10 вересня 2024 року м. Дніпросправа № 280/144/24
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач),
суддів: Божко Л.А., Суховарова А.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13.03.2024 ( суддя першої інстанції Семененко М.О.) в адміністративній справі №280/144/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить суд:
визнати протиправними дії ВЧ НОМЕР_1 , які полягають у нарахуванні складових грошового забезпечення позивачу за період з початку проходження військової служби (з 10.05.2022) до 19.05.2023, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, та невжиття заходів щодо перерахунку грошового забезпечення, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
зобов'язати ВЧ НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату (доплату) позивачу розміру посадового окладу, окладу за військовими званнями та відсоткової ставки за вислугу років, премії, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме: встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 10.05.2022 по 31.12.2022; встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, па відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01.01.2023 по 19.05.2023.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в період з 10.05.2022 по 19.05.2023 відповідач мав здійснювати нарахування належних позивачу сум грошового забезпечення з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 1 примітки Додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704). На рапорт позивача щодо надання роз'яснення стосовно розміру виплат грошового забезпечення за час проходження військової служби, відповідач повідомив, що розмір посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначались шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт. Водночас, позивач зазначає, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова №103), яким було внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704, внаслідок чого діє попередня редакція цієї норми, яка передбачає, що визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. Враховуючи наведене, позивач вважає, що у спірний період його грошове забезпечення мало обчислюватися згідно з пунктом 4 Постанови № 704 в редакції, яка діє з 29.01.2020, а саме: щодо періоду з 10.05.2022 по 31.12.2022 - із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, щодо періоду з 01.01.2023 по 19.05.2023 - із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023. Просить позов задовольнити.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 13 березня 2024 року адміністративний позов задоволено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення суду першої інстанції є не обґрунтованим та таким, що прийняте з порушенням норм права. Апелянт вказує, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини у справі, оскільки грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, чинна редакція Постанови №704 була розміщена на сайті Верховної ради України (https://zakon.rada.gov.ua). Пункт 4 Постанови №704 передбачав при розрахунку грошового забезпечення застосування саме прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року. Постановою Кабінету Міністрів України № 481 від 12.05.2023, яка набула чинності 20.05.2023, змінено редакцію пункту 4 та викладено у наступній редакції «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.». Отже, фактично військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 у період з моменту мобілізації і до 19.05.2023 (включно) розрахунок грошового забезпечення здійснювався відповідно до пункту 4 Постанови № 704, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Відповідно до вимог статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.
Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач з 10.05.2022 проходить військову службу у ВЧ НОМЕР_1 .
Так, відповідно до витягу з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 10.05.2022 №50, призвано на військову службу за мобілізацією та призначено солдата, ОСОБА_1 , старшим бойовим медиком взводу мінометної батареї, ВОС-878978А, шпк «сержант».
У відповідь на рапорт позивача щодо надання інформації про розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, на підставі якого здійснюється нарахування грошового забезпечення, відповідач листом від 23.12.2023 №5066 повідомив, що при нарахуванні та виплаті грошового забезпечення військовослужбовцям ВЧ НОМЕР_1 , розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначались шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Позивач вважає, що під час проходження військової служби у ВЧ НОМЕР_1 , належне йому до виплати грошове забезпечення підлягало обчисленню відповідно до пункту 4 Постанови №704 з урахуванням судового рішення у справі №826/6453/18, з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним відносинам, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною четвертою статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Постановою Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 р. (далі по тексту - Постанова №704) встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Так, п.2 Постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до Постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
На момент набрання чинності постановою № 704 (01.03.2018) п. 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із п. 6 постанови № 103, а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Тобто, станом на 01.03.2018 п. 4 постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».
Отже, з 29.01.2020 є нечинною редакція пункту 4 Постанови №704 в редакції Постанови №103, та застосовується первісна редакція пункту 4, а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14».
