Справа № 420/10204/24
12 вересня 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бездрабка О.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_5 (військової частини НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_5 (військової частини НОМЕР_2 ) (далі - відповідач), в якій просить:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_5 (військова частина НОМЕР_3 ) щодо: нарахування грошового забезпечення старшого матроса ОСОБА_2 за період з 29.01.2020 р. по ІНФОРМАЦІЯ_4 із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року; нарахування додаткової винагороди встановленої постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 р. старшого матроса ОСОБА_2 за лютий, березень, квітень 2022 року не в повному обсязі; не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані старшим матросом ОСОБА_2 дні основної та додаткових відпусток;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_5 (військової частини НОМЕР_2 ) здійснити нарахування додаткової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 р., старшого матроса ОСОБА_2 за лютий, березень, квітень 2022 року в повному обсязі із розрахунку 100000 гривень на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах, які виплатити ОСОБА_1 ; виплатити ОСОБА_1 . грошову компенсацію за невикористані старшим матросом ОСОБА_2 дні основної відпустки за 2022 рік та як учасником бойових дій дні додаткових відпусток за 2017-2022 p.; здійснити перерахунок грошового забезпечення в т.ч. допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань, грошової компенсації за невикористану відпустку за 2022 рік, грошової компенсації відпустки УБД за 2017-2022 роки, старшого матроса ОСОБА_2 за період з 29.01.2020 р. по ІНФОРМАЦІЯ_4, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, у відповідності до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 р. № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" та пункту 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 р. № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", із урахування виплачених сум та виплатити його ОСОБА_1 із врахуванням раніше здійснених виплат.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що є дружиною старшого матроса ОСОБА_2 , який проходив службу у НОМЕР_1 загоні морської охорони та загинув в ході бойових дій. При проведенні розрахунку грошового забезпечення старшого матроса ОСОБА_2 з 29.07.2020 р. по ІНФОРМАЦІЯ_4 відповідачем застосовано як розрахункову величину прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01 січня 2018 року, що призвело до порушення права на отримання грошового забезпечення у законодавчо визначеному розмірі та до зменшення розміру матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань. Зазначає, що після скасування рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 р. у справі № 826/6453/18 п.6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 р. № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" відновлена дія п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 р. № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" у первісній редакції, що передбачає визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифних коефіцієнт. Тому розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням повинен розраховуватися з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 р., 01.01.2021 р. та 01.01.2022 р. шляхом множення на тарифний коефіцієнт згідно додатків 1, 14 Постанови № 704. Крім того, ОСОБА_2 не була виплачена у повному обсязі додаткову винагороду за лютий, березень, квітень 2022 року, передбачена Постановою № 168 грн. Так, старший матрос ОСОБА_2 приймав безпосередню участь у бойових діях або забезпечував здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах ведення бойових дій у період здійснення зазначених заходів та загинув від вибухової травми під час таких дій, а тому відповідач повинен був нарахувати вказану винагороду із розрахунку 100000 грн. на місяць. Також зазначає, що ОСОБА_2 у спірний період не отримав грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учасника бойових дій. Не погоджуючись з діями відповідача щодо розрахунку грошового забезпечення, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань ОСОБА_2 , невиплати йому грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки, додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, не у повному обсязі, позивач звернулася до відповідача з проханням здійснити перерахунок всіх зазначених вище складових. Однак відповідач листами відмовив у здійсненні перерахунку, у зв'язку з чим звернулася до суду для захисту своїх прав.
Ухвалою від 05.04.2024 р. відкрито спрощене провадження у справі та надано відповідачу п'ятнадцятиденний строк для надання відзиву на позовну заяву.
