справа № 619/6750/24
провадження № 1-кп/619/404/24
іменем України
13 вересня 2024 року м. Дергачі
Дергачівський районний суд Харківської області
у складіголовуючого - суддіОСОБА_1
за участю:секретаря судового засіданняОСОБА_2
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №62023170020000053 від 11.01.2023за обвинуваченням:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Ярове Кролевецького район Сумської області, громадянина України, освіта середня, одруженого, маючого на утриманні малолітню доньку: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , учасника бойових дій, військовослужбовця 4 Прикордонного загону ДПСУ, який займає посаду інспектора прикордонної служби 1 категорії - начальника гранатометної групи відділення вогневої підтримки восьмої прикордонної застави (з м.д. н.п. Козача Лопань) третьої прикордонної комендатури (з м.д. н.п. Козача Лопань) ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , не судимого,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України,
за участю сторін кримінального провадження та інших учасників судового провадження:
прокурораОСОБА_5
обвинуваченогоОСОБА_3
захисника ОСОБА_6 .
Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.
23 липня 2024 року приблизно об 11 год 25 хв у пункті тимчасової дислокації підрозділу у АДРЕСА_2 , на виконання Бойового розпорядження коменданта третьої ПРИКК № 313 від 22.07.2024, начальником 8 ПРИКЗ ОСОБА_7 військовослужбовцям, в т.ч. сержанту ОСОБА_3 , було доведене бойове розпорядження № 206 КСП від 22.07.2024, згідно якого: управлінню прикзас, начальнику першого, другого, третього віпс, відділенню вогневої підтримки продовжити ведення оборонних дій на визначених рубежах і позиціях в районі оборони восьмої прикзас; начальнику першого віпс виконання завдань здійснити шляхом утримання, ведення військового спостереження та несення бойового чергування безпосередньо на СОТНИЦЬКИЙ КОЗАЧОК, у складі не менше 4 в/сл., озброєння штатне.
Зосереджуючи основні зусилля на напрямку СОТНИЦЬКИИ КОЗАЧОК, БАСОВО, із завданням: завдати вогневе ураження противнику під час його висування, розгортання та атаки переднього краю 1 не допустити його прориву в глибину оборони; стійкого утримання займаних позицій не допустити прориву противника.
Начальнику другого віпс виконання завдань здійснити шляхом утримання, ведення військового спостереження та несення бойового чергування безпосередньо на позиціях: СП «Ной» в районі АДРЕСА_3 , у складі не менше 4 в/сл., озброєння штатне.
Зосереджуючи основні зусилля на напрямку СОТНИЦЬКИИ КОЗАЧОК, БАСОВО, із завданням: завдати вогневе ураження противнику під час його висування, розгортання та атаки переднього краю і не допустити його прориву в глибину оборони; стійкого утримання займаних позицій не допустити прориву противника.
На виконання вказаного бойового розпорядження, сержант ОСОБА_3 мав у складі групи здійснити утримання, ведення військового спостереження та несення бойового чергування на позиціях в районі АДРЕСА_1 , завдати вогневе ураження противнику під час його висування, розгортання та атаки переднього краю і не допустити його прориву в глибину оборони, стійко утримувати займані позиції, не допустити прориву противника.
Однак, сержант ОСОБА_3 , будучи невдоволеним цим наказом щодо необхідності заступити на позиції поблизу АДРЕСА_4 та виконати у складі групи зазначені у бойовому розпорядженні завдання, 23.07.2024 приблизно об 11 год 25 хв, перебуваючи у с-ще Золочів Богодухівського району Харківської області, діючи з прямим умислом, а саме: усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, в умовах воєнного стану, відкрито відмовився виконувати вказаний наказ. Своїми умисними діями сержант ОСОБА_3 підірвав боєздатність свого підрозділу.
Статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за злочин, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.
Дії обвинуваченого ОСОБА_3 , які виразилися у непокорі, тобто відкритій відмові виконати наказ начальника, вчиненій в умовах воєнного стану, суд кваліфікує за ч. 4 ст. 402 КК України.
Докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.
Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою вину у вчиненні інкримінованого йому злочину визнав повністю, у вчиненому щиро розкаявся, підтвердив факти і обставини його вчинення, так як це зазначено вище.
