Справа № 420/16300/24
13 вересня 2024 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Радчука А.А.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду в Одеській області (65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83; код ЄДРПОУ 20987885) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду в Одеській області, в якому позивач просить:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №155950011740 від 01.03.2024р. про відмову мені, ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) у призначені пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е"статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення";
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ: 20987385, місцезнаходження: м.Одеса, вул. Канатна, 83) призначити та виплачувати мені, ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ), пенсію за вислугу років відповідно до пункту “е» статті 55 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ “Про пенсійне забезпечення», починаючи з 22.02.2024 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 22 лютого 2024 року позивач звернулася до відділу обслуговування громадян №7 Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (надалі - ГУ ПФУ в Одеській області) з заявою та відповідними документами про призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991р. №1788-ХІІ.
За наслідками розгляду заяви ГУ ПФУ в Одеській області, рішенням від 01.03.2024 № 155950011740 відмовив позивачу в призначенні пенсії за вислугу років, мотивуючи відмову тим, що відповідно до п. 2-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІУ , особи які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 № 2148-VIII, тобто станом на 11.10.2017, мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення». Пунктом "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788- XII передбачено, що на призначення пенсії за вислугу років мають право працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 01.04.2015р. - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 січня 2016 року - не менше 25 років 06 місяців: до 11.10.2017 року - не менше 26 років 06 місяців. Враховуючи вищезазначене, ГУ ПФУ в Одеській області прийнято рішення №155950011740 від 01.03.2024 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років, відповідно до ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", у зв'язку з відсутністю необхідного спеціального стажу 26 років 6 місяців.
Позивач не погоджується із вказаним рішенням, вважає його протиправним, та таким, що підлягає скасуванню, оскільки відповідно до пункту 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019, положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII та Законом №911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Враховуючи вищезазначене, зазначені положення Закону №1788-XII втратили чинність з 04.06.2019.
Таким чином, як стверджує позивач, з 04.06.2019 при призначенні пенсії за вислугою років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону №1788-XII необхідно керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змін Законом №213-VIII та Законом №911-VIIІ, якою передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Отже, у позові зазначено, що на дату звернення за призначенням пенсії 22.02.2024 року вона мала загальний страховий стаж - 33 роки 5 місяців 13 днів, з них спеціальний стаж у закладах охорони здоров'я на посадах, передбачених Переліком № 909, що дає право на пенсію за вислугу років - 29 років 6 місяців, станом на 11.10.2017 року - 25 років 02 місяці 16 днів, що підтверджено записами у трудовій книжці та рішенням ГУ ПФУ в Одеській області №155950011740 від 01.03.2024 р.
Ухвалою суду від 03.06.2024 року позовну заяву залишено без руху, а позивачу встановлено десятиденний строк з дня отримання цієї ухвали для усунення недоліків шляхом надання до суду заяви про призначення пенсії від 22.02.2024 року разом з документами, з якими позивач зверталась до пенсійного органу; уточненої позовної заяви, що відповідає статті 160 КАС України, а саме, із зазначенням відомостей про наявність або відсутність у позивача електронного кабінету.
03.07.2024 року до суду надійшла заява про усунення недоліків з доданими документами.
Ухвалою суду від 09.08.2024 року відкрито провадження по справі та повідомлено сторін, що справу буде розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Також ухвалою суду від 09.08.2024 року витребувано з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області належним чином засвідчені копії усіх матеріалів щодо розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії від 22.02.2024 року, на підставі яких прийняте рішення №155950011740 від 01.03.2024 року про відмову у призначені пенсії.
23.08.2024 року до суду надійшла належним чином засвідчена копія електронної пенсійної справи ОСОБА_1 .
26.08.2024 року до суду надійшов відзив на адміністративний позов, відповідно до якого відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідачем зазначено, що Головним управлінням було прийнято спірне рішення з підстав відсутності необхідного спеціального стажу роботи. Відповідно до Закону № 213-VIII внесені зміни до п. "е" ст. 55 Закону № 1788-ХІІ право на пенсію за вислугу років мають: е) працівникам освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення незалежно від віку наявності спеціального спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015-не менше 25 років та після цієї дати:
з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року- не менше 25 років 6 місяців;
з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року не менше 26 років;
з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців;
з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року-- не менше 27 років;
з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців;
з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяці;
з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років;
з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців;
з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
З урахуванням наведеного, оскільки Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» набрав чинності 11.10.2017, то спеціальний стаж Позивача станом на зазначену дату повинен становити 26 років 6 місяців.
