12 вересня 2024 рокуЛьвівСправа № 260/185/24 пров. № А/857/7423/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Затолочного В.С.,
суддів: Гудима Л. Я., Качмара В. Я.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2024 року у справі № 260/185/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправними дій, (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Ващиліним Р.О. у м. Ужгороді в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін), -
ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з адміністративним позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) (далі також - ВЧ НОМЕР_2 , відповідач), в якому просив суд:
- визнати протиправними дії ВЧ НОМЕР_2 щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 компенсацію втрат доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 22 листопада 2023 року - відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі також - Закон № 2050-ІІІ) та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі також - Порядок № 159);
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрат доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 22 листопада 2023 року відповідно до Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2024 року адміністративний позов задоволено повністю.
Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив відповідач, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, порушено норми процесуального права та неправильно застосовані норми матеріального права, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову повністю.
В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що основною умовою виплати, передбаченої нормами Закону № 2050-ІІІ компенсації, є порушення строків виплати нарахованих доходів, в тому числі на виконання рішення суду, та встановлення факту нарахування доходу. Поряд з цим, у спірних правовідносинах виплата позивачу індексації на виконання рішення суду у справі № 260/5481/23 була проведена у місячний термін з моменту набрання рішенням законної сили.
Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України) відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 КАС України.
У відповідності до вимог частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 проходив військову службу в органах Державної прикордонної служби України.
Відповідно до наказу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (ВЧ НОМЕР_2 ) від 25 червня 2021 року № 263-ос «Про особовий склад» капітана ОСОБА_1 , звільненого з військової служби у запас наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону від 24.05.2021 № 213-ОС за підпунктом «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення з 25 червня 2021 року.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо неправильного нарахування та виплати індексації грошового забезпечення під час проходження військової служби у ВЧ НОМЕР_2 , ОСОБА_1 оскаржив такі в судовому порядку.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 28.08.2023 № 260/5481/23, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.11.2023, адміністративний позов ОСОБА_1 до ВЧ НОМЕР_2 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_2 у відношенні до ОСОБА_1 щодо ненарахування (нарахування у меншому розмірі) та невиплати індексації грошового забезпечення в належному розмірі за період з 01 березня 2018 року по 25 червня 2021 року із урахуванням базового місяця березень 2018 року та абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі також - Порядок № 1078). Зобов'язано НОМЕР_1 прикордонний загін вчинити дії щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення (з врахуванням раніше виплачених сум), із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 25 червня 2021 року - березень 2018 року та застосуванням абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44. У задоволенні позову у частині інших позовних вимог - відмовлено.
22 листопада 2023 року на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 28.08.2023 відповідач перерахував ОСОБА_1 174892,47 грн індексації грошового забезпечення. При цьому компенсацію втрат частини доходів нараховано та виплачено не було.
30 листопада 2023 року представник ОСОБА_1 звернувся до ВЧ НОМЕР_2 з адвокатським запитом № 602, в якому просив виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрат доходів у зв'язку з порушенням термін виплати частини грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по день її фактичної виплати.
За результатами розгляду поданого представником ОСОБА_1 запиту відповідач листом №11/12500-23-Вих від 11.12.2023 повідомив про відсутність підстав для виплати передбаченої Законом № 2050-ІІІ компенсації.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови у виплаті компенсації втрати частини доходів у зв'язку з несвоєчасною виплатою індексації його грошового забезпечення, ОСОБА_1 звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на компенсацію втрати частини грошового доходу у зв'язку з порушенням строків виплати належних йому коштів.
Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції і надаючи правову оцінку обставинам справи та доводам апелянта, зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом №2050-ІІІ та Порядком № 159.
Згідно зі статями 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Згідно з пунктом 3 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.
Аналіз наведених положень дає підстави вважати, що основною умовою для виплати громадянину, передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем індексації, що носило триваючий характер. У зв'язку з цим виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постанові від 14 квітня 2021 року у справі № 465/322/17.
Крім того, у постанові від 05 березня 2020 року у справі № 140/1547/19, Верховний Суд зазначив:
«Згідно з положеннями статті 4 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Відповідно до статті 6 Закону № 2050-III компенсацію виплачують за рахунок коштів Пенсійного фонду України, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету. З системного аналізу правових норм вбачається, що основними умовами для виплати суми компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.»
У справі, що розглядається, судами встановлено, що сума індексації грошового забезпечення в належному розмірі за період з 01 березня 2018 року по 25 червня 2021 року не була виплачена позивачу у встановлені законодавством строки.
Отже, несвоєчасне отримання позивачем індексації грошового забезпечення відбулось у зв'язку з протиправним ненарахуванням відповідачем такої під час проходження позивачем військової служби, невиплати останньої під час звільнення з військової служби, що встановлено судовим рішенням, тобто, з вини органу, що нараховує і виплачує грошове забезпечення, а тому позивач має право на отримання компенсації втрати частини грошового забезпечення у зв'язку з порушенням строків його виплати.
Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, шо компенсація, передбачена Законом № 2050-ІІІ, виплачується у разі порушення строків виплати доходу (нарахованого грошового забезпечення), а не виконання рішення суду. Оскільки вказані кошти виплачені в результаті нарахування грошового забезпечення та відновлення прав позивача, порушених при виплаті грошового забезпечення у меншому розмірі, вказана сума є доходом в розумінні статті 2 Закону № 2050-ІІІ.
Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 24.01.2019 у справі № 159/1615/17, від 29.04.2020 у справі № 420/2093/16-а, від 16.12.2020 у справі № 521/21718/16-а, від 23.12.2020 у справі № 640/7975/15-а, від 21.09.2022 у справі № 816/1627/18.
Також колегія суддів звертає увагу на те, що оскільки позивачу остаточно було виплачено грошове забезпечення 22 листопада 2023 року за період з 01 березня 2018 року по 25 червня 2021 року, що не заперечується відповідачем, тому судом першої інстанції правильно задоволено позовні вимоги шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми грошового забезпечення, право на отримання яких також встановлено судовим рішенням у справі № 260/5481/23, за весь час затримки виплати, починаючи з 01 березня 2018 року по день фактичної виплати 22 листопада 2023 року.
Разом з тим, суд відхиляє твердження відповідача про своєчасну виплату встановленої судовим рішення індексації грошового забезпечення позивача, оскільки вважає, що передбачена Законом № 2050-III компенсація виплачується у разі порушення саме строків виплати доходу (в даному випадку індексації грошового забезпечення), а не виконання рішення суду.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).
Натомість, відповідач у спірних правовідносинах допустив порушення принципу «належного врядування», з огляду на що негативні наслідки цього не можуть покладатися на позивача зважаючи на принцип «верховенства права».
Як убачається з апеляційної скарги, наведені в ній доводи щодо помилковості висновків суду у цій справі фактично зводяться до необхідності нової правової оцінки обставин у справі та дослідження наявних у матеріалах справи доказів. Водночас зазначеним доводам судом першої інстанції вже була надана належна правова оцінка.
Інших доводів на підтвердження правомірності своїх дій відповідач не навів, що не дає підстав вважати висновки суду першої інстанцій помилковими, а застосування ним норм матеріального та процесуального права - неправильним.
Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанцій правильно встановив обставини справи, не допустив неправильного застосуванням норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 370 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) залишити без задоволення, рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2024 року у справі № 260/185/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя В. С. Затолочний
судді Л. Я. Гудим
В. Я. Качмар