Справа № 643/2924/24
Провадження № 1-кп/643/524/24
11.09.2024 м. Харків
Московський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді: ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання: ОСОБА_2 ,
прокурора: ОСОБА_3 ,
обвинуваченого: ОСОБА_4 ,
захисника: ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, зареєстроване в Єдиному реєстрі досудових розслідувань за № 12023205510000034 від 13.03.2023 за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Миколо-Комишувата, Красноградського р-н., Харківської обл., громадянина України, з середньою освітою, не працюючого, раніше не судимого, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 190, ч. 1 ст. 309 КК України,-
І. Історія провадження.
26.03.2024 року до Московського районного суду м. Харкова надійшов обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 190, ч. 1 ст. 309 КК України.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.03.2024 для розгляду даного кримінального провадження визначено суддю ОСОБА_1 .
Ухвалою від 26.03.2024 року Московський районний суд м. Харкова призначив підготовче судове засідання на 28.03.2024 року.
Ухвалою від 02.05.2024 року Московський районний суд м. Харкова призначив судовий розгляд кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023205510000034 від 13.03.2023 за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 190, ч. 1 ст. 309 КК України на 08.05.2024 року, прийняв до розгляду у даному кримінальному провадженні цивільні позови потерпілих ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 про відшкодування шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням, продовжив обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» на 60 діб - до 30.06.2024 року включно.
У подальшому розгляд справи відкладався з різних підстав, наступне судове засідання було призначено на 11.09.2024 року.
20.08.2024 року від потерпілої ОСОБА_8 та її представника надійшла заява, відповідно до змісту якої, вони просять суд провести судове засідання за участю потерпілої ОСОБА_8 та її представника у даному кримінальному провадженні в режимі відеоконференції з Кегичівським районним судом Харківської області.
ІІ. Позиції учасників процесу.
У судовому засіданні 11.09.2024 року прокурор, обвинувачений та його захисник не заперечували проти клопотання про проведення судового засідання за участю потерпілої ОСОБА_8 та її представника у даному кримінальному провадженні в режимі відеоконференції з Кегичівським районним судом Харківської області.
У судовому засіданні 12.09.2024 року прокурором заявлено клопотання про продовження обраного обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів.
Обвинувачений та його захисник заперечували проти задоволення клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки заявлені прокурором ризики жодним чином не доведені.
ІІІ. Мотиви, з яких виходить суд при вирішенні заявленого прокурором клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Частина 2 статті 29 Конституції України передбачає, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Зважаючи на вищевказані положення Основного закону слід визначити такі обов'язкові вимоги до правомірного тримання під вартою: по-перше, тримання під вартою має здійснюватися виключно на підставі належним чином вмотивованого рішення суду; по-друге, підстави та порядок застосування такого запобіжного заходу мають бути визначені в законі та повинні відповідати конституційним гарантіям справедливої судової процедури та принципу верховенства права.
Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
Положеннями ч. 1 ст. 183 КПК України унормовано, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Частина 2 ст. 177 КПК України визначає, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Отже, виходячи із вищевказаних положень чинного законодавства, звертаючись до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, прокурор має викласти обставини, які доводять, що заявлені раніше ризики не зменшилися або з'явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою, а застосування більш м'яких запобіжних заходів не гарантує запобігання цим ризикам.
Таким чином, судовий контроль на новій процесуальній стадії при продовженні дії запобіжних заходів, пов'язаних з обмеженням права особи на свободу та особисту недоторканність, має відбуватися з обґрунтуванням підстав такого продовження.
Вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою, суд керується загальними приписами, якими врегульовано застосування запобіжних заходів, з урахуванням додаткових відомостей щодо продовження існування ризиків, які стали підставою для обрання обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать, зокрема, про:
- наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує прокурор;
- недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні (ч. 1 ст. 194 КПК України).
Водночас, в силу положень ч. 2 ст. 42 КПК України ОСОБА_4 наразі перебуває у статусі обвинуваченого, тому судом не надається оцінка наявності обґрунтованої підозри у вчиненні ним кримінального правопорушення.
11.09.2024 року прокурор звернувся до суду з клопотанням про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
В обґрунтування поданого клопотання прокурор посилається на те, що на теперішній час продовжують існувати такі заявлені органом досудового розслідування та попередньо підтверджені судом ризики, що визначені у п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, незаконно впливати на свідків, потерпілих, вчинити інше кримінальне правопорушення.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) у справі «Клішин проти України» наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.
