вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
про закриття провадження у справі
10.09.2024 Справа № 904/3161/24
за позовом Дніпропетровської обласної прокуратури, м.Дніпро в інтересах держави в особі Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей, м.Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕНЕЗИС ГЕЙМ", м.Кривий Ріг Дніпропетровська область
про стягнення 6 260 517,14 грн
Суддя Кеся Н.Б.
Секретар судового засідання Мороз В.В.
Представники:
Від прокуратури: Ємельянов В.А., прокурор
Від Позивача: представник не з'явився
Від Відповідача: Самозван К.А., адвокат
Дніпропетровська обласна прокуратура, м.Дніпро в інтересах держави в особі Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей (далі-Позивач) 18.07.2024 року через "Електронний суд" звернулася з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕНЕЗИС ГЕЙМ" (далі-Відповідач), в якому просить суд:
стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕНЕЗИС ГЕЙМ" до Державного бюджету України (отримувач ГУК у Дніпропетровській області/ Центрально-міський район/22020900, код ЄДРПОУ 37988155, банк отримувача: Казначейство України, номер рахунку UА438999980313141257000004652, код класифікації доходів бюджету 22020900, плата за ліцензії на гральний автомат) заборгованість з плати за ліцензії на гральний автомат у сумі 5 814 000 грн, а також за невиконання грошового зобов'язання за законом інфляційні втрати у сумі 235 523,64 грн, три проценти річних у сумі 210 993,50 грн, що разом становить 6 260 517,14 грн (шість мільйонів двісті шістдесят тисяч п'ятсот сімнадцять гривень чотирнадцять копійок);
стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕНЕЗИС ГЕЙМ" на користь Дніпропетровської обласної прокуратури сплачений судовий збір (реквізити отримувача: 49044, м.Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 38, МФО 820172, р/р UА228201720343160001000000291 в ДКСУ в м.Київ, код ЄДРПОУ 02909938, код класифікації видатків бюджету - 2800).
В обґрунтування позову прокуратура посилається на те, що ТОВ "ГЕНЕЗИС ГЕЙМ" не виконано господарських зобов'язань із внесенням плати за ліцензіями на гральні автомати у визначені законодавством строки.
19.07.2024 ухвалою суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі.
18.07.2024 канцелярія суду зареєструвала заяву про забезпечення позову, в якій просить суд накласти арешт на грошові кошти ТОВ «ГЕНЕЗИС ГЕЙМ» як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову та належать ТОВ «ГЕНЕЗИС ГЕЙМ», у межах суми позовних вимог на загальну суму 6 260 517,14 грн.
19.07.2024 ухвалою суд застосував заходи до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти ТОВ «ГЕНЕЗИС ГЕЙМ» як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову та належать ТОВ «ГЕНЕЗИС ГЕЙМ», у межах суми позовних вимог на загальну суму 6 260 517,14 грн.
06.08.2024 через "Електронний суд" представник Відповідача подав відзив на позовну заяву (арк.с. 139-152 Т.3), в якому вказує на те, що наявність ліцензій у сфері організації та проведення азартних ігор є саме передумовою для здійснення відповідної господарської діяльності, а внесення плати за ліцензії надає організатору азартних ігор можливість отримати чи не втратити відповідні ліцензії. Сама лише наявність встановленого положеннями Закону України "Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор" обов'язку організатора азартних ігор зі своєчасного внесення плати за ліцензії не може бути підставою для віднесення такого обов'язку до господарського зобов'язання. Тобто внесення плати за ліцензії не може вважатися господарським зобов'язанням в розумінні положень ГК України. Позивач реалізує державну політику у сфері організації та проведення азартних ігор, зокрема, здійснює контроль за справлянням надходжень до державного бюджету платежів за ліцензії у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор, в тому числі своєчасність та правильність їх надходження, вважаємо, що спір у даній справі виник не у зв'язку зі здійсненням позивачем господарської діяльності в розумінні ст. 20 ГПК України, адже здійснення вказаного вище контролю є функцією органу державної влади, а не результатом його господарської діяльності. В даних правовідносинах КРАІЛ виступає саме як суб'єкт владних повноважень, оскільки є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що забезпечує державне регулювання діяльності у сфері організації та проведення азартних ігор та лотерей, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України. А тому, із урахуванням характеру правовідносин, з яких виник даний спір, а саме бюджетних правовідносин, вважає, що такі обставини виключають господарсько-правовий характер спірних правовідносин, адже в даному випадку відсутні ознаки господарського спору в розмінні ГПК України. Зокрема, Відповідач вважає, що між сторонами у даній справі виникли публічно - правові відносини з урахуванням характеру і предмету спору (в сфері бюджетних правовідносин) та суб'єктного складу учасників спору, які не є рівноправними, а перебувають у владно-управлінських відносинах, так як в даному випадку Комісія з регулювання азартних ігор та лотерей може вказувати, забороняти відповідачу відповідну поведінку, у т.ч. давати дозвіл на передбачену законом діяльність (аналогічний висновок викладений Північно-західним апеляційним господарським судом в Постанові № 903/497/24 від 17.07.2024). Тому дана справа не може розглядатися господарським судом.