31.05.2024 р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого просить відмовити в задоволенні позову. Вказує на те, що протягом періоду проходження служби з 29.01.2020 р. по ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 розмір посадового окладу та окладу за військове звання обчислювався шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 р., на відповідні тарифні коефіцієнти. 30.08.2017 р. Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 704, якою, зокрема, затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14. Постанова набрала чинності 01.03.2018 р. До набрання чинності Постанови № 704, 24.02.2018 р. набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 р. № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб", пунктом 6 якої було змінено пункт 4 Постанови КМУ № 704 та викладено в новій редакції, яка передбачає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Постанова № 704 з первинною редакцією пункту 4 не набувала чинності, а тому ця редакція ніколи не була чинною, та не є чинною в теперішній час. Отже, на момент набрання чинності Постановою № 704 (01.03.2018 р.) пункт 4 зазначеної постанови викладений у редакції згідно з пунктом 6 Постанови № 103, а саме: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14". З 29.01.2020 р. пункт 6 Постанови № 103 (яким пункт 4 Постанови № 704 викладено у новій редакції) втратив чинність у зв'язку з набранням законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 р. у справі № 826/6453/18, якою визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103. Проте скасування пункту 6 Постанови № 103 не впливає на порядок та процедуру проведення перерахунку розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням позивача, оскільки постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 р. у справі № 826/6453/18 не створює підстав для здійснення відповідного перерахунку. Відповідно, при нарахуванні грошового забезпечення та інших платежів за спірний період військовою частиною були враховані вимоги зазначеного діючого законодавства, а тому жодними діями (бездіяльністю) військової частини НОМЕР_3 за вказаний у позовній заяві період не були порушені законні права та інтереси ОСОБА_2 щодо нарахування та виплати йому грошового забезпечення та інших його складових (в тому числі допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань). Доводи позивача щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_2 додаткової винагороди у розмірі 100000 грн., передбаченої Постановою № 168, є безпідставними, так як ОСОБА_2 додаткова винагорода нарахована та виплачена у повному обсязі. Так, за 5 днів лютого 2020 року (з 24 по 28) ОСОБА_2 на його рахунок у березні 2022 року було виплачено 5357,14 грн., у квітні 2022 року - 12500 грн. а всього - 17857,14 грн. (100000 грн. : 28 (кількість днів у лютому) х 5 (кількість днів дії постанови КМУ № 168)); за березень 2022 року ОСОБА_2 на його рахунок у березні 2022 року було виплачено 24193,55 грн., у квітні 2022 року - 70000 грн. та 5806,45 грн., всього - 100000 грн.; за квітень 2022 року проведено виплату у розмірі 100000 грн. у липні 2022 року на картковий рахунок матері ОСОБА_2 - ОСОБА_3 . Таким чином, військовою частиною НОМЕР_3 при нарахуванні та виплаті ОСОБА_2 грошової винагороди, встановленої Постановою № 168, дотримано вимоги зазначеної постанови, грошова винагорода із розрахунку 100000 грн. на місяць повністю виплачена. Стосовно тверджень позивача щодо невиплати компенсації за невикористані ОСОБА_2 додаткові відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2022 роки зазначає, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. У зв'язку з припиненням права на отримання додаткових відпусток під час особливого періоду, у військовослужбовців не виникає право на отримання компенсації за невикористані дні додаткової відпустки. Тому позивач не набуває право на отримання компенсації за невикористані ОСОБА_2 дні додаткової відпустки. Щодо невиплати компенсації за невикористану щорічну основну відпустку вказує на те, що ОСОБА_2 не був звільнений з військової служби за життя, а тому не набув право на компенсацію за невикористану основну відпустку за 2022 рік, у зв'язку з чим, так як за його життя йому не належало такий вид виплати як компенсація за невикористану відпустку, яку він не отримав, то така виплата не може бути нарахована та виплачена будь-якій іншій особі. Крім цього, у пункті 1 глави 6 розділу V Інструкції № 558 зазначено, що грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їхнього віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі та не мають дітей. Позивач зазначає, що вона є дружиною загиблого ОСОБА_2 , однак жодних доказів на підтвердження цього факту позивачем не надано. За рішенням суду, який подала позивач, встановлено юридичний факт проживання позивача з ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу. У відповідності до вимог ст.21 Сімейного кодексу України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя. Таким чином, у розумінні нормативного акту, яким врегульовано шлюбні відносини в Україні та виникнення прав і обов'язків між чоловіком і жінкою, позивач не набула прав дружини загиблого ОСОБА_2 , оскільки проживання однією сім'єю з ним без реєстрації шлюбу не є підставою для виникнення у неї прав та обов'язків дружини, а тому військовою частиною її права не порушувалися та позивач не має права на отримання будь-яких складових грошового забезпечення ОСОБА_2 .
Згідно ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Оскільки від сторін не надходило клопотання про розгляд справи в судовому засіданні, суд розглядає справу в порядку письмового провадження.
Дослідивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 проходив службу у НОМЕР_1 прикордонному загоні морської охорони Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_3 ).
14.09.2022 р. Київським відділом державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) видано свідоцтво № НОМЕР_4 про смерть ОСОБА_2 .
Згідно витягу з наказу командира ІНФОРМАЦІЯ_1 від 26.10.2022 р. № 78-ОС виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення у зв'язку зі смертю старшого матроса ОСОБА_2 з 26 квітня 2022 року.
Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 15.02.2023 р. № 495/210/23, яке набрало законної сили 20.03.2023 р., встановлено факт, що має юридичне значення, а саме: факт спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (паспорт № НОМЕР_5 , що видав: 5118, дата видачі: 23.11.2022 року, (РНОКПП: НОМЕР_6 )), адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 , фактична адреса проживання: АДРЕСА_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (РНОКПП: НОМЕР_7 ), паспорт серії НОМЕР_8 виданий Іллічівським РВ Маріупольського МУ ГУМВС України в Донецькій області від 21.05.2011 року)), який загинув ІНФОРМАЦІЯ_4 під час виконання бойового завдання із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, а саме: під час виконання бойового завдання з оборони міста Маріуполя 26.04.2022 року в складі ІНФОРМАЦІЯ_5 (військова частина НОМЕР_3 ), у період з 16.05.2016 року по день смерті останнього - ІНФОРМАЦІЯ_4 .
18.03.2024 р. ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявами, в яких просила перерахувати та виплатити грошове забезпечення ОСОБА_2 (розміри посадового окладу та окладу за військовим званням), матеріальну допомогу на оздоровлення, грошову компенсацію за відпустку УБД, грошову компенсацію за невикористані відпустки 2022 року за період з 29.01.2020 р. по ІНФОРМАЦІЯ_4 включно шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, у відповідності до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 р. "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" та пункту 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 р. "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб"; здійснити нарахування додаткової винагороди ОСОБА_2 , встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 р. № 168, за період з 24.02.2022 р. по ІНФОРМАЦІЯ_4 в розрахунку 100000 грн. на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах; виплатити компенсацію за невикористані ОСОБА_2 дні основної відпустки за 2022 рік та, як учасника бойових дій, дні додаткових відпусток за 2017-2022 роки.
Листами від 07.03.2024 р. № 09/С-94/84, від 27.03.2024 р. № 09/С-104/108, № 09/С-105/107 відповідач повідомив, що постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2024 р. № 37 затверджено Порядок виплати грошової компенсації за невикористані дні відпусток членам сімей військовослужбовців та поліцейських у разі загибелі (смерті). Пунктом 3 даної постанови встановлено, що вона набирає чинності з дня її опублікування та застосовується у частині виплат грошової компенсації за невикористані дні відпусток членам сімей військовослужбовців та поліцейських у разі їх загибелі (смерті) з 5 жовтня 2023 року. Оскільки ОСОБА_2 загинув ІНФОРМАЦІЯ_4 , у військової частини НОМЕР_3 відсутні підстави для виплати грошової компенсації за невикористані старшим матросом ОСОБА_2 дні основної та додаткової відпустки. За даними інформаційно-комунікаційної системи фінансово0економічного забезпечення "Гарт-6" нарахування та виплата додаткової винагороди старшому матросу ОСОБА_2 за період з 24.02.2022 р. по ІНФОРМАЦІЯ_4 здійснювалося у повному обсязі. Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України віл 30.08.2017 р. № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Оскільки нарахування грошового забезпечення старшому матросу ОСОБА_2 здійснювалося відповідно до вищезазначеної норми, підстави для перерахунку відсутні.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернулася з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступних приписів законодавства.
Що стосується виплати ОСОБА_2 додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, суд зазначає наступне.
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 р. № 64 "Про введення воєнного стану в Україні" та № 69 "Про загальну мобілізацію", Кабінетом Міністрів України прийнята постанова від 28.02.2022 р. № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" (далі - Постанова № 168).
Пунктом 1 Постанови № 168 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
З метою виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 р. № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" (із змінами) та з метою врегулювання виплат військовослужбовцям Державної прикордонної служби України Адміністрацією Державної прикордонної служби України було видано наказ від 31.03.2022 р. № 164-АГ "Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168" (який був чинним на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Наказ № 164-АГ).
