м. Вінниця
12 вересня 2024 р. Справа № 120/4327/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Яремчука Костянтина Олександровича, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Вінницького апеляційного суду, Державної казначейської служби України про визнання дій протиправними та стягнення коштів,
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Вінницького апеляційного суду, Державної казначейської служби України.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 з червня 2008 року працює суддею Вінницького апеляційного суду та має право на отримання суддівської винагороди, розмір якої визначається відповідно до статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII.
Проте, як зазначає позивачка, в період з 01 січня 2024 року по 31 березня 2024 року розмір суддівської винагороди, який їй виплачувався, не відповідав розміру, встановленому Законом України "Про судоустрій і статус суддів".
Так, 20 березня 2024 року позивачка звернулася до Вінницького апеляційного адміністративного суду із заявою, у якій просила вказати розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується при обчисленні її базового розміру посадового окладу.
Листом Вінницького апеляційного суду від 21 березня 2024 року позивачці повідомлено про те, що прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу суддів Вінницького апеляційного суду з 01 січня 2024 року, становить 2102 гривні.
Позивачка не погоджується з діями відповідачів щодо невірного обчислення розміру її суддівської винагороди за період з 01 січня 2024 року по 31 березня 2024 року, а тому вважає, що слід стягнути з Державної судової адміністрації України на її користь недонараховану та невиплачену суддівську винагороду за період з 01 січня 2024 року по 31 березня 2024 року включно у розмірі 152790 гривень шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України з бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апарату судів".
Крім того, у позовній заяві позивачкою в якості третьої особи визначено Державну казначейську службу України, що розцінено як клопотання (заяву) про залучення до участі у справі третьої особи.
Ухвалою від 08 квітня 2024 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено її розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні). Цією ж ухвалою залишено без задоволення клопотання про залучення до участі у справі третьої особи Державної казначейської служби України, а також встановлено відповідачам строк для подання відзиву на позовну заяву.
12 квітня 2024 року позивачкою подано до суду заяву про відвід судді та клопотання про залучення до участі у справі третьої особи - Державну казначейську службу України.
Ухвалою суду від 15 квітня 2024 року заяву про відвід судді визнано необґрунтованою, а адміністративну справу передано для вирішення питання про відвід іншим суддею.
Як свідчить протокол автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького окружного адміністративного суду, для вирішення питання про відвід судді Яремчука К.О. визначено суддю Слободонюка Михайла Васильовича.
Ухвалою судді Вінницького окружного адміністративного суду Слободонюка М.В. від 16 квітня 2024 року відмовлено в задоволенні заяви про відвід судді Яремчука К.О. від розгляду адміністративної справи.
16 квітня 2024 року позивачкою повторно подано до суду заяву про відвід судді Яремчука К.О. від розгляду адміністративної справи.
Ухвалою суду від 17 квітня 2024 року заяву позивачки від 16 квітня 2024 року про відвід судді залишено без розгляду.
23 квітня 2024 року на адресу суду надійшов відзив від Вінницького апеляційного суду. Такий окрім іншого обґрунтований тим, що Законом України "Про судоустрій і статус суддів" визначено базовий розмір посадового окладу судді апеляційного суду, який становить 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Разом із тим представник цього відповідача зазначає, що норма частини 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є бланкетною, оскільки встановлює лише кількість прожиткових мінімумів для обчислення базового розміру посадового окладу судді апеляційного суду, але не встановлює розміру прожиткового мінімуму, який необхідний для цього.
Відтак необхідно звернутися до інших законів, які встановлюють розмір прожиткового мінімуму для визначення посадового окладу судді. Такі норми доповнять частину 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" і становитимуть єдину спеціальну норму, якою буде визначено розмір посадового окладу судді.
Відповідно до частини 2 статті 95 Конституції України виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.
Отже, нормативним доповненням до статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є відповідні законодавчі положення закону про Державний бюджет України на відповідний рік.
Так, абзацом 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено у 2024 році прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2012 гривні.
Відтак, на думку представника цього відповідача, Вінницький апеляційний суд правомірно нарахував та здійснив виплату працюючим суддям апеляційного суду суддівської винагороди за період з 01 січня по 31 березня 2024 року включно, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 гривні.