14.08.2024 року через "Електронний суд" представник Позивача подав відповідь на відзив (арк.с. 188-192 Т.3), в якій вказує про те, що:
висновки Відповідача щодо порушення предметної юрисдикції не відповідають дійсним обставинам справи та є безпідставними та необґрунтованими, оскільки до справ адміністративної юрисдикції процесуальний закон відніс публічно-правові спори, ознакою яких є не лише особливий суб'єктний склад, але й їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких закон установив інший порядок судового вирішення. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір;
стосовно терміну «публічно-владні управлінські функції», то зміст поняття «публічно-владні» полягає в наявності у суб'єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а «управлінські функції» - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб'єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб'єкта;
з огляду на вказане до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний (зобов'язані) виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень (аналогічні висновки сформульовані, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 914/2006/17);
публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Тоді як приватноправові, зокрема господарські, відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу;
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі № 803/3/18 вказано, що під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні брати за основу суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Адміністративні суди можуть розглядати вимоги про відшкодування шкоди лише за наявності таких умов: вимоги мають стосуватися шкоди, завданої лише суб'єктом владних повноважень; такі вимоги мають бути поєднані з вимогою про визнання протиправними рішення, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень. В іншому випадку спірні відносини з приводу відшкодування шкоди (стягнення збитків, у тому числі й на користь держави) мають приватноправовий характер та, як наслідок, не можуть бути предметом справи, віднесеної до адміністративної юрисдикції;
повноваження КРАІЛ у сфері організації та проведення азартних ігор визначено Законом і Положенням про Комісію з регулювання азартних ігор та лотерей, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.2020 № 891 (далі -Положення);
пунктом 3 Положення встановлено, що основним завданням КРАІЛ є здійснення державного нагляду (контролю) за ринком азартних ігор, а також у лотерейній сфері. Відповідно до п. 4 Положення КРАІЛ реалізує державну політику у сфері організації та проведення азартних ігор шляхом, зокрема, звернення до суду у випадках, визначених законом;
постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2011 № 106 «Деякі питання ведення обліку податків, зборів, платежів та інших доходів бюджету» передбачено, що КРАІЛ контролює справляння надходжень до бюджету платежів за ліцензії у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор та повинна забезпечити відповідно до законодавства здійснення постійного контролю за правильністю та своєчасністю надходження до державного бюджету платежів;
враховуючи вищевикладене, у відносинах щодо стягнення КРАІЛ з ТОВ «ГЕНЕЗИС ГЕЙМ» заборгованості зі сплати щорічних платежів за ліцензії, суб'єкт владних повноважень не наділений жодними публічно - владними управлінськими функціями під час виконання повноважень щодо її стягнення, окрім права на звернення до суду;
також у цих відносинах щодо стягнення заборгованості КРАІЛ не вповноважена владно керувати поведінкою ТОВ «ГЕНЕЗИС ГЕЙМ» та відповідач не зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень, оскільки Законом не передбачено застосування у зв'язку з цим КРАІЛ до організатора азартних ігор штрафних санкцій або складення інших актів за результатами здійснення планового або позапланового заходу державного нагляду (контролю);
разом з тим ст. 20 ГПК України визначено справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті). Перелік категорій таких справ не є вичерпним;
як зазначалось вище Законом здійснення діяльності з організації та проведення азартних ігор у залах гральних автоматів визначено як здійснення господарської діяльності;
ознаками господарського спору, який належить до юрисдикції господарського суду, можуть бути: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами спору відносин, урегульованих ЦК України та ГК України, іншими актами законодавства; наявність спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала би вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, як би прямо передбачала вирішення такого спору судом іншої юрисдикції (пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.03.2019 у справі № 922/980/18);
враховуючи наведене, Позивач вважає, що висновки Відповідача про порушення предметної підсудності щодо стягнення заборгованості не відповідають дійсним обставинам;