Пунктом 1 Наказу № 164-АГ визначалось, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Державної прикордонної служби, які проходять військову службу в органах охорони державного кордону (прикордонних загонах) виплачується додаткова винагорода (пропорційно із розрахунку на місяць) в розмірі 30000 гривень, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Отже, умовами виплати на період воєнного стану військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, у розмірі до 100000 грн. є безпосередня участь у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів.
Згідно наданої до суду архівної відомості № 1 за період з січня 2022 року по грудень 2022 року старшому матросу ОСОБА_2 було нараховано та виплачено додаткову винагороду, передбачену Постановою № 168, у таких розмірах:
- за 5 днів лютого 2022 року (з 24 по 28 лютого) на його картковий рахунок у березні 2022 року виплачено 5357,14 грн., у квітні 2022 року - 12500 грн., всього - 17857,14 грн. (100000 грн. : 28 (кількість днів у лютому) х 5 (кількість днів дії Постанови № 168));
- за березень 2022 року на його картковий рахунок у березні 2022 року виплачено 24193,55 грн., у квітні 2022 року - 70000 грн. та 5806,45 грн., всього - 100000 грн.;
- за квітень 2022 року проведено виплату у розмірі 100000 грн. у липні 2022 року на картковий рахунок його матері - ОСОБА_3 .
З викладеного слідує, що військовою частиною НОМЕР_3 додаткова винагорода, передбачена Постановою № 168, у розрахунку 100000 грн. на місяць повністю виплачена ОСОБА_2 (за лютий, березень 2022 року на його картковий рахунок, за квітень 2022 року на картковий рахунок його матері), а тому доводи позивача про виплату додаткової винагороди не в повному обсязі не підтверджені жодними належними та допустимими доказами, не відповідають фактичним обставинам справи і спростовуються наданими відповідачем доказами.
Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування ОСОБА_2 додаткової винагороди, встановленої Постановою № 168, за лютий, березень, квітень 2022 року не в повному обсязі та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду за вказані періоди у повному обсязі із розрахунку 100000 грн. не підлягають задоволенню.
Що стосується визначення ОСОБА_2 розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, матеріальної допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2020-2022 роках суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 р. № 2011-XII (далі - Закон № 2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Постановою Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 р. № 704 (далі - Постанова № 704) встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Відповідно до пункту 2 Постанови № 704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до Постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Згідно пункту 4 Постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України ухвалив постанову № 103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у Постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".
Тобто, на момент набрання чинності Постановою № 704 (01.03.2018 р.) пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із пунктом 6 Постанови № 103, а саме:
"4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на І січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".
Отже, станом на 01 березня 2018 року пункт 4 Постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.
З листа відповідача від 27.03.2024 р. № 09/С-105/107 слідує, що ОСОБА_2 визначався посадовий оклад та оклад за військовим званням з 01.01.2020 р. по ІНФОРМАЦІЯ_4 (дату виключення зі списку особового складу) виходячи з прожиткового мінімуму станом на 01 січня 2018 року, що підтверджено відповідачем і в поданому до суду відзиві.
З урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням упродовж служби ОСОБА_2 у період з 01.01.2020 р. по ІНФОРМАЦІЯ_4 здійснювалося нарахування та виплата у відповідному відсотковому відношенні як постійних, так і одноразових видів грошового забезпечення із застосуванням для визначення грошового забезпечення розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року (грошова допомога для оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань).
Відповідно до ст.6 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 р. № 2017-III (далі - Закон № 2017-III) базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.
Також, пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" від 23.11.2018 р. № 2629-VIII було встановлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У подальшому Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 р. № 294-IX (далі - Закон № 294-IX), Закон України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" від 15.12.2020 р. № 1082-IX (далі - Закон № 1082-IX), Закон України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" від 02.12.2021 р. № 1928-IX (далі - Закон № 1928-ІХ) таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020, 2021 та 2022 роки, відповідно, не містять.
Тобто, положення п.4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з вказаною Постановою, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 р. до 01.01.2020 р. - набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 р. у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 р. у справі № 160/1088/19).
