Справа №: 398/2788/24
провадження №: 2/398/2090/24
Іменем України
"11" вересня 2024 р. м.Олександрія
Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області у складі:
головуючого судді Подоляк Я.М.,
за участю секретаря судового засідання Буличової Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Олександрія цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за період затримки розрахунку,
Позивач ОСОБА_1 звернулась до Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за період затримки розрахунку в загальному розмірі 89 851,03 грн.
Позовні вимоги обгрунтовує тим, що в період з 02.12.2015 по 21.02.2024 року вона працювала в ТОВ «ДІЄСА» на посаді старшого касира торгівельного залу. У 2023 році відповідач допускав несвоєчасну виплату заробітної плати, спочатку просто затримував її виплату, а потім взагалі перестав виплачувати, тому вона вирішила звільнитись. Згідно наказу №Z00/20/02/001 від 20.02.2024 року її було звільнено за згодою сторін згідно п.1 ст.36 КЗпП України. В день звільнення відповідач надав їй наказ про звільнення, довідку про її доходи за 2023 рік та довідку про заробітну плату для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням. При цьому, у наданій їй відповідачем довідці про доходи не зазначено які суми їй виплачені, а які залишились не виплаченими. Розрахункового листка у день звільнення відповідач їй не надав, усі суми, належні їй при звільненні, не виплатив, про нараховані суми заробітної плати та інших нарахувань, не повідомив.
На її неодноразові усні звернення до відповідача з приводу надання інформації про розмір заборгованості, а також щодо її виплати, останній не реагував, тому 27.03.2024 року вона направила на його адресу письмову заяву з проханням повідомити її про нараховані суми при звільнені, надати довідку про заборгованість по заробітній платі та довідку про її середньомісячний та середньоденний заробіток, а також провести з нею повний розрахунок. Натомість ТОВ «ДІЄСА» надіслало їй лише розрахунковий листок за лютий 2024 року, з якого їй стало відомо, що станом на 01.02.2024 року заборгованість складає 30 406,84грн, в тому числі компенсація за невикористану відпустку.
Враховуючи те, що відповідач в супереч вимогам ст.ст.115,116 КЗпП України своєчасну виплату заробітної плати не проводив, розрахунок у день звільнення не здійснив, просить стягнути з нього заборгованість по заробітній платі та компенсацію за невикористану відпустку (30 днів) в загальному розмірі 30 406 грн 84 коп.
Крім того, враховуючи, що відповідач до цього часу з нею не розрахувався, позивач просить стягнути з нього на свою користь і середній заробіток за весь час затримки розрахунку і до дня ухвалення рішення судом. При цьому, зазначає, що оскільки відповідачем їй так і не було надано довідку про середній заробіток, його розрахунок нею зроблено на підставі наявних у неї довідок. Так, її середньоденний заробіток складає 861,51 грн, виходячи з такого розрахунку: 18 534,15 грн (заробітна плата за грудень 2023 року) + 19 372,42 грн (заробітна плата за січень 2024 року) / (21(кількість робочих днів у грудні 2023) + 23 (кількість робочих днів у січня 2024)). Розмір середнього заробітку за період з 22.02.2024 року, тобто з наступного дня після звільнення, і по 28.05.2024 року, тобто по день її звернення до суду, складає 59 444,19 грн, виходячи з такого розрахунку: 861,51грн х 69 робочих днів.
При цьому, позивач зазначає, що позовні вимоги нею буде уточнено з урахуванням довідок про заборгованість по заробітній платі та про середній заробіток, про витребування яких судом вона подала клопотання.
Крім того, позивач просила вважати поважною причини пропуску нею тримісячного строку для звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку та поновити цей строк. Вимоги в цій частині обгрунтовує тим, що вона не могла звернутись до суду в установлений строк, оскільки їй не були відомі суми, належні працівникові при звільнені. Вона зверталась до відповідача з проханням надати їй відповідні довідки, однак так їх і не отримала, у зв'язку з чим разом з цим позовом подала клопотання про витребування доказів.