стосовно аргументів Відповідача про відсутні правових підстав для стягнення плати за ліцензії на гральні автомати, то вони є необґрунтованими і безпідставними та спростовуються наступним;
відповідно до частини шостої статті 49 Закону щорічна плата за ліцензії на гральний автомат, гральний стіл, букмекерський пункт за кожен рік дії ліцензії сплачується не пізніше, ніж за тридцять днів до початку кожного наступного року дії ліцензій;
при цьому, відповідно до пункту 6 частини першої статті 51 Закону несплата або прострочення здійснення плати за ліцензію понад два місяці є підставою для анулювання ліцензії. Таким чином, положеннями Закону врегульовано дії регулятора у випадку несплати або прострочення сплати понад два місяці, а саме, застосування адміністративно-господарської санкції у вигляді анулювання ліцензії;
водночас, заборгованість зі сплати за ліцензії утворилася виключно внаслідок прийняття КМУ Постанови № 314 з метою надання можливості суб'єктам господарювання в умовах триваючого воєнного стану та повномасштабного вторгнення сплатити за ліцензії після закінчення військового стану;
таким чином, приймаючи вказану Постанову Уряд надав можливість суб'єктам господарювання визначитися щодо подальшого здійснення ними господарської діяльності, в умовах триваючого воєнного стану та надав можливість адаптувати свою діяльність під умови, які склалися в державі;
при цьому, надавши такі можливості суб'єктам господарювання держава очікувала в свою чергу і від них сумлінного дотримання та виконання своїх обов'язків в тому числі і щодо сплати за ліцензії;
Кабінет Міністрів України приймаючи Постанову №173 від 28.02.2023, яка набрала чинності 03.03.2023, фактично здійснив повернення до правового регулювання, яке існувало щодо організаторів азартних ігор до запровадження Кабміном відстрочення сплати коштів за ліцензії у відповідній сфері та надав строк у 30 днів для виконання обов'язку зі сплати коштів;
у зв'язку із невиконанням Відповідачем обов'язку визначеного пунктом 18 частини першої статті 15 Закону, а саме своєчасної сплати коштів за ліцензії, утворилася заборгованість;
слід звернути увагу суду на той факт, що відповідно до рішень КРАІЛ від 17.11.2021 №730, від 22.11.2021 №748, від 01.12.2021 №788, від 18.01.2022 №9 ТОВ «ГЕНЕЗИС ГЕЙМ» було видано ліцензії на гральні автомати, місцерозташування яких є гральний зал за адресою: м. Харків, провулок Криничний, будинок 6 (цокольний поверх готелю «КАSKAD») і щорічну плату за які було внесено;
більш того, ТОВ «ГЕНЕЗИС ГЕЙМ» було внесено щорічну плату за ліцензію на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор у залах гральних автоматів, яка була видана відповідно до рішення КРАІЛ від 22.10.2021 № 671, адже, відповідно до частини п'ятої статті 51 Закону, підставою для анулювання ліцензії на гральний автомат є анулювання ліцензії на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор в залах гральних автоматів;
тобто, Відповідач усвідомлюючи, що несплата або прострочення здійснення плати за ліцензію на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор в залах гральних автоматів понад два місяці призведе до анулювання такої ліцензії і як наслідок буде тягнути за собою анулювання ліцензій на всі гральні автомати, видані відповідно до рішень КРАІЛ;
при цьому, свій обов'язок щодо сплати за ліцензії за другий та третій рік дії ліцензій щодо більшої частини гральних автоматів Відповідач виконав сумлінно і продовжує здійснювати свою господарську діяльність, однак щодо інших гральних автоматів сплата здійснена не була, що свідчить про неправомірну поведінку суб'єкта господарювання щодо виконання своїх обов'язків щодо одних ліцензій і не виконання їх щодо інших, що в свою чергу призвело до виникнення заборгованості зі сплати за ліцензії;
також Позивач посилається на безпідставність посилання Відповідача на частини другу-четверту статті 51 Закону України "Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор" стосовно етапності прийняття рішень КРАІЛ про анулювання ліцензій, зокрема висновків, що перед етапом прийняття рішення КРАІЛ про анулювання ліцензій у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор має передувати етап видання КРАІЛ розпорядження про усунення порушень вимог законодавства.
26.08.2024 року через "Електронний суд" представник Відповідача подав заперечення (на відповідь на відзив) (арк.с. 205-211 Т.3).
02.09.2024 року через "Електронний суд" представник Відповідача подав клопотання про закриття провадження у справі (арк.с. 233-235 Т.3), в якому вказує про таке:
позовні вимоги прокурора в інтересах держави в особі Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей до ТОВ "ГЕНЕЗИС ГЕЙМ" про стягнення заборгованості з плати за ліцензії на гральні автомати, заявлені саме через невнесення відповідачем по справі до спеціального фонду Державного бюджету України щорічних платежів дії ліцензій у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор.