Отже, до спірних правовідносин підлягає застосуванню п.4 Постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Законам № 294-IX, № 1082-IX, № 1928-ІХ та № 2710-ІХ, із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
З огляду на визначені в ч.3 ст.7 КАС України правила, а також враховуючи те, що з 01 січня 2020 року положення п.4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення, до спірних правовідносин підлягає застосуванню п.4 Постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", Закон України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" та Закон України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік, оскільки прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений Законом № 2246-VIII на 01.01.2018 р. (1762 грн.) є меншим, ніж прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений Законом № 294-IX на 01.01.2020 р. (2102 грн.), Законом № 1082-IX на 01.01.2021 р. (2270 грн.) та Законом № 1928-IX на 01.01.2022 р. (2481 грн.)).
Верховний Суд у постановах від 19.10.2022 р. у справі № 400/6214/21, від 11.09.2022 р. у справі № 500/1813/21, вказуючи на раніше сформовані висновки Верховного Суду у постанові від 02.09.2022 р. у справі № 440/6017/21 у подібних спірних правовідносинах, зазначив, що наголошуючи, що з 01 січня 2020 року положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який мас вищу юридичну силу - Закону № 1082-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Крім того, зміни внесені Постановою № 103, зокрема до п.4 Постанови № 704, в якому визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14, були визнані постановою Шостого апеляційного адміністративного суду 29.01.2020 р. у справі № 826/6453/18 протиправними та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 р. № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб".
З огляду на викладене застосування відповідачем для визначення грошового забезпечення ОСОБА_2 розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, у 2020-2022 роках є протиправним.
Таким чином, на час проходження ОСОБА_2 військової служби з 01.01.2020 р. по ІНФОРМАЦІЯ_4 відповідач мав б нараховувати та виплачувати грошове забезпечення із розрахунком посадового окладу, окладу за військовим званням та всіх інших видів грошового забезпечення та виплат, які розраховуються з урахуванням розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням відповідно до п.4 Постанови № 704 (матеріальної допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань), шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на відповідний календарний рік (в даному випадку на 01.01.2020 р., на 01.01.2021 р. та 01.01.2022 р.) на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704.
Вищенаведене свідчить про те, що ОСОБА_2 протягом періоду з 01.01.2020 р. по ІНФОРМАЦІЯ_4 неправильно розраховувалося грошове забезпечення, матеріальна допомога для оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.
В той же час в рамках даної справи необхідно вирішити питання чи має позивач право вимагати здійснення перерахунку та виплати їй грошового забезпечення, матеріальної допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань ОСОБА_2 , який ІНФОРМАЦІЯ_4 помер.
В матеріалах справи відсутні докази звернення ОСОБА_2 до відповідача із рапортами щодо проведення перерахунку грошового забезпечення, матеріальної допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у спірному періоді, а позивач на наявність таких доказів не зазначає.
Пунктом 1 глави 6 розділу V Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 р. № 558 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 23.07.2018 р. за № 854/32306 (далі - Інструкція № 558), визначено, що у разі смерті (загибелі) військовослужбовця належні, але не отримані ним до дня смерті (загибелі) посадові оклади, оклади за військовими званнями і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (у тому числі за весь місяць, у якому військовослужбовець помер) передаються членам сім'ї померлого, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Зазначеним особам також виплачуються одноразові види грошового забезпечення та інші виплати, право на отримання яких виникло у військовослужбовця до дня його смерті (загибелі).
Відповідно до пункту 6 глави 6 розділу V Інструкції № 558 грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їхнього віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі та не мають дітей.
Згідно пункту 10 глави 7 розділу IV Інструкції № 558 у разі смерті військовослужбовця сума допомоги для оздоровлення (якщо допомога для оздоровлення не виплачувалась військовослужбовцю в рік його смерті) виплачується сім'ї померлого, а у разі її відсутності - його батькам та утриманцям на підставі їх звернення та наказу начальника (командира) органу Держприкордонслужби.
Пунктом 9 глави 7 розділу IV Інструкції № 558 у разі смерті військовослужбовця сума матеріальної допомоги (якщо матеріальна допомога не надавалась військовослужбовцю в рік його смерті) виплачується сім'ї померлого, а у разі її відсутності - його батькам та утриманцям на підставі їх звернення та наказу начальника (командира) органу Держприкордонслужби.
