13 вересня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/9352/24 пров. № А/857/13260/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді - Мікули О. І.,
суддів - Курильця А. Р., Пліша М. А.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 17 травня 2024 року про повернення позовної заяви у справі № 380/9352/24 за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» до Жидачівського відділу державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправними дій, скасування постанови,-
суддя в 1-й інстанції - Костецький Н. В.,
дата ухвалення судового рішення - 17 травня 2024 року,
місце ухвалення судового рішення - м. Львів,
дата складання повного тексту судового рішення - 17 травня 2024 року,
Позивач - Публічне акціонерне товариство “Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» звернулося в суд з позовом до відповідача - Жидачівського відділу державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в якому просило визнати дії начальника Жидачівського відділу державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо винесення постанов про стягнення виконавчого збору №49837125, поновлення виконавчих дій №61229765 незаконними; зобов'язати Жидачівський відділ державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції скасувати постанови про стягнення виконавчого збору №48522561, поновлення виконавчих дій №61229765 в сумі 47793,21 грн, а стягнуті кошти повернути на рахунок Товариства.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 17 травня 2024 року позовну заяву повернуто позивачу.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, позивач оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана ухвала прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає про те, що постанова про стягнення виконавчого збору №48522561 датована 30 січня 2020 року, а постанова про поновлення вчинення виконавчих дій №61229765 видана 16 квітня 2024 року. Вказує, що про постанову про стягнення виконавчого збору від 30 січня 2020 року №48522561 скаржнику відомо не було. Також, на думку апелянта, строк на оскарження постанови про поновлення вчинення виконавчих дій №61229765 від 16 квітня 2024 року необхідно рахувати з 19 квітня 2024 року. Крім того, покликається на воєнний стан, зокрема, часте оголошення повітряних тривог у період з 19 квітня 2024 року по 02 травня 2024 року. Таким чином, вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про повернення позовної заяви та просить скасувати оскаржувану ухвалу, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає про те, що Товариство оскаржує постанови про стягнення виконавчого збору ВП №49837125, яка винесена 30 січня 2020 року та про поновлення вчинення виконавчих дій ВП №61229765 від 16 квітня 2024 року, остання отримана позивачем 18 квітня 2024 року, тобто позивач не був позбавлений реальної, об'єктивної можливості виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про хід виконавчого провадження ВП №61229765 та вчасно звернутись з позовом до суду. Таким чином, вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, а тому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін.
Відповідно до ч.2 ст.312 КАС України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3 (повернення заяви позивачеві (заявникові)) частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін з таких підстав.
Матеріалами справи стверджується, що 01 травня 2024 року Публічне акціонерне товариство “Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» звернулося в суд з позовом про визнання дій начальника Жидачівського відділу державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо винесення постанов про стягнення виконавчого збору №49837125, поновлення виконавчих дій №61229765 незаконними; зобов'язати Жидачівський відділ державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції скасувати постанови про стягнення виконавчого збору №48522561, поновлення виконавчих дій №61229765 в сумі 47793,21 грн, а стягнуті кошти повернути на рахунок Товариства.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 06 травня 2024 року позовну заяву залишено без руху, оскільки позивачем не сплачено судовий збір, і позовна заява подана з пропуском строку звернення в суд та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом направлення у суд квитанції про сплату судового збору та подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з обґрунтуванням причин пропуску та доказів, що підтверджують поважність причин пропуску.
На виконання вимог ухвали позивачем направлено платіжну інструкцію та подано заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду, та в обґрунтування вимог заяви зазначив про те, що Товариству не було відомо про винесення постанови про відкриття ВП від 30 січня 2020 року, дана постанова до Товариства не надходила та про наявність такої та про порушення свого права дізнався із постанови про поновлення вчинення виконавчих дій від 16 квітня 2024 року, яку отримали на свою адресу 18 квітня 2024 року. Товариством 22 квітня 2024 року подано до відповідача заяву про закінчення виконавчого провадження, проте відповідачем тієї ж дати проведено стягнення. Постанови про відкриття ВП №49837125 від 30 січня 2020 року про стягнення виконавчого збору до Товариства так і не було надано. При подачі скарги до адміністративного суду Товариство керувалося датою 22 квітня 2024 року - датою проведення стягнення з розрахункового рахунку коштів по ВП (одна із вимог скарги повернути стягнуті кошти). Звернув увагу на те, що у період з 19 квітня 2024 року по 02 травня 2024 року у Львівській області часто оголошувалися повітряні тривоги, була загроза обстрілу, робота Товариства зупинялася до настання відбою.
Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено встановлений законом десятиденний строк звернення у суд з вищевказаними вимогами, при цьому, списання коштів по виконавчому збору не може змінювати момент, з якого позивач дізнався про спірну постанову, а також оголошення повітряних тривог, які не мали постійного і безперервного характеру, не виключають можливість вчасного звернення у суд, а тому належні обґрунтування причин пропуску строку звернення в суд відсутні, що є підставою для повернення позовної заяви на підставі п.1 ч.4 ст.169 КАС України.
Даючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Процесуальна природа та призначення строків звернення до суду зумовлюють при вирішенні питання їх застосування до спірних правовідносин необхідність звертати увагу не лише на визначені в нормативних приписах відповідних статей загальні темпоральні характеристики умов реалізації права на судовий захист - строк звернення та момент обчислення його початку, але й природу спірних правовідносин щодо захисту прав, свобод та інтересів, у яких особа звертається до суду.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ст.5 КАС України передбачає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Право звернення до суду є невід'ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду.
У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов'язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватися відповідно до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах.
За змістом ч.1 ст.45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Законодавець встановлює певні обмеження такого права, зокрема, шляхом встановлення строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав.
Відповідно до ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Ч.3 ст.122 КАС України передбачає, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, а також однією із гарантій дотримання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Строк звернення до суду обчислюється за загальним правилом з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому "повинна" необхідно тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені; рішення скероване на її адресу поштовим повідомленням, яке вона відмовилася отримати або не отримала внаслідок неповідомлення відправника про зміну місця проживання; про порушення її прав знали близькі їй особи.
День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів.
Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом, апеляційною чи касаційною скаргами обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Згідно з ч.1, 2 ст.287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Позовну заяву може бути подано до суду:
1) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів;
2) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.
З аналізу наведеної вище правової норми можна дійти висновку про те, що у спірних правовідносинах строк на оскарження становить десять робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів. Вказана норма є спеціальною відносно статті 122 КАС України, а тому підлягає застосуванню у спірних правовідносинах.
Як вбачається з матеріалів справи, 01 травня 2024 року Публічне акціонерне товариство “Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» звернулося в суд з позовом про визнання дій начальника Жидачівського відділу державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо винесення постанов про стягнення виконавчого збору №49837125, поновлення виконавчих дій №61229765 незаконними та зобов'язання Жидачівського відділу державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції скасувати постанови про стягнення виконавчого збору №48522561, поновлення виконавчих дій №61229765 в сумі 47793,21 грн, а стягнуті кошти повернути на рахунок Товариства.
Даючи правову оцінку дій відповідача щодо прийняття постанови про стягнення виконавчого збору ВП №49837125 від 30 січня 2020 року у виконавчому провадженні №61229765, то колегія суддів зазначає наступне.
За змістом ч.3 ст.40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до ч.4 ст.42 Закону України «Про виконавче провадження» на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження (до яких частина перша статті 42 Закону відносить також виконавчий збір) виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.
Матеріалами справи стверджується, що виконавче провадження №61229765 щодо виконання вимог податкового органу про сплату боргу було закінчено на підставі п.9 ст.39 Закону України “Про виконавче провадження» 30 січня 2020 року, тобто дії щодо прийняття вищевказаної постанови відповідач вчинив 30 січня 2020 року.
При цьому, як вже було зазначено вище, позивач звернувся до суду 01 травня 2024 року, тобто з порушенням строку звернення до суду, визначеного п.1 ч.2 ст.287 КАС України.
За загальним правилом поважними причинами визнаються ті обставини, існування яких є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду з цим позовом.
Матеріалами справи стверджується, що, як на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення у суд з цим позовом, позивач покликається на те, що про постанову про стягнення виконавчого збору №49837125 від 30 січня 2020 року позивач дізнався лише із постанови про поновлення вчинення виконавчих дій від 16 квітня 2024 року, яку отримав на свою адресу 18 квітня 2024 року.
Разом з тим, зі змісту листа відповідача від 12 лютого 2024 року вих.№2757 (а.с.9) вбачається, що останній повідомив позивача про те, що на виконанні у відділі перебували виконавчі провадження з примусового виконання вимог ГУ ДПС у Львівській області, які були закінчені на підставі п.9 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження», постанови про стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження були виведені в окремі виконавчі провадження. Виконавчі провадження про стягнення витрат сплачено в повному обсязі. При цьому, запропоновано позивачу провести оплати по виконавчому збору, що були виведені в окремі виконавчі провадження.
