12 вересня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/14824/24 пров. № А/857/20603/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Затолочного В.С.,
суддів: Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,
з участю секретаря судового засідання Єршової Ю.С.,
розглянувши в електронній формі у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 17 липня 2024 року про відмову у відкритті провадження у справі № 380/14824/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Релігійної громади української греко-католицької церкви парафії святих Ольги і Єлизавети м. Львова про визнання дії та бездіяльності протиправними, (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Гулик А.Г. 17.07.2024 року), -
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з адміністративним позовом до Релігійної громади української греко-католицької церкви парафії святих Ольги і Єлизавети м. Львова (далі - відповідач) в якому просить:
- визнати протиправними дії відповідача в порушенні Закону України від 13 січня 2011 року № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації» (далі - Закон № 2939-VI): в неправомірній відмові в наданні інформації ОСОБА_1 на запит від 11.04.2024 року;
- зобов'язати відповідача належним чином розглянути запит на інформацію позивача від 11.04.2024 року та надати письмову відповідь запитувачу по суті запитуваної інформації.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 17 липня 2024 року відмовлено у відкритті провадження у адміністративній справі.
Роз'яснено позивачу, що розгляд та вирішення такого спору має здійснюватись місцевим загальним судом за правилами цивільного судочинства.
Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив позивач, який покликаючись на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 17 липня 2024 року про відмову у відкритті провадження скасувати та направити на продовження розгляду в суд першої інстанції.
В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що відповідач відноситься до розпорядників інформації зобов'язаних оприлюднювати та надавати за запитом інформацію, визначену Законом № 2939-VI.
Відповідач скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу, просив в задоволенні такої відмовити, оскаржене рішення залишити без змін.
Сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, проте правом на участь у судовому засіданні не скористалися.
Відповідно до частини другої статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що з врахуванням специфіки правової природи релігійної громади як виду релігійної організації, релігійна громада Української греко-католицької церкви парафії святих Ольги і Єлизавети м. Львова у контексті спірних відносин не відноситься до суб'єктів владних повноважень у розумінні положень КАС України.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Стосовно доводів скаржника про те, що справу належить розглядати в порядку адміністративного судочинства з огляду на норми статті 23 Закону № 2939-VI, колегія суддів зазначає, що такі не можуть братись до уваги, оскільки вимоги позивача з огляду на обґрунтування позовної заяви, не стосуються захисту його прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, тобто між даними особами не існує публічно-правового спору.
Щодо посилання скаржника на те, що відповідач є розпорядником інформації, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 13 Закону № 2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються:
1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання;
2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів;
3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків;
4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них;
5) юридичні особи публічного права, державні/комунальні підприємства або державні/комунальні організації, що мають на меті одержання прибутку, господарські товариства, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) прямо чи опосередковано належать державі та/або територіальній громаді, - щодо інформації про структуру, принципи формування та розмір оплати праці, винагороди, додаткового блага їх керівника, заступника керівника, особи, яка постійно або тимчасово обіймає посаду члена виконавчого органу чи входить до складу наглядової ради.
Відповідно до частин першої та другої статті 7 Закону України від 23 квітня 1991 року № 987-ХІІ «Про свободу совісті та релігійні організації» релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями). Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об'єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об'єднання представляються своїми центрами (управліннями).
Частина перша статті 8 згаданого Закону визначає, що релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об'єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб.
Очевидно, що релігійна громада не відноситься до суб'єктів, визначених у підпунктах 1-5 частини першої статті 13 Закону № 2939-VI, які вважаються розпорядниками публічної інформації.
Як вбачається із витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських об'єднань релігійна громада Української греко-католицької церкви парафії святих Ольги і Єлизавети м. Львова за організаційно-правовою формою є релігійною організацією, видами діяльності якої є 94.91. «Діяльність релігійних організацій».
Таким чином, релігійна громада Української греко-католицької церкви парафії святих Ольги і Єлизавети м. Львова також не відноситься до суб'єктів господарювання, які належать до числа розпорядників інформації у розумінні Закону № 2939-VI.
Аналіз вищевказаних норм законодавства та обставин у справі дає підстави вважати, що релігійна громада Української греко-католицької церкви парафії святих Ольги і Єлизавети м. Львова не відноситься до розпорядників інформації у розумінні Закону № 2939-VI, що у свою чергу виключає поширення сфери дії згаданого закону на спірні відносини.
З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що спір у справі виник між фізичною особою та юридичною особою, яка не є розпорядником публічної інформації у розумінні Закону № 2939-VI, а тому такий спір не може розглядатись за правилами адміністративного судочинства.
Відтак, апеляційний суд приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції є законним та скасуванню не підлягає.
Покликання апелянта на справу № 380/20083/21 за аналогічним позовом апеляційний суд відкидає як безпідставні, оскільки вона жодним чином не пов'язана зі справою, що розглядається.
До того ж, правова позиція суду першої інстанції щодо юрисдикційності спору в іншій справі не є підставою для визначення підсудності справи, що розглядається, судам адміністративної юрисдикції.
Згідно частини першої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
З огляду на вищезазначене, вказаним вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає.
Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Підсумовуючи, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Наведені висновки суду є вичерпні, а доводи апелянта - безпідставні.
Апеляційний суд переглянув оскаржуване судове рішення і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.
Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 241, 242, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 370 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 17 липня 2024 року про відмову у відкритті провадження у справі № 380/14824/24 без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.
Головуючий суддя В. С. Затолочний
судді Л. Я. Гудим
В. Я. Качмар
Повне судове рішення складено 12.09.24