вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"03" вересня 2024 р. Cправа № 902/236/24
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" (проспект Любомира Гузара, 44, м. Київ, 03065)
до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Пірена" (вул. Київська, 16, м. Вінниця, 21009)
про стягнення штраф та пені на суму 81 263,76 грн.
Суддя Яремчук Ю.О.
Секретар судового засідання Надтока Т.О.
за участю представників сторін:
позивача: Горбач А.М.
відповідача: Лепетуха Я.В.
01.03.2024 Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" звернулось до Господарського суду Вінницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пірена" про стягнення штрафу та пені 81 263,76 грн.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 01.03.2024 справу передано для розгляду судді Яремчуку Ю.О.
Ухвалою суду від 05.02.2024 відкрити провадження у справі 902/236/24. Визначено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 04.04.2024.
25.03.2024 від представника ТОВ «Компанія «Пірена» надійшла заява (вх. № канц. 01-34/3174/24 від 25.03.2024) про застосування до вимог позивача наслідків сплину строків позовної давності, яка долучена судом до матеріалів справи.
25.03.2024 від представника ТОВ «Компанія Пірена» надійшов відзив на позовну заяву (вх. № канц. 01-34/3166/24 від 25.03.2024), який долучений до матеріалів справи.
04.04.2024 від представника ТОВ «Оператор газорозподільної системи України» надійшла відповідь на відзив (вх. № канц. 01-34/3582/24 від 04.04.2024), яка долучена судом до матеріалів справи.
29.04.2024 від представника ТОВ «Пірена» надійшла заява (вх. № канц. 01-34/4425/24 від 29.04.2024) про зменшення розміру штрафних санкцій, яка долучена судом до матеріалів справи.
29.04.2024 від ТОВ «Компанія «Пірена» надійшло заперечення (на відповідь на відзив) (вх. № канц. 01-4/4426/24 від 29.04.2024), яке долучене судом до матеріалів справи.
За результатами слухання справи 30.04.2024 суд ухвалив відкласти підготовче судове засідання на 23.05.2024, про що постановлено відповідну ухвалу у протокольній формі.
06.05.2024 від представника ТОВ «Оператор газорозподільної системи України» надійшло заперечення проти заяви ТОВ Компанія «Пірена» про зменшення штрафних санкцій (вх. № канц. 01-34/4713/24 від 06.05.2024), яке долучене до матеріалів справи.
Однак, 23.05.2024 судове засідання у справі № 902/236/24 не відбулося у зв'язку з оголошенням сигналу "Повітряна тривога" на території Вінницької області з 09:45-11:50 годин.
Ухвалою суду від 24.05.2024 повідомлено учасників справи про підготовче судове засідання, що відбудеться 20.06.2024.
За результатами проведеного судового засідання 20.06.2024 суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду справи по суті на 03.09.2024, про що винесено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.
На визначену дату судом в судове засідання з'явився представник позивача.
Представник відповідача не з'явився, про дату, час та місце судового засідання належним чином повідомлений про що свідчить розписка, яка наявна в матеріалах справи.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
03.09.2024 в судовому засіданні, в порядку ст. 240 ГК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначається наступне: 29.12.2021 між позивачем та відповідачем укладено Договір про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів) № 2112000206. Відповідно до умов пункту 1.1. Договору Постачальник зобов'язується у визначений цим Договором строк передати у власність Покупця Протипожежне, рятувальне та захисне обладнання (Одяг пожежника захисний, рукавички пожежника захисні), зазначені в специфікації, яка наведена в додатку № 1 до цього Договору, а Покупець зобов'язується прийняти і оплатити такі Товари. Позивачем вказується, що відповідно до Специфікації (Додаток № 1) строки поставки Товарів зазначаються кількістю календарних днів та становлять - 60 календарних днів з дати укладення Договору, тобто останнім днем поставки Товару за Договором згідно Специфікації було 27.02.2022. Згідно видаткової накладної від 25.08.2022 № 256 відповідачем поставлено Товар на суму 36 787,20 грн, однак оскільки Товар містив недоліки, його не було прийнято позивачем, про що складено Акт від 03.09.2022 № 588, в якому відображені недоліки Товар. За доводами позивача Постачальник у строки встановлені Договором не поставив Покупцю Товар, тим самим порушивши умови Договору, то в силу вимог Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та умов Договору зобов'язаний сплатити на користь Покупця пеню у сумі 58 600,56 грн та штраф у сумі 22 663,20 грн, що і стало підставою позову.