Ухвалою суду від 03.06.2024 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження та призначено справо до розгляду по суті вимог. Крім того, вказаною ухвалою суду задоволено клопотання позивача про витребування доказів та витребувано від Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» інформацію, що стосується позивача ОСОБА_1 , яка працювала в період з 02.12.2015 року по 21.02.2024 року в ТОВ «ДІЄСА» на посаді старшого касира торгівельного залу, а саме: довідку про розмір заборгованості по заробітній платі перед позивачем, з зазначенням назви кожного виду виплати та суми і кількості відпрацьованих днів у кожному місяці.
05.07.2024 року від представника відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній зазначив, що дійсно має заборгованість перед працівниками по виплаті заробітної плати, компенсації невикористаних днів відпустки та інших виплат. Розмір заборгованості по заробітній платі перед позивачем, зокрема, з врахуванням компенсації за невикористану відпустку, становить 30 406,84 грн. При цьому, дана заборгованість виникла у зв'язку із обставинами непереборної сили (воєнний стан), однак, погашення заборгованості перед працівниками здійснюється, отже заборгованість зменшується.
Внаслідок регулярних ракетно-бомбових ударів військових формувань російської федерації, Торгова мережа «Eldorado», до якою належить ТОВ «ДІЄСА» зазнала значних збитків: ракетним ударом знищена частина товарних запасів на центральному складі; товарні запаси та інші активи в магазинах, що знаходяться в різних містах України; втрачений контроль над активами, які знаходяться на тимчасово окупованих територіях. За попередніми підрахунками тільки збитки мережі в товарних запасах склали понад 1 мільярд грн. (без врахування основних засобів та вкладених інвестицій в торгові приміщення). Документування завданої шкоди триває.
01.06.2023 року на загальнодоступному ресурсі для працівників «MyEldoLife» доступ до, якого мають всі працівники ТОВ «ДІЄСА», де розміщуються новини компанії, розміщенні накази, заяви, бланки тощо, було розміщено інформацію, якою повідомлено працівників, щодо можливої затримки виплати заробітної плати та усіх інших належних нарахувань при звільненні, у зв'язку з виникненнями незалежних від підприємства форс-мажорних обставин. В цій інформації також було зазначено, що Товариство гарантує виплату працівникам усіх належних їм виплат.
Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 141 Закону України "Про торгово-промислові палати України" шляхом видачі сертифіката №3000-24-0827 від 23.04.2024 року.
Намагаючись здійснити фінансове оздоровлення ТОВ «ДІЄСА» розпочало процедуру затвердження плану санації до відкриття провадження про банкрутство (ст.5 Кодексу України з процедур банкрутства). Для цього, ТОВ «ДІЄСА» відповідно до ч.4 ст. 5 Кодексу України з процедур банкрутства було подано повідомлення про розміщення на офіційному веб-порталі судової влади України оголошення про проведення загальних зборів кредиторів для розгляду та схвалення Плану санації ТОВ «ДІЄСА» до порушення провадження у справі про банкрутство. 15.03.2024 р. на зборах кредиторів був розглянутий та схвалений План санації боржника ТОВ «ДІЄСА» до порушення провадження у справі про банкрутство. 24.04.2024р Господарський суд м.Києва постановив ухвалу, якою затвердив план санації ТОВ «ДІЄСА» до відкриття провадження про банкрутство. Ухвала набирає сили з моменту її проголошення.