Відповідач вказує, що загальний стаж Позивача становить 33 роки 05 місяців 13 днів, спеціальний стаж - 25 років 02 місяці 16 днів. А тому, з огляду на відсутність необхідного спеціального стажу 26 років 6 місяців Головним управлінням правомірно прийнято Рішення від 01.03.2024 № 155950011740 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років.
Крім того, на думку відповідача, задоволення зобов'язальної позовної вимоги є втручанням суду в дискреційні повноваження Головного управління.
З підстав викладеного відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Інші заяви по суті справи, додаткові докази та клопотання до суду не надходили.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, судом встановлено наступні обставини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 22.02.2024 року звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років.
До заяви 22.02.2024 року позивачем додано копії:
довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру;
паспорту громадянина України;
диплому серії НОМЕР_2 Кахульського медичного училища;
підтвердження проходження навчання у Медичній Школі м. Кагул;
трудової книжки серії НОМЕР_3 ;
довідки про заробітну плату для обчислення пенсії №1 від 02.01.2024 року.
Заяву про призначення пенсії та документи прийнято 22.02.2024 року та зареєстровано за №341, що підтверджується розпискою-повідомленням від 22.02.2024 року.
Вік заявника на момент звернення становив 50 повних роки.
За результатом розгляду заяви позивача про призначення песнії Головним управлінням ПФУ в Одеській області прийнято рішення № 155950011740 від 01.03.2024 року про відмову у призначенні пенсії.
За результатами розгляду документів доданих до заяви відповідачем у вказаному рішенні встановлено, що страховий стаж особи - 33 років 05 місяців 13 днів; спеціальний стаж особи станом на 11.10.2017 року становить 25 років 02 місяці 13 днів. До страхового та спеціального стажу зараховані всі періоди роботи.
Посилаючись на пункт "е" статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення», яким передбачено призначення пенсій за вислугу років працівникам освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 січня 2016 року - не менше 25 років 06 місяців; до 11.10.2017 року - не менше 26 років 06 місяців, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного спеціального стажу 26 років 6 місяців.
Позивача повідомлено, що право на призначення пенсії за наявними документами вона набуде 21.08.2036 року.
Позивач не погоджується із зазначеним рішенням, вважає, що відповідач застосовує не ту редакція пункту «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ, у зв'язку з чим звернулась до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Отже, конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09 липня 2003 року (далі - Закон №1058-IV) та Законом України “Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ) (в редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин).
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон №1058-IV.
Так, частиною першою статті 24 Закону №1058-ІV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною другою статті 24 Закону №1058-ІV встановлено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
При цьому, згідно з частиною четвертою статті 24 Закону №1058-ІV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до пункту 2-1 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-ІV особам, які на день набрання чинності Законом №2148-VIII мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону №1788-ХІІ, пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом №1788-ХІІ.
Відповідно до статті 2 Закону №1788-XII, цим Законом призначаються трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Відповідно до статті 51 Закону №1788-ХІІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Статтею 52 Закону №1788-ХІІ встановлено, що право на пенсію за вислугу років мають, серед інших, працівники освіти, охорони здоров'я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ.
Пунктом «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ (в редакції до 02.03.2015) передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII (надалі - Закон №213-VIII), що набрав чинності 01.04.2015, статтю 55 Закону №1788-ХІІ викладено в новій редакції.
Так, право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» вказаної статті мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати:
з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців;
з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років;
з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців;
з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років;
з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців;
з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців;
з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років;
з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців;
з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
Надалі, Законом України від 24.12.2015 №911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (надалі - Закон №911-VIII), який набрав чинності 01.01.2016, внесені зміни до статті 55 Закону №1788-ХІІ, зокрема у пункті «е» в абзаці першому слова «незалежно від віку» замінено словами та цифрами «після досягнення 55 років» і доповнено абзацами дванадцятим - двадцять п'ятим.
Таким чином, пункт «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ у зазначеній редакції передбачав, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати:
з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців;
з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років;
з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців;
з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років;
з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців;
з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців;
з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років;
з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців;
з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
У свою чергу, Рішенням Конституційного Суду України від 4 червня 2019 року №2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII та Законом №911-VIII.
Відповідно до положень статті 152 Конституції України закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Так, Конституційний Суд України зазначив, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об'єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов'язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.