відповідно до ч.ч. 1-3 ст.14 ГК України ліцензування, патентування певних видів господарської діяльності та квотування є засобами державного регулювання у сфері господарювання, спрямованими на забезпечення єдиної державної політики у цій сфері та захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів. Правові засади ліцензування, патентування певних видів господарської діяльності та квотування визначаються виходячи з конституційного права кожного на здійснення підприємницької діяльності, не забороненої законом, а також принципів господарювання, встановлених у статті 6 цього Кодексу. Відносини, пов'язані з ліцензуванням видів господарської діяльності, регулюються законом;
Закон України "Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор" визначає правові засади здійснення державного регулювання господарської діяльності у сфері організації та проведення азартних ігор в Україні, визначає правові, економічні, соціальні та організаційні умови функціонування азартних ігор;
при цьому, відповідно до п.п.5-1 ч. 3 ст.29 Бюджетного кодексу України джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів (з урахуванням особливостей, визначених пунктом 1 частини другої статті 67-1 цього Кодексу) є, зокрема: плата за ліцензії у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор і за ліцензії на випуск та проведення лотерей (крім плати, визначеної пунктами 43-1 і 43-2 частини першої статті 64 цього Кодексу);
отже, бюджетні правовідносини це врегульовані нормами бюджетного права суспільні відносини у сфері формування, розподілу і використання грошових коштів державного і місцевих бюджетів;
з огляду на викладене, щорічні платежі дії ліцензій у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор на загальну суму 5 814 000 гривень, які позивача просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕНЕЗИС ГЕЙМ», відносяться до бюджетних платежів, з огляду на що правовідносини між сторонами виникли на підставі бюджетного законодавства. Більш того, заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури, звертаючись до господарського суду із заявленим позовом в інтересах держави в особі Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей, наголошує на порушення Товариством інтересів держави в бюджетній сфері, при цьому про порушення майнових інтересів Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей прокурор у позові не вказує;
також Відповідач звертає увагу суду на те, що Господарським судом Одеської області розглядалась аналогічна справа №916/1559/24. Позивач та предмет спору такий самий, як в цій справі, а саме Заступник Генерального прокурора звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом в інтересах держави в особі Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей до Товариства з обмеженою відповідальністю Центр Актеон, в якому просить суд стягнути з відповідача заборгованість зі сплати за ліценції на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор. По вказаній справі №916/1559/24 Господарський суд Одеської області від 12 червня 2024 року суд виніс ухвалу про закриття провадження у справі, оскільки даний спір не підвідомчий господарським судам, а підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства;
не погодившись з ухвалою суду першої інстанції заступник Генерального прокурора подав апеляційну скаргу. В апеляційній інстанції вказана справа призначена до розгляду на 25 вересня 2024 року;
Верховним Судом відповідно до частини 1 статті 36 Закону «Про судоустрій і статус суддів» поставлено завдання щодо забезпечення сталості та єдності судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. У Висновку №20 (2017) Консультативної ради європейських суддів (КРЄС) про роль судів у забезпеченні єдності застосування закону підкреслюється, що однакове та уніфіковане застосування закону обумовлює загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність (пункт 1);
09.09.2024 року через "Електронний суд" представник Відповідача подав додаткові пояснення до клопотання про закриття провадження у справі (арк.с. 244-245 Т.3), в якому звертає увагу суду на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 17 липня 2024 року по справі № 903/497/24. Апеляційна інстанція розглядала скаргу товариства - організатора азартних ігор (відповідача по справі) на ухвалу Господарського суду Волинської області від 27.05.2024 року у справі №903/497/24 за заявою заступника керівника Волинської обласної прокуратури про забезпечення позову. Колегія судів по вказаній справі дійшла висновку, що «між сторонами у даній справі виникли публічно-правові відносини з урахуванням характеру і предмету спору (в сфері бюджетних правовідносин) та суб'єктного складу учасників спору, які не рівноправними, а перебувають у владно-управлінських відносинах, так як у даному випадку Комісія з регулювання азартних ігор та лотерей може вказувати, забороняти відповідачу відповідну поведінку, у т.ч. давати дозвіл на передбачену законом діяльність.» Суд дійшов висновку, що заява прокурора про забезпечення позову є такою, що не підлягала розгляду господарським судом в порядку господарського судочинства а отже не підлягала задоволенню ні повністю, ні частково. Отже, Відповідач просить суд закрити провадження у справі, оскільки даний спір не підвідомчий господарським судам.
