12 вересня 2024 року справа №360/280/24
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Гаврищук Т.Г., Сіваченко І.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 22 травня 2024 року у справі № 360/280/24 (головуючий І інстанції Смішлива Т.В.) за позовом адвоката Каверіна Сергія Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
20.03.2024 до Луганського окружного адміністративного суду через підсистему “Електронний суд» надійшов позов адвоката Каверіна Сергія Миколайовича (далі- представник позивача) в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - відповідач), в якій просив суд: визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та не виплатити ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 17.05.2023 по 16.11.2023 (включно); стягнути ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 17.05.2023 по 16.11.2023 (включно) у розмірі 296383,52 грн.
В обґрунтування позову зазначено, що згідно з Витягом з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 № 212-ОС від 03.05.2023 майора ОСОБА_1 звільнено з військової служби за підпунктом “г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю ІІ групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд) пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» у запас.
Відповідно до Витягу з наказу № 241-ОС від 14.05.2023 майора ОСОБА_1 виключено із списків особового складу загону та всіх видів забезпечення з 16.05.2023.
При виключенні позивача із списків особового складу, відповідачем не здійснено повного розрахунку при звільненні:
- 23.02.2024 відповідачем на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 22.12.2023 у справі № 360/1196/23 виплачено грошову компенсацію за належне, але не отримане протягом проходження військової служби речове майно у сумі 18397,46 грн, що підтверджується випискою по надходженням по картці/рахунку АТ КБ “ПриватБанк»;
- 27.02.2024 - на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 08.12.2023 у справі №360/1221/23 виплачено заборгованість грошового забезпечення за період з 01.01.2023 по 16.05.2023, грошової допомоги для оздоровлення за 2023 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022-2023 роки та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпуски як учаснику бойових дій за 2020-2023 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт у сумі 317693,14 грн що підтверджується випискою по надходженням по картці/рахунку АТ КБ “ПриватБанк».
12.01.2024 до відповідача скеровано адвокатський запит де крім іншого, просив відповідно до статті 117 Кодексу Законів про працю України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
У відповідь на адвокатський запит відповідач в нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців відмовив.
Відповідно до розрахунку, розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за два місяця служби перед звільненням становив 98257,80 грн (у березні 2023 року - 49128,90 грн та у квітні 2023 року - 49128,90 грн).
Кількість календарних днів за березень 2023 року (31 день), квітень 2023 року (30 днів) становить 61 днів.
Відтак, середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням складає 1610,78 грн (98257,80 грн / 61 календарних дні).
Період нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, з урахуванням положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка діє з 19.07.2022, складає період з 17.05.2023 (наступний день після звільнення з військової служби) по 16.11.2023 (включно) та становить 184 календарних днів.
Таким чином, середній заробіток, який підлягає виплаті позивачу у зв'язку з затримкою розрахунку при звільненні з 17.05.2023 по 16.11.2023 (включно) становить 296383,52 грн (1610,78 грн х 184 календарних дні).
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 22 травня 2024 року у справі № 360/280/24 позов задоволено частково, внаслідок чого стягнуто ІНФОРМАЦІЯ_4 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.05.2023 до 16.11.2023 у розмірі 296383,52 грн (двісті дев'яносто шість тисяч триста вісімдесят три гривні 52 коп.) з відрахуванням установлених законом податків та інших обов'язкових платежів. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення, яким зменшити розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.05.2023 по 27.02.2024 в межах 6 місяців, з урахуванням обставин викладених в апеляційній скарзі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що обрахунок середньоденної заробітної плати здійснюється за фактично відпрацьовані календарні дні. За відсутності у виплаченому грошовому березні 2023 та у квітні 2023, як складової перерахованої та виплаченої суми грошового забезпечення, відсутні підстави для обрахування середньоденного заробітку із врахуванням вказаної суми позивачем.
Таким чином середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільнені становить - 1057,49 грн. (середньоденне грошове забезпечення позивача) * 183 календарних днів ( за період з 17.05.2023 по 27.02.2024, з урахуванням 6 місячного строку) = 193520,67 грн.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.
Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) у період з 14.08.2019 до 16.05.2023 проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 14.05.2023 № 241-ОС “Про особовий склад» позивача звільнено з військової служби за підпунктом “г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю ІІ групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд) у запас без права носіння військової форми одягу.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 22.12.2022 в адміністративній справі № 360/1196/23, яке набрало законної сили 23.01.2024, задоволено позов та зокрема, зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за належне, але не отримане протягом проходження військової служби речове майно відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178, без застосування пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби за цінами предметів речового майна, визначеними станом на 01.01.2023 наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 13.01.2023 № 24-АГ “Про доведення розрахунку вартості предметів речового майна для нарахування грошової компенсації».
Згідно з випискою по картці/рахунку АТ КБ “ПриватБанк» 23.02.2024 відповідачем на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 22.12.2023 у справі №360/1196/23 виплачено грошову компенсацію за належне, але не отримане протягом проходження військової служби речове майно у сумі 18397,46 грн, що підтверджується розрахунковим листом за лютий 2024 року.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 08.12.2022 в адміністративній справі № 360/1221/23, яке набрало законної сили 09.01.2024, позов задоволено та зокрема, зобов'язано відповідача здійснити позивачу перерахунок місячного грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2020 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум; за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2021 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум; за період з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум; за період з 01 січня 2023 року по 16 травня 2023 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2023 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022-2023 роки та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпуски як учаснику бойових дій за 2020-2023 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Згідно з випискою по картці/рахунку АТ КБ “ПриватБанк» 27.02.2024 на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 08.12.2023 у справі № 360/1221/23 виплачено заборгованість з грошового забезпечення у сумі 317693,14 грн, що підтверджується розрахунковим листом за лютий 2024 року.
Відповідно до архівної відомості № 1 за період з січня 2023 року по вересень 2023 року позивачу нараховано:
за березень 2023 року 164507,00 грн, а саме: посадовий оклад 4510,00 грн, оклад за військовим званням 1340,00 грн, надбавка за вислугу років 2047,50 грн, надбавка за особливості проходження військової служби 3159,00 грн, премія від окладу 20746,00 грн, додаткова премія 451,00 грн, допомога для оздоровлення 32253,50 грн, додаткова винагорода ПУМ № 168 від 28.02.2022 у сумі 30000,00 грн та 70000,00 грн;
за квітень 2023 року 134263,50 грн, а саме: посадовий оклад 4510,00 грн, оклад за військовим званням 1340,00 грн, надбавка за вислугу років 2047,50 грн, надбавка за особливості проходження військової служби 3159,00 грн, премія від окладу 20746,00 грн, додаткова премія 451,00 грн, матеріальна допомога для вирішення соціально - побутових питань 2010,00, додаткова винагорода ПУМ № 168 від 28.02.2022 у сумі 100000,00 грн.
Згідно з розрахунком доплати грошового забезпечення позивача за рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 08.12.2022 у справі № 360/1221/23 за березень, квітень 2023 року складає: посадовий оклад фактично - 4510,00 грн, розрахунок - 6870,00 грн, різниця - 2360,00 грн; оклад за військовим званням фактично - 1340,00 грн, розрахунок - 2040,00 грн, різниця - 700,00 грн; надбавка за вислугу років фактично - 2047,50 грн, розрахунок - 3118,50 грн, різниця - 1071,00 грн; надбавка за особливості проходження служби фактично - 3159,00 грн, розрахунок - 4811,40 грн, різниця - 1652,40 грн; преміювання фактично - 20746,00 грн, розрахунок - 31602,00 грн, різниця - 10856,00 грн, додаткова премія фактично - 451,00 грн, розрахунок - 687,00 грн, різниця - 236,00 грн; разом по 16875,40 грн.
Відповідно до довідки про доходи позивачу нараховано за березень та квітень 2023 року по 32253,50 грн, разом 64507,00 грн. Середньоденна заробітна плата складає 1057,49 грн.
Згідно з особистою карткою на грошове забезпечення позивача за 2023 рік у березні та квітні 2023 року останньому нараховано грошового забезпечення по 32253,50 грн щомісяця.