При цьому, суд враховує правову позицію ЄСПЛ у рішенні у справі «Тодоров проти України», відповідно до якої «для продовження тримання під вартою повинні бути винятково вагомі причини, при цьому лише тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи під вартою протягом досить тривалого строку.
Однією з обставин, яка має враховуватись судом при оцінці ризику переховування, є суворість покарання, яке загрожує особі у випадку визнання її винною. Як неодноразово зазначав Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна, і необхідність в утриманні під вартою відсутня («Панченко проти Росії» (Panchenko v. Russia), § 106, «Летельє проти Франції», п. 43). Таким чином, сама по собі тяжкість покарання, що може бути застосоване до особи за умови визнання її винуватості, не є самостійною і достатньою підставою для встановлення ризику втечі. Така обставина має значення лише у сукупності з іншими релевантними факторами.
Вагомими факторами при оцінці ризику переховування є дані про особистість обвинуваченого, адже саме за їх сукупного аналізу можна скласти уявлення про те, наскільки вагомою є вірогідність недобросовісної поведінки особи. З цього приводу Європейський суд зазначав, що ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Becciev v. Moldova («Бекчиєв проти Молдови») § 58).
Судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_4 не одружений, дітей та інших осіб на утриманні не має, офіційно не працевлаштований, що свідчить про відсутність у нього стійких соціальних зв'язків. Крім того ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні тяжких кримінальних правопорушень, за які передбачено покарання до 8 років позбавлення волі, а тому усвідомлюючи тяжкість та реальність покарання, в разі застосування більш м'якого запобіжного заходу, останній може переховуватися від органів досудового розслідування з метою уникнення покарання, оскільки усвідомлення імовірності встановлення вини особи за висунутим їй обвинуваченням та тиск тягаря можливого відбування покарання, є обставинами, що свідчать про наявність ризику переховування від суду та можуть бути підставами для тримання особи під вартою.
Отже, наведений прокурором ризик, визначений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд вважає доведеним.
Стосовно зазначеного стороною обвинувачення ризику незаконно впливати на свідків та потерпілих, суд зазначає наступне.
Оцінюючи можливість впливу на потерпілих та свідків, суд виходить із передбаченої КПК України процедури отримання свідчень від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч. ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК України). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на свідченнях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК України).
За таких обставин ризик впливу на потерпілих та свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом свідчень від потерпілих і свідків та дослідження їх судом.
Разом із цим, ознайомившись з матеріалами кримінального провадження, а отже і з протоколами допитів встановлених досудовим розслідуванням потерпілих та свідків, обвинувачений знатиме як їх персональні данні, так і зміст наданих ними показань на стадії досудового розслідування.
Вказане дає підстави обґрунтовано припускати вірогідність незаконного впливу зі сторони обвинуваченого на потерпілих та свідків з метою зміни чи відмови від раніше наданих ними показань.
Отже, наведений прокурором ризик, визначений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд вважає доведеним.
Стосовно зазначеного стороною обвинувачення ризику вчинення обвинуваченим інших кримінальних правопорушень, суд зазначає наступне.
Обвинувачений ОСОБА_4 не працює, не має законних джерел доходу, обвинувачується в т.ч. у вчиненні тяжких корисливих злочинів проти власності, що дозволяє зробити висновок про його неможливість адаптуватися до загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві, нездатність до пошуку легальних засобів заробітку коштів на власне утримання і, як наслідок, пошуку альтернативних (незаконних) засобів їх набуття та створює підґрунтя до вчинення обвинуваченим нових правопорушень.
Отже, з огляду на вказані вище відомості про особу ОСОБА_4 , який обвинувачується у вчиненні ряду кримінальних правопорушень, в т.ч. й тяжких , за які передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 8 років, наведені прокурором ризики, визначені п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд вважає доведеними, у зв'язку з чим доводи сторони захисту щодо відсутності таких ризиків судом до уваги не приймаються.
Підсумовуючи вищевикладене, враховуючи особу ОСОБА_4 та конкретні обставини кримінальних правопорушень, які йому інкримінуються, суд дійшов висновку, що інтереси суспільства у забезпеченні належної процесуальної поведінки обвинуваченого переважають інтереси забезпечення поваги до його особистих свобод.
З приводу того, чи наявні обставини, які свідчать про те, що заявлені раніше ризики не зменшилися або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання обвинуваченого під вартою, суд зазначає, що вказані обставини у своїй сукупності свідчать про те, що вказані ризики не зменшились та продовжують існувати.
Стосовно того, чи є інші більш м'які запобіжні заходи, які зможуть запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, суд зазначає наступне.
Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбачених статтею 177 КПК України (ч. 1 ст. 184 КПК України).
Більш м'якими запобіжними заходами, у порівнянні з триманням під вартою, є 1) особисте зобов'язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) домашній арешт.
При оцінці можливості застосування іншого більш м'якого запобіжного заходу з метою запобігання встановленим ризикам, враховуючи, що така оцінка стосується перспективних фактів, суд використовує стандарт доказування «обґрунтованої ймовірності», за яким слід вважати, що інші більш м'які запобіжні заходи ніж тримання під вартою не зможуть запобігти встановленим ризикам за умови встановлення обґрунтованої ймовірності цього. При цьому, КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений при застосуванні до нього більш м'якого запобіжного заходу обов'язково (поза всяким сумнівом) порушить покладені на нього процесуальні обов'язки чи здійснить одну із спроб, що передбачена пунктами 1-5 частини 1 статті 177 КПК України, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість допустити це в конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
З огляду на викладене суд вважає, що на даному етапі кримінального провадження лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою буде необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого та зможе запобігти ризикам, які передбачені п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, та які були встановлені судом.
Жодних інших обставин, які б спростовували правомірність подальшого тримання обвинуваченого під вартою судом не встановлено.
Підсумовуючи вищевикладене, суд вважає клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого таким, що підлягає задоволенню.
ІV. Щодо заявлених клопотань потерпілої ОСОБА_8 та її представника про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 336 КПК України судове провадження може здійснюватися у режимі відеоконференції під час трансляції з іншого приміщення, у тому числі яке знаходиться поза межами приміщення суду (дистанційне судове провадження), у разі:
1) неможливості безпосередньої участі учасника кримінального провадження в судовому провадженні за станом здоров'я або з інших поважних причин;
2) необхідності забезпечення безпеки осіб;
3) проведення допиту малолітнього або неповнолітнього свідка, потерпілого;
4) необхідності вжиття таких заходів для забезпечення оперативності судового провадження;
4-1) введення воєнного стану або під час карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України;
5) наявності інших підстав, визначених судом достатніми.
Окрім того, у зв'язку із введенням воєнного стану та збройної агресії на території України, Верховний Суд надіслав лист «Щодо окремих питань здійснення кримінального провадження в умовах воєнного стану» від 03 березня 2022 року № 1/0/2-22 до апеляційних судів, в якому, серед іншого, зазначив про те, що якщо через об'єктивні обставини учасник кримінального провадження не може брати участь у засіданні в режимі відеоконференцзв'язку за допомогою технічних засобів, визначених КПК України, як виняток можна допускати участь такого учасника в режимі відеоконференцзв'язку за допомогою інших засобів, при цьому треба звернути увагу на роз'яснення такому учаснику його процесуальних прав та обов'язків.
Враховуючи вищенаведене, з метою забезпечення оперативності судового провадження та розгляду справи у розумний строк, доцільним є проведення судового засідання, призначеного на 01.10.2024 року об 11:00 год. у режимі відеоконференції під час трансляції з іншого приміщення, яке знаходиться поза межами приміщення суду (дистанційне судове провадження) з Кегичівським районним судом Харківської області за участю потерпілої ОСОБА_8 та її представника.
Керуючись ст. ст. 177, 178, 331, 336, 369-372, 392, 395 КПК України, суд
1. Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_4 задовольнити.
2. Продовжити обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» на 60 днів - до 09.11.2024 року включно.
3. Здійснити призначене на 01.10.2024 року об 11:00 год. судове засідання у режимі відеоконференції під час трансляції з іншого приміщення, яке знаходиться поза межами приміщення суду (дистанційне судове провадження) з Кегичівським районним судом Харківської області за участю потерпілої ОСОБА_8 та її представника.
4. Доручити уповноваженим службовим особам Кегичівського районного суду Харківської області забезпечити проведення дистанційного судового провадження в режимі відеоконференції за участю потерпілої ОСОБА_8 та її представника, вручити потерпілій та її представнику пам'ятку про їх процесуальні права та обов'язки, та перебувати з ними поряд до закінчення судового засідання.
5. Копію даної ухвали надіслати Кегичівському районному суду Харківської області - для виконання.
6. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в частині продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення. Для обвинуваченого строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення йому копії даної ухвали.
7. Подання апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції, не зупиняє судовий розгляд у суді першої інстанції.
8. Повний текст ухвали буде проголошено 13.09.2024 року о 15:20 год.
Суддя ОСОБА_1