Колегія суддів вказує, що при вирішенні питання щодо можливості застосування мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини при обрахунку посадового окладу, необхідно врахувати, те що пунктом 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VIII, який набрав чинності 01 січня 2017 року, встановлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Приписи пункту 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України №1774-VIII були чинними, як на дату прийняття постанови Кабінету Міністрів України №704, так і станом після 29.01.2020 та неконституційними не визнавалися.
У цій справі спір виник стосовно не проведення нарахування та виплати позивачу з 10.05.2022 по 19.05.2023 основних видів грошового забезпечення з урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2022 та 01.01.2023 з урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2022 та 01.01.2023.
Приписами Закону України від 05.10.2000 №2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі по тексту - Закон №2017-III) врегульовано правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій.
Згідно зі ст.1 Закону №2017-ІІІ, державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
Відповідно до ст.6 Закону №2017-ІІІ, базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Згідно із ч.2 ст.92 Конституції України виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України та порядок встановлення державних стандартів.
Разом з цим, Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Відповідно до п.8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 №2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закони №294-IX, №1082-IX, №1928-IX та №2710-IX таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, на 2020 - 2023 роки відповідно, не містили.
Колегія суддів зазначає, що положення п.4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом №294-ХІ не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Юридична природа соціальних виплат, у тому числі пенсій, розглядається не лише з позицій права власності, але й пов'язує з ними принцип захисту «законних очікувань» (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід'ємними елементами правової держави та принципу верховенства права
Враховуючи те, що положення п.4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню п.4 Постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - у 2020 році Закону №294-IX, у 2021 році - Закону №1082-ІХ, у 2022 році - Закону №1928, у 2023 році - Закону №2710-IX, із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
У постанові від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21 Верховний Суд дійшов висновку, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Отже, з 29.01.2020, а саме, з дня набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі №826/6453/18, у позивача виникли правові підстави для перерахунку грошового забезпечення виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
З викладеного слідує, що у спірний період грошове забезпечення позивача має обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2022 та 01.01.2023 для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням, з урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2022 та 01.01.2023.
Надаючи правову оцінку доводам апеляційної скарги про те, що після 01.01.2018 року не було прийнято Кабінетом Міністрів України жодної постанови про підвищення/зміну розмірів грошового забезпечення, відповідно судом першої інстанції не повністю з'ясовані обставини, що мають значення для справи, судом неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що у свою чергу призвело до неправильного вирішення справи по суті, колегія суддів зазначає, що такі доводи скарги є необґрунтованими та такими, що суперечать наведеним вище висновкам суду, оскільки, як вже зазначалося вище в січні 2020 року відбулось підвищення грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців (через збільшення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на відповідний рік). Вказане підвищення відбулося на підставі п.4 Постанови № 704 (в первісній її редакції).
Стосовно посилання скаржника на постанову Кабінету Міністрів України №481, колегія суддів зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до Постанов Кабінету Міністрів України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року за № 103, та внесення зміни до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704», яка набрала чинності 20.05.2023, скасовано підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», та внесено зміни до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», шляхом викладення абзацу першого в такій редакції:
« 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Проте, зазначені зміни були відсутні на час виникнення спірних правовідносин, не були та не могли бути підставою для відмови позивачу у обчисленні грошового забезпечення за період з 10.05.2022 по 19.05.2023 з урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2022 та 01.01.2023.
Відповідно до ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Отже, приписи постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до Постанов Кабінету Міністрів України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103, та внесення зміни до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704» мають застосовуватися з моменту набрання чинності даної постанови та не мають зворотної дії в часі.
За цим, доводи відповідача щодо правомірності відмови позивачу у нарахуванні основних видів грошового забезпечення з 10.05.2022 по 31.12.2022 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2022, з 01.01.2023 по 19.05.2023 - з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2023, з огляду на наведене вище, є необґрунтованими.
Таким чином, розглянувши рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції. В апеляційній скарзі також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведених аргументів.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та надано їм належну юридичну оцінку, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.
Керуючись статтями 241-245, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13.03.2024 в адміністративній справі №280/144/24 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 10 вересня 2024 року та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Повне судове рішення складено 11 вересня 2024 року.
Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко
суддя Л.А. Божко
суддя А.В. Суховаров