Вищевказаний лист отриманий позивачем 14 лютого 2024 року за вх№.15, тому такий мав право оскаржити до суду дії відповідача щодо прийняття постанови про стягнення виконавчого збору №49837125 від 30 січня 2020 року до 25 лютого 2024 року.
Разом з тим, звернувшись до суду з позовом 01 травня 2024 року, позивач пропустив десятиденний строк звернення до суду про оскарження дій відповідача, щодо прийняття постанови про стягнення виконавчого збору від 30 січня 2020 року, з моменту, коли позивач повинен був дізнатися про дії відповідача щодо прийняття цієї постанови.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що покликання позивача про необізнаність винесення постанови про відкриття ВП №49837125 від 30 січня 2020 року до 16 квітня 2024 року є безпідставними.
Даючи правову оцінку дотримання строку звернення в суд щодо оскарження дій відповідача щодо прийняття постанови про поновлення виконавчих дій від 16 квітня 2024 року у виконавчому провадженні №61229765, то колегія суддів зазначає наступне.
Матеріалами справи стверджується, що спірна постанова про поновлення вчинення виконавчих дій ВП №61229765 прийнята 16 квітня 2024 року начальником Жидачівського ВДВС, тобто дії щодо прийняття вказаної вище постанови відповідач вчинив 16 квітня 2024 року.
При цьому, позивач дізнався про прийняття вищевказаної постанови 18 квітня 2024 року, і цей факт позивачем підтверджується матеріалами справи
Таким чином, позивач мав право оскаржити до суду дії відповідача щодо прийняття постанови про поновлення виконавчих дій від 16 квітня 2024 року у виконавчому провадженні №61229765 до 29 квітня 2024 року, однак, звернувшись у суд з позовом 01 травня 2024 року, позивач пропустив десятиденний строк звернення до суду про оскарження дій відповідача щодо прийняття постанови про поновлення виконавчих дій від 16 квітня 2024 року у виконавчому провадженні №61229765.
Крім того, суд першої інстанції правильно зауважив, що покликання позивача на дату списання коштів по виконавчому збору, а саме: 22 квітня 2024 року є помилковими, оскільки списання коштів по виконавчому збору не може змінювати момент, з якого позивач дізнався про спірну постанову.
Щодо позовних вимог у частині зобов'язання відповідача скасувати постанови про стягнення виконавчого збору №48522561, поновлення виконавчих дій №61229765 в сумі 47793,21 грн, а стягнуті кошти повернути на рахунок Товариства, то колегія суддів зазначає, що вказані вимоги є похідними від попередніх.
У частині доводів апелянта на запроваджений воєнний стан, зокрема, часте оголошення повітряних тривог у період з 19 квітня 2024 року по 02 травня 2024 року, то колегія суддів зазначає, що позивач не надав доказів про час оголошення сигналу повітряної тривоги на території перебування позивача, та тривалості загрози ракетного удару, у зв'язку із оголошеною повітряною тривогою, а також який вплив мали оголошення сигналу повітряної тривоги та загроза ракетного удару на можливість подання позивачем позову в межах строку звернення до суду.
Колегія суддів вважає, що не реалізація позивачем права на своєчасне звернення у суд в даному випадку зумовлена його власною поведінкою та зазначає, що виявлення наміру отримати судовий захист порушеного права не надає права позивачу на пропуск строку звернення до адміністративного суду та не збільшує обсяг його процесуальних прав, встановлених законом.
Відповідно до ст.123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Отже, наведеними вище правовими нормами передбачено, що адміністративний суд зобов'язаний в кожному випадку з'ясувати чи дотримано особою (позивачем) строк звернення до адміністративного суду із відповідним позовом, чи є поважними підстави пропуску цього строку. Якщо ж вказані позивачем підстави пропуску строку звернення до адміністративного суду не є поважними, суд зобов'язаний повернути позовну заяву позивачу.
За встановлених фактичних обставин та враховуючи наведені вище правові норми у їх сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про повернення позовної заяви, оскільки така подана з пропуском строку, встановленого ст.287 КАС України, а наведені причини пропуску не є поважними.
Колегія суддів також звертає увагу на те, що судом першої інстанції було надано можливість та час для подання заяви про поновлення строку звернення до суду з обґрунтуванням причин пропуску строку та надання доказів на підтвердження цих обставин.
Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги позивача не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав про повернення позовної заяви, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін.
Керуючись ст.123, 242, 243, 246, 250, 308, 312, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 17 травня 2024 року про повернення позовної заяви у справі №380/9352/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя О. І. Мікула
судді А. Р. Курилець
М. А. Пліш
Повне судове рішення складено 13 вересня 2024 року.