12 вересня 2024 року м. ПолтаваСправа №440/7170/24
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Кукоби О.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
1. Стислий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.
ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (надалі також відповідач), у якому просив:
визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 , оформлену листом від 10.06.2024 за вих.№602/ЗВГ/12, щодо здійснення нарахування та виплати грошового забезпечення за період з 27.02.2022 по 19.05.2023 з урахуванням визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 27.02.2022 по 31.12.2022, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 - 2481,00 грн, за період з 01.01.2023 по 19.05.2023 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023 - 2684,00 грн, та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум.
Позовні вимоги обґрунтував посиланням на те, що він з 27.02.2022 по 08.05.2024 проходив військову службу у Збройних Силах України, перебуваючи на грошовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 . На думку позивача, у період з 27.02.2022 по 19.05.2023 йому не у повному обсязі нараховане грошове забезпечення, а саме - без урахування збільшення посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт. Звернення ОСОБА_1 щодо перерахунку грошового забезпечення (з урахуванням усіх його складових, виплачених за період з 27.02.2022 по 19.05.2023) відповідач залишив без задоволення, внаслідок чого позивач звернувся до суду за захистом порушеного права.
2. Позиція відповідача.
Відповідач позов не визнав. У наданому до суду відзиві на позов /а.с. 21-29/ представник відповідача стверджував про безпідставність позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі, визначеному законами України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 01.01.2022, "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 01.01.2023 не підлягає застосуванню як розрахункова величина для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, оскільки з 01.01.2018 така розрахункова величина є сталою та становить 1762,00 грн. За твердженням відповідача, нарахування та виплата грошового забезпечення ОСОБА_1 за спірний період проведена відповідно до вимог чинних нормативно-правових актів, тоді як військова частина НОМЕР_1 не наділена повноваженнями щодо встановлення порядку та умов нарахування й виплати грошового забезпечення військовослужбовцям.
3. Процесуальні дії у справі.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 24.06.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в цій справі, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Згідно з частиною п'ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
За відсутності клопотань учасників справи про розгляд справи у відкритому судовому засіданні чи за правилами загального позовного провадження, зважаючи на достатність наданих сторонами доказів та повідомлених обставин, суд розглянув справу у порядку письмового провадження.
Обставини справи
Позивач з 27.02.2022 по 08.05.2024 проходив військову службу у Збройних Силах України, перебуваючи на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 /а.с. 13/, що відповідач не заперечував.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 08.05.2024 №137 старшого лейтенанта ОСОБА_1 , офіцера інформаційно-телекомунікаційного вузла, з 08.05.2024 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення військової частини НОМЕР_1 /а.с. 12/.
28.05.2024 позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із заявою від 24.05.2024, у якій просив перерахувати та виплатити йому грошове забезпечення за період з 27.02.2022 по 19.05.2023 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом про Державний бюджет України на 1 січня календарного року.
Листом від 10.06.2024 відповідач повідомив позивача про те, що грошове забезпечення військовослужбовців розраховувалось виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного станом на 01.01.2018, у розмірі 1762,00 грн /а.с. 10-11/.
Стверджуючи про наявність підстав для перерахунку грошового забезпечення (з урахуванням усіх його складових) за період з 27.02.2022 по 19.05.2023, позивач звернувся до суду з позовом.
Норми права, якими урегульовані спірні відносини
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Згідно з частиною першою статті 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (надалі - Закон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до частин другої, третьої статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
За приписами частини четвертої статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Кабінет Міністрів України 30.08.2017 прийняв постанову №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", яка набрала чинності 01.03.2018, та якою збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців.
Постановою №704, зокрема, затверджено: тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Пунктом 4 Постанови № 704 у редакції, чинній на момент прийняття постанови, визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Водночас у пункті 1 приміток Додатку 1 до Постанови № 704 закріплено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (...), на відповідний тарифний коефіцієнт.
У примітці Додатку 14 Постанови №704 визначено, що оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (...), на відповідний тарифний коефіцієнт.
З 24.02.2018 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі - Постанова №103), якою пункт 4 Постанови №704 викладено в новій редакції, яка передбачає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Правила виплати грошового забезпечення військовослужбовцям деталізовані приписами Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оброни України від 07.06.2018 №260 (надалі - Порядок №260).