Позивач в судове засідання 10.09.2024 не з'явився, про дату та час розгляду справи повідомлений належним чином.
Так, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для її розгляду, господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення клопотання Відповідача і закриття провадження у справі з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
За положеннями ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Між тим предметну юрисдикцію господарського суду визначено в ч. 1 ст. 20 ГПК України, згідно з якою господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:
1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;
2) справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду;
3) справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів;
4) справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах;
5) справи у спорах щодо фінансових інструментів, зокрема щодо цінних паперів, в тому числі пов'язані з правами на цінні папери та правами, що виникають з них, емісією, розміщенням, обігом та погашенням цінних паперів, обліком прав на цінні папери, зобов'язаннями за цінними паперами, крім боргових цінних паперів, власником яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та векселів, що використовуються у податкових та митних правовідносинах;
6) справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;
7) справи у спорах, що виникають з відносин, пов'язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції, в тому числі у спорах, пов'язаних з оскарженням рішень Антимонопольного комітету України, а також справи за заявами, клопотаннями органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законом до їх компетенції, крім спорів, які віднесені до юрисдикції Вищого суду з питань інтелектуальної власності;
8) справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України;
9) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство;
10) справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем;
11) справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу наказу на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно до Закону України "Про третейські суди", якщо такі рішення ухвалені у спорах, зазначених у цій статті;
12) справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (власників), учасника (учасників), акціонера (акціонерів) такої юридичної особи, поданим в її інтересах;
13) вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами;
14) справи у спорах про захист ділової репутації, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем або самозайнятою особою;
15) інші справи у спорах між суб'єктами господарювання;
16) справи за заявами про видачу судового наказу, якщо заявником та боржником є юридична особа або фізична особа - підприємець;
17) справи, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні договорів, укладених у рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійних договорів, крім спорів, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства;
18) справи у спорах щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів власників облігацій, що виникають між адміністратором за випуском облігацій та емітентом облігацій та/або особами, які надають забезпечення за такими облігаціями;
19) справи у спорах щодо оскарження рішення зборів власників облігацій.
Терміни "особа, яка надає забезпечення", "збори власників облігацій" вживаються у цьому Кодексі у значенні, наведеному в Законі України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки".
20) справи у спорах між організацією водокористувачів та її членом або власником (користувачем) земельної ділянки сільськогосподарського призначення, включеної до території обслуговування відповідної організації водокористувачів, щодо набуття чи припинення членства в такій організації водокористувачів, укладання, зміни, розірвання, виконання організацією водокористувачів договорів, додаткових угод та іншої документації, яка відповідно до умов договору є його невід'ємною частиною, умов надання послуг організацією водокористувачів, визнання недійсними правочинів, вчинених організацією водокористувачів, а також щодо визначення території обслуговування організації водокористувачів; справи у спорах між власниками меліоративних систем або мереж та водокористувачами щодо умов забору, доставки води та її відведення;
21) справи про ліквідацію страховика або кредитної спілки за позовом Національного банку України відповідно до статті 110 Цивільного кодексу України.
Так, ознаками господарського спору є те, що: 1) спір виник із правовідносин, що врегульовані нормами цивільного та господарського права; 2) вимога ініціатора звернення до суду зумовлена прагненням відновити своє порушене приватне (цивільне чи господарське) суб'єктивне право та/або захистити приватний (цивільно- чи господарсько-правовий) інтерес; 3) процесуальне законодавство містить пряму норму, згідно з якою відповідний спір належить до юрисдикції саме господарських судів; 4) у процесуальному законі відсутня пряма норма, яка визначає юрисдикцію іншого суду для відповідного спору.
Як випливає зі змісту позовної заяви, позовні вимоги прокурора за вказаним позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕНЕЗИС ГЕЙМ" заборгованості з плати за ліцензії на гральний автомат, заявлені саме через невнесення Відповідачем до спеціального фонду Державного бюджету України щорічних платежів дії ліцензій у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 14 ГК України ліцензування, патентування певних видів господарської діяльності та квотування є засобами державного регулювання у сфері господарювання, спрямованими на забезпечення єдиної державної політики у цій сфері та захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів. Правові засади ліцензування, патентування певних видів господарської діяльності та квотування визначаються виходячи з конституційного права кожного на здійснення підприємницької діяльності, не забороненої законом, а також принципів господарювання, встановлених у статті 6 цього Кодексу. Відносини, пов'язані з ліцензуванням видів господарської діяльності, регулюються законом.