23.10.2023 р. Центральним міжрегіональним управлінням державної служби з питань праці на підставі направлення від 19.10.2023 № Ц/2/31277-23 було здійснено позапланову перевірку ТОВ «ДІЄСА» щодо дотримання законодавства про виплату заробітної плати. 31.10.2023 було складено Акт перевірки № Ц/КВ/26559/5, яким були встановлені порушення вимог законодавства про оплату праці, відносно генерального директора було складено протокол про адміністративне правопорушення. Вказаний протокол № Ц/КВ/26559/5/П/ПТ від 31.10.2023 р. було оскаржено до суду з підстав того, що невиплата заробітної плати відбулася з об'єктивних підстав непереборної сили, яка підтверджується такими ж доказами, що додані до даного клопотання. Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 24.01.2024р. в справі №760/29187/23 провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності генерального директора ТОВ «ДІЄСА», за ч. 1 ст. 41 КУпАП, - закрито за відсутністю складу адміністративного правопорушення. Рішення суду набрало законної сили. Підставою закриття провадження у справі є встановлення судом, що товариство знаходиться під дією обставин непереборної сили, а отже встановлено відсутність вини роботодавця, в особі Генерального директора, в затримці оплати праці працівникам під час дії форс-мажорних обставин, дія яких тривала як на момент звільнення працівника так і продовжується на цей час. За таких обставин, на думку відповідача, у суду відсутні підстави для повторного доказування наведених обставин (встановлення фактів дії обставин непереборної сили), адже існування даних обставин підтверджує судове рішення, яке не можуть бути поставлено під сумнів.
Враховуючи, виняткові обставини для відповідача, який знаходиться в процедурі санації до відкриття провадження про банкротство прямо пов'язаної з обставинами непереборної сили, що при одночасному зверненні кредиторів товариства та численних звернень працівників товариства об'єктивно унеможливило скористатись правами передбаченими процесуальним кодексом щодо подачі документів, просить поновити строки подачі доказів та прийняти докази до розгляду, що підтверджують знаходження відповідача під дією обставин непереборної сили.
Крім того, просить суд відмовити позивачу у задоволені вимог в частині стягнення середнього заробітку у зв'язку з пропуском останньою строків звернення до суду з такою вимогою.
Також відповідач просить зменшити витрати на правову допомогу з урахуванням складності справи та фактичних затрат часу, до розміру не більше 4 000 грн.
11.09.2024 року від представника відповідача надійшло клопотання про долучення доказів та надано письмові пояснення, згідно яких Київським апеляційним судом у справі №757/2043/24-ц було проаналізовані докази надані ТОВ «Дієса», а саме, Сертифікат №3000-24-0827 від 23.04.2024 року, рішення судів у справі №910/3368/24, №760/29187/23 та 22.07.2024р ухвалено постанову, якою апеляційну скаргу ТОВ «Дієса» задоволено, скасовано рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку. Ухвалюючи постанову від 22.07.2024р. у справі №757/2043/24-ц Київський апеляційний суд зазначив: «Наявність форс-мажорних обставин щодо обов'язку (зобов'язання) ТОВ «ДІЄСА» за статтями 94 та 115-117 Кодексу законів про працю України, статтями 1 та 24 Закону України "Про оплату праці", з урахуванням статті 10 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" засвідчується сертифікатом Київської торгово-промислово палати №3000-240827 від 23 квітня 2024 року, який отримано відповідачем після ухвалення судом першої інстанції судового рішення. Разом з тим, колегією суддів апеляційного суду враховується, що у сертифікаті №3000-240827 від 23 квітня 2024 року визначено початок дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) саме з 12 березня 2022 року, тобто, охоплює період дії трудових правовідносин між сторонами, які припинені за згодою сторін лише 12 вересня 2023 року. Отже, між обставинами непереборної сили, які засвідчені сертифікатом №3000- 240827 від 23 квітня 2024 року, та неможливістю належного виконання ТОВ «ДІЄСА» обов'язку із своєчасного проведення розрахунку при звільненні позивача, є причинно-наслідковий зв'язок. Сертифікат №3000-240827 від 23 квітня 2024 року Київської торгово-промислово палати про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), виданий ТОВ «ДІЄСА», колегія суддів апеляційного суду визнає належним та допустимим доказом, який містить інформацію щодо предмета доказування у справі, яка переглядається, а неможливість його подання до суду першої інстанції об'єктивно не залежали від відповідача ТОВ «ДІЄСА».» Таким чином факт знаходження відповідач під дією обставин непереборної сили, що спричинило неможливість своєчасно розрахуватись при звільненні щодо ТОВ «ДІЄСА», встановлений постановою Київського апеляційного суду від 22.07.2024р. у справі №757/2043/24-ц та не потребує додаткового доказування відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України.
