Головуючий І інстанції: Сліденко А.В.
13 вересня 2024 р. Справа № 520/10990/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Ральченка І.М.,
Суддів: Катунова В.В. , Подобайло З.Г. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Калмикової Людмили Костянтинівни на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.05.2024, по справі № 520/10990/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом, у якому просила:
- визнати протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про відмову в призначенні пенсії за віком від 21.03.2024 № 203750006200;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком, як матері особи з інвалідністю з дитинства, що здійснювала виховання особи з інвалідністю з дитинства до шестирічного віку.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.05.2024 позовні вимоги залишено без задоволення.
Позивач, не погодившись із рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, у якій просила скасувати рішення суду, прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування вимог апеляційної скарги заявник посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті постанови норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, апелянт зазначила, що ненадання висновку лікарсько-консультативної комісії про те, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною - інвалідом до досягнення шестирічного віку, не спростовує того, що вона є матір'ю дитини, якій встановлено інвалідність до досягнення вісімнадцятирічного віку, а отже не є підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії за віком згідно ст. 115 Закону № 1058-IV.
На підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження, у зв'язку з чим фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Як встановлено судовим розглядом, відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно з довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії ХАР-08 за № 004438, ОСОБА_2 має третю групу інвалідності з 19.05.2009, причина інвалідності - інвалід з дитинства; строк інвалідності - безстроково.
13.03.2024 після досягнення 50-річного віку, ОСОБА_1 звернулася до органу пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком на підставі п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області від 21.03.2024 № 203750006200 у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком, як матері особи з інвалідністю з дитинства, відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" відмовлено у зв'язку з відсутністю висновку лікарсько-консультативної комісії про наявність медичних показань для визнання дитини дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку.
Позивач, не погодившись з відмовою відповідача, звернулась до суду із даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з правомірності висновку пенсійного органу щодо необхідності надання заявником висновку лікарсько-консультативної комісії, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.
Принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV.
Статтею 1 Закону України № 1058-IV передбачено, що пенсія це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону України № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення чоловіками 60 років, жінками 55 років та наявності страхового стажу не менше 5 років.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону № 1058-IV право на призначення дострокової пенсії за віком мають, зокрема, жінки, які народили п'ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до зазначеного віку, після досягнення 50 років та за наявності страхового стажу не менше 15 років. При цьому до числа осіб з інвалідністю з дитинства належать також діти з інвалідністю віком до 16 років.
За приписами абз. 4 п. 3 розд. VIII "Прикінцеві положення" Закону України № 1058-IV жінки, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на призначення дострокової пенсії за віком, але не раніше ніж за 5 років до досягнення пенсійного віку, передбаченого ст. 26 цього Закону, за наявності не менше 15 років страхового стажу. При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років.
Отже, відповідно до норм чинного законодавства право на дострокову пенсію за віком мають, зокрема, матері, які виховали інвалідів з дитинства до шестирічного віку (після досягнення матір'ю 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу).
При цьому однією з обов'язкових умов для призначення дострокової пенсії за віком є виховання до шестирічного віку саме дитини-інваліда з дитинства.
Загальний підхід до змістовного наповнення поняття особа з інвалідністю на момент виникнення спірних відносин установлювався ст. 2 Закону України № 875-XII, а також ст. 1 Закону України від 06 жовтня 2005 року за № 2961-IV "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні" (далі Закон № 2961-IV). Зокрема, такий статус могла мати особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, унаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Відповідно до абз. 3 ст. 1 Закону України № 2961-IV дитина-інвалід особа віком до 18 років (повноліття) зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, унаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Вказана правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 330/2181/16-а (2-а/330/36/2016), у якій Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що визначення терміну "інвалід з дитинства" не міститься ані в Законі України № 875-XII, ані в Законі України № 2109-III. При цьому за змістом абз. 2 п. 26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року за № 1317, інвалідність з дитинства розглядається як причина інвалідності. Згідно з пунктом 14 цього Положення причинний зв'язок інвалідності з хворобами, перенесеними у дитинстві, установлюється за наявності документів лікувально-профілактичних закладів, що свідчать про початок захворювання або травму, перенесену до вісімнадцятирічного віку.
Зі змісту абз. 4 п. 3 розд. XV "Прикінцеві положення" Закону України № 1058-IV вбачається, що пільга, пов'язана зі зменшенням жінкам пільгового віку та страхового стажу, установлювалася лише тим матерям інвалідів з дитинства та дітей інвалідів до 16 років, які виховували їх за підтвердженого стану інвалідності на момент досягнення дитиною 6 років.