Відповідач проти позову заперечує, позиція останнього викладена у відзиві на позовну заяву: так відповідачем вказується, що згідно п. 5.10. Договору, у разі виявлення істотних недоліків в переданих Товарах (недолік, який робить неможливим чи недопустимим використання товару відповідно до його цільового призначення, виник з вини виробника (Постачальника), після його усунення проявляється знову з незалежних від Покупця причин і при цьому наділений хоча б однією з нижченаведених ознак: він взагалі не може бути усунений; його усунення потребує понад 14 календарних днів; він робить товар суттєво іншим, ніж передбачено договором) покупець має право за своїм вибором:1) Відмовитись від Договору шляхом його розірвання в односторонньому порядку і вимагати повернення сплаченої за Товар грошової суми; 2) Вимагати замінити товар на товари належної якості у визначений Покупцем строк, але не пізніше 30 календарних днів з моменту отримання Постачальником повідомлення Покупця про заміну Товару. Натомість позивачем було порушено умови договору, що регулюють процедуру прийому поставленого товару та проведення контрольних заходів, вчинення відповідних дій було здійснено неналежними суб'єктами, а складені за результатами таких дій документи не відповідають положенням укладеного договору та вимогам чинного законодавства. Оскільки, відповідно до п.5.10 договору Покупець не вимагав замінити Товар та Товар належної якості у визначений ним строк, позивач своїми діями, які полягали у відмові у прийманні Товару свідчили про його відмову від Договору та розірвання його в односторонньому порядку. Таким чином, вказані вище обставини в їх сукупності виключають можливість притягнення відповідача до відповідальності за порушення строків поставки відповідно до умов пункту договору, оскільки позивач його розірвав в односторонньому порядку. Поряд з цим вказує, що між сторонами договору в телефонному режимі було продовжено строк поставки на невизначений строк. Крім того зазначає, що розрахунок штрафних санкцій за порушення строків поставки товару здійснено позивачем не вірно, оскільки позивачем санкції нараховувались також в ті дні коли відбувалась поставка товару.
У відповіді на відзив позивачем заперечуються доводи відповідача які зводяться до наступного: посилання відповідача на суперечності в Акті приймання Товару не відповідають дійсності та жодним чином не впливають на зменшення суми пені і штрафу, оскільки Товар згідно видаткової накладної від 25.08.2022 № 256 переданий на склад позивача поза межами строку поставки із порушенням 6-ти місячного терміну. За доводами позивача відповідачем порушено строк поставки Договору, а тому позивачем правомірно здійснено нарахування пені та штрафу з 28.02.2022. Посилання відповідача на позначення в Акті приймання товарів за кількістю та якістю від 03.09.2022 про відповідність строку поставки ТМЦ умовам Договору не відповідає дійсності, оскільки Товар за видатковою накладною не було прийнято позивачем. При цьому, позивач діяв у відповідності до пункту 12.1 Договору згідно з яким строк дії Договору становив до 31.12.2022. Відносно посилань відповідача на суперечності в Акті приймання Товарів за кількістю та якістю від 03.09.2022 то дані твердження спростовуються наявністю в даному Акті інформацією. У відзиві на позов відповідач стверджує, що позивач на підставі пункту 5.10 договору розірвав Договір в односторонньому порядку. Однак, вказані твердження Відповідача також є помилковими. Так, відповідно до пункту 5.10 Договору Покупець у випадку виявлення істотних недоліків Товару має право: 1) відмовитись від Договору шляхом його розірвання в односторонньому порядку і вимагати повернення сплаченої за Товар грошової суми; 2) вимагати заміни Товарів на Товари належної якості у визначений Покупцем строк, але не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів з моменту отримання Постачальником Повідомлення Покупця про заміну Товарів. Як вбачається із листа ТОВ «Оператор ГТС України» від 14.09.2022 № ТОВВИХ-22- 9834, позивач повідомив відповідача про виявлені недоліки Товару за видатковою накладною від 25.08.2022 № 256 та просив здійснити заміну Товару на належний у найкоротші терміни, але не пізніше 30 днів. Відправка даного листа підтверджується копією реєстру поштових відправлень та копією фіскального чеку від 14.09.2022. Крім того, звертає увагу, що станом на день поставки Товару за видатковою накладною від 25.08.2022 № 256 відповідачем вже було порушено Строки виконання зобов'язання. Щодо нарахування штрафу та пені позивачем зазначається, що відповідач не поставив взагалі костюми спеціальні захисні, а відносно рукавиць, то відповідач із 205 пар передав 25.08.2022 лише 32 пари які не відповідають умовам Договору. Тобто, відповідач не виконав прийняте на себе зобов'язання, а отже позивач не отримав очікуваний Товар та втратив значну кількість часу.