Отже, Закон України "Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор" визначає правові засади здійснення державного регулювання господарської діяльності у сфері організації та проведення азартних ігор в Україні, визначає правові, економічні, соціальні та організаційні умови функціонування азартних ігор.
Згідно з п.п. 1, 34, 42 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор" в цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:
- азартна гра будь-яка гра, умовою участі в якій є внесення гравцем ставки, що дає право на отримання виграшу (призу), імовірність отримання і розмір якого повністю або частково залежать від випадковості, а також знань і майстерності гравця;
- ліцензія запис у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про рішення органу ліцензування щодо наявності у суб'єкта господарювання права на провадження визначеного ним виду діяльності, що підлягає ліцензуванню, та/або про рішення органу ліцензування щодо наявності у суб'єкта господарювання права на використання грального обладнання або букмекерського пункту, що передбачає отримання ліцензії;
- організатор казино - юридична особа - резидент України, яка на підставі отриманої ліцензії має право здійснювати господарську діяльність з організації та проведення азартних ігор у гральному закладі казино відповідно до цього Закону.
При цьому, відповідно до п.п. 5-1 ч. 3 ст. 29 Бюджетного кодексу України джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів (з урахуванням особливостей, визначених пунктом 1 частини другої статті 67-1 цього Кодексу) є, зокрема: плата за ліцензії у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор і за ліцензії на випуск та проведення лотерей (крім плати, визначеної пунктами 43-1 і 43-2 частини першої статті 64 цього Кодексу).
Так, бюджетні правовідносини - це врегульовані нормами бюджетного права суспільні відносини у сфері формування, розподілу і використання грошових коштів державного і місцевих бюджетів.
З огляду на викладене, щорічні платежі дії ліцензій у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор на загальну суму 5 814 000 гривень, які позивача просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕНЕЗИС ГЕЙМ», відносяться до бюджетних платежів, з огляду на що правовідносини між сторонами виникли на підставі бюджетного законодавства. Більш того, Заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури, звертаючись до господарського суду із заявленим позовом в інтересах держави в особі Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей, наголошує на порушення Товариством інтересів держави в бюджетній сфері, при цьому про порушення майнових інтересів Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей прокурор у позові не вказує.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГК України учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.
Таким чином, не всі зобов'язання юридичних осіб, що виникають у них під час здійснення господарської діяльності автоматично вважаються господарськими зобов'язаннями. Однією з характеристик господарського зобов'язання є його виникнення між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання.
Частиною 1 ст. 49 Закону України "Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор" передбачено можливість видачі ліцензії тільки після отримання КРАІЛ документа, що підтверджує внесення плати за перший рік дії відповідної ліцензії.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор" підставами для прийняття рішення про анулювання ліцензії є, зокрема, несплата або прострочення здійснення плати за ліцензію понад два місяці.
Положеннями ст. 52 Закону України "Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор" визначені плата та строк дії ліцензії на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор у гральних закладах казино та ліцензій на гральні столи, гральні автомати.
Таким чином, розмір плати за ліцензії, зобов'язання з їх оплати, строки дії таких ліцензій чітко встановлюються на підставі положень вказаного Закону України "Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор", при цьому змінити розмір такої плати, порядок сплати, строк дії відповідної ліцензії за домовленістю сторін неможливо.
Повноваження Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей у сфері організації та проведення азартних ігор визначено Законом України "Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор" та Положенням про Комісію з регулювання азартних ігор та лотерей, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.2020 №891 (надалі-Положення).
Відповідно до п. 1 Положення Комісія з регулювання азартних ігор та лотерей (КРАІЛ) є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що забезпечує державне регулювання діяльності у сфері організації та проведення азартних ігор та лотерей, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України.
Згідно з п. 3 Положення основними завданнями КРАІЛ є: реалізація державної політики у сфері організації та проведення азартних ігор; реалізація державної політики в лотерейній сфері; здійснення державного нагляду (контролю) за ринком азартних ігор, а також у лотерейній сфері.
Відповідно до п. 4 Положення КРАІЛ реалізує державну політику у сфері організації та проведення азартних ігор шляхом, зокрема, звернення до суду у випадках, визначених законом.
При цьому постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2011 №106 "Деякі питання ведення обліку податків, зборів, платежів та інших доходів бюджету" передбачено, що Комісія з регулювання азартних ігор та лотерей здійснює постійний контроль за правильністю та своєчасністю надходження до державного бюджету платежів.
Пунктом 5 ч. 1 ст. 8 Закону України "Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор" визначено, що КРАІЛ надано повноваження на звернення до суду лише у випадках, що визначені законом.
