вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"03" вересня 2024 р. Cправа №902/42/23
Господарський суд Вінницької області у складі головуючої судді Нешик О.С. при секретарі судового засідання Шаравській Н.Л., за відсутності представників сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Фізичної особи-підприємця Мостіпан Анни Олегівни, м.Вінниця
до Royal Parke ve Orman Urunleri, м.Дюздже, провінції Дюздже, Турецька Республіка
про стягнення 1048305,62 грн заборгованості згідно договору поставки
Процесуальні дії у справі, стислий виклад позицій сторін.
04.01.2023 до Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця Мостіпан Анни Олегівни б/н від 04.01.2023 про стягнення з іноземної особи Royal Parke ve Orman Urunleri 1048305,62 грн заборгованості, нарахованої в зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами контракту №1 від 16.05.2022 в частині повної оплати за отриманий товар (пиломатеріали обрізні з дуба).
Ухвалою суду від 24.01.2023 відкрито провадження у справі №902/42/23, яку вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 20.07.2023 (визначено резервну дату судового засідання - 05.09.2023). Пунктом 4 резолютивної частини цього судового рішення зобов'язано позивача у строк до 24 лютого 2023 року подати документи для відправлення відповідачу у порядку, встановленому Конвенцією про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах (Гаага, 15.11.1965).
Ухвалою суду від 28.02.2023 задоволено клопотання позивача б/н від 23.02.2023 (а.с.80) та продовжено позивачу строк для виконання вимог п.4 резолютивної частини ухвали суду від 24.01.2023 - до 24.03.2023.
23.03.2023 до суду надійшла заява фізичної особи-підприємця Мостіпан Анни Олегівни "про надання до суду документів" б/н від 23.03.2023 (вх. канц. суду №01-34/2771/23 від 23.03.2023), до якої долучені нотаріально завірені копії перекладу на турецьку мову ухвали Господарського суду Вінницької області від 24.01.2023 в справі №902/42/23, позовної заяви та доданих до неї документів, судового доручення від 24.01.2023.
Оглянувши матеріали справи суд встановив, що позивач вимоги пункту 4 ухвали суду від 24.01.2023 виконав не в повному обсязі, у зв'язку з чим ухвалою суду від 28.03.2023 останньому встановлений додатковий строк для виконання.
12.04.2023 до суду надійшла заява позивача б/н від 12.04.2023 (а.с.180-181), до якої додані нотаріально завірені копії перекладу на турецьку мову усіх додатків до позовної заяви б/н від 04.01.2023.
Враховуючи наведене, на виконання вимог ст.367 ГПК України, судом направлено судове доручення разом з доданими документами до Центрального органу Турецької Республіки (Ministry of Justice (Directorate General for Foreign Relations and EU Affairs) з метою вручення процесуальних документів відповідачу - Royal Parke ve Orman Urunleri.
За наслідком слухання справи, 21.07.2023, судом постановлено ухвалу (занесену до протоколу судового засідання) про оголошення перерви в підготовчому судовому засіданні до 05.09.2023.
В зв'язку з неможливістю розгляду всіх питань, визначених ч.2 ст.182 ГПК України, ухвалою суду від 05.09.2023 відкладено підготовче судове засідання до 30.05.2024.
Ухвалою суду від 30.05.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу №902/42/23 до судового розгляду по суті на 03.09.2024.
На визначену судом дату, 03.09.2024, сторони не з'явились, водночас в заяві б/н від 03.09.2024 (вх. канц. суду №01-34/8625/24 від 03.09.2024) позивач просив справу №902/42/23 розглянути без участі його представника.
Дослідивши матеріали справи суд встановив, що станом на 03.09.2024 в матеріалах справи №902/42/23 відсутнє підтвердження про вручення судового доручення від 24.01.2023 разом з доданими документами відповідачу - Royal Parke ve Orman Urunleri.
Надаючи оцінку даній обставині, суд враховує п.8 роз'яснень президії Вищого господарського суду України №04-5/608 від 31.05.2002: "... пунктом 6 Закону України "Про приєднання України до Конвенції про вручення за кордоном судових і позасудових документів у цивільних або комерційних справах" (2052-14) встановлено, що якщо виконано всі умови, зазначені у частині другій статті 15 названої Конвенції (995_890), суддя, незалежно від положень частини першої статті 15 Конвенції (995_890), може винести рішення, навіть якщо не надійшло жодного підтвердження про вручення або безпосередню доставку документів."