ТОВ «Компані «Пірена» надало заперечення на відповідь на відзив наданий позивачем зміст якої є аналогічним відзиву на позовну заяву.
Судом встановлено наступне: 29.12.2021 між Позивачем та Відповідачем укладено Договір про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів) № 2112000206.
Відповідно до умов пункту 1.1. Договору Постачальник зобов'язується у визначений цим Договором строк передати у власність Покупця Протипожежне, рятувальне та захисне обладнання (Одяг пожежника захисний, рукавички пожежника захисні) (далі - Товари), зазначені в специфікації, яка наведена в додатку № 1 до цього Договору (далі - Специфікація), а Покупець зобов'язується прийняти і оплатити такі Товари.
Відповідно до п. 1.2. Договору найменування (номенклатура, асортимент), кількість Товарів, одиниця виміру, ціна за одиницю, строк поставки, місце поставки, інші умови зазначаються у Специфікації.
Пунктом 1.3 Договору визначено, що Постачальник гарантує, що Товари належать йому на праві власності, не перебувають під забороною відчуження, не перебувають під арештом, не є предметом застави та іншим засобом забезпечення виконання зобов'язань.
Відповідно до пункту 2.1 Договору якість Товарів повинні відповідати національним стандартам, технічним умовам, технічній або іншій документації, яка зазначається у Специфікації до цього Договору і містить вимоги до Товарів згідно з додатком 2 до цього Договору.
Ціна Договору, в тому числі ПДВ, становить 323 760,00 грн., в тому числі ПДВ 53 960,00 грн. (пункт 3.1 Договору).
Згідно з пунктом 5.1 Постачальник зобов'язується передати Покупцю Товари в кількості, строки та в місці поставки відповідно до Специфікації.
Відвантаження Постачальником не вказаних у Специфікації Товарів не допускається (пункт 5.2 Договору).
Згідно з пунктом 5.7. Договору, приймання Покупцем Товарів за видатковою накладною не є підтвердженням належного виконання Постачальником його обов'язку з поставки Товарів за цим Договором та відсутності у Покупця претензій до Постачальника щодо якості та комплектності Товарів.
Відповідно до пункту 5.8. Договору датою поставки Товарів за цим Договором є прийняття Покупцем Товарів за кількістю та якістю відповідно до п. 5.13. цього Договору та передача Постачальником Покупцю в повному обсязі передбачених пунктом 5.8. Договору документів.
Пунктом 5.13. Договору передбачено, що приймання товарів за кількістю та якістю здійснюється на підставі Акту приймання Товарів за кількістю та якістю.
Відповідно до Специфікації строки поставки Товарів зазначаються кількістю календарних днів та становлять - 60 календарних днів з дати укладення Договору.
Отже, останнім днем поставки Товару за Договором згідно Специфікації було 27.02.2022.
Відповідно до підпунктів 6.3.1 та 6.3.3 пункту 6.3 Договору Постачальник зобов'язаний забезпечити поставку Товарів у строки, встановлені цим Договором.
Однак, як слідує з доказів наявних в матеріалах справи відповідач у строки встановлені Договором не здійснив поставку Товарів.
Згідно видаткової накладної від 25.08.2022 № 256 відповідачем поставлено Товар на суму 36 787,20 грн та оскільки Товар містив недоліки, тому його не було прийнято позивачем, про що складено Акт від 03.09.2022 № 588 в якому відображені недоліки Товар.
Пунктом 5.7 Договору визначено, що приймання Покупцем Товарів за видатковою накладною не є підтвердженням належного виконання Постачальником його обов'язку з поставки Товарів за цим Договором та відсутності у Покупця претензій до Постачальника щодо якості та комплектності Товарів. Такі претензії можуть бути заявлені Покупцем Постачальнику у порядку, визначеному цим Договором та чинним законодавством України.