Разом з тим господарський суд зазначає, що звернення КРАІЛ з позовними заявами до організаторів азартних ігор про стягнення плати за ліцензії саме до господарського суду жодним законом не визначаються.
Таким чином, Комісія з регулювання азартних ігор та лотерей не вправі розпоряджатися грошовими коштами у вигляді плати за ліцензії, а лише уповноважена контролювати відповідні надходження до бюджету. З огляду на таке, суд вважає, що КРАІЛ у спірних правовідносин не виступає в якості рівноправного суб'єкта господарських відносин з відповідачем. До того ж прокурор, стверджуючи про існування між позивачем і відповідачем господарських відносин, не зазначає перед яким саме учасником відносин у сфері господарювання відповідач мав господарське зобов'язання з внесення плати за ліцензії, оскільки таким учасником відносин у сфері господарювання не може бути КРАІЛ, адже внесення плати за ліцензії здійснюється не на користь КРАІЛ, а до Державного бюджету України.
Згідно з ч. 1 ст. 55 ГК України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.
Отже, Комісія з регулювання азартних ігор та лотерей не є суб'єктом господарювання в розумінні положень ст. 55 ГК України.
При цьому господарський суд наголошує, що наявність ліцензій у сфері організації та проведення азартних ігор є саме передумовою для здійснення відповідної господарської діяльності, а внесення плати за ліцензії надає організатору азартних ігор можливість отримати чи не втратити відповідні ліцензії. При цьому, сама лише наявність встановленого положеннями Закону України "Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор" обов'язку організатора азартних ігор зі своєчасного внесення плати за ліцензії не може бути підставою для віднесення такого обов'язку до господарського зобов'язання.
З огляду на викладене господарський суд зазначає, що внесення плати за ліцензії не може вважатися господарським зобов'язанням в розумінні положень Господарського кодексу України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (провадження №12-245гс18) сформульовано правову позицію, згідно з якою поведінка органів, через які діє держава у цивільних або адміністративних відносинах, розглядається як поведінка держави у цивільних або адміністративних відносинах. Так, держава може вступати як у цивільні (господарські), так і у адміністративні правовідносини. У випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції, встановленої законом. У випадку, коли держава вступає в адміністративні правовідносини, вона діє через свої органи як суб'єкт владних повноважень. Отже, поведінка органів, через які діє держава у цивільних або адміністративних відносинах, розглядається як поведінка держави у цивільних або адміністративних відносинах. При цьому відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, як у цивільних, так і в адміністративних відносинах органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов'язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах. Метою участі держави в особі відповідних органів у адміністративних правовідносинах є публічний інтерес, тобто вступаючи у такі відносини, держава в особі відповідного органу має на меті в першу чергу захист інтересів держави, громади, невизначеного кола осіб. У той же час, вступаючи в цивільні чи господарські правовідносини, держава в особі відповідного органу насамперед має на меті задоволення приватного інтересу. Таких висновків також дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11.
Таким чином, враховуючи те, що Позивач реалізує державну політику у сфері організації та проведення азартних ігор, зокрема, здійснює контроль за справлянням надходжень до державного бюджету платежів за ліцензії у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор, в тому числі своєчасність та правильність їх надходження, суд вважає, що спір у даній справі виник не у зв'язку зі здійсненням позивачем господарської діяльності в розумінні статті 20 ГПК України, адже здійснення вказаного вище контролю є функцією органу державної влади, а не результатом його господарської діяльності.
Наразі, як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.11.2023 року у справі № 908/129/22, головним критерієм розмежування адміністративної та господарської судових юрисдикцій є предмет спору та зміст спірних правовідносин. При вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин, а суб'єкт владних повноважень у цих правовідносинах реалізує свої владо-управлінські функції.
Так, на думку суду, в даних правовідносинах КРАІЛ виступає саме як суб'єкт владних повноважень, оскільки є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що забезпечує державне регулювання діяльності у сфері організації та проведення азартних ігор та лотерей, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України. В свою чергу, з огляду на характер правовідносин, з яких виник даний спір, а саме бюджетних правовідносин, суд вважає, що такі обставини виключають господарсько-правовий характер спірних правовідносин, адже в даному випадку відсутні вищенаведені ознаки господарського спору в розмінні ГПК України.
Натомість відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Приписами статей 2, 4 та 19 КАС України визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Так, відповідно до п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України: адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи; суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні та в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції й може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин відповідну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт має виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Тобто якщо спір виник у сфері публічно-правових відносин, це виключає розгляд справи в порядку господарського судочинства.