Таким чином, для призначення пенсії на підставі Закону № 1058-IV має значення не факт установлення інвалідності, а термін (момент) настання інвалідності у дитини, що повинен мати місце протягом періоду життя дитини з моменту народження і до інвалідності у дитини до досягнення шестирічного віку, оскільки виховання дитини-інваліда у віці до 6 років створює для жінки більше перешкод для участі у суспільно-корисній діяльності, наслідком якої є отримання заробітної плати і страхового стажу, що зумовлюється сплатою страхувальником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Відповідно до ч. 12 ст. 7 Закону України № 2961-IV положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів затверджується Кабінетом Міністрів України. Серед повноважень лікарсько-консультативних комісій, визначених Положенням про лікарсько-консультативну комісію, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 21.11.2013 року за № 917, визначено надання висновку, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.
Згідно з п. 2.18 Порядку № 22-1 визнання особи інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладів охорони здоров'я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі, якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення шестирічного віку або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії, що така дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцяти років (висновок про час настання інвалідності).
Тобто такий висновок дає можливість опосередковано підтвердити факт догляду матері за дитиною, яка мала право на отримання статусу дитини-інваліда до досягнення шестирічного віку, як це передбачено положеннями Закону № 1058-IV.
Отже, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що п. 2.18 Порядку № 22-1 не суперечить положенням ст. 17 Закону України № 1788-XII та ст. 26, абз. 4 п. 3 розд. VIII "Прикінцеві положення" Закону України № 1058-IV, оскільки не встановлює та/або не змінює механізм призначення такого виду пенсії.
Крім того, у постанові від 15.05.2019 у справі № 330/2181/16-а Велика Палата Верховного Суду зазначила, що Верховний Суд України у постанові від 27.05.2014 у справі № 21-133а14 висловив обґрунтовану позицію про те, що мати дитини-інваліда має право на призначення дострокової пенсії за віком, але не раніше ніж за 5 років до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України № 1058-IV, у тому разі, якщо дитина, яку вона виховує, визнана дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку. Якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення нею шестирічного віку, або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, мати цієї дитини має право на отримання зазначеної пенсії лише у разі наявності висновку лікарсько-консультативної комісії, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.
Водночас Велика Палата Верховного Суду визнала помилковим висновок Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про тлумачення поняття "інвалід з дитинства" як статус дитини-інваліда, який ця дитина набуває по досягненню нею 18 років, оскільки визначальною умовою для призначення дострокової пенсії за віком як матері інваліда з дитинства є виховання до шестирічного віку саме дитини-інваліда з дитинства, а не дитини без такого роду медичних показань. Тобто при вирішенні питання про наявність права на призначення такого виду пенсії враховується не тлумачення поняття інваліда з дитинства, а момент настання медичних показань для встановлення інвалідності.
Із матеріалів справи встановлено, що до заяви про призначення пенсії позивач додала довідку МСЕК ХАР-08 № 004438 від 10.06.2009, корінець медичного висновку дитини інваліда віком до 16 років виданий 24.11.2000, медичний висновок на дитину - підлітка-інваліда дитинства до 16 років від 16.05.2007, із яких встановлено, що вперше дитину позивачки визнано інвалідом 24.11.2000.
З наведеного слідує, що сина позивачки вперше визнано інвалідом з дитинства після досягнення ним 9-річного віку, а отже за умовами нормативних актів, які регулюють спірні правовідносини, право позивачки на призначення дострокової пенсії за віком прямо пов'язано з наявністю висновку лікарсько-консультативної комісії про те, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку.
Втім, документального підтвердження того, що син позивачки мав показання до 6-річного віку для визнання його дитиною-інвалідом, зокрема висновку лікарсько-консультативної комісії, до пенсійного органу надано не було.
Отже, оскільки визначальним для призначення дострокової пенсії по досягненню 50-річного віку є саме час встановлення інвалідності дитини (до шестирічного віку) або ж наявність висновку лікарсько-консультативної комісії про те, що дитина мала дійсні медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом з дитинства до досягнення вказаного віку, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок відповідача щодо відсутності підстав для призначення позивачці достроково пенсії за віком за п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону № 1058-IV.
Таким чином, оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про відмову в призначенні пенсії за віком від 21.03.2024 № 203750006200 є таким, що прийняте на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, а тому підстави для його скасування відсутні.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає.
Враховуючи наведене вище, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Калмикової Людмили Костянтинівни - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.05.2024 по справі № 520/10990/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І.М. Ральченко
Судді В.В. Катунов З.Г. Подобайло