Представник позивача звернувся до відповідача із адвокатським запитом від 12.01.2024 де крім іншого, просив відповідно до статті 117 Кодексу Законів про працю України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Листом від 17.02.2024 № 09/1706-24-Вих відповідачем надано розрахунок доплати грошового забезпечення та повідомлено про відсутність кошторисних призначень для нарахування середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII “Про військовий обов'язок і військову службу» передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Положеннями частини четвертої статті 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII “Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Указом Президента України від 29.12.2009 № 1115/2009 затверджено Положення № 1115/2009, яке визначає порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби в Державній прикордонній службі України (далі - Держприкордонслужба) у мирний час та особливості проходження військової служби в ній в особливий період.
Абзацом першим пункту 292 Положення № 1115/2009 (в редакції, чинній на час виключення позивачки зі списків особового складу відповідача) передбачено, що наказ про звільнення військовослужбовця з військової служби видається відповідною посадовою особою. Перебування військовослужбовця у відпустці чи його тимчасова непрацездатність не є підставою для затримки видання такого наказу.
Після надходження до органу Держприкордонслужби витягу з наказу начальника органу Держприкордонслужби вищого рівня або письмового повідомлення зазначеного органу про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу начальника органу Держприкордонслужби, в якому військовослужбовець проходить військову службу, про його звільнення військовослужбовець здає в установлені строки посаду, з ним проводиться розрахунок, військовослужбовець виключається із списків особового складу органу Держприкордонслужби і направляється на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за обраним місцем проживання (абзац другий пункту 292 Положення № 1115/2009).
Згідно з абзацом першим пункту 293 Положення № 1115/2009 особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням.
У разі спору про розмір сум, належних військовослужбовцю при звільненні, йому в день виключення із списків особового складу виплачується сума, не оспорювана керівництвом органу Держприкордонслужби, у якому проходив службу цей військовослужбовець (абзац другий пункту 293 Положення № 1115/2009).
Статтею 16 Закону України від 03.04.2003 № 661-IV “Про Державну прикордонну службу України» визначено, що умови грошового забезпечення військовослужбовців та оплати праці працівників Державної прикордонної служби України визначаються законодавством.
Згідно з преамбулою Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) цей Закон відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
У статті 1 Закону № 2011-XII визначено, що соціальний захист військовослужбовців це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (абзац другий частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII).
Відповідно до абзацу другого частини першої статті 9-1 Закону № 2011-XII речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Частиною першою статті 9 Закону № 2011-XII встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до частин другої і третьої статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, які проходять військову службу в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону (Адміністрації Державної прикордонної служби України), територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону (регіональних управліннях Державної прикордонної служби України), Морській охороні, яка складається із загонів морської охорони, органах охорони державного кордону (прикордонних загонах, окремих контрольно-пропускних пунктах, авіаційних частинах), розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, навчальних закладах, підрозділах спеціального призначення та органах забезпечення Державної прикордонної служби України (далі - органи Держприкордонслужби), визначає Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 № 558 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 23.07.2018 за № 854/32306 (далі - Інструкція № 558).
Пунктом 2 розділу I Загальні положення Інструкції № 558 визначено:
у цій Інструкції термін грошове забезпечення означає гарантоване державою грошове забезпечення в обсязі, що відповідає умовам проходження військової служби та стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця;
грошове забезпечення складається із: посадового окладу; окладу за військовим званням; щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії); одноразових додаткових видів грошового забезпечення;
місячне грошове забезпечення - грошове забезпечення, на отримання якого у відповідному місяці має право військовослужбовець згідно із чинним законодавством;
місячне грошове забезпечення складається із: основних видів грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням); щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премія).
Згідно з пунктом 3 розділу I Загальні положення Інструкції № 558 грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується в органах Держприкордонслужби за місцем їх служби або органом, у якому вони перебувають на фінансовому забезпеченні згідно з приміткою до штату.
Пунктом 5 розділу I Загальні положення Інструкції № 558 встановлено, що розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний місяць, а за декілька днів, визначається, ураховуючи кількість календарних днів у цьому місяці.
