Справа № 420/27582/24
13 вересня 2024 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Завальнюк І.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із даним адміністративним позовом, в якому просить суд визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо неповного виконання обов'язку, передбаченого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», з нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди; зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за періоди: з 20.11.2022 по 30.11.2022, з 01.12.2022 по 08.12.2022, з 10.12.2022 по 31.12.2022, з 01.01.2023 по 31.01.2023, з 01.02.2023 по 26.02.2023, з 02.03.2023 по 05.03.2023, з 16.03.2023 по 31.03.2023, з 01.04.2023 по 30.04.2023, з 01.05.2023 по 31.05.2023, з 01.06.2023 по 30.06.2023, з 01.07.2023 по 31.07.2023, з 01.08.2023 по 13.08.2023, з 30.08.2023 по 31.08.2023, з 01.09.2023 по 30.09.2023, з 01.10.2023 по 31.10.2023, з 01.11.2023 по 05.11.2023, з 11.11.2023 по 30.11.2023, з 01.12.2023 по 02.12.2023, з 04.12.2023 по 16.12.2023, з 18.12.2023 по 23.12.2023, з 25.12.2023 по 31.12.2023.
Ухвалою судді від 09.09.2024 позовну заяву залишено без руху через пропуск позивачем строку на звернення до суду із даними вимогами, оскільки ОСОБА_1 проходить дійсну військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_2 з 25.12.2015 по теперішній час, що вбачається з довідки відповідача.
Згідно адміністративного позову, звернувшись за правовою допомогою в аспекті правовідносин щодо нарахування та виплати додаткової грошової винагороди відповідно до ПКМУ від 28.02.2022 № 168, оскільки позивач вважав, що відповідні зобов'язання зі сплати відповідачем у належний спосіб вчинено не було, від відповідача отримано низку доказів, з яких вбачається дійсність зазначеного. Крім того, відповідач затребувані докази надав не у повному обсязі за період, з початку військової агресії рф проти України по 31.03.2024. Так, відповідачем, не надано жодних доказів щодо залучення позивача та виконання ним бойових (спеціальних) завдань, що дає йому право на додаткову винагороду в порядку, передбаченому ПКМУ від 28.02.2022 № 168 за періоди з 24.02.2022 по 19.11.2022, попри фактичне залучення позивача до участі у названих заходах та дійсності вказаного. Щодо решти періодів, вказує, що відповідач надав відповідні докази частково.
В ухвалі від 09.09.2024 зазначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи згаданим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина 3 статті 122 КАС України).
Частиною 1 статті 233 КЗпП України встановлено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Частиною 2 цієї ж статті визначено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Відповідно до пункту 1 глави ХІХ Прикінцевих положень КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 згаданого Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
З наведеного вбачається, що з огляду на норми статті 233 КЗпП України, позивач пропустив тримісячний строк на звернення до суду з даним позовом, який розпочав відлік з наступного дня відповідного періоду (30.11.2022, 08.12.2022, 31.12.2022, 31.01.2023, 26.02.2023, 05.03.2023, 31.03.2023, 30.04.2023, 31.05.2023, 30.06.2023, 31.07.2023, 13.08.2023, 31.08.2023, 30.09.2023 (в цих періодах з наступного дня після завершення дії карантину, тобто з 01.07.2023 та завершився 01.10.2023), 31.10.2023, 05.11.2023, 30.11.2023, 02.12.2023, 16.12.2023, 23.12.2023, 31.12.2023) та завершився через сплив трьох відповідних місяців, а позивач звернувся до суду 02.09.2024.
При цьому, позивачем не наведено жодної підстави, яка б об'єктивно перешкоджала (утворювала обставини непереборної сили) звернутися до суду у строк із даними вимогами.
Натомість, у адміністративному позові міститься посилання на те, що звернувшись за правовою допомогою в аспекті правовідносин щодо нарахування та виплати додаткової грошової винагороди відповідно до ПКМУ від 28.02.2022 № 168, оскільки позивач вважав, що відповідні зобов'язання зі сплати відповідачем у належний спосіб вчинено не було, від відповідача отримано низку доказів, з яких вбачається порушення його прав в спірних періодах, що суд оцінює як неспроможні та беззмістовні аргументи.
Так, подальші, здійсненні із суттєвим запізненням після виникнення спірних правовідносин, звернення позивача задля отримання інформації від відповідача не утворюють перебігу строку на звернення до суду із позовними вимогами задля вирішення спірних правовідносин, що виникли під час проходження служби в спірних періодах протягом 2022-2023 рр. Строк на звернення до суду за вирішенням такого спору складає 3 місяці, який позивачем пропущено без поважних причин.
Отже, позивачу необхідно подати заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із зазначенням дійсних та реальних причин пропуску такого строку та наданням відповідних доказів.
12.09.2024 на виконання вищезазначеної ухвали представником позивачем до суду надано заяву, в якій останній просить поновити позивачу строк на звернення до суду із даними вимогами.
В обґрунтування клопотання зазначено, що визначальною підставою є саме момент обізнаності позивача з фактом порушення його прав. Так, документи, за результатами вивчення яких позовна сторона з'ясувала про наявність неповного виконання відповідачем з нарахування та виплати додаткової винагороди за спірні періоди, у тому числі у частині, щодо якої позов залишено без руху, стороною позивача отримано 03.06.2024, що вбачається з трекінгу Укрпошти (копія конверту та трекінг відправлень додано до справи). При цьому, дізнатись про неповне виконання відповідачем своїх зобов'язань раніше, ніж позивачем було отримано перелічені у цій справі докази - бойові розпорядження , рапорти на виплату та журнал бойових дій в рамках отримання правової допомоги, позивач був позбавлений можливості, позаяк не є особою, обізнаною у галузі права, а вказані документи мають гриф ДСК тому, з урахуванням названих особливостей, витяги з них у нетаємній частині згідно законодавства можливо було отримати тільки за адвокатським запитом. Позов подано у тримісячний строк з моменту отримання документів, а саме 02.09.2024, а не 05.09.2024.