На підставі ч. 3 ст. 349 КПК України, за згодою учасників судового провадження, судом визнано недоцільним дослідження доказів по справі, щодо тих обставин, які ніким з учасників процесу не оспорюються. При цьому судом з'ясовано, що обвинувачений правильно розуміє зміст цих обставин, сумнівів у добровільності його позиції немає, останньому роз'яснено, що у такому випадку, він буде позбавлений права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
З урахуванням вимог ч. 4 ст. 349 КПК України суд обмежився допитом обвинуваченого та дослідженням доказів, які характеризують його особу. Вина обвинуваченого у вчиненні зазначеного злочину доведена в повному обсязі і підтверджується доказами, які є в матеріалах кримінального провадження, і обвинуваченими не оспорюються.
Повно, всесторонньо, об'єктивно проаналізувавши й оцінивши кожний доказ із точки зору належності, допустимості і достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для ухвалення обвинувального вироку у цьому кримінальному провадженні, враховуючи, що дане провадження в цілому є справедливим, порушень кримінального процесуального закону під час досудового розслідування допущено не було, та дотримуючись загальних засад кримінального провадження, суд дійшов висновку про обґрунтованість висунутого щодо обвинуваченого ОСОБА_8 обвинувачення та доведеність стороною обвинувачення під час судового розгляду його винуватості у вчиненні інкримінованого йому злочину.
За змістом ст. 62 Конституції України під час розгляду кримінальних проваджень суд має суворо додержуватись принципу презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.
Згідно з вимогами ст. 91 КПК України доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення. Обов'язок доказування зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора та, в установлених КПК випадках, - на потерпілого.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують Європейську конвенцію з прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Частиною 5 ст. 9 КПК України передбачено, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Європейський суд з прав людини у п. 65 справи «Коробов проти України» (заява №39598/03, остаточне рішення від 21.10.2011) зазначив, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), n.161, Series А заява №25). Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.
Показання обвинуваченого в судовому засіданні послідовні і логічні, а тому не викликають сумнівів суду у правильності розуміння ним змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції.
Жодних розумних сумнівів щодо доведеності винуватості обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому злочину у суду немає та будь-які належні, допустимі і достовірні докази на спростування вищевказаного відсутні, жодних клопотань з цього приводу не заявлялося.
Отже, вина обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, доведена в повному обсязі і підтверджується доказами, які є в матеріалах кримінального провадження, і обвинуваченим не оспорюються.
Обставини, які пом'якшують або обтяжують покарання.
Частиною шостою статті 368 КПК України визначено, що обираючи і застосовуючи норму закону України про кримінальну відповідальність до суспільно небезпечних діянь при ухваленні вироку, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, які містяться у постанові від 27 листопада 2019 року (кримінальне провадження № 629/847/15-к) щире каяття - це певний психічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об'єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх відомих їй обставин вчиненого діяння, вчиненням інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину, або відшкодування завданих збитків чи усунення заподіяної шкоди.
Каяття передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, відверту негативну оцінку своєї злочинної поведінки, визнання тих обставин, які ставляться в провину, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.
Матеріали кримінального провадження містять відомості на підтвердження того, що обвинувачений ОСОБА_3 визнав свою винуватість у вчиненому злочині та всі обставини, які ставляться йому у провину, щирий жаль з приводу цього, осуд своєї поведінки та бажання виправити ситуацію, яка склалася, і нести кримінальну відповідальність за вчинене.
Згідно висновків, які містяться у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року (кримінальне провадження № 288/1158/16-к), під активним сприянням розкриттю злочину розуміють дії винної особи, спрямовані на надання органам досудового розслідування і суду допомоги у з'ясуванні дійсних обставин справи, які ще не були відомі цим органам. Саме лише визнання власної винуватості під тиском зібраних доказів і підтвердження інформації, вже встановленої компетентними органами з інших джерел, не є активним сприянням розкриттю злочину.
Як слідує з матеріалів кримінального провадження, у них містяться відомості про повідомлення обвинуваченим ОСОБА_3 органу досудового розслідування обставин вчинення злочину, які б не були встановлені ними на підставі показань свідків та інших доказів.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 66 КК України щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення ОСОБА_3 визнається судом обставинами, які пом'якшують його покарання.
Відповідно до ч. 2 ст. 66 КК України наявність на утриманні ОСОБА_3 малолітньої дитини та те, що обвинувачений є учасником бойових дій, суд визнає обставинами, які пом'якшують його покарання.
Обставин, які відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання ОСОБА_3 , судом не встановлено.
Мотиви призначення покарання.
Вивченням відомостей про особу ОСОБА_3 установлено, що він на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, за місцем служби характеризується задовільно, раніше не судимий.
