Справа № 752/21023/23
Провадження № 2/752/1973/24
Іменем України
05.09.2024 року Голосіївський районний суд міста Києва
у складі головуючого по справі судді - Мазур Ю.Ю.
секретаря - Беляєвої К.Д.,
за участю сторін:
представника позивача - Романенка С.В. ,
відповідача-1 - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району міста Києва» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за послуги із утримання будинків, споруд і прибудинкових територій, -
У провадженні судді Голосіївського районного суду м. Києва Чередніченко Н.П. перебувала цивільна справа за позовом Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району міста Києва» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за послуги із утримання будинків, споруд і прибудинкових територій.
Згідно Розпорядження керівника апарату Голосіївського районного суду м. Києва № 166 від 29.01.2024 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи, у зв'язку зі звільненням судді Голосіївського районного суду м. Києва Чередніченко Н.П.
У січні 2024 дана цивільна справа надійшла в провадження судді Голосіївського районного суду м. Києва Мазура Ю.Ю.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 01.05.2015 та по теперішній час надає послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій в будинку АДРЕСА_1 . Відповідач-1 є власником кв. АДРЕСА_2 . Власником особового рахунку № НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ), квартири АДРЕСА_2 є відповідач-3. Відповідач-2, відповідач-3 зареєстровані у квартирі АДРЕСА_2 і споживають послуги ПУБСПТ, які надає позивач. Співвідповідачі знехтували обов'язком щодо укладання письмового договору з позивачем, крім того, неналежно виконують свої зобов'язання, внаслідок чого утворилась заборгованість.
Враховуючи викладене, позивач просить стягнути з відповідачів заборгованість за послуги з утримання будинку та прибудинкової території за період з 01.05.2015 по 01.06.2023 основного боргу у розмірі 37538,73 грн. інфляційних втрат у розмірі 7832,88 грн, 3% річних у розмірі 2743,86 грн, а всього 48115,47 грн та вирішити питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 05.02.2024 прийнято до провадження вищевказану цивільну справу та постановлено розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.
В судовому засіданні відповідач-1 просив відмовити у задоволенні позовних вимог, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, в яких, зокрема зазначив, що відповідач-2, відповідач-3 не є співвласниками квартири АДРЕСА_2 , а відповідно не можуть нести солідарну відповідальність. Крім того, зазначив, що просить суд застосувати строки позовної давності.
Відповідач-2, відповідач-3 в судове засідання не з'явились, про час, дату та місце розгляду справи повідомлені в установленому законом порядку.
Суд, заслухавши представника позивача та відповідача-1, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що Комунальне підприємство «Керуюча компанія «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» з 01.05.2015 по теперішній час надає послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій в будинку АДРЕСА_1 .
Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна відповідач-1 значиться власником квартири АДРЕСА_2 .
Власником особового рахунку НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ), квартири АДРЕСА_2 відповідно до Довідки Комунального концерну «Центр комунального сервісу» № 02/01/05-268 від 07.09.2023 є відповідач-3.
Відповідач-2, відповідач-3 зареєстровані у квартирі АДРЕСА_2 і споживають послуги ПУБСПТ, які надає позивач.
Тобто, між позивачем та співвідповідачами встановилися зобов'язальні правовідносини з приводу надання ПУБСПТ.
Жодних повідомлень про непроживання у квартирі відповідачів на адресу суду не надходило.
Відповідачами не надано доказів на підтвердження того, що зазначений вид послуг не надається, або ж надається не в повному обсязі, або ж неналежної якості, або ж їх звернень у спірний період до обслуговуючої організації або балансоутримувача будинку з приводу неналежного надання послуг з утримання будинку і прибудинкової території.
Водночас факт ненадання послуг або зниження якості послуг (що є порушенням умов договору у розумінні ст. ст. 526, 530 ЦК України) повинен бути зафіксований належним чином (на це звертає увагу Верховний Суд у постанові від 20 листопада 2019 року у справі №640/18143/16-ц).
У своїй постанові від 07 лютого 2018 року у справі №521/6969/15-ц Верховний Суд зазначив, що належним доказом ненадання житлово-комунальної послуги або зниження якості наданої послуги є звернення споживача до надавача послуг та складання сторонами акта-претензії.
Правовідносини, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їх виробниками, виконавцями і споживачами, а також їх права та обов'язки, регламентуються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
Порядок оплати за житлово-комунальні послуги визначений у ст. 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», якою передбачено, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.
Згідно з ст.ст. 64, 66, 67 Житлового кодексу Української РСР, сплачується плата за користування жилим приміщенням, сплачується плата за утримання будинку та прибудинкової території та плата за спожиті комунальні послуги. Члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність.
Розмір плати за користування житлом (квартирної плати) встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.