До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Зокрема, предметну юрисдикцію адміністративного суду визначено в ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема:
1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;
1-1) спорах адміністратора за випуском облігацій, який діє в інтересах власників облігацій відповідно до положень Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки", із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;
2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;
3) спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;
4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;
5) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом;
6) спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;
7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації;
8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності;
9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб;
10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб;
11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про оборонні закупівлі", крім спорів, пов'язаних із укладенням державного контракту (договору) про закупівлю з переможцем спрощених торгів із застосуванням електронної системи закупівель, а також зміною, розірванням і виконанням державних контрактів (договорів) про закупівлю;
12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень";
13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років";
14) спорах із суб'єктами владних повноважень з приводу проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства;
15) спорах, що виникають у зв'язку з оголошенням, проведенням та/або визначенням результатів конкурсу з визначення приватного партнера та концесійного конкурсу;
16) спорах щодо здійснення державного регулювання, нагляду і контролю у сфері медіа.
В свою чергу, ознаками адміністративного спору є: 1) участь у спорі хоча би з однієї сторони суб'єкта владних повноважень; 2) здійснення таким суб'єктом управлінських владних функцій, тобто керування ним поведінкою інших осіб; 3) спір виник у зв'язку з необхідністю особи захистити свої права та законні інтереси у правовідносинах, що виникли в процесі здійснення суб'єктом владних повноважень його управлінської діяльності; або ж - якщо спір ініційований за зверненням самого суб'єкту владних повноважень - необхідності через суд реалізувати механізм примусу особи до виконання її обов'язку у відносинах управлінського підпорядкування; 4) відсутність прямої норми процесуального закону, яка би встановлювала юрисдикцію іншого суду для відповідного спору.
З огляду на викладене вище, господарський суд доходить висновку, що між сторонами у даній справі виникли публічно-правові відносини з урахуванням характеру і предмету спору (в сфері бюджетних правовідносин) та суб'єктного складу учасників спору, які не є рівноправними, а перебувають у владно-управлінських відносинах, так як в даному випадку Комісія з регулювання азартних ігор та лотерей може вказувати, забороняти відповідачу відповідну поведінку, у т.ч. давати дозвіл на передбачену законом діяльність.
Враховуючи вищенаведені обставини та проаналізувавши положення чинного законодавства, суд доходить висновку, що спір за позовом Дніпропетровської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕНЕЗИС ГЕЙМ" про стягнення заборгованості з плати за ліцензії на гральний автомат, є публічно-правовим, а відтак належить до адміністративної юрисдикції та має вирішуватися судами за правилами КАС України.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
У зв'язку із викладеним, провадження у даній справі підлягає закриттю, оскільки даний спір не підвідомчий господарським судам, а підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.
Згідно з ч. 4 ст. 231 ГПК України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
Відповідно до ч. 2 ст. 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Пунктом 5 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" визначено, що судовий збір повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду, в тому числі, у разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
За таких обставин, судовий збір сплачений за платіжною інструкцією №2100 від 03.07.2024 у розмірі 75126,21 грн, підлягає поверненню Дніпропетровській обласній прокуратурі.
Заперечення прокурора та Позивача щодо заяви Відповідача про закриття провадження у справі суд відхиляє, оскільки аргументи цих учасників, зокрема, про те, що після скасування Позивачем ліцензії Відповідача на гральні автомати, владні функції Позивача припинились, суд вважає хибними. Зокрема, для суду є очевидним, що скасування ліцензії і стягнення заборгованості несплачених платежів за ліцензією є реалізацією владних повноважень Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей, на яку Законом покладено здійснення постійного контролю за правильністю та своєчасністю надходження до державного бюджету платежів.
Керуючись ст.ст. 123, 185, 231, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -
1. Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕНЕЗИС ГЕЙМ" про закриття провадження у справі задовольнити.
2. Закрити провадження справі №904/3161/24.
3. Роз'яснити прокурору та Позивачеві, що розгляд даного спору підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.
4. Повернути Дніпропетровській обласній прокуратурі з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 75 126,21 (сімдесят п'ять тисяч сто двадцять шість грн 21 коп.) грн, який сплачений платіжною інструкцією №2100 від 03.07.2024, яка знаходиться в матеріалах справи.
5. Ухвала набирає законної сили в порядку ст.235 ГПК України та може бути оскаржена до Центрального апеляційного господарського суду в десятиденний строк у порядку, встановленому статтями 254-259 ГПК України.
Ухвала підписана - 13.09.2024
Суддя Н.Б. Кеся