Грошове забезпечення, що належить військовослужбовцю і своєчасно не виплачено йому або виплачено в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього (пункт 7 розділу I Загальні положення Інструкції № 558).
Відповідно до пункту 4 глави 1 Надбавка за вислугу років розділу III Порядок, умови та розміри виплати щомісячних додаткових видів грошового забезпечення Інструкції № 558 закінченням проходження військової служби вважається день, з якого військовослужбовець виключений наказом начальника (командира) органу Держприкордонслужби зі списків особового складу.
Підпунктом 1 пункту 1 глави 8 Виплати, що здійснюються військовослужбовцям у разі звільнення їх з військової служби розділу V Порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям залежно від умов проходження служби Інструкції № 558 визначено, що у разі звільнення військовослужбовців з військової служби основні та додаткові види грошового забезпечення виплачуються військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які займають посади до дня отримання органом Держприкордонслужби повідомлення про звільнення з військової служби, слухачам, курсантам академії з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, - до дня виключення зі списків особового складу включно, але не більше ніж за один місяць з дня одержання органом Держприкордонслужби наказу чи письмового повідомлення про звільнення з урахуванням пункту 2 цієї глави.
Абзацом третім пункту 6 глави 8 Виплати, що здійснюються військовослужбовцям у разі звільнення їх з військової служби розділу V Порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям залежно від умов проходження служби Інструкції № 558 передбачено, що грошова компенсація за всі невикористані дні відпустки провадиться виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства, на день виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.
З указаного вбачається, що грошове забезпечення позивача, у тому числі й одноразові додаткові види грошового забезпечення (грошова компенсація за речове майно), мали бути виплачені позивачу у день виключення його зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Судом установлено, що позивача з 16.05.2023 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Враховуючи, що 16.05.2023 вважається днем звільнення позивача, цей день був останнім днем виконання відповідачем обов'язку провести розрахунок з позивачем, отже у цей день відповідач ще не може вважатися таким, що прострочив виконання цього обов'язку.
Таким, що прострочив виконання вказаного обов'язку, відповідач є лише з наступного дня після звільнення позивача, тобто з 17.05.2023.
Матеріалами справи підтверджено, що відповідачем остаточний розрахунок з позивачем здійснено 27.02.2024 на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 08.12.2023 у справі № 360/1221/23 (заборгованість грошового забезпечення) у сумі 317693,14 грн, а тому середній заробіток за час затримки має бути нарахований та виплачений до 26.02.2023 включно.
Слід зазначити, що Законом № 2011-XII, Положенням № 1115/2009 та Інструкцією № 558 не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця. Зазначені правові норми є нормами спеціального законодавства і підлягають застосуванню при визначенні структури, порядку та умов грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України та у випадку виникнення спорів з цього приводу.
Нерозповсюдження на військовослужбовців Державної прикордонної служби України норм КЗпП України стосується тільки норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців Державної прикордонної служби України (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, винагороди за участь в антитерористичній операції - які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення)) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
За правилами частини шостої статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як основного грошового забезпечення, так і додаткових видів грошового забезпечення, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).
Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України (у редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) Роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Відповідно до статті 116 КЗпП України (у редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв'язку з невиплатою відповідачем позивачу станом на 16.05.2023 (дата виключення зі списків особового складу частини і всіх видів забезпечення).
Отже, спірний період у цих правовідносинах охоплює період з 29.01.2020 до 16.05.2023.
Предметом спору у цій справі є стягнення середнього заробітку за час затримки виплати позивачу грошового забезпечення.
Статтею 117 КЗпП України (у редакції, чинній під час проходження позивачем служби) було визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-ІХ) статтю 117 КЗпП України викладено у новій редакції:
“У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Наведена редакція статті 117 КЗпП України набрала законної сили з 19.07.2022.
Отже, відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Частиною першою статті 27 Закону України “Про оплату праці» передбачено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100 в редакції чинній на момент звільнення).
Згідно з підпунктом “л» пункту 1 Порядку № 100 цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.
Відповідно абзаців першого, третього, четвертого та сьомого пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.
У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього - п'ятого пункту 4 цього Порядку.