У пункті 2 розділу І Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; винагорода за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду); премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту, винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду)), а також додаткова винагорода та одноразова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.
Оцінка судом обставин справи
Згідно з частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У цій справі спір стосується наявності підстав для перерахунку розміру грошового забезпечення позивача за період з 27.02.2022 по 19.05.2023 з визначенням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, обчислених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами України від 02.12.2021 №1928-IX "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 01.01.2022, від 03.11.2022 №2710-IX "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 до постанови №704.
Згідно з частиною п'ятою статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у постанові від 25.04.2024 у справі №240/16735/21, спірні відносини у якій є подібними цьому спору, зазначив, що на момент набрання чинності Постановою №704 (01.03.2018) пункт 4 вже був викладений в редакції змін, викладених згідно з пунктом 6 Постанови №103, відповідно передбачав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.
Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103, яким були внесені зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704.
Тож з дати ухвалення постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 відновилася первинна редакція пункту 4 Постанови №704, тобто та, яка була до внесення змін згідно з пунктом 6 Постанови №103.
З урахуванням наведеного Верховний Суд у постанові від 15.06.2023 у справі №380/13603/21 дійшов висновку про необхідність застосування з 29.01.2020 (дати набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, що до того ж залишена без змін постановою Верховного Суду від 20.10.2022) положень пункту 4 постанови №704 у редакції до 24.02.2018, тобто у редакції, яка була чинна до набрання законної сили постановою №103.
У постанові від 19.10.2022 у справі №400/6214/21 Верховний Суд, посилаючись на раніше сформовані висновки Верховного Суду у постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 у подібних правовідносинах, наголосив, що з 1 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних відносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який мас вищу юридичну силу - Закону №1082-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 28.02.2023 у справі №380/18850/21, від 23.05.2023 у справі №380/22021/21, від 27.07.2023 у справі №420/14418/22, від 25.04.2024 у справі №240/16735/21, від 05.06.2024 у справі №420/18318/23 та ін.
У справах, про які мовиться вище, правовий висновок Верховного Суду про те, що з 1 січня 2020 року розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704, є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, побудований головним чином - як висновується з їхнього змісту - на принципі подолання правової колізії, за яким перевагу у застосуванні має нормативний акт вищої юридичної сили.
Враховуючи вимоги позивача, а саме період, за який він просив перерахувати і доплатити йому грошове забезпечення виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови №704), суд дійшов висновку, що правовий висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 02.08.2022 у справі №440/6017/21, від 19.10.2022 у справі №400/6214/21, від 25.04.2024 у справі №240/16735/21 має бути врахований при застосуванні положень пункту 4 Постанови №704 при вирішенні також і цієї справи.
Отож з дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка діяла до зазначених змін, внаслідок чого була відновлена дія пункту 4 Постанови №704 у первісній редакції, яка визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01 січня 2018 року.
А тому, з дня набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 виникли підстави для визначення, на підставі первинної редакції Постанови №704, розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Разом з тим, відповідно до пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні Положення» Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.
Оскільки приписи пункту 3 розділу ІІ Закону №1774-VІІІ не втратили чинності і за юридичною силою є вищою за положення пункту 4 Постанови №704, то в цьому випадку не встановлено правових підстав для обчислення розміру окладу за посадою позивача та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.
Такий висновок наведений у постанові Верховного Суду від 05.06.2024 у справі №420/18318/23.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" визначено, що станом на 01 січня 2018 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу складав 1762,00 грн.
Водночас статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" передбачено, що станом на 01 січня 2022 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу складав 2481,00 грн.
А відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" з 01 січня 2023 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу складав 2684,00 грн.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У силу статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Зібраними у справі письмовими доказами підтверджено, що нарахування та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 27.02.2022 по 19.05.2023 відповідач проводив без урахування зміни прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 1 січня відповідного календарного року на підставі Закону про Державний бюджет /а.с. 31/.
Відповідач наведені обставини не заперечував та не спростував.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 внесені зміни до пункту 4 постанови №704 шляхом викладення абзацу першого в такій редакції: “4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Зазначені зміни набули чинності з 20.05.2023.