У відповідності до пункту 5.8. Договору датою поставки Товарів за цим Договором є прийняття Покупцем товарів за кількістю та якістю відповідно до п. 5.14 цього Договору та передача Постачальником Покупцю в повному обсязі наведених нижче
Пунктом 7.1 Договору встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за Договором, Сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством України та цим Договором.
Відповідно до пункту 7.4 Договору за порушення строків поставки Товарів або недопоставку Товарів Постачальник сплачує Покупцю пеню у розмірі 0,1 % вартості Товарів, поставку яких прострочено та/або недопоставлено за кожний день прострочення, а за прострочення поставки Товарів понад 30 (тридцять) календарних днів Постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7% вартості Товарів, поставки яких прострочено.
З огляду на порушення відповідачем строків виконання Договору, Позивач надіслав Постачальнику претензію № 1 від 04.01.2023 № ТОВВИХ-23-62 про сплату пені і штрафу у сумі 81 263,76 грн, яка залишена з боку відповідача без задоволення.
Оскільки, Постачальник у строки встановлені Договором не поставив Покупцю Товар тим самим порушивши умови Договору, позивачем заявлено до стягнення пеню у сумі 58 600,56 грн та штраф у сумі 22 663,20 грн.
Основні норми, які підлягають застосуванню.
В силу статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Право на доступ до правосуддя закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною.
Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Положеннями статті 16 ЦК України, які кореспондуються зі статтею 20 ГК України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини 1 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Статтею 265 ГК України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами ст. 266 ГК України предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.
Частиною 2 ст. 267 ГК України визначено, що строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.
Дана норма кореспондується зі ст. 712 ЦК України, відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 2 статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
В силу частини 4 статті 656 ЦК України до договору купівлі-продажу, що укладається на організованих ринках капіталу та організованих товарних ринках, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і договорів купівлі-продажу фінансових інструментів, укладених поза організованим ринком, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.
В силу частини 1 статті 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
За статтею 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.
Судом встановлено, що умовами договору чітко визначено спосіб підтвердження дати поставки товару, а саме, відповідно до пункту 5.8. Договору датою поставки Товарів за цим Договором є прийняття Покупцем Товарів за кількістю та якістю відповідно до п. 5.13. цього Договору та передача Постачальником Покупцю в повному обсязі передбачених пунктом 5.8. Договору документів.
Пунктом 5.13. Договору передбачено, що приймання товарів за кількістю та якістю здійснюється на підставі Акту приймання Товарів за кількістю та якістю.
Відповідно до Специфікації строки поставки Товарів зазначаються кількістю календарних днів та становлять - 60 календарних днів з дати укладення Договору.
Отже, останнім днем поставки Товару за Договором згідно Специфікації було 27.02.2022.
Згідно з положеннями статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
За змістом статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Момент виконання обов'язку продавця передати товар визначено статтею 664 Цивільного кодексу України, згідно з якою обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
У розумінні положень частини 2 статі 664 Цивільного кодексу України товар вважається наданим у розпорядження покупця якщо: у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці; покупець поінформований про те, що товар готовий до передання. При цьому, товар повинен бути відповідним чином ідентифікований.
Крім того, відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Згідно ст. 44 Господарського кодексу України, підприємництво здійснюється на основі, зокрема комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.
Відповідно до статті 3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом.
Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів.
Суд зазначає, що юридична особа здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, укладаючи спірний договір із строком поставки першої товару до 27.02.2022 (включно) відповідач повинен був оцінити погоджений сторонами строк виконання зобов'язання з поставки товару та відповідно об'єктивно оцінити можливість виконання такого зобов'язання у вказаний договором строк.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/14628/17, від 13.06.2018 у справі № 910/17259/17, від 14.08.2018 у справі № 910/496/18, від 15.08.2018 у справі № 910/21804/17, від 22.05.2019 у справі № 904/1782/19 та від 05.09.2019 у справі № 910/1338/19.
Так, відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Таким чином, як встановлено судом вище, відповідач зобов'язаний був здійснити поставку товар до 27.02.2022 (включно), проте відповідачем було поставлено товар лише 25.08.2022, тобто із порушенням строку визначеного у Специфікації.