Згідно п. 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 1992 р. № 572, власник та наймач (орендар) квартири зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Правовідносини із споживання житлово-комунальних послуг регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги», відповідно до ст. 4 якого законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг базується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства, цього Закону та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг.
Відповідно до ч. 7 ст. 18 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», місцева державна адміністрація регулює ціни та тарифи за виконання робіт та надання житлово-комунальних послуг підприємствами, а також визначає і встановлює норми їх споживання, здійснює контроль за їх додержанням.
Господарська діяльність, спрямована на задоволення потреб фізичної особи щодо забезпечення експлуатації та/або ремонту жилих та нежилих приміщень, будинків і споруд, комплексів будинків і споруд, а також утримання прилеглої до них території є діяльністю з утримання будинків і прибудинкових територій відповідно до положень ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
У залежності від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газопостачання, централізоване опалення тощо), 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, освітлення місць загального користування, поточний ремонт тощо), 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо) (ч. 1 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Утримання будинків і прибудинкових територій - господарська діяльність, спрямована на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи щодо забезпечення експлуатації та/або ремонту жилих та нежилих приміщень будинків і споруд, комплексів будинків і споруд, а також утримання прилеглої до них території відповідно до вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил згідно із законодавством.
Відповідно до ст. 25 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» управитель зобов'язаний забезпечувати експлуатацію будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд та об'єктів благоустрою, розташованих на прибудинкових територіях, згідно з умовами укладених договорів, стандартами, нормативами, нормами і правилами; вимагати своєчасної і в повному обсязі оплати наданих житлово-комунальних послуг від споживачів.
Частиною четвертою статті 319 ЦК України встановлено, що власність зобов'язує.
Зміст положення частини четвертої статті 319 ЦК України про те, що власність зобов'язує, яке має більш загальний характер, фактично розкривається через закріплений у наступній частині цієї статті принцип, що забороняє власникові використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
Стаття 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Між сторонами договір про обслуговування прибудинкової території та надання комунальних послуг не укладався, але обов'язок сплачувати квартплату та надані комунальні послуги в даному випадку виникає в силу положень спеціального закону, який регулює даний вид правовідносин.
В порядку ст. 540 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників, кожний з кредиторів має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати обов'язок у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.
Відповідно до положень ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом.
Обов'язок щодо сплати за спожиті послуги встановлений законом. Відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від сплати послуг у повному обсязі.
Вказаний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 18 травня 2020 року у справі №176/456/17 (провадження №61-63св18).
Згідно зі ст. 509 ЦК України цивільні права та обов'язки вникають з підстав, передбачених законодавством, а в силу зобов'язання одна особа зобов'язана вчинити на користь іншої особи певну дію, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
За приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (пункт 45)).
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).
За відсутності оформлених договірних відносин, але в разі прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, на боржника покладається відповідальність, передбачена частиною другою статті 625 ЦК України (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2023цс15).
У зв'язку з невиконанням відповідачами своїх зобов'язань, виникла заборгованість за житлово-комунальні послуги перед КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» за період з 01.05.2015 року по 01.06.2023 року, яка складає 37538,73 грн - основного боргу, яку просило стягнути з разом з 3% річних за весь час прострочення, що становить 2743,86 грн, та інфляційними втратами, що становлять 7832,88 грн, всього 48115,47 грн.
На підтвердження своїх доводів позивач надав суду розрахунки заборгованості, які не спростовані відповідачами.
Контррозрахунку з посиланням на відповідні докази, який давав би підстави стверджувати зворотне, відповідачами суду не надано, що в силу вимог статей 12, 81 ЦПК України є їх процесуальним обов'язком.
Разом з цим, відповідачем-1 у відзиві заявлена вимога про застосування позовної давності.
За статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Тобто, обмежене строком давності право на позов у матеріальному розумінні означає право позивача на судовий захист протягом певного часу, поза межами якого цей захист, за загальним правилом, є неможливим.
Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до частини першої, п'ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.
У частині першій статті 266 ЦК України передбачено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважаться, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (частини перша та друга статті 264 ЦК України).
Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09,§ 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).
02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року установлено на всій території Україну карантин.