У зв'язку з тим, що постанова Київським апеляційного суду від 22.07.2024р. у справі №757/2043/24-ц була викладена до електронного кабінету «Електронний суд» 03.08.2024 року, просить поновити строки надання доказів та долучити даний доказ до матеріалів справи.
Крім того, просить врахувати при розгляді даної справи рішення місцевих суддів у справі №442/4342/24, №712/6511/24; 442/4334/24, які також підтримали вказану позицію, та долучити до матеріалів рішення господарського суду м.Києва у справі №910/2735/24, яким було стягнуто з рф матеріальну шкоду в розмірі 15 950 007, доларів США 61 цент, що також підтверджує факт знаходження відповідача під дією обставин непереборної сили, яка знаходиться у причинно-наслідковому зв'язку із військовою агресією рф.
З урахуванням викладеного, відповідач просить поновити йому строк для подання доказів та долучити їх до матеріалів справи, відмовити позивачу у задоволенні позову в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та здійснити у зв'язку з цим перерозподіл судових витрат.
У судове засідання сторони не з'явились. Позивач подала заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити.
Відповідач свого представника в судове засідання не направив, причини його неявки не повідомив.
Суд вважає можливим розглянути справу у відсутність сторін за наявними матеріалами.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі, якщо відповідно до положень Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснюється.
Дослідивши позовну заяву, письмові докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до ст.15,16 ЦК України, ст.4,5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У відповідності зі ст.ст.12,13 ЦПК України, суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності, у межах заявлених позовних вимог на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Згідно зі ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні та здорові умови праці, на заробітну плату, не нижче визначеної законом. Право на своєчасне отримання винагороди за працю захищається законом.
Частиною1 ст.1 Закону України «Про оплату праці» та ч.94 КЗпП України встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до ст.21, 22 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
Частиною 3 ст.15 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов'язань щодо оплати праці. Аналогічне положення закріплено в ч.5 ст.97 КЗпП України.
Відповідно до ч. 1 ст. 115 КЗпП, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
За ст.47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу.
Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Частиною 1 статті 83 КЗпП України встановлено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.
Відповідно до абзацу 4 частини 1 статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у разі звільнення працівника у період дії воєнного стану йому виплачується грошова компенсація відповідно до статті 24 Закону України "Про відпустки".
Частиною 1 статті 24 Закону України "Про відпустки" визначено, зокрема, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.
Відповідно до статті 115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець.
Відповідно до копії трудової книжки серія НОМЕР_1 , виданої на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , остання 02.12.2015 року прийнята на посаду продавця непродовольчих товарів ТОВ «ДІЄСА», наказ №3042-К від 01.12.2015 року.
21.02.2024 року звільнена за згодою сторін згідно п.1 ст.36 КЗпП України, наказ №Z00/20/02/001.
Згідно з копією наказу №Z00/20/02/001 від 21.02.2024 року про припинення трудового договору, ОСОБА_1 має право на виплату компенсації за щорічну основну відпустку тривалістю 27 днів, право на яку виникло до 31.12.2023 року, та тривалістю 3 днів, право на яку виникло з 01.01.2024 року до дати звільнення.
Відповідно до довідки від 21.02.2024 року №Z0000000144, ОСОБА_1 працювала в ТОВ «ДІЄСА» з 02.12.2015 року по 20.02.2024 року на посаді старшого касира торговельного залу. Дохід за період з 01.01.2023 року по 31.12.2023 року склав 179 362,09 грн.