Крім того, наказам про виплату, строки видання яких нормативно визначені, передує подання відповідних рапортів, однак, чинне законодавство не має в собі норм, щодо строку подання таких рапортів. У світлі нашої справи, враховуючи, що відповідачем надано не всі затребувані докази, про що зазначено у позові, аналізуючи саме ті докази, котрі надано, вбачається що рапорти по певним періодам виконання бойових розпоряджень зареєстровано не у місяці, що настав після місяця, в якому ці завдання були виконанні, а значно пізніше, крім того, наявні випадки, коли рапорти на виплату бойових завдань, котрі виконувались пізніше, були зареєстровані раніше тих рапортів на виплату, по яким бойові розпорядження виконувались раніше, наприклад, вибірково.
Крім того, акцентує увагу суду, що зв'язок позовної давності та відповідальності суб'єктів владних повноважень не носить характеру простої лінійної залежності, а є діалектичним, багатоаспектним.
Позивач, подаючи вказаний позов, не втратив інтересу до захисту своїх прав, а заявлений позовний період свідчить про «Триваюче правопорушення», відтак тези, що правовідносини за період з 20.11.2022 по 18.07.2022, котрий почався раніше, а фактично, спірний період почався з 24.02.2022 - з початком військової агресії рф проти України, однак, за відсутності доказів, про що вказано у позові, тільки після витребування у відповідача доказів залучення позивача до виконання бойових завдань та їх виконання, сторона позивача зможе вирішити питання про уточнення позовних вимог, є спірними, а решта, котрий почався пізніше, - стабільними, виключно в розрізі змін у ст.233 КЗпП, не свідчать безапеляційно про настання такої стабільності та суперечать самій суті поняття триваючого правопорушення.
Враховуючи вказане, оскільки відповідачем тривалий час, у періодах з 20.11.2022 … по … 31.12.2023 порушувались права позивача, однак, зазначене принагідно констатовано лише 03.06.2024, сторона клопоче перед судом про поновлення строків звернення до суду за захистом порушених прав.
Оцінюючи доводи та пояснення позивача, наведені у клопотанні про визнання причин пропущення строку на звернення до суду із даним позовом поважними, суд виходить з наступного.
Згідно з пунктам 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
За приписами частин першої, другої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Спір щодо стягнення належного грошового забезпечення (належної працівникові заробітної плати) є спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.
Умови проходження більшості видів публічної служби, у тому числі питання щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, зокрема, статтею 233 КЗпП України.
Суд зазначає, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Таке правозастосування не є порушенням права особи на доступ до правосуддя, а є дотриманням принципу «Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt», згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує, в світлі якого і запроваджено обмеження на законодавчому рівні права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача, вчинених на звернення позивача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини, які зумовили такі причини, є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує рішення, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
При цьому судом вже надано оцінку аргументам позивача про те, що подальші, здійсненні із суттєвим запізненням після виникнення спірних правовідносин, звернення позивача задля отримання інформації від відповідача не утворюють перебігу строку на звернення до суду із позовними вимогами задля вирішення спірних правовідносин, що виникли під час проходження служби в спірних періодах протягом 2022-2023 рр. Строк на звернення до суду за вирішенням такого спору складає 3 місяці, який позивачем пропущено без поважних причин.
Суд також зазначає, що з огляду на вимоги статті 122 КАС України та статті 233 КЗпП України, позивач пропустив тримісячний строк на звернення до суду з даним позовом, яким розпочав відлік з наступного дня після завершення дії карантину, тобто з 01.07.2023, та завершився 01.10.2023, а позивач звернувся до суду 03.09.2024.
З огляду на норми статті 233 КЗпП України, позивач пропустив тримісячний строк на звернення до суду з даним позовом, який розпочав відлік з наступного дня відповідного періоду (30.11.2022, 08.12.2022, 31.12.2022, 31.01.2023, 26.02.2023, 05.03.2023, 31.03.2023, 30.04.2023, 31.05.2023, 30.06.2023, 31.07.2023, 13.08.2023, 31.08.2023, 30.09.2023 (в цих періодах з наступного дня після завершення дії карантину, тобто з 01.07.2023 та завершився 01.10.2023), 31.10.2023, 05.11.2023, 30.11.2023, 02.12.2023, 16.12.2023, 23.12.2023, 31.12.2023) та завершився через спливу трьох відповідних місяців, а позивач звернувся до суду 02.09.2024.
Фактично сторона позивача просить нівелювати взагалі інститут строку на звернення до суду з позовом, надавши перевагу в такий спосіб позивачу.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Так, суд наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
До того ж, суд вважає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.
Частиною 1 статті 123 КАС України встановлено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Згідно з ч. 2 ст. 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
При викладених вище обставинах, суд не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, адже сутність зазначеного інституту полягає в тому, що особа, яка звертається до суду за захистом порушеного права була не в змозі зробити це внаслідок незалежних від неї обставин, зокрема, якщо цьому перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.
На підставі викладеного та керуючись ст. 123 КАС України,
В задоволенні клопотання про поновлення ОСОБА_1 строку на звернення до суду відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - повернути позивачу.
Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена шляхом подачі протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення апеляційної скарги до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя І.В. Завальнюк