Дію карантину було неодноразово продовжено: - з 22 травня до 31 липня 2020 року згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року №392, враховуючи зміни, внесені постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2020 року №500; - з 1 серпня до 19 грудня 2020 року згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 року №641, враховуючи зміни, внесені постановами Кабінету Міністрів України від 26 серпня 2020 року №760, від 13 жовтня 2020 року №956, від 9 грудня 2020 року №1236; - з 19 грудня 2020 року до 30 червня 2023 року згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року №1236, враховуючи зміни, внесені постановами Кабінету стрів України від 17 лютого 2021 року №104, від 21 квітня 2021 року №405, від 16 червня 2021 року №611, від 11 серпня 2021 року №855, від 22 вересня 2021 року №981, від 11 жовтня 2021 року №1066, від 20 жовтня 2021 року №1096, від 25 жовтня 2021 року №1102, від 24 листопада 2021 року №1240, від 29 листопада 2021 року №1237, від 2 грудня 2021 року №1246, від 15 грудня 2021 року №1336, від 29 грудня 2021 року №1407 від 30 грудня 2021 року №1432, від 30 грудня 2021 року №1435, від 12 січня 2022 року №1, від 9 лютого 2022 року №140, від 23 лютого 2022 року №229, від 11 березня 2022 року №249, від 18 березня 2022 року №311, від 19 березня 2022 року №318, від 26 березня 2022 року №369, від 26 березня 2022 року №372, від 29 квітня 2022 року №488, від 17 травня 2022 року №594, від 17 травня 2022 року №597, від 27 травня 2022 року №630, від 19 серпня 2022 року №928, від 23 грудня 2022 року №1423, від 4 лютого 2023 року №97, від 25 квітня 2023 №383.
Оскільки з 02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, у т.ч. статтями 257, 258 ЦК України продовжуються на строк дії такого карантину, слід визнати таким, що пропущений позивачем трирічний строк позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості за період з грудня 2015 року до березня 2017 року. Щодо вимог позивача про стягнення заборгованості за період з квітня 2017 року до 31 серпня 2023року трирічний строк позовної давності не пропущений оскільки на час подання позовної заяви в жовтні 2023 року такий строк був продовжений вищевказаним Законом.
Враховуючи наведене, при вирішенні даного спору суд враховує заяву відповідача-1 про застосування строку позовної давності.
За таких обставин, суд не бере до уваги наданий позивачем розрахунок заборгованості за житлово-комунальні послуги.
Тому вимоги позивача про стягнення на його користь з відповідачів заборгованості за житлово-комунальні послуги за період з травня 2015 року до вересня 2020 року задоволенню не підлягають.
Разом з тим, відповідно до уточненого розрахунку суду, заборгованість відповідачів за житлово-комунальні за період з жовтня 2020 року до 01 червня 2023 складає 12540,21 грн - основного боргу.
Щодо стягнення з відповідачів на користь позивача виплат, передбачених ст. 625 ЦК України за прострочення виконання грошового зобов'язання, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Разом з тим, згідно Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19)» (№530-ІХ від 17.03.2020 року), на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (СОVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.
При цьому, в постанові від 21.07.2021 року в справі № 752/24896/20 Київський апеляційний суд зазначив, що нарахування та стягнення 3% річних та інфляційних втрат на суму боргу, який виник у період карантину, порушує норми матеріального права, оскільки під час карантину штрафні санкції не нараховуються в силу імперативної вказівки Закону № 530-IX.
Крім того, з 24.02.2022 року відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено режим воєнного стану, та відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 року № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» нарахування та стягнення штрафів або пені, інфляційних нарахувань, відсотків річних у разі несвоєчасної або неповної оплати за житлово-комунальні послуги населенням - заборонено.
Зважаючи на те, що на території України з 12.03.2020 року по 30.06.2023 року запроваджено карантин, на період дії якого заборонено нарахування та стягнення 3% річних, інфляційних втрат та неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги, а також ураховуючи, що з 24.02.2022 року, в період воєнного стану, нарахування та стягнення судом пені, 3% річних та інфляційних втрат - також заборонено, тому нарахування позивачем за спірний період 3% річних та інфляційних втрат - є безпідставним та таким, що порушує норми матеріального права, тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Враховуючи викладене, позов Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району міста Києва» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за послуги із утримання будинків, споруд і прибудинкових територій, - підлягає частковому задоволенню.
Питання судових витрат вирішити у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 263-265 ЦПК України, -
Позов Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району міста Києва» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за послуги із утримання будинків, споруд і прибудинкових територій - задовольнити частково.
Стягнути солідарно з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_3 ), ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 ), ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання: АДРЕСА_3 ) на користь Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району міста Києва» (ідентифікаційний код: 32375554, місцезнаходження: м. Київ, просп. Голосіївський, 17-Б) заборгованість за житлово-комунальні послуги за період жовтень 2020 по 01 червня 2023, а саме основний борг у розмірі 12540 (дванадцять тисяч п'ятсот сорок) грн. 21 коп.
В решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути солідарно з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_3 ), ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 ), ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання: АДРЕСА_3 ) на користь Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району міста Києва» (ідентифікаційний код: 32375554, місцезнаходження: м. Київ, просп. Голосіївський, 17-Б) судовий збір у розмірі 699 (шістсот дев'яносто дев'ять) грн. 45 коп., тобто по 233 (двісті тридцять три) грн. 15 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя: Ю.Ю.Мазур