Як зазначає представник Вінницького апеляційного суду далі, відповідно до кошторису та планів асигнувань Вінницького апеляційного суду на 2024 рік головним розпорядником бюджетних коштів (Державною судовою адміністрацією України) затверджено видатки для виплати суддівської винагороди працюючим суддям Вінницького апеляційного суду у розрахунку, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу з 01 січня 2024 року в розмірі 2102 гривень, а тому розрахунок суддівської винагороди на підставі абзацу 4 статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на на 2024 рік" суперечить існуючому фонду оплати праці, оскільки у кошторисі Вінницького апеляційного суду на 2024 рік видатки на виплату суддівської винагороди у таких розмірах не затверджувалися та не передбачалися.
За таких обставин, на переконання представника апеляційного суду, підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
30 квітня 2024 року позивачкою подано до суду відповідь на відзив, у якій спростовує доводи представника Вінницького апеляційного суду, що наведені ним у відзиві на позовну заяву.
03 травня 2024 року Державною казначейською службою України подано до суду пояснення у справі, проте судом такі до уваги не беруться, оскільки станом на день подання таких Державна казначейська служба України не була учасником справи.
07 травня 2024 року позивачкою подано до суду відповідь на пояснення Державної казначейської служби України.
08 травня 2024 року до Вінницького окружного адміністративного суду надійшла ухвала Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08 травня 2024 року, якою витребувано з Вінницького окружного адміністративного суду адміністративну справу № 120/4327/24.
Ухвалою суду від 09 травня 2024 року провадження у справі зупинено до перегляду Сьомим апеляційним адміністративним судом ухвали Вінницького окружного адміністративного суду від 17 квітня 2024 року в порядку апеляційного провадження.
21 травня 2024 року на адресу суду надійшов відзив на позов від Державної судової адміністрації України. В обґрунтування поданого відзиву представник цього відповідача зазначив, що частиною першою статті 151 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.
Відповідно до частини першої статті 148 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Згідно зі статтею 149 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Відповідно до частини першої статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Разом із тим у частині третій цієї статті зазначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" встановлено прожитковий мінімум, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня - 2102 гривні. Зазначений розмір прожиткового мінімуму також був встановлений на 2022 рік Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", на 2023 рік - Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" та на 2024 рік - Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік».
Як зазначає представник цього відповідача далі, Законом України "Про судоустрій і статус суддів" врегульовано розмір суддівської винагороди, який передбачає кількісну складову прожиткових мінімумів, а саме 50. Розрахунок фактичного розміру прожиткового мінімуму регулюється законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
Таким чином, позивачу як нараховувалося, так і виплачувалося 50 прожиткових мінімумів, встановлених Законом України "Про судоустрій і статус суддів".
При цьому норма Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" в судовому порядку не скасовувалася, неконституційною не визнавалася та є чинною.
З огляду на викладене представник цього відповідача вважає, що при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди Державна судова адміністрація України та Вінницький апеляційний суд діяли в межах чинного законодавства та виділених бюджетних асигнувань, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.
21 червня 2024 року позивачка подала до суду заяґву, у якій наполягала на залученні Державної казначейської служби України до участі у справі в якості третьої особи або ж якості ще одного відповідача.
02 липня 2024 року до Вінницького окружного адміністративного суду з Сьомого апеляційного адміністративного суду повернулася адміністративна справа № 120/4327/24.
Ухвалою суду від 05 липня 2024 року провадження у справі поновлено.
Іншою ухвалою від 05 липня 2024 року клопотання позивачки, що надійшло до суду 12 квітня 2024 року, а також заяву, що надійшла до суду 21 червня 2024 року щодо залучення до участі у справі третьої особи повернуто заявниці без розгляду. Водночас цією ухвалою заяву позивачки про залучення до участі у справі ще одного відповідача задоволено та залучено Державну казначейську службу України в якості ще одного відповідача.
23 липня 2024 року на адресу суду від Державної казначейської служби України надійшов відзив на позовну заяву. Такий окрім іншого обґрунтований тим, що частиною першою статті 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» передбачено, що держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, в тому числі, державний орган.
Статтею 3 цього Закону передбачено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Відповідно до додатка 3 до Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» на виконання цього Закону передбачено бюджетну програму 3504040 «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою». Розпорядником цих коштів є Державна казначейська служба України. На зазначену мету виділено 100000 тисяч гривень.
При цьому, як стверджує представник Державної казначейської служби України, кошти за бюджетною програмою 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», розпорядником якої є Державна судова адміністрація України та на яку посилається заявник в заяві, не стосуються виконання судових рішень в порядку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».
Відтак, на думку представника казначейського органу, позовні вимоги щодо стягнення коштів із Державної судової адміністрації України у порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», не узгоджуються із приписами Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».