Частиною 2 ст.15 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15.11.1965 (надалі за текстом також - Конвенція) встановлено, що кожна договірна Держава може заявити, що суддя незалежно від положень частини першої цієї статті може постановити рішення, навіть якщо не надійшло жодного підтвердження про вручення або безпосередню доставку, у разі, якщо виконані всі наступні умови:
a) документ було передано одним із способів, передбачених цією Конвенцією,
b) з дати направлення документа сплинув термін, який суддя визначив як достатній для даної справи і який становить щонайменше шість місяців,
c) не було отримано будь-якого підтвердження, незважаючи на всі розумні зусилля для отримання його через компетентні органи запитуваної Держави.
Оскільки судом було належним чином передано для вручення судове доручення разом з доданими документами за адресою місцезнаходження відповідача, повідомлену позивачем в позовній заяві б/н від 04.01.2023, проте, незважаючи на всі розумні зусилля суду, судове доручення разом з доданими документами відповідачу вручено не було, відповідно до правил ч.2 ст.15 Конвенції рішення у справі №902/42/23 постановлено за відсутності підтвердження про вручення відповідачу судового доручення разом з доданими документами.
У зв'язку з ненаданням відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, відповідно до положень ч.2 ст.178 ГПК України, судом вирішено спір за наявними матеріалами справи.
Враховуючи неявку представників сторін, відповідно до ч.4 ст.240 ГПК України, судом підписано вступну та резолютивну частини рішення без його проголошення.
Фактичні обставини, які встановив суд на підставі наявних в матеріалах справи доказів, та зміст спірних правовідносин.
16.05.2022 між позивачем (надалі за текстом також - Продавець) та відповідачем (надалі за текстом також - Покупець) укладено контракт №1 (надалі за текстом також - Договір) (а.с.68-70), за умовами п.1.1, 1.2 якого Продавець зобов'язується передати Покупцю обрізні пиломатеріали з дуба, а Покупець - прийняти від Продавця товар і сплатити його вартість у порядку та строки, передбачені цим Договором. Продавець гарантує, що товар, переданий Покупцю за цим Договором, належить Продавцю на праві власності і не обтяжений жодними зобов'язаннями.
За умовами п.2.1 Договору асортимент/характеристика (сорт, марка), кількість товару та одиниця його виміру визначаються сторонами окремо в інвойсах, які є невід'ємною частиною цього Договору.
Умови поставки за цим Договором визначаються в інвойсах відповідно до правил ІНКОТЕРМС 2011 (п.3.1 Договору).
За умовами п.4.1, 4.2 Договору вартість одиниці товару визначається Сторонами в інвойсі, який є невід'ємною частиною цього Договору. Орієнтовна сума Договору на момент його укладення становить 200000,00 (двісті тисяч) Євро.
Відповідно до п.5.2, 5.3 Договору оплата Покупцем товару здійснюється згідно з виставленим Продавцем рахунком-фактурою в порядку і строки, зазначені в п.5.3 цього Договору, шляхом перерахування коштів на банківський рахунок Продавця. Покупець оплачує Продавцю товар у порядку та строки, наведені нижче:
- 100% вартості товару згідно з інвойсом протягом 10 днів з дати митного оформлення товару Продавцем.
Згідно з п.9.1 Договору, згаданий набуває чинності з моменту його підписання сторонами та дії до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим Договором.
В матеріалах справи міститься інвойс №3 від 29.06.2022 (а.с.31-32) про поставку відповідачу товару на загальну вартість 25540,01 євро та митна декларація №UA401020/2022/030217 від 11.07.2022 (а.с.29).
В обґрунтування своїх вимог позивачем також долучено міжнародну товарно-транспортну накладну №111641 від 11.07.2022 (а.с.33), за умовами якої 11.07.2022 було завантажено товар згідно інвойсу №3 від 29.06.2022 в місце відвантаження товару - "Dereli Tutuncu Mah. Tutuncu Cad.No:61/1 Merkez/Duzce Turkey.", отримувачем якого визначено відповідача. На означеній міжнародній товарно-транспортній накладній №111641 від 11.07.2022 міститься відбиток штемпелю перевізника.