Відповідно до абзаців першого-третього пункту 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.
Премії (в тому числі за місяць) та інші заохочувальні виплати за підсумками роботи за певний період під час обчислення середньої заробітної плати враховуються в заробіток періоду, який відповідає кількості місяців, за які вони нараховані, починаючи з місяця, в якому вони нараховані. Для цього до заробітку відповідних місяців розрахункового періоду додається частина, яка визначається діленням суми премії або іншої заохочувальної виплати за підсумками роботи за певний період на кількість відпрацьованих робочих днів періоду, за який вони нараховані, та множенням на кількість відпрацьованих робочих днів відповідного місяця, що припадає на розрахунковий період. Якщо період, за який нараховано премію чи іншу заохочувальну виплату, працівником відпрацьовано частково, під час обчислення середньої заробітної плати враховується сума у розмірі не більше фактично нарахованої суми премії чи іншої заохочувальної виплати.
Абзацами третім-п'ятим пункту 4 Порядку № 100 передбачено, що якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.
Якщо розмір посадового окладу є меншим від передбаченого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, середня заробітна плата розраховується з установленого розміру мінімальної заробітної плати на час розрахунку. У разі укладення трудового договору на умовах неповного робочого часу, розрахунок проводиться з розміру мінімальної заробітної плати, обчисленого пропорційно до умов укладеного трудового договору.
Якщо розрахунок середньої заробітної плати обчислюється виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, то її нарахування здійснюється шляхом множення посадового окладу чи мінімальної заробітної плати на кількість місяців розрахункового періоду.
На думку суду, зміст абзацу третього пункту 4 Порядку № 100 вказує на необхідність застосування при розрахунку середньоденного грошового забезпечення позивача як фактично виплачені кошти за березень, квітень 2023 року в сумі по 32253,50 грн за кожен місяць, так і стягнутих за рішенням суду у справі № 360/1221/23 за березень, квітень 2023 року у сумі по 16875,40 грн.
Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абзац перший пункту 8 Порядку № 100).
При цьому, спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює обчислення середньоденного розміру грошового забезпечення військовослужбовців Державної прикордонної служби України, є Інструкція № 558, пунктом 5 розділу I Загальні положення якої регламентовано, що розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний місяць, а за декілька днів, визначається, ураховуючи кількість календарних днів у цьому місяці.
З системного аналізу вищенаведених норм, Порядку № 100 та Інструкції № 558 можна дійти висновку, що:
згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, військовослужбовцям Державної прикордонної служби України проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період;
нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, здійснюється з щомісячних основних (посадовий оклад, оклад за військовим званням) та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія) за останні 2 календарні місяці служби перед звільненням. При цьому, індексація враховується в усіх випадках обчислення середньої заробітної плати;
до розрахунку не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, винагорода за безпосередню участь у воєнних конфліктах, антитерористичних операціях та інших заходах в умовах особливого періоду, а також інші виплати, передбачені пунктом 4 Порядку № 100.
Відповідно до архівної відомості № 1 за період з січня 2023 року по вересень 2023 року позивачу (за 2 повні місяці, що передували місяцю звільнення зі служби) нараховано (грошове забезпечення складові якого враховуються при розрахунку): за березень 2023 року: посадовий оклад 4510,00 грн, оклад за військовим званням 1340,00 грн, надбавка за вислугу років 2047,50 грн, надбавка за особливості проходження військової служби 3159,00 грн, премія від окладу 20746,00 грн, додаткова премія 451,00 грн;
за квітень 2023 року: посадовий оклад 4510,00 грн, оклад за військовим званням 1340,00 грн, надбавка за вислугу років 2047,50 грн, надбавка за особливості проходження військової служби 3159,00 грн, премія від окладу 20746,00 грн, додаткова премія 451,00 грн.
Відповідно до довідки про доходи позивачу нараховано за березень та квітень 2023 року по 32253,50 грн, разом 64507,00 грн.
Згідно з особистою карткою на грошове забезпечення позивача за 2023 рік у березні та квітні 2023 року останньому нараховано грошового забезпечення по 32253,50 грн щомісяця.