З аналізу даних правових норм слідує, що вказані норми Інструкції № 558 регулюють умови та порядок виплати належних військовослужбовцю, але не отриманих ним до дня смерті, посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та інших виплат, право на отримання яких виникло у військовослужбовця до дня його смерті.
При цьому, Інструкцією № 558 визначено чіткий перелік осіб, яким виплачується грошове забезпечення - дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їхнього віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі та не мають дітей.
Що стосується матеріальної допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, то вони виплачуються у разі смерті військовослужбовця сім'ї померлого, а у разі її відсутності - його батькам та утриманцям, тільки у випадку, якщо допомога для оздоровлення та матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань не виплачувалась військовослужбовцю в рік його смерті.
З матеріалів справи вбачається, а сторонами не заперечується, що у період з 01.01.2020 р. по ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 щомісячно нараховувалося та виплачувалося грошове забезпечення, були виплачені матеріальна допомога для оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, однак не у розмірах, які встановлені законодавством внаслідок застосування розрахункової величини для розрахунку посадового окладу і окладу за військовим (спеціальним) званням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 р., а не станом на 01.01.2020 р., 01.01.2021 р., 01.01.2022 р., що в свою чергу вплинуло на розмір виплачених матеріальної допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
Тобто, спірним у даній справі є не виплата нарахованих грошового забезпечення, матеріальної допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань ОСОБА_2 , а їх розмір і право позивача, як особи, яка проживала з ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу, вимагати здійснення військовою частиною перерахунку і виплати їй грошового забезпечення та цих виплат ОСОБА_2 .
З цього приводу суд зауважує, що відповідно ст.1218, 1219 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов'язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.
Згідно ст.1227 ЦК України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Такими чином, предметом спадкування можуть бути лише конкретні суми виплат, які належали спадкодавцеві за життя і залишилися недоотриманими у зв'язку з його смертю.
Вказана правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 13.03.2019 р. у справі № 484/3648/16-а, від 29.04.2020 р. у справі № 576/1388/17.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 14.02.2022 р. у справі № 243/13575/19 (провадження № 61-11268сво20) зазначив, що тлумачення статті 1227 ЦК України доводить, що, зокрема, право на перерахунок певних виплат, яке мав винятково спадкодавець, що був їх одержувачем, оскільки така можливість пов'язана з його суб'єктивним правом (зокрема право на страхові виплати). Саме тому у членів сім'ї спадкодавця або ж у спадкоємців не виникає права вимагати перерахунку відповідних сум. Теж саме стосується і випадку вимагати призначення тієї чи іншої виплати. Тому потрібно відмежовувати ситуації при застосуванні положень статті 1217 ЦК України, за яких члени сім'ї чи спадкоємці вимагають перерахунку чи призначення певних виплат, та випадки, за яких спадкодавцю неправомірно припиняють ті чи інші виплати.
Вказана позиція підтримана Верховним Судом в постанові від 21.07.2022 р. у справі № 431/4588/20.
Таким чином, з аналізу вищенаведених норм та встановлених обставин справи у їх сукупності, суд приходить до висновку, що до складу спадщини не входять права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема, права на перерахунок суми грошового забезпечення, матеріальної допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань з визначенням посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, розрахованих виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 р., 01.01.2021 р., 01.01.2022 р., на відповідний тарифний коефіцієнт, а тому позовні вимоги позивача про визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування грошового забезпечення ОСОБА_2 за період з 29.01.2020 р. по ІНФОРМАЦІЯ_4 із застосуванням величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, та зобов'язання відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення, матеріальної допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань ОСОБА_2 за період з 29.01.2020 р. по ІНФОРМАЦІЯ_4 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, у відповідності до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 р. № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" та пункту 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 р. № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Посилання позивача на приписи Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтегрованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 р. № 884, суд не бере до уваги, оскільки вказаний Порядок визначає механізм виплати грошового забезпечення, в тому числі додаткових та інших видів грошового забезпечення, сім'ям військовослужбовців Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, Держспецтрансслужби та Держспецзв'язку, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх (далі - військовослужбовці), а не військовослужбовців, які загинули (померли).
Також не підлягають задоволення позовні вимоги ОСОБА_1 в частині зобов'язання відповідача здійснити перерахунок грошової компенсації за невикористану відпустку за 2022 рік, грошової компенсації відпустки УБД за 2017-2022 р., так як вказані виплати не були нараховані і виплачені ОСОБА_2 і їх невиплата є предметом позову ОСОБА_1 у цій справі.
