долучив суду докази на підтвердження сплати боргу в сумі 150000 грн. суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу за Договором про розірвання у розмірі 495351 грн 40 коп. (645351 грн 40 коп. - сума основного боргу - 150000 грн - сума сплачена відповідачем).
Крім того, за вимогами ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання за вимогою кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за увесь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлено договором або законом.
У пункті 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц зазначено, що: «у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань».
За змістом частини другої статті 625 ЦК України нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц, від 23 червня 2020 року у справі № 536/1841/15-ц зроблено висновок, що внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
З огляду на викладені висновки Верховного Суду, які відповідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України враховуються судом щодо застосування норм права в подібних правовідносинах, суд дійшов висновку, що позивач вправі вимагати від відповідача застосування наслідків порушення виконання рішення у виді сплати штрафних санкцій, передбачених статтею 625 ЦК України.
Так, на підставі наданого представником позивача розрахунку, відповідно до ст. 625 ЦК України, за період прострочення погашення заборгованості з 23 січня 2024 року по 12 лютого 2024 року, розмір 3 % річних складає 899 грн 26 коп. (17 днів [проценти]: заборгованість відповідача складала 645351 грн 40 коп., відповідно, 645351 грн 40 коп. (сума боргу) ? 3 % (процентна ставка) / 100% ? 17 (кількість днів в періоді) / 366 (днів у 2024 р.) = 899 грн 26 коп.). З наданим розрахунком суд погоджується та вважає позовні вимоги в цій частині такими, що підлягають задоволенню.
Представником відповідача розрахунок 3 % річних, наданий стороною позивача, не спростовано, власного розрахунку не надано.
Стосовно позовних вимог щодо зазначення в рішенні суду про стягнення в порядку частин десятої та одинадцятої статті 265 ЦПК України з відповідача 3% річних на суму основного боргу за період з 13 лютого 2024 року і до моменту виконання рішення суду, суд зазначає наступне.
Щодо правової природи та призначення частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України.
З метою впровадження в українське право дієвого механізму процесуальної економії з 01 січня 2019 року введено в дію частину десяту статті 238 ГПК України та частини десяту, одинадцяту статті 265 ЦПК України, відповідно до яких суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.
Частинам десятій, одинадцятій статті 265 ЦПК України кореспондують норми частин одинадцятої, дванадцятої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», які конкретизують порядок виконавчих дій виконавця щодо нарахування пені, відсотків до моменту виконання рішення суду за алгоритмом (формулою), визначеним у цьому рішенні суду. Зокрема, врегульовано, що якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі; до закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.
За загальним правилом, у справах про стягнення суд визначає конкретну суму до стягнення з відповідача у справі станом на момент ухвалення судового рішення за наслідками вирішення спору по суті.
Правила частини десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України встановили виняток із зазначеного загального правила, надавши суду повноваження за результатами з'ясування характеру та правової природи матеріальних відносин між сторонами у справах про стягнення боргу, на який нараховують відсотки або пеню, продовжити нарахування відсотків або пені на період після ухвалення такого судового рішення.
Мета такого інституту передовсім полягає у процесуальній економії, оскільки надає можливість позивачу не звертатися до суду повторно з позовом про стягнення відсотків або пені за період після ухвалення судового рішення та його невиконання.
Водночас такі повноваження суду є доволі обмеженими, оскільки суд не стягує конкретну суму відсотків або пені, а лише визначає їх порядок обрахунку; у цьому суд має керуватися не власним розсудом при виборі відсотків або пені, а визначати їх з огляду на матеріально-правові відносини між сторонами, з'ясовані ним за результатами судового розгляду; продовження нарахування таких відсотків або пені пов'язується винятково з фактом невиконання цього судового рішення та в разі його належного виконання право на таке нарахування припиняється.
Сформульовані в частинах десятій, одинадцятій статті 265 ЦПК України приписи не є астрентом, оскільки за українським правом вони застосовуються лише у грошових зобов'язаннях та фактично ними передбачається продовження на майбутнє стягнення присуджених відсотків або пені до моменту виконання судового рішення. Тобто це не є самостійним видом санкції - судової неустойки, а це ті самі відсотки або пеня, що вже стягнув суд, але продовжені на наступний період часу (на майбутнє), протягом якого зобов'язання, підтверджене судовим рішенням, не виконується. Тоді як астрент передовсім застосовується до зобов'язань негрошового характеру й розмір астренту не пов'язується із розміром заборгованості чи її складовими частинами, які відповідно й не є базою для обрахування судової неустойки, оскільки, як уже зазначалося, астрент - це санкція за неповагу до правосуддя та спротив виконанню судового рішення, а не форма стягнення чи відшкодування збитків перед позивачем (стягувачем).
Тож на відміну від астренту, правова мета приписів частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України передувсім полягає у наданні суду повноважень поширити дію постановленого ним рішення і продовжити нарахування пені або відсотків на майбутнє поза часовими межами, в яких суд розглянув і вирішив спір по суті заявлених позовних вимог про стягнення відповідних пені або відсотків, що має на меті позбавити кредитора потреби звертатися до суду з позовом про стягнення пені або відсотків за наступні періоди невиконання зобов'язання після того, як було ухвалено судове рішення. Така мета зазначених процесуальних норм національного законодавства, як стимулювання боржника, до своєчасного виконання судового рішення, є другорядною.
Санкція частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України не є самостійним і новим видом заходів відповідальності, на відміну від астренту як судової неустойки, і нарахування згаданих пені або відсотків судом на майбутнє позбавлятиме сторону права на повторне стягнення цих сум за іншим судовим рішенням.