Конституційний Суд України вказав, що положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №911-VIII у частині встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у пункту «а» статті 54 Закону №1788-XII, та 55 років для осіб, зазначених у пунктах «е», «ж» статті 55 Закону №1788-XII, слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статті 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Конституції України.
Також Конституційний Суд України зазначив, що положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII щодо підвищення на п'ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави, з огляду на що, оспорювані положення пункту «а» статті 54, 55 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII, суперечать положенням статей 1, 3, 46 Конституції України.
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019, положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII та Законом №911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Враховуючи вищезазначене, зазначені положення Закону №1788-XII втратили чинність з 04.06. 2019.
Так, з 04.06.2019 при вирішенні питання про призначенні Позивачу пенсії за вислугою років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону №1788-XII необхідно керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змін Законом №213-VIII та Законом №911-VIII.
Таким чином, на день звернення Позивача із заявою від 22.02.2024 року про призначення пенсії за вислугу років, пунктом «е» статті 55 Закону №1788-XII передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
З аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що єдиною умовою для набуття позивачем права на призначення пенсії за вислугу років є наявність у неї станом на 11.10.2017 року (дату набрання чинності Законом №2148-VIII) не менше 25 років спеціального стажу роботи.
Перелік закладів та установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджено Постановою №909.
Так, до вказаного переліку віднесено, зокрема: лікарняні заклади, лікувально-профілактичні заклади особливого типу, лікувально-трудові профілакторії, амбулаторно-поліклінічні заклади, заклади швидкої та невідкладної медичної допомоги, заклади переливання крові, заклади охорони материнства і дитинства, санаторно-курортні заклади, установи з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби та територіальні органи Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно -епідеміологічні заклади, діагностичні центри відповідно до посад лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад); аптеки, аптечні кіоски, аптечні магазини, контрольно-аналітичні лабораторії відповідно до посад провізори, фармацевти (незалежно від найменування посад), лаборанти.
Таким чином, необхідними умовами для призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону №1788-XII є наявність спеціального стажу роботи на посадах, що передбачають право на призначення пенсії згідно з переліком, що затверджується Постановою №909.
Копією трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 підтверджено, що з 16 вересня 1991 року по 25 березня 1996 року вона працювала на посаді медичної сестри Ренійської Центральної районної лікарні; з 06 лютого 1997 року по 18 серпня 2023 року - на посаді медичної сестри КНП «Центральна районна лікарня».
Як вбачається з оскаржуваного рішення спеціальний стаж позивача станом на 11.10.2017 становить 25 років 02 місяці 16 днів.
Таким чином, на момент звернення до органу Пенсійного фонду у позивача було більше ніж 25 років стажу, що є достатнім стажем для призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
При цьому, суд відмічає, що ні у рішенні, ні у відзиві відповідачем не спростовано наявність у позивача станом на момент звернення з заявою у лютому 2024 року спеціального стажу більше 25 років.
Виходячи з встановлених судом обставин справи, суд дійшов висновку, що позивач має право на пенсію за вислугу років як працівник лікарняних закладів при наявності спеціального стажу роботи від 25 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку, а тому рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №155950011740 від 01.03.2024 року про відмову в призначенні позивачу пенсії за вислугу років відповідно до п. "е" ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» є протиправним та підлягає скасуванню.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема у постанові Верховного Суду від 06.04.2022 у справі №365/136/17.
Частиною другою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними.
Відповідно до пункту 19 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Міністрів РЄ державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Водночас, згідно пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
Відповідно до ч.4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 45 Закону №1058-ІV, пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку.
З огляду на викладене, з метою належного та ефективного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення», починаючи з 22.02.2024 року.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Бендерський проти України» від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.
Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
Відповідно до ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав Відповідачем у справі, або якщо Відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Таким чином, у відповідності до приписів ст. 139 КАС України, розподіл судових витрат здійснюється на користь позивача у розмірі 1211,20 грн., де 1211,20 грн. - ставка судового збору за звернення до суду із цим позовом.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 9, 72, 77, 90, 139, 205, 229, 242-246, 255, 293, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду в Одеській області (65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83; код ЄДРПОУ 20987885) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 01.03.2024 року №155950011740 про відмову у призначені пенсії за вислугу років ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення», починаючи з 22.02.2024 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65107, код ЄДРПОУ 20987385) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. та 20 коп.
Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст. ст. 293, 295 КАС України.
Суддя А.А. Радчук