Справа № 420/27778/24
13 вересня 2024 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Завальнюк І.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із даним адміністративним позовом, в якому просить суд визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як одинокій матері з 07.04.2015 по 11.05.2018, включно, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби; зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як одинокій матері з 07.04.2015 по 11.05.2018, включно, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Ухвалою судді від 09.09.2024 позовну заяву залишено без руху через пропуск позивачем строку на звернення до суду із даними вимогами, оскільки з огляду на зміст адміністративного позову, наказом командира Військової частини НОМЕР_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) від 06.04.2015 року № 13 о/с, солдата ОСОБА_2 було призначено на посаду радіотелеграфіста радіовузла стаціонарного центру зв'язку вузла зв'язку ІНФОРМАЦІЯ_3 . Відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 06.04.2018 № 19 о/с, солдата ОСОБА_1 радіотелеграфіста радіовузла стаціонарного центру зв'язку вузла зв'язку ІНФОРМАЦІЯ_3 було звільнено з військової служби за пунктом «ї» ч. 8 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у запас Збройних Сил України (у зв'язку із закінченням строку контракту) 11 травня 2018 року. Згідно з наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 11.05.2018 № 99 ОСОБА_1 було виключено із списків особового складу частини та усіх видів забезпечення, що вбачається з послужного списку ОСОБА_3 ( ОСОБА_1 ).
При цьому, позивачем не наведено жодної підстави, яка б об'єктивно перешкоджала (утворювала обставини непереборної сили) звернутися до суду у строк із даними вимогами.
Натомість, у адміністративному позові міститься посилання на те, що лише листом від 28.05.2024 позивач отримав від відповідача інформацію, з якої дізнався про порушення своїх прав, що суд оцінює як неспроможні та беззмістовні аргументи.
Так, нездійснення після звільнення жодних дій задля отримання інформації про нараховані та виплачені суми очевидно свідчить про усвідомлену бездіяльність позивача та відсутність будь-яких об'єктивних перешкод своєчасно звернутися до суду в тому випадку, якщо позивач вважає неповним остаточний розрахунок при звільненні.
Подальші звернення позивача не утворюють перебігу строку на звернення до суду із позовними вимогами задля вирішення спірних правовідносин, що виникли під час звільнення позивача в 2018 році.
Отже, позивачу необхідно подати заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із зазначенням дійсних та реальних причин пропуску такого строку та наданням відповідних доказів.
10.09.2024 на виконання вищезазначеної ухвали представником позивачем до суду надано заяву, в якій останній просить поновити позивачу строк на звернення до суду із даними вимогами.
В обґрунтування клопотання зазначено, що на момент звільнення Позивачки з військової служби, 11 травня 2018 року, частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком. У позовній заяві наведені висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування ч. 2 ст. 233 КЗпП України (на момент виникнення спірних правовідносин), викладені у постанові від 21.08.2019 року у справі № 620/4218/18. Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Таким чином, Позивачка була впевнена, що на момент виникнення спірних правовідносин у 2018 році (що також встановлено вищенаведеною ухвалою суду) вона має необмежену кількість часу для врегулювання з Відповідачем питання нарахування та виплати їй грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як одинокій матері. Крім того, враховуючи наявність карантину, введеного у зв'язку з хворобою COVID-19 включно до 01.10.2023 та перебування Позивачки на військовій службі у Збройних Силах України під час дії воєнного стану до 16.04.2024 року Позивачка взагалі не мала часу та можливості займатися питанням отримання компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, адже виконувала бойові завдання у складі військової частини, була звільнена 16.04.2024 року з ВЧ НОМЕР_3 . Вже після звільнення зі служби Позивачка почала займатися пошуком адвоката, уклала договір на надання правничої (правової) допомоги, почала врегульовувати свої спори щодо отримання компенсації за невикористані дні додаткової відпустки в досудовому порядку, що частково вдалося зробити. Матеріалами справи підтверджується, що тривалу кількість часу Позивачка витратила на досудове врегулювання спору щоб зайвий раз не завантажувати Суд під час дії воєнного стану, також їй частково вдалося поновити свої права в досудовому порядку, а тому вона не могла звернутись до суду з цим позовом одразу після звільнення.
Оцінюючи доводи та пояснення позивача, наведені у клопотанні про визнання причин пропущення строку на звернення до суду із даним позовом поважними, суд виходить з наступного.
Згідно з пунктам 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
За приписами частин першої, другої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Спір щодо стягнення належного грошового забезпечення (належної працівникові заробітної плати) є спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.
Умови проходження більшості видів публічної служби, у тому числі питання щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, зокрема, статтею 233 КЗпП України.
Суд зазначає, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Таке правозастосування не є порушенням права особи на доступ до правосуддя, а є дотриманням принципу «Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt», згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує, в світлі якого і запроваджено обмеження на законодавчому рівні права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача, вчинених на звернення позивача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини, які зумовили такі причини, є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує рішення, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
При цьому судом вже надано оцінку аргументам позивача про те, що подальші звернення (після звільнення в 2018 р.) не утворюють перебігу строку на звернення до суду із позовними вимогами задля вирішення спірних правовідносин, що виникли під час звільнення позивача в 2018 р.
Суд також зазначає, що з огляду на вимоги статті 122 КАС України та статті 233 КЗпП України, позивач пропустив тримісячний строк на звернення до суду з даним позовом, яким розпочав відлік з наступного дня після завершення дії карантину, тобто з 01.07.2023, та завершився 01.10.2023, а позивач звернувся до суду 03.09.2024, через сім років після виникнення спірних правовідносин.
Фактично сторона позивача просить нівелювати взагалі інститут строку на звернення до суду з позовом, надавши перевагу в такий спосіб позивачу.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Так, суд наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
До того ж, суд вважає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.
Частиною 1 статті 123 КАС України встановлено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Згідно з ч. 2 ст. 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
При викладених вище обставинах, суд не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, адже сутність зазначеного інституту полягає в тому, що особа, яка звертається до суду за захистом порушеного права була не в змозі зробити це внаслідок незалежних від неї обставин, зокрема, якщо цьому перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.
На підставі викладеного та керуючись ст. 123 КАС України,
В задоволенні клопотання про поновлення ОСОБА_1 строку на звернення до суду відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - повернути позивачу.
Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена шляхом подачі протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення апеляційної скарги до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя І.В. Завальнюк