Відповідно до наявної в матеріалах справи виписки з банківського рахунку позивача (а.с.34-36): 09.12.2022 відповідачем сплачено на виконання Договору 5985,00 євро, що на момент здійснення платежу становило 230 200,46 грн.
Норми права, які застосував суд, оцінка доказів та висновки щодо порушення, невизнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.
Як зазначено вище: предметом позову у цій справі є матеріально-правова вимога про стягнення 19540,01 євро заборгованості та 7662,00 євро штрафу, які виникли внаслідок неналежного виконання відповідачем умов контракту №1 від 16.05.2022.
Судом встановлено, що контракт №1 від 16.05.2022 укладено з іноземною юридичною особою - Royal Parke ve Orman Urunleri.
Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України "Про міжнародне приватне право" №2709-IV від 23.06.2005 право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України.
За правилами ст.32 Закону України "Про міжнародне приватне право" №2709-IV від 23.06.2005 зміст правочину може регулюватися правом, яке обрано сторонами, якщо інше не передбачено законом. У разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний зв'язок із правочином. Якщо інше не передбачено або не випливає з умов, суті правочину або сукупності обставин справи, то правочин більш тісно пов'язаний з правом держави, у якій сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту правочину, має своє місце проживання або місцезнаходження.
Суд зауважує, що в п.9.2 контракту №1 від 16.05.2022 сторонами погоджено, що у випадках, не передбачених цим договором, сторони керуються нормами чинного законодавства України.
За наведених обставин до означеного правочину слід застосовувати законодавство України.
Судом встановлено, що укладений між сторонами контракт №1 від 16.05.2022 за своєю правовою природою є договором поставки, положення якого врегульовано главою 54 ЦК України.
Відповідно до ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (ч.1 ст.662 ЦК України).
Відповідно до ст.633 ЦК України: продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.689 ЦК України покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу.
За правилами ч.1 ст.691 ЦК України: покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Розглядаючи вимоги позивача про стягнення 19540,01 євро заборгованості, що за курсом НБУ станом на 04.01.2023 становило 753029,00 грн, суд враховує таке.
Згідно зі ст.525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, інших актів цивільного законодавства. Вказана норма за своїм змістом кореспондується з приписами ч.1 ст.193 ГК України.
Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як зазначено в п.3.1. Договору: умови поставки за цим Договором визначаються в інвойсах відповідно до правил ІНКОТЕРМС 2011.
У долученому позивачем до матеріалів цієї справи інвойсі №3 від 29.06.2022 зазначено, що поставка товару за контрактом №1 від 16.05.2022 здійснюється на умовах "FCA (Illintsy, Ukraine)" відповідно до офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (ІНКОТЕРМС), введених в дію з 01.01.2011 (надалі за текстом також - ІНКОТЕРМС 2010).
Приписами глави "FCA" ІНКОТЕРМС 2010 визначено, що термін "франко-перевізник" (FCA) означає, що продавець здійснює поставку товару, який пройшов митне очищення для експорту, шляхом передання призначеному покупцем перевізнику у названому місці. Слід зазначити, що вибір місця поставки впливає на зобов'язання щодо завантаження й розвантаження товару у такому місці. Якщо поставка здійснюється на площах продавця, продавець відповідає за завантаження. Якщо ж поставка здійснюється в іншому місці, продавець не несе відповідальності за розвантаження товару.
Відповідно до статті А.4 глави "FCA" ІНКОТЕРМС 2010 продавець зобов'язаний надати товар перевізнику або іншій особі, призначеній покупцем або обраній продавцем у відповідності зі статтею А.3 "а", у названому місці у день чи в межах періоду, що узгоджені сторонами для здійснення поставки. Поставка на умовах FCA вважається здійсненою, якщо названим місцем поставки є площі продавця: коли товар завантажений на транспортний засіб, наданий перевізником, що призначений покупцем, чи іншою особою, що діє від імені останнього.