Згідно з копією довідки про заробітну плату (дохід, грошове забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від 21.02.2024 року №Z0000000153, ОСОБА_1 , яка працювала в ТОВ «ДІЄСА» за період з серпня 2023 року по січень 2024 року, за 158 календарних днів, нараховано заробітну плату в загальному розмірі 85 317,89 грн, тимчасова непрацездатність в період з 07.11.2023 року по 01.12.2023 року.
Позивачем 27.03.2024 року на адресу ТОВ «ДІЄСА» було направлено заяву з проханням повідомити її письмово про нараховані суми, належні їй при звільненні (невиплаченої заробітної плати, компенсації за невикористану щорічну відпустку), провести з нею розрахунок та видати довідку про заборгованість по заробітні платі, довідку про середньомісячний та середньоденний заробіток, що підтверджується фіскальними чеками від 27.03.2024 року та інформацією з сайту Укрпошти.
Згідно наданого на вимогу позивача відповідачем розрахункового листка без дати, за лютий 2024 року, у ТОВ «ДІЄСА» є борг перед позивачем ОСОБА_1 у зв'язку з невиплатою заробітної плати та компенсації відпустки в сумі 30 406,84грн.
В день її звільнення виплата всіх сум, що належали їй від підприємства, роботодавцем не проведена.
У своєму відзиві сторона відповідача не заперечувала проти задоволення вимоги позивача про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку в сумі 30 406,84 грн.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та компенсації за невиплачену відпустку в розмірі 30 406,84грн підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати суд зазначає наступне.
Згідно із частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, установлена статтею 117 КЗпП України.
Відповідно до часини першої статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця (наведена позиція викладена в пунктах 67-72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц).
За положеннями статті 117 КЗпП України обов'язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини у невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.
В частині вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, сторона відповідача зазначала, що невчасна виплата заробітної плати та компенсації невикористаної відпустки сталася внаслідок об'єктивних обставин, непереборної сили (воєнний стан). Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 141 Закону України «Про торгово-промислові палати України» шляхом видачі сертифіката.
У матеріалах справи містяться в копіях лист від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1Торгово-промислової палати України яким засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресії Російської Федерації проти України, що стало підставо ведення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року№64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) та сертифікат Київської торгово-промислової палати від 23.04.2024 №3000-24-0827, виданого ТОВ «ДІЄСА», про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) щодо певних обов'язків (зобов'язань).
На підтвердженням скрутного фінансового становища сторона відповідача посилалась на процедуру затвердження ухвалою Господарського суду м. Києва від 24.04.2024 у справі №910/3368/24 плану санації до відкриття провадження про банкрутство.
Згідно статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Відповідно частина перша статті 9 ЦК України кореспондується з вищевказаною статтею КЗпП України щодо застосування ЦК України до врегулювання відносин, зокрема, до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами.
Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин (пункт 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц).
Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Отже, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер.
Враховуючи позовні вимоги у даній справі, зокрема, вимоги щодо виплати компенсації у зв'язку з несвоєчасною виплатою належних працівникові сум, тобто, свого роду відшкодування завданої майнової шкоди, застосуванню підлягають положення цивільного законодавства.
Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.
Відповідно до статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Викладене свідчить, що єдиний належний документ, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань (обов'язків) - це сертифікат, виданий у порядку та на підставі статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні».
Разом з цим обставини, які можуть бути кваліфіковані як обставини непереборної сили (форс-мажор), можуть бути підтверджені належними доказами, зокрема висновками експертів, показаннями свідків. Суд також враховує підстави звільнення від доказування - обставини, які визнаються учасниками справи, обставини, визнані судом загальновідомими тощо. Отже, суд визнає наявність форс-мажорних обставин з урахуванням установлених обставин справи та наявних у справі доказів (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року справа № 905/857/19).
24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року, який в подальшому продовжувався Указами Президента України та діє на цей час.