Згідно з розрахунком доплати грошового забезпечення позивача за рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 08.12.2022 у справі № 360/1221/23 за березень, квітень 2023 року доплачено по 16875,40 грн, всього 33750,80 грн.
Отже, позивачу за березень, квітень 2023 року нараховано та виплачено грошове забезпечення у сумі 98257,80 грн (по 16785,40 грн за рішенням суду та по 32253,50 грн самостійно відповідачем).
Обраховуючи розмір середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, суд враховує, що згідно з Порядком № 100 компенсація за невикористані дні відпустки, допомога для оздоровлення, одноразова для вирішення соціально-побутових питань, додаткова винагорода за Постановою № 168, які носять разовий характер, не враховуються при обчисленні суми середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
За березні і квітень 2023 року позивач проходив службу 61 календарний день (за березень 2023 року 31 календарний день, за квітень 2023 року 30 календарних днів).
Середньоденне грошове забезпечення позивача складає 1610,78 грн (98257,80 грн поділити на 61 календарний день).
З наведеного, посилання відповідача на застосування середньоденного грошового забезпечення у розмірі 1057,49 грн, суд вважає необґрунтованим.
День відрахування позивача з усіх видів забезпечення 16.05.2023 вважається останнім днем служби. Загальний період затримки розрахунку з позивачем становить з 17.05.2023 до 26.02.2024.
Водночас, період нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, з урахуванням положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка діє з 19.07.2022 (6 місяців), складає з 17.05.2023 до 16.11.2023 та становить 184 календарних днів.
Таким чином, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в арифметичному обчисленні складає 296383,52 грн (середньоденне грошове забезпечення 1610,78 грн х 184 календарних днів).
Верховний Суд сформував усталену практику щодо застосування положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19.07.2022, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, Верховний Суд зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 та від 26.02.2020 у справах № 761/9584/15-ц та № 821/1083/17, та застосовано Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17.
Водночас, у постановах Верховний Суду від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22 та від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22 зауважено, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.
Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Разом із тим, відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Отже, застосовувати практику, викладену у постановах Великої Палати Верховного Суду та постановах Верховного Суду до внесення відповідних змін, у спірних правовідносинах, недоречно.
З урахуванням вказаного, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення суми відшкодування за затримку розрахунку при звільненні за період з 17.05.2023 до 26.02.2024 (але не більше як за шість місяців).
Таким чином, посилання відповідача на зменшення суми відшкодування, враховуючи практику Верховного Суду та приписів частини п'ятої статті 242 КАС України, судом першої інстанції не прийнято до уваги.
Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що відповідачем порушено право позивача на отримання всіх належних під час проходження служби та при звільненні з військової служби сум грошового забезпечення до дня виключення зі списків особового складу, законодавчо визначеною гарантією від такого порушення є стягнення середнього заробітку за в час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідно, ефективним способом захисту порушених прав позивача є стягнення з відповідача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.05.2023 до 16.11.2023 у розмірі 296383,52 грн.
Відповідно до пункту 171.1 статті 171 Податкового кодексу України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.
Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України).
Оскільки справляння і сплата податку з доходів громадян є відповідно обов'язком роботодавця, а не працівника, то сума середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 296383,52 грн визначена судом без утримання такого податку та інших обов'язкових платежів, які повинен утримати та сплатити за працівника роботодавець.
При цьому суд вказує на безпідставність посилання відповідача на постанови Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 803/756/17 та від 23.08.2019 у справі № 2040/7697/18, оскільки предмет позову та характер спірних правовідносин відрізняється від правовідносин у даній справі.
Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі “Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також при вирішенні цієї справи судом береться до уваги висновок ЄСПЛ, викладений у рішенні по справі “Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 01.07.2003, у якому вказано, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Колегія суддів звертає увагу, що оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог позивачем не оскаржується, а тому судом апеляційної інстанції не переглядається.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позову.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані.
Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 22 травня 2024 року у справі № 360/280/24 - залишити без задоволення.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 22 травня 2024 року у справі № 360/280/24 - залишити без змін.
Повне судове рішення складено 12 вересня 2024 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя А.А. Блохін
Судді Т.Г. Гаврищук
І.В. Сіваченко