В матеріалах справи міститься міжнародна товарно-транспортна накладна №111641 від 11.07.2022 (а.с.33), за умовами якої 11.07.2022 було завантажено товар перевізнику згідно інвойсу №3 від 29.06.2022.
За наведених обставин, суд доходить висновку, що товар на загальну вартість 25540,01 євро за Договором позивачем було передано перевізнику для відправки, як це визначено умовами "FCA" ІНКОТЕРМС 2010 та Договором.
З огляду на висновки, наведені в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.08.2024 у справі №916/4453/23: принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Враховуючи сукупність доказів у справі №902/42/23, суд доходить висновку, що обставина поставки товару відповідачу за Договором є доведеною.
Як встановлено ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Суд констатує, що за умовами п.5.2, 5.3 контракту №1 від 16.05.2022 оплата Покупцем товару здійснюється згідно з виставленим Продавцем рахунком-фактурою в порядку і строки, зазначені в п.5.3 цього Договору, шляхом перерахування коштів на банківський рахунок Продавця. Покупець оплачує Продавцю товар у порядку та строки, наведені нижче: 100% вартості товару згідно з інвойсом протягом 10 днів з дати митного оформлення товару Продавцем.
Згідно з ч.5 ст.255 Митного кодексу України митне оформлення вважається завершеним після виконання всіх митних формальностей, визначених МКУ відповідно до заявленого митного режиму, що засвідчується митним органом шляхом проставлення відповідних митних забезпечень (у тому числі за допомогою інформаційних технологій), інших відміток на митній декларації або документі, який відповідно до законодавства її замінює, а також на товаросупровідних та товарно-транспортних документах у разі їх подання на паперовому носії.
Відповідно до п. 16 Положення про митні декларації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 450 від 21.05.2012, митна декларація на паперовому носії вважається оформленою за наявності на всіх її аркушах відбитка особистої номерної печатки посадової особи митного органу, яка завершила митне оформлення. Електронна митна декларація вважається оформленою за наявності внесеної до неї посадовою особою митного органу, яка завершила митне оформлення, за допомогою автоматизованої системи митного оформлення відмітки про завершення митного оформлення з використанням електронного підпису чи печатки, що базуються на кваліфікованому сертифікаті відкритого ключа. Оформлена електронна митна декларація за допомогою автоматизованої системи митного оформлення перетворюється у візуальну форму, придатну для сприйняття її змісту людиною, у форматі, що унеможливлює у подальшому внесення змін до неї, та надсилається декларанту або уповноваженій ним особі.
За наведених обставин, враховуючи наявність відміток митного органу на митній декларації №UA401020/2022/030217 від 11.07.2022, суд доходить висновку, що відповідач є таким, що прострочив виконання своїх зобов'язань з 22.07.2022.
Суд зауважує, що фінансові зобов'язання сторін за Договором визначено в іноземній валюті (євро).
Відповідно до ст.192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Згідно зі ст.524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Відповідно до ст.533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Ухвалюючи дане рішення суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладених в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.03.2021 у справі №909/1347/19, відповідно до яких: "... гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України.
Заборони на виконання грошового зобов'язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Тому як укладення правочинів, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті."
За наведених обставин суд доходить висновку, що правомірними є вимоги позивача про стягнення з відповідача боргу за Договором в сумі 19540,01 євро без визначення еквіваленту в гривні.
Стосовно вимоги позивача про стягнення 7662,00 євро штрафу, що за курсом НБУ станом на 04.01.2023 становило 295276,62 грн, суд виходить з наступного.
У відповідності до ч.3 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Відповідно до ч.1, 2 ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
За умовами п.7.2 Договору: у випадку якщо Покупець не виконав зобов'язання по сплаті вартості товару у визначені Договором строки, Покупець сплачує Продавцю штраф в розмірі 30% від вартості несвоєчасно оплаченого товару.
Судом встановлено, що відповідач є таким, що прострочив виконання своїх зобов'язань з 22.07.2022.
Наявною в матеріалах справи випискою з банківського рахунку позивача (а.с.34-36) підтверджується сплата відповідачем 5985,00 євро на виконання умов Договору 09.12.2022, тобто з порушенням строків оплати, визначених Договором.