У листі від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1 Торгово-промислова палата України засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а саме військову агресію рф проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, Торгово-промислова палата України підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб за договором, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
24 березня 2022 року набрав чинності Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі - Закон № 2136-ІХ), яким визначені особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Частинами другою та третьою статті 1 Закону № 2136-ІХ встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України.
У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.
Відповідно до частини 2, 3 статті 10 Закону № 2136-ІХ роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати; роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили; звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов'язку виплати заробітної плати.
Аналіз наведеної спеціальної норми права дозволяє дійти висновку про те, що роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов'язку виплати заробітної плати.
Таким чином, існування обставини воєнного стану, фактів окупації та ведення бойових дій, а можливо також і знищення майна підприємства чи існування інших обставин, в тому числі існування дебіторської заборгованості, не спростовують факту існування заборгованості по заробітній платі і не звільняють від обов'язку виплати заробітної плати.
Проте, роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання щодо строків оплати праці та за несвоєчасне проведення розрахунку.
Фактичні обставини справи, встановлені судом свідчать про те, що відповідач, заперечуючи проти вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зазначав, що затримка виплати ОСОБА_1 належних при звільнені сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, відбулась не з вини ТОВ «ДІЄСА», а внаслідок об'єктивних обставин, непереборної сили (воєнний стан).
Відповідачем належними та допустимими доказами доведено перебування під впливом форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), що вплинули на фінансову стабільність підприємства і поставили під загрозу можливість виконання фінансово-господарських зобов'язань.
Із долученого до матеріалів позову сертифіката №3000-240827 від 23 квітня 2024 року про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) вбачається, що Київська торгово-промислова палата засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) ТОВ «ДІЄСА» щодо обов'язку (зобов'язання) за статтями 94 та 115-117 Кодексу законів про працю України, статтями 1 та 24 Закону України "Про оплату праці", з урахуванням статті 10 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" перед Центральним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків та Центральним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці. Вживати, всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" у термін: з 12.03.2022 року.
Період дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили): дата настання: 12 березня 2022 року; дата закінчення: тривають на 23 квітня 2024 року.
Отже, унеможливлення виконання ТОВ «ДІЄСА» обов'язків, передбачених законодавством України про працю, спричинено впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), а саме: збройна агресія російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану в Україні, відсутність доступу та/або знищення активів (основних засобів та товарів) через тимчасову окупацію й активні бойові дії на території України, що призвело до неможливості відновлення господарської діяльності підприємства у повному обсязі.
Судовим рішенням що набрало законної сили (справа № 910/14555/23) підтверджено заподіяння збитків боржнику внаслідок збройної агресії російської федерації проти України та стягнуто з російської федерації 3 868 247,99 дол. США заподіяних збитків.
Ці форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) є надзвичайними, непередбачуваними і мають неминучий характер, їх дії не можна уникнути за звичайних обставин при всій обачливості зобов'язаної сторони за трудовим договором.
Таким чином, у трудових правовідносинах між сторонами з 12 березня 2022 року виникли обставини, які відповідач не міг передбачити чи відвернути та у період існування яких останній об'єктивно, з незалежних від нього причин, був позбавлений можливості виконати зобов'язання, передбачені умовами трудового договору, обов'язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі, щодо позивача.
З матеріалів справи вбачається, що сторона відповідача під час судового розгляду справи довела обставини про перебування під впливом форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), що вплинули на фінансову стабільність ТОВ «ДІЄСА» і поставили під загрозу можливість виконання фінансово-господарських зобов'язань, а також обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, як на підставу для звільнення від відповідальності за несвоєчасне проведення розрахунку при звільненні позивача.
Судом враховується, що у сертифікаті №3000-240827 від 23 квітня 2024 року визначено початок дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) саме з 12 березня 2022 року, тобто, охоплює період дії трудових правовідносин між сторонами, які припинені за згодою сторін лише 21 лютого 2024 року.
