Справа № 420/27771/24
13 вересня 2024 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Завальнюк І.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із даним адміністративним позовом, в якому просить суд визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо виплати ОСОБА_1 , грошового забезпечення з 29.01.2020 по 31.12.2020, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, без врахуванням нових розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704 в редакції від 30.08.2017, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14, без використання мінімальної заробітної плати та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищення); зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 , перерахунок грошового забезпечення з 29.01.2020 по 31.12.2020, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до Постанови Кабінет Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, та провести його виплату з урахуванням раніше виплачених сум; визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо виплати ОСОБА_1 , грошового забезпечення з 01.01.2021 по 31.12.2021, грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік, без врахуванням нових розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704 в редакції від 30.08.2017, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021 відповідно на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14, без використання мінімальної заробітної плати та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищення); зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 , перерахунок грошового забезпечення з 01.01.2021 по 31.12.2021, грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до Постанови Кабінет Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, та провести його виплату з урахуванням раніше виплачених сум; визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо виплати ОСОБА_1 , грошового забезпечення з 01.01.2022 по 31.12.2022, грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, без врахуванням нових розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704 в редакції від 30.08.2017, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 відповідно на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14, без використання мінімальної заробітної плати та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищення); зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 , перерахунок грошового забезпечення з 01.01.2022 по 31.12.2022, грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до Постанови Кабінет Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, та провести його виплату з урахуванням раніше виплачених сум; визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо виплати ОСОБА_1 , грошового забезпечення з 01.01.2023 по31.12.2023, грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік, без врахуванням нових розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704 в редакції від 30.08.2017, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023 відповідно на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14, без використання мінімальної заробітної плати та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищення).; зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 , перерахунок грошового забезпечення з 01.01.2023 по 31.12.2023, грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до Постанови Кабінет Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, та провести його виплату з урахуванням раніше виплачених сум; визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо виплати ОСОБА_1 , грошового забезпечення з 01.01.2024 по 10.05.2024, грошової допомоги на оздоровлення за 2024 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік, грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій без врахуванням нових розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704 в редакції від 30.08.2017, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2024 відповідно на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14, без використання мінімальної заробітної плати та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищення); зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 , (перерахунок грошового забезпечення з 01.01.2024 по 15.04.2024, грошової допомоги на оздоровлення за 2024 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік, грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до Постанови Кабінет Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, та провести його виплату з урахуванням раніше виплачених сум; визнати протиправно бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 , компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159; зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.
Ухвалою судді від 09.09.2024 позовну заяву залишено без руху через пропуск позивачем строку на звернення до суду із даними вимогами, оскільки позивачка проходила службу у військовій частині НОМЕР_2 , яка знаходиться на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_1 , в періоді з серпня 2015 року по квітень 2018, в ході якого їй не у повному обсязі виплачувалось грошове забезпечення.
Наказом командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (по особовому складу) від 10.04.2024 № 158 позивачка була звільнена з військової служби та наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 15.04.2024 № 108 була виключена зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
При цьому, позивачем не наведено жодної підстави, яка б об'єктивно перешкоджала (утворювала обставини непереборної сили) звернутися до суду у строк із даними вимогами.
Натомість, у адміністративному позові міститься посилання на те, що 27.07.2024 позивачка звернулася до відповідача, що суд оцінює як неспроможні та беззмістовні аргументи.
Так, нездійснення після звільнення жодних дій задля отримання інформації про нараховані та виплачені суми очевидно свідчить про усвідомлену бездіяльність позивача та відсутність будь-яких об'єктивних перешкод своєчасно звернутися до суду в тому випадку, якщо позивач вважає неповним остаточний розрахунок при звільненні.
Подальші звернення позивача не утворюють перебігу строку на звернення до суду із позовними вимогами задля вирішення спірних правовідносин, що виникли під час звільнення позивача.
Отже, позивачу необхідно подати заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із зазначенням дійсних та реальних причин пропуску такого строку та наданням відповідних доказів.
11.02.2024 на виконання вищезазначеної ухвали позивачем до суду надано заяву, в якій остання просить поновити позивачу строк на звернення до суду із даними вимогами.
В обґрунтування клопотання зазначено, що відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-ІХ) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.» Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 06.04.2023 у справі №260/3564/22, від 19.01.2023 у справі №460/17052/21 та від 25.04.2023 у справі №380/15245/22. Тобто предметом спору є стягнення грошового забезпечення, право на яке у позивача виникло після 19.07.2022.
Таким чином, до вказаних правовідносин має застосовуватись стаття 233 КЗпП України у новій редакції.
Позивач звертає увагу суду, що відповідь Відповідача була надана 23.08.2024 року, відповідно, тримісячний строк звернення до суду в межах ст. 233 КЗпП спливає 23.10.2024 включно.
Таким чином, Позивач звернувся до суду в межах тримісячного строку з дати отримання відповіді на запит, а саме з дати коли йому стало відомо про порушення його права.
Оцінюючи доводи та пояснення позивача, наведені у клопотанні про визнання причин пропущення строку на звернення до суду із даним позовом поважними, суд виходить з наступного.
Згідно з пунктам 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
За приписами частин першої, другої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Спір щодо стягнення належного грошового забезпечення (належної працівникові заробітної плати) є спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.
Умови проходження більшості видів публічної служби, у тому числі питання щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, зокрема, статтею 233 КЗпП України.
Суд зазначає, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Таке правозастосування не є порушенням права особи на доступ до правосуддя, а є дотриманням принципу «Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt», згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує, в світлі якого і запроваджено обмеження на законодавчому рівні права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача, вчинених на звернення позивача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини, які зумовили такі причини, є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує рішення, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
При цьому судом вже надано оцінку аргументам позивача про те, що подальші звернення (після звільнення в квітні 2024 р.) не утворюють перебігу строку на звернення до суду із позовними вимогами задля вирішення спірних правовідносин, що виникли під час звільнення позивача.
Частиною 1 статті 233 КЗпП України встановлено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Частиною 2 цієї ж статті визначено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні
З наведеного вбачається, що з огляду на норми статті 122 КАС України та статті 233 КЗпП України, позивач пропустив тримісячний строк на звернення до суду з даним позовом, який розпочав відлік з наступного дня після звільнення та виключення зі списків особового складу 16.04.2024 та сплинув 16.07.2024, а позивач звернулася до суду 03.09.2024.
Фактично сторона позивача просить нівелювати взагалі інститут строку на звернення до суду з позовом, надавши перевагу в такий спосіб позивачу.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Так, суд наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
До того ж, суд вважає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.
Частиною 1 статті 123 КАС України встановлено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Згідно з ч. 2 ст. 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
При викладених вище обставинах, суд не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, адже сутність зазначеного інституту полягає в тому, що особа, яка звертається до суду за захистом порушеного права була не в змозі зробити це внаслідок незалежних від неї обставин, зокрема, якщо цьому перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.
На підставі викладеного та керуючись ст. 123 КАС України,
В задоволенні клопотання про поновлення ОСОБА_1 строку на звернення до суду відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - повернути позивачу.
Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена шляхом подачі протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення апеляційної скарги до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя І.В. Завальнюк