Положеннями статті 50 КК України передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та відомостям про особу винного.
Статтею 65 КК України визначені загальні засади призначення покарання, відповідно до яких суд призначає покарання: у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення та відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу.
При цьому, враховується ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Виходячи з засади співмірності призначене покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та відомостям про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують. Без урахування й належної оцінки всіх цих обставин у своїй сукупності обрана міра покарання не може вважатися справедливою.
Верховний Суд у своїй постанові від 02 листопада 2021 року (справа № 750/5031/18, провадження № 51-2761км21) зазначив, що процес призначення покарання, а саме врахування усіх факторів, які мають бути взяті до уваги для обрання виду та розміру покарання, слід розцінювати як сукупність етапів, послідовність яких має значення для прийняття обґрунтованого судового рішення в цій частині. При цьому первинним етапом має бути оцінка ступеня тяжкості злочину, який має значною мірою звузити межі для прийняття конкретного рішення щодо виду та розміру покарання. Наступним етапом вже є врахування обставин, які позитивно або негативно характеризують особу винного, та обставин, які пом'якшують чи обтяжують покарання. Водночас, визначені у ст. 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України при призначенні покарання суд бере до уваги ступінь тяжкості вчиненого злочину, відсутність претензій потерпілих до обвинуваченого, ставлення ОСОБА_3 до вчиненого та наслідків дій винного, який свою вину у вчиненні злочину визнав повністю.
У судовому засіданні прокурор просив застосувати статтю 69 КК України та призначити основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 4 ст. 402 КК України, а саме позбавлення волі на строк 2 (два) роки.
Також прокурор просив на підставі статті 62 КК України замінити покарання у вигляді позбавлення волі на строк 2 роки на покарання у вигляді тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців на строк 2 роки та з урахуванням вищевказаного призначити покарання ОСОБА_3 у вигляді тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців на строк 2 роки
Ураховуючи наявність кількох обставин, які пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, які наведено вище, ставлення винного до вчиненого, дані про його особу і конкретні обставини справи, в тому числі і відсутність заподіяної шкоди державі, суд визнає можливим при призначенні покарання ОСОБА_3 за ч. 4 ст. 402 КК України застосувати статтю 69 КК України і призначити основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції частини цієї статті.
За таких обставин справи, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу обвинуваченого, обставини, які пом'якшують покарання, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_3 покарання за ч. 4 ст. 402 КК України із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції частини цієї статті.
На підставі ст. 62 КК України суд замінює покарання у вигляді позбавлення волі на строк 2 (два) роки на покарання у вигляді тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців на строк 2 роки та з урахуванням вищевказаного призначає покарання ОСОБА_3 у вигляді тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців на строк 2 роки.
Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.
Відповідно до ухвали слідчого судді Ленінського районного суду міста Харкова від 24.07.2024 ОСОБА_3 був затриманий 24 липня 2024 року та з вказаної дати до нього застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Згідно з ч. 4 ст. 71 КВК України строк відбування покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців обчислюється з дня, визначеного вироком суду, з урахуванням відповідно до статті 72 Кримінального кодексу України часу тримання засудженого в місцях попереднього ув'язнення.
На підставі викладеного строк відбування покарання ОСОБА_3 необхідно обчислювати з 24 липня 2024 року.
З урахуванням вимог статей 176, 177, 200, 377 КПК України у суду відсутні підстави для зміни запобіжного заходу щодо обвинуваченого.
Ураховуючи викладене та керуючись статтями 368-371, 373-376, 392, 395 КПК України, суд
ухвалив:
ОСОБА_3 визнати винуватим у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, та призначити йому покарання за ч. 4 ст. 402 КК України з застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки.
На підставі ст. 62 КК України, враховуючи обставини справи та особу засудженого,замінити покарання у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки на покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців на строк 2 (два) роки та з урахуванням вказаного призначити покарання ОСОБА_3 за ч. 4 ст. 402 КК України у виді тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців на строк 2 (два) роки.
Строк відбування покарання ОСОБА_3 обчислювати з моменту фактичного затримання, тобто з 24 липня 2024 року.
Запобіжний захід ОСОБА_3 до набрання вироком законної сили залишити незмінним - тримання під вартою.
Вирок може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду через Дергачівський районний суд Харківської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а обвинуваченим ОСОБА_3 , в той же строк з моменту вручення йому копії вироку.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку не подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Учаснику судового провадження, який не був присутній в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.
Суддя ОСОБА_1