За наведених обставин представник цього відповідача просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
26 липня 2024 року позивачкою подано до суду відповідь на відзив Державної казначейської служби України, а 05 серпня 2024 року - додаткові пояснення, у яких додатково наведені аргументи щодо задоволення позову.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши надані учасниками справи докази, суд встановив такі обставини.
ОСОБА_1 є суддею Вінницького апеляційного суду та має право на отримання суддівської винагороди, розмір якої визначається відповідно до статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
20 березня 2024 року позивачка звернулася до Вінницького апеляційного адміністративного суду із заявою, у якій просила вказати розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується при обчисленні її базового розміру посадового окладу.
Листом Вінницького апеляційного суду від 21 березня 2024 року вих. № 05-05/19/2024 позивачці повідомлено про те, що прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу суддів Вінницького апеляційного суду з 01 січня 2024 року, становить 2102 гривні.
Позивачка вважає, що при обчисленні базового розміру її посадового окладу має застосовуватися прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений Законом України "Про Державний бюджету України на 2024 рік", тобто 3028 гривень.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли, суд зважає на таке.
В силу положень статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII).
Відповідно до статті 4 Закону № 1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та Законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Частиною першою статті 135 Закону № 1402-VIII передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII базовий розмір судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" в Україні установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2024 року - 3028 гривень; розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102 гривні.
Таким чином, вказаною нормою Закону разом із встановленням на 01 січня відповідного року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 3028 гривень, було введено прожитковий мінімум для визначення базового розміру посадового окладу судді, розмір якого становить 2102 гривень.
Так, в ході судового розгляду встановлено, що суддівську винагороду ОСОБА_1 за період з 01 січня по 31 березня 2024 року обчислено, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102 гривні.
У свою чергу, позивачка наполягає на тому, що суддівську винагороду за спірний період має бути обчислено відповідачем із урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2024 календарного року, тобто 3028 гривень.
На переконання суду, такі доводи позивачки є обгрунтованими з огляду на те, що виплата суддівської винагороди регулюється приписами статті 130 Конституції України та статті 135 Закону № 1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
Такий висновок узгоджується із змінами до Конституції України, внесеними Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) (далі - Закон № 1401-VIII), що набрали чинності 30 вересня 2016 року.
Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, а саме: "Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій".
Таким чином, Конституція України у редакції Закону № 1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій.
З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини 1 статті 135 Закону № 1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій.
Крім того, суд зазначає, що такого виду прожиткового мінімуму, як "для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді" не передбачено Законом України "Про прожитковий мінімум".
Більше того, зазначеним Законом судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Водночас, закріплюючи статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, законодавцем не внесено змін до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, а також в Закон № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму.
Закони про Державний бюджет України на відповідні роки не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.
Суд звертає увагу на те, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно прийнятих пізніше положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік".
При цьому, як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року № 5-рп(II)/2020, до судів різних видів юрисдикції ставиться вимога застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): закон пізніший має перевагу над давнішим (lex posterior derogat priori) - закон спеціальний має перевагу над загальним (lex specialis derogat generali) - закон загальний пізніший не має перевагу над спеціальним давнішим (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.
Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення базового розміру посадового окладу судді.
Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом, яким є Закон № 1402-VIII, гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема в рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018.
Водночас Закон України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України та частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.
Відтак, оскільки спеціальним Законом № 1402-VІІІ закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, та вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, то Державна судова адміністрація України неправильно визначилася із розрахунковою величиною посадового окладу, застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.
Аналогічна правова позиція щодо застосування статті 7 Закону № 1082-IX та статті 135 Закону № 1402-VIII у подібних правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 400/2031/21, від 30 листопада 2021 року у справі № 360/503/21, від 22 червня 2023 року у справі № 400/4904/21 та від 12 липня 2023 року у справі № 140/5481/22.
Відповідно до частин 1, 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що дії Вінницького апеляційного суду щодо нарахування та виплати позивачці суддівської винагороди за період з 01 січня 2024 року по 31 березня 2024 року включно, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 гривень, є протиправними, а тому така вимога є обгрунтованою та підлягає задоволенню.
Визначаючись із підставністю звернення до суду з вимогою щодо стягнення недоплаченої суддівської винагороди в розмірі 152790 гривень, суд насамперед зауважує, що така вимога є похідною, що залежить від задоволення основної, яка стосується визнання протиправними дій щодо виплати в спірний період суддівської винагороди у неналежному розмірі.