Отже, між обставинами непереборної сили, які засвідчені сертифікатом №3000-240827 від 23 квітня 2024 року, та неможливістю належного виконання ТОВ «ДІЄСА» обов'язку із своєчасного проведення розрахунку при звільненні позивача, є причинно-наслідковий зв'язок.
Правовий аналіз наведених норм законодавства та встановлених обставин, якими підтверджується, що у трудових правовідносинах між відповідачем ТОВ «ДІЄСА» та його працівниками, зокрема ОСОБА_1 , з 12 березня 2022 року виникли та дотепер існують обставини непереборної сили, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, що завдали збитків, як підприємству в цілому, так і його працівникам, у період існування яких ТОВ «ДІЄСА» об'єктивно, з незалежних від нього причин було позбавлено можливості виконати зобов'язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі щодо позивача, у своїй сукупності дозволяють суду зробити висновок про те, що вимоги позивача ОСОБА_1 про стягнення з ТОВ «ДІЄСА» середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволенню не підлягають.
У відзиві на позов відповідач посилається на те що позивачем пропущено тримісячний строк для звернення до суду з даним позовом.
Перевіряючи зазначені доводи, суд виходить з того, що вимогами ч. ч. 1, 2 ст. 233 КЗпП передбачає, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Відповідно до ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
При цьому, норми КЗпП України не містять вичерпного переліку причин, які можна вважати поважними при пропуску строку звернення до суду, вони враховуються у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Тобто, поважність причин означає, що працівник не ставився безвідповідально до питання про захист своїх прав, але його зверненню за захистом перешкоджали об'єктивні причини.
Поважні причини пропущення строку, встановленого у частині першій статті 233 КЗпП України, необхідно кваліфікувати як ті, які об'єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.
Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією із основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.
Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом ex officio, незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі (частина третя статті 267 ЦК України).
В судовому засіданні встановлено, що позивач була звільнене 21.02.2024, проте, з копії наказу № Z00/20/02/001 від 21 лютого 2024 року не вбачається, що вона отримала 21 лютого 2024 року письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені їй при звільненні.
27.03.2024 року позивачем на адресу ТОВ «ДІЄСА» було направлено заяву з проханням письмово повідомити її про нараховані суми, належні їй при звільненні (невиплаченої заробітної плати, компенсації за невикористану щорічну відпустку), провести з нею розрахунок та видати довідку про заборгованість по заробітні платі, довідку про середньомісячний та середньоденний заробіток, що підтверджується фіскальними чеками від 27.03.2024 року та інформацією з сайту Укрпошти.
Відомостей про направлення відповідачем і одержання позивачем письмового повідомлення про суми нараховані йому при звільненні, матеріали справи не містять. Відтак у суду відсутня об'єктивна можливість встановити початок відліку трьохмісячного строку для звернення з позовом позивача та пропуску останнім строку на звернення з позовом до суду.
З урахуванням вказаного суд вважає, що позивач звернувся до суду з позовом з дотриманням встановленого ст.233 КЗпП строку.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання, зокрема, як розподіл між сторонами судових витрат.
Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі, зокрема у справах про стягнення заробітної плати, а відтак, відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір за вимоги про стягнення заборгованості із заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку у розмірі 1 211,20 грн.
Згідно з вимогами ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць. У зв'язку з цим, рішення суду в цій частині підлягає негайному виконанню.
З огляду на наведене, керуючись статтями 2, 12, 13, 76-79, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 274, 279, 352, 354,430 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за період затримки розрахунку, задоволити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» на користь ОСОБА_1 30 406 (тридцять тисяч чотириста шість) гривень 84 копійки заборгованості по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі,та компенсації за невикористану відпустку.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» в дохід держави 1 211 (одну тисячу двісті одинадцять) гривень 20 копійок судового збору.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати за один місяць.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Кропивницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Реквізити учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ; місце фактичного проживання (ВПО): АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_2 .
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА», ЄДРПОУ 36483471, адреса вул. Велика Васильківська,45, м. Київ, 03150.
Суддя Я.М.Подоляк