За наведених обставин суд доходить висновку, що позивач набув право вимоги щодо стягнення 7662,00 євро штрафу (25540,01 євро х 0,3).
Враховуючи наведені вище висновки суду, правомірними є вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу за Договором в сумі 7662,00 євро без визначення еквіваленту в гривні.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Положеннями ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вищевикладене, оцінивши подані докази, суд дійшов висновку про повне задоволення позовних вимог.
Щодо судових витрат.
За правилами ст.129 ГПК України на відповідача покладається судовий збір в сумі 15724,59 грн.
В позовній заяві б/н від 04.01.2023 позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 12000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, розглядаючи які суд зазначає наступне.
Відповідно до п.1, 4 ч.3, ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати, на професійну правничу допомогу, а також витрати, пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (абзаци 1 та 2 ч.8 ст.129 ГПК України).
Згідно із ч.1-3 ст.126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Судом встановлено, що 04.01.2023 між позивачем (надалі - Довіритель) та адвокатом Діденко Н.П. укладено договір про надання правничої допомоги №208 (а.с.16-17), за умовами п.2.1 якого адвокат Діденко Н.П. зобов'язується надати правничу допомогу, в тому числі, за окремим дорученням Довірителя, щодо належного захисту прав та інтересів останнього в Господарському суді Вінницької області, судах першої та апеляційної інстанції.
Згідно з п.3.1 договору про надання правничої допомоги №208 від 04.01.2023, останній набирає чинності з моменту його підписання та діє до 04.01.2024 (включно).
За умовами п.4.2 договору про надання правничої допомоги №208 від 04.01.2023 гонорар адвоката погоджується за взаємною угодою сторін та складає 12000,00 грн, які Довіритель зобов'язується сплатити адвокату за надання послуг, що стосується предмету Договору.
Наявною у справі квитанцією до прибуткового касового ордера №208 від 04.01.2023 (а.с.19) стверджується сплата позивачем на користь адвоката Діденко Н.П. 12000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
З огляду на висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду від 24.09.2020 у справі №520/9408/18: "На підтвердження надання правової допомоги суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат."
Суд зазначає, що в постанові Верховного Суду від 23.12.2021 у справі №923/560/17 викладені висновки стосовно застосування ст. 126 ГПК України, згідно яких: витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Отже, на підставі долучених до матеріалів справи доказів суд встановив, що розмір судових витрат, які позивач поніс в зв'язку з розглядом цієї справи становить 12000,00 грн.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 ст. 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, розподілу між сторонами підлягають витрати на правничу допомогу позивача в сумі 12000,00 грн.
Ухвалюючи дане рішення суд звертається до правової позиції, висвітленої у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2023 у справі №922/2417/22, за якою під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у ч. 4 ст. 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені ч.5-7, 9 ст.129 ГПК України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).
Суд констатує, що відповідачем не подано клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу.
За наведених обставин суд доходить висновку, що заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу позивача в сумі 12000,00 грн є розумним, обґрунтованим та пропорційним до предмету спору, а тому полягає покладенню на відповідача.
Керуючись ст.7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42, 45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 86, 91, 123, 126, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Royal Parke ve Orman Urunleri (Dereli Tutuncu Mah. Tutuncu, Cad.No:61/1, Merkez/Duzce, Turkey) на користь Фізичної особи-підприємця Мостіпан Анни Олегівни ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) 19540,01 євро заборгованості, 7662,00 євро штрафу, 15724,59 грн відшкодування витрат зі сплати судового збору та 12000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4. Повний текст судового рішення направити згідно переліку.
5. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 256, 257 ГПК України).
6. Повне рішення складено 13 вересня 2024 р.
Суддя Нешик О.С.
кількість прим. рішення:
1 - до справи;
2, 3 - фізичній особі-підприємцю Мостіпан А.О. ( АДРЕСА_2 ) - рекомендованим листом та на адресу електронної пошти ( ІНФОРМАЦІЯ_1 );
4 - представнику ФОП Мостіпан А.О. адвокату Діденко Н.П. ( ІНФОРМАЦІЯ_2 );
5 - Royal Parke ve Orman Urunleri (info@royalparke.com)