При цьому варто зазначити, що відповідно до частини третьої статті 148 Закону № 1402-VIIІ Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.
За приписами статті 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
У справі, що розглядається, зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону № 1402-VIII у зіставленні з положеннями частин першої, другої, п'ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснювалась позивачці в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України.
В свою чергу, Вінницький апеляційний суд як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня здійснює свої повноваження у межах асигнувань, які Державна судова адміністрація України затвердила у його кошторисі на 2024 рік.
Відтак саме з Державної судової адміністрації України слід стягнути на користь позивачки відповідні кошти.
При цьому, здійснивши перевірку правильності обрахунку позивачкою недоплаченої їй суми суддівської винагороди, суд враховує наступне.
Так, у позові йдеться про те, що недоплачена сума суддівської винагороди за період з 01 січня 2024 року по 31 березня 2024 року становить 152790 гривень, яка розрахована виходячи з базового розміру посадового окладу судді апеляційного суду (50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року), та з регіонального коефіцієнту у місті Вінниці 1,1.
Відповідно до частини 3 статті 135 Закону № 1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду становить 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Відтак належний до виплати посадовий оклад за період з 01 січня 2024 року по 31 березня 2024 року мав би становити 454 200 гривень (3028 (розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2024 року) * 50прожиткових мінімумів для працездатних осіб * на 3 (кількість місяців (з 01 січня 2024 року по 31 березня 2024 року).
При цьому відповідно до пункту 1 частини 1 статті 135 Закону № 1402-VIII до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються регіональні коефіцієнти; якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб, такий коефіцієнт встановлено на рівні 1,1.
Відтак належний до виплати ОСОБА_1 базовий розмір посадового окладу за період з 01 січня 2024 року по 31 березня 2024 року складає 499 620 гривень (454 200 * 1,1).
Водночас сторонами не заперечується, що базовий розмір посадового окладу ОСОБА_1 у згадуваний вище період обраховувався із прожиткового мінімуму, встановленого для визначення базового розміру посадового окладу суддів в сумі 2102 гривень, та його загальний розмір за три місяці склав 346 830 гривень (2102 гривні * 50 * 1,1*3).
А тому недоплачена сума суддівської винагороди за період з 01 січня 2024 року по 31 березня 2024 року складає 152 790 гривень (499 620 гривень - 346 830 гривень).
За наведених обставин, з метою ефективного захисту прав позивачки суд дійшов висновку стягнути з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 недонараховану та невиплачену суддівську винагороду за період з 01 січня 2024 року по 31 березня 2024 року включно у розмірі 152 790 гривень з утриманням із цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів шляхом безспірного списання визначеної суми коштів з бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів", розпорядником якої є Державна судова адміністрація України, у порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".
Саме такий спосіб захисту, на думку суду, є достатнім та найбільш ефективним в спірних правовідносинах, який би забезпечив поновлення порушеного права позивачки.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові в 12 липня 2023 року за результатами розгляду справи № 140/5481/22.
При цьому з огляду на встановлені обставини на Державну казначейську службу України як орган казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів не можуть покладатися певні зобов'язання за цим рішенням.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (частина 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).
В силу приписів частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єктів владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачкою, суд дійшов висновку, що за наведених у позовній заяві мотивів і підстав позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Оскільки позивачка звільнена від сплати судового збору, а витрат, пов'язаних з розглядом справи, не встановлено, тому питання про розподіл судових витрат не вирішується.
Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України,
Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Вінницького апеляційного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди в період з 01 січня 2024 року по 31 березня 2024 року включно, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102 гривні.
Стягнути з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 недонараховану та невиплачену суддівську винагороду за період з 01 січня 2024 року по 31 березня 2024 року включно в сумі 152 790 (сто п'ятдесят дві тисячі сімсот дев'яносто) гривень з утриманням із цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів шляхом безспірного списання такої суми коштів з бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів", розпорядником якої є Державна судова адміністрація України, у порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".
В іншій частині позовні вимоги залишити без задоволення.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.
Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивачка: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 )
Відповідачі:
Державна судова адміністрація України (місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Липська, буд. 18/5; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 26255795)
Вінницький апеляційний суд (місцезнаходження: 21050, м. Вінниця, вул. Соборна, буд. 6; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 42257550)
Державна казначейська служба України (місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, буд. 6; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 37567646)
Повний текст рішення суду складено 12.09.2024
Суддя Яремчук Костянтин Олександрович