Відповідно єдина схожість астренту з тією правовою конструкцією, що передбачена частинами десятою, одинадцятою статті 265 ЦПК України, полягає у тому, що таку пеню чи відсотки суд ухвалює нараховувати на майбутнє - на період після постановлення судового рішення.
До того ж згадані норми процесуального права дають суду певний розсуд у вирішенні питання щодо задоволення або ж відмови в задоволенні відповідного клопотання позивача про продовження нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення, оскільки визначають не обов'язок суду зазначити в рішенні про таке нарахування, а можливість. Таке правило поведінки для суду, як «суд, приймаючи рішення …, може зазначити…», прямо передбачено у частинах десятій, одинадцятій статті 265 ЦПК України.
Відповідно суд на власний розсуд з урахуванням обставин, що мають істотне значення, як-от: майнового стану відповідача, на основі принципів розумності, справедливості та пропорційності, вирішує питання про можливість у конкретній справі застосовувати приписи частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові ВП ВС від 05 червня 2024 року по справі № 910/14524/22.
Таким чином, з урахуванням того, що під час розгляду справи в суді стороною відповідача було частково сплачено суму боргу, що свідчить про визнання позовних вимог та намір сплати грошових коштів за Договором про розірвання, та свідчить про сумлінну поведінку сторони відповідача щодо наміру виконання умов договору, а тому, судом не встановлено підстав для застосування частин 10 та 11 ЦПК України, у зв'язку з чим, позовні вимоги у вказаній частині задоволенню не підлягають.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України у разі задоволення позову, судові витрати покладаються на відповідача.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Статтею 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Понесення позивачем судових витрат підтверджується платіжною інструкцією від 09 лютого 2024 року про сплату судового збору у загальній сумі 6462 грн 51 коп., який, відповідно до ст. 141 ЦПК України, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Відповідно до частини третьої статті 133 ЦПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з ст. 137 ЦПК України - витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійсненим ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України).
Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження)».
Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення».
Так, на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу суду надано Договір № 20240125 про надання правової (правничої) допомоги 25 січня 2024 року, укладений між позивачем та адвокатом Сертом О.В.
На виконання Договору № 20240125 про надання правової (правничої) допомоги від 25 січня 2024 року, станом на 01 липня 2024 року, адвокатом Сертом О.В. надано позивачеві наступні послуги:
- написання, формування та подання позовної заяви - 8000 грн;
- забезпечення присутності адвоката Серта О.В. безпосередньо в суді та здійснення представництва інтересів ОСОБА_1 у зв'язку із призначенням підготовчого засідання на 27 березня 2024 року о 10:30; - 4000 грн;
- забезпечення присутності адвоката Серта О.В. безпосередньо в суді та здійснення представництва інтересів ОСОБА_1 у зв'язку із призначенням підготовчого засідання у справі на 10 травня 2024 року о 10:30; - 4000 грн;
- забезпечення присутності адвоката Серта О.В. безпосередньо в суді та здійснення представництва інтересів ОСОБА_1 у зв'язку із призначенням судового засідання у справі на 17 червня 2024 року об 11:30; - 4000 грн;
- забезпечення присутності адвоката Серта О.В. безпосередньо в суді та здійснення представництва інтересів ОСОБА_1 у зв'язку із призначенням судового засідання у справі на 27 серпня 2024 року об 11:00; - 4000 грн.
Згідно копій рахунків фактур № 1 від 01 лютого 2024 року, № 2 від 21 березня 2024 року; № 3 від 07 травня 2024 року; № 4 від 14 червня 2024 року, № 5 від 01 липня 2024 року вбачається, що позивачем сплачено на користь адвоката Серта О.В. грошові кошти на професійну правничу допомогу в сумі 24000 грн, що свідчить про фактичне понесення позивачем вказаних витрат, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Натомість, суд не вбачає підстав для стягнення витрат в сумі 8500 грн за послуги отримання адвокатом виконавчого листа та оформлення заяви про примусове виконання судового рішення, оскільки вказані послуги можуть бути виконані у майбутньому, факт їх понесення позивачем на момент винесення судом рішення у даній справі не підтверджено.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, наведеної у додатковій постанові від 05.09.2019 по справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі №755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Таким чином, виходячи з критеріїв реальності та розумності, а також враховуючи складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт, з урахуванням ухвалення рішення по справі на користь позивача, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги у розмірі 24000 грн.
Враховуючи викладене, керуючись ст. 2, 4, 10, 13, 49, 76, 77, 81, 89, 141, 177, 209, 210, 223, 247, 265, 274, 279, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ЕВЕРЕСТ» про стягнення грошових коштів, 3 % річних, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Портофін», задовольнити частково.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ЕВЕРЕСТ» на користь ОСОБА_1 суму основного боргу у розмірі 495351 (чотириста дев'яносто п'ять тисяч триста п'ятдесят одна) грн 40 коп. та 3% річних в сумі 899 (вісімсот дев'яносто дев'ять) грн 26 коп.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ЕВЕРЕСТ» на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 6462 (шість тисяч чотириста шістдесят дві) грн 51 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 24000 (двадцять чотири тисячі) грн.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брати участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення суду складено 06 вересня 2024 року.
Повне найменування сторін по справі:
позивач - ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ;
відповідач - Публічне акціонерне товариство «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ЕВЕРЕСТ», код ЄДРПОУ 38866146, юридична адреса: м. Київ, Печерський узвіз, буд. 5, каб. 109;
третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Портофін», код ЄДРПОУ 40962048, юридична адреса: м. Київ, Ю.Іллєнка, буд. 81-А.
Суддя Леся БУДЗАН