Ураховуючи викладене, суд зазначає, що посадовий оклад ОСОБА_1 та його оклад за військовим званням з 27.02.2022 до 19.05.2023 мав би визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (а не «на 1 січня 2018 року»), що своєю чергою призвело до неправильного обчислення усіх складових грошового забезпечення (зокрема, надбавки за вислугу років, надбавки за виконання особливо важливих завдань, премії, грошової допомоги на оздоровлення тощо), розмір яких залежав від розміру посадового окладу.
Посилання відповідача на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 27.05.2021 у справі №520/5794/2020 та від 10.09.2021 у справі №480/4596/20, у контексті розгляду цього спору суд визнає безпідставними, оскільки спірні відносини не є релевантними (у згаданих справах суди розглядали питання застосування положень пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ).
Крім того, необґрунтованими є посилання відповідача на ухвалу Верховного Суду від 19.08.2021 у справі №400/1214/21, адже у силу частини п'ятої статті 242 КАС України суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах (а не ухвалах) Верховного Суду.
Стосовно доводів відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом, суд виходить з таких міркувань.
Відповідно до статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
З наведених положень статті 122 КАС України слідує, що такі не містять норм, які б урегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення).
Разом із тим, такі правовідносини урегульовані положеннями статті 233 КЗпП України, адже зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України у частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03.08.2023 у справі №280/6779/22.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції: "Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).".
Отже до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (рішення від 09.02.1999 №1-рп/99, від 13.05.1997 №1-зп, від 05.04.2001 №3-рп/2001), Верховний Суд у рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі №260/3564/22 (адміністративне провадження №Пз/990/4/22) дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-IX) тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Тож до позовних вимог ОСОБА_1 за період з 27.02.2022 по 18.07.2022 строк звернення не застосовується. Подібного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 20.11.2023 у справі №160/5468/23, від 08.05.2024 у справі №600/4133/22-а, а також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.07.2024 у справі №990/156/23.
Стосовно позовних вимог за період з 19.07.2022 по 19.05.2023 суд враховує, що відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України у редакції Закону №2352-IX із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Позивач звільнений з військової служби та знятий з усіх видів забезпечення 08.05.2024, а з позовом до суду звернувся 14.06.2024, з урахуванням чого у суду немає підстав для висновку про пропуск ОСОБА_1 строку звернення.
Отож доводи представника відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом слід визнати необґрунтованими.
Факт підписання позивачем грошового атестата від 08.05.2024 №602/2454 без зауважень не зумовлює підстав для висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки право на судовий захист не може бути нівельоване фактом звільнення позивача з військової служби.
Доводи відповідача про відсутність бюджетних асигнувань на виплату військовослужбовцям грошового забезпечення з урахуванням збільшення його розміру з 1 січня календарного року внаслідок підвищення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб суд визнає безпідставними, оскільки реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних відносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
Обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо здійснення нарахування та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 27.02.2022 по 19.05.2023 з урахуванням визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 у розмірі 1762,00 грн, на відповідний тарифний коефіцієнт, зобов'язавши відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 27.02.2022 по 31.12.2022, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 - 2481,00 грн, за період з 01.01.2023 по 19.05.2023 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023 - 2684,00 грн, та здійснити виплату різниці з урахуванням фактично сплачених сум.
Зважаючи на встановлені в ході розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовані спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Розподіл судових витрат
Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Позивач від сплати судового збору звільнений відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір".
Інші судові витрати у справі відсутні.
Тож підстав для розподілу судових витрат немає.
Керуючись статтями 2, 3, 6-10, 72-77, 90, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо здійснення нарахування та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 27.02.2022 по 19.05.2023 з урахуванням визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 у розмірі 1762,00 грн, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 27.02.2022 по 31.12.2022, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 - 2481,00 грн, за період з 01.01.2023 по 19.05.2023 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023 - 2684,00 грн, та провести виплату різниці з урахуванням фактично сплачених сум.
Позивач: ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ; АДРЕСА_1 ).
Відповідач: військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ; АДРЕСА_2 ).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів після складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Олександр КУКОБА