Що стосується грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та невикористані дні щорічної основної відпустки суд зазначає наступне.
Згідно п.12 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 р. № 3551-ХІІ (далі - Закон № 3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України "Про відпустки" від 05.11.1996 р. № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (ст.6); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (ст.7); додаткова відпустка за особливий характер праці (ст.8); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до ст.16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно п.8 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 р. № 2011-ХІІ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон № 2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом 3 пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до п.17 ст.10-1 Закону № 2011-ХІІ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно п.18 ст.10-1 Закону № 2011-ХІІ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до п.19 ст.10-1 Закону 2011-ХІІ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене в Законах України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 р. № 3543-XII та "Про оборону України" від 06.12.1991 р. № 1932-XII (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).
За визначенням, наведеним у ст.1 Закону № 3543-XII, особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в ст.1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпустки. Однак, Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до п.19 ст.10-1 Закону № 2011-ХІІ у періоди, передбачені п.п.17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується п.12 ст.12 Закону № 3551-XII, п.8 ст.10-1 Закону № 2011-ХІІ, ст.16-2 Закону № 504/96-ВР.
Крім того, відповідно до пункт 6 розділу 8 розділу V Інструкції № 558 у рік звільнення зі служби військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), зазначеним у пунктах 4, 5 цієї глави, у разі невикористання ними щорічної основної та додаткової відпусток виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Виплата грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється на підставі наказу.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст.16-2 Закону № 504/96-ВР та п.12 ч.1 ст.12 Закону № 3551-ХІІ.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду України від 21.08.2019 р. за результатами перегляду рішення Верховного Суду від 16.05.2019 р. у зразковій справі № 620/4218/18.
Тому доводи відповідача про припинення права на отримання ОСОБА_2 додаткової відпустки під час особливого періоду, внаслідок чого у нього не виникає права на отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, є безпідставними.
Відповідач зазначає про відсутність підстав для виплати ОСОБА_2 грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 рік, оскільки така виплата здійснюється лише у разі звільнення військовослужбовця з військової служби, а ОСОБА_2 було виключено зі списків особового складу військової частини у зв'язку зі смертю.
Суд вважає такі доводи відповідача необґрунтованими з наступних підстав.
Згідно з п.14 ст.10-1 Закону № 2011-ХІІ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Аналогічна правова норма міститься у ч.1 ст.24 Закону № 504/96-ВР, якою встановлено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація, зокрема, за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.
Частиною 6 статті 24 Закону № 504/96-ВР передбачено, що у разі смерті працівника грошова компенсація за не використані ним дні щорічних відпусток, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, що не була одержана за життя, виплачується членам сім'ї такого працівника, а у разі їх відсутності - входить до складу спадщини.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 р. № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Питання виплати членам сім'ї померлого військовослужбовця компенсації за не використані дні відпусток, що не були одержані ним за життя, не врегульовані положеннями спеціального законодавства.
У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).
Відповідно до ч.5 ст.83 КЗпП України у разі смерті працівника грошова компенсація за не використані ним дні щорічних відпусток, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, що не була одержана за життя, виплачується членам сім'ї такого працівника, а у разі їх відсутності - входить до складу спадщини.
Крім того, згідно пункту 1 глави 6 розділу V Інструкції № 558 у разі смерті (загибелі) військовослужбовця належні, але не отримані ним до дня смерті (загибелі) посадові оклади, оклади за військовими званнями і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (у тому числі за весь місяць, у якому військовослужбовець помер) передаються членам сім'ї померлого, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини. Зазначеним особам також виплачуються одноразові види грошового забезпечення та інші виплати, право на отримання яких виникло у військовослужбовця до дня його смерті (загибелі).
Відповідачем не заперечується факт того, що ОСОБА_2 не надавалася додаткова відпустка як учаснику бойових дій за період 2017-2022 роки та щорічна основна відпустка за 2022 рік, а також не виплачувалася грошова компенсація за невикористані дні цих відпусток, так як відповідач вважає, що ОСОБА_2 не отримав права на грошову компенсацію внаслідок дії особливого періоду та виключення його зі списків особового складу у зв'язку зі смертю, а не звільнення ОСОБА_2 з військової служби, які визнані судом необґрунтованими з наведених вище підстав.
Що стосується доводів відповідача щодо того, що ОСОБА_1 не є дружиною загиблого ОСОБА_2 , а тому немає права на отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та невикористаної щорічної основної відпустки, суд зазначає наступне.
Як вже зазначалося, за приписами ч.6 ст.24 Закону № 504/96-ВР, ч.5 ст.83 КЗпП України передбачено виплату грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки у разі смерті працівника членам сім'ї такого працівника, а пунктом 1 глави 6 розділу V Інструкції № 558 встановлено, що у разі загибелі військовослубовця всі належні йому виплати передаються членам сім'ї померлого.
Тобто, вказаними нормами визначеного суб'єктів, яким виплачується така грошова компенсація, - членам сім'ї померлого.
Відповідно до ч.ч.2, 4 ст.3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Згідно з абзацом 5 пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03.06.1999 р. № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна "член сім'ї" членами сім'ї є, зокрема особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв'язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов'язковими умовами для визнання їх членами сім'ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах та утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім'ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім'ю. Такими критеріями віднесення до кола членів однієї сім'ї є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважним причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов'язки осіб, які об'єдналися для спільного проживання.
Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 15.02.2023 р. № 495/210/23, яке набрало законної сили 20.03.2023 р., встановлено факт, що має юридичне значення, а саме: факт спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_4 під час виконання бойового завдання із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, а саме: під час виконання бойового завдання з оборони міста Маріуполя 26.04.2022 року в складі ІНФОРМАЦІЯ_5 (військова частина НОМЕР_3 ), у період з 16.05.2016 року по день смерті останнього - ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Таким чином, в розумінні ст.3 СК України, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 03.06.1999 р. № 5-рп/99 та рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 15.02.2023 р. № 495/210/23, ОСОБА_1 належить до членів сім'ї загиблого ОСОБА_2 , тобто до кола суб'єктів, яким згідно ч.6 ст.24 Закону № 504/96-ВР, ч.5 ст.83 КЗпП України, пункту 1 глави 6 розділу V Інструкції № 558 виплачується грошова компенсація за невикористані ні щорічної основної та додаткової відпусток загиблого військовослужбовця.
При цьому, суд звертає увагу на те, що в особовій справі ОСОБА_2 серед близьких родичів зазначено ОСОБА_1 , що підтверджується витягом з особової справи від 27.03.2023 р. № 110.
З огляду на викладене, враховуючи, що судовим рішенням встановлено факт спільного проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 однією сім'єю, то позивач належить до членів сім'ї загиблого військовослужбовця, який не використав щорічну основну відпустку за 2022 рік, додаткову відпустку як учасник бойових дій за 2017-2022 роки, у зв'язку з чим ОСОБА_1 має право на отримання грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку та невикористані дні додаткової відпустки як учасника бойових дій за 2017-2022 роки, яка належала, але не виплачена ОСОБА_2 .
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку про протиправність дій відповідача щодо відмови у виплаті позивачу належних ОСОБА_2 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 рік, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2022 роки, а тому відповідача належить зобов'язати нарахувати та виплатити позивачу належні ОСОБА_2 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 рік, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2022 роки.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 р., заява № 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" від 09.12.1994 р., серія A, № 303-A, п.29).
Відповідно до ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
За приписами ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частиною ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).
З огляду на викладене, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст.9, 14, 73-77, 90, 242-246, 250, 255, 262 КАС України, суд -
вирішив:
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , рнокпп НОМЕР_6 ) до ІНФОРМАЦІЯ_5 (військова частина НОМЕР_3 ) ( АДРЕСА_4 , код ЄДРПОУ НОМЕР_9 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_5 (військова частина НОМЕР_3 ) ( АДРЕСА_4 , код ЄДРПОУ НОМЕР_9 ) щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , рнокпп НОМЕР_6 ) належних ОСОБА_2 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 рік, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2022 роки.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_5 (військова частина НОМЕР_3 ) ( АДРЕСА_4 , код ЄДРПОУ НОМЕР_9 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , рнокпп НОМЕР_6 ) належних ОСОБА_2 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 рік, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2022 роки.
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя О.І. Бездрабко