Так, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню та штраф за порушення поставленого із порушенням строку.
Поряд з цим, суд надав оцінку доводам представника відповідача щодо того, що несвоєчасна поставка зумовлена обставинами непереборної сили, а саме у зв'язку із збройною агресію Російської Федерації проти України, що підтверджується листом-роз'ясненням Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 ТПП України.
Щодо покликань відповідача на неможливість виконання зобов'язань з поставки товару за договором з підстав форс-мажору суд звертає увагу, що листом-роз'ясненням Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 ТПП України на підставі ст.ст.14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 №671/97-ВР, Статуту ТПП України, дійсно засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Крім того, порівнюючи офіційний лист ТПП України від 28 лютого 2022 року №2024/02.0-7.1 з правилами засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які містяться в регламенті, господарський суд доходить таких висновків.
У законі та регламенті зазначено, що форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються виключно сертифікатом, а на сайті ТПП України 28.02.2022 розміщено загальний офіційний лист.
У загальному офіційному листі ТПП України від 28 лютого 2022 року зазначено, що його видано на підставі ст.ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» та Статуту ТПП України.
Проте, в ст. ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» нічого не повідомлено про офіційні листи ТПП України та їх правовий статус, а статут ТПП України у вільному доступі відсутній.
Аналогічне поняття форс мажору наведене у пп. 3.1.1 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженому рішенням президії ТПП України від 15.07.2014 № 40(3).
Відтак, порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) визначено в Законі України «Про торгово-промислові палати в Україні» та деталізовано в розділі 6 регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням президії ТПП України від 15.07.2014 р. № 40(3) (з наступними змінами).
За умовами п. 6.2 регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи щодо кожного окремого договору, контракту, угоди тощо, а також податкових та інших зобов'язань/обов'язків, виконання яких настало згідно з законодавчим чи іншим нормативним актом або може настати найближчим часом і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.
У сертифікаті про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) вказуються дані заявника, сторони за договором (контрактом, угодою тощо), дата його укладення, зобов'язання, що за ним настало чи настане найближчим часом для виконання, його обсяг, термін виконання, місце, час, період настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які унеможливили його виконання, докази настання таких обставин (п. 6.12 регламенту).
Загальний офіційний лист ТПП України від 28 лютого 2022 року не містить (та і не може містити) ідентифікуючих ознак конкретного договору, контракту, угоди тощо, виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.
Загальний офіційний лист ТПП України від 28 лютого 2022 видано без дослідження наявності причинно-наслідкового зв'язку між військовою агресією російської федерації проти України та неможливістю виконання конкретного зобов'язання.
Таким чином, використання загального офіційного листа ТПП України від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1 з метою підтвердження форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) у випадку невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання через військову агресію російської федерації проти України повинен супроводжуватися принаймні і іншими доказами на підтвердження неможливості виконати зобов'язання в строк та належним чином.
Узагальнюючими обставинами непереборної сили є їх об'єктивна і абсолютна дія, яка розповсюджується на невизначене коло осіб та неможливість передбачення та відвернення цих обставин. До таких обставин відносяться перш за все природні та техногенні явища катастрофічного характеру (землетрус, повінь, пожежі тощо), а також соціальні явища (війни, страйки, акти владних органів тощо).
У пункті 1 частини 1 статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Частина 2 статті 218 Господарського кодексу України також містить визначення непереборної сили як надзвичайних і невідворотних обставин.
Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п. 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20).
Як вбачається з листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 форс-мажорною обставиною в Україні визнано військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення 24 лютого 2022 року воєнного стану в нашій державі. Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року і до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними.
Таким чином, в силу приписів ч. 1 ст. 617 ЦК, ч. 2 ст. 218 ГК та ст. 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні» форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні і невідворотні обставини за даних умов здійснення господарської діяльності, що об'єктивно унеможливлюють виконання особою зобов'язань за умовами договору, обов'язків, передбачених законодавством.
28 лютого 2022 ТПП України видала лист-підтвердження про настання форс-мажорних обставин, утім, такий лист не може слугувати абсолютним доказом неможливості виконати зобов'язання для всіх без виключення суб'єктів господарювання. І навіть в самому листі є застереження про те, що обставини є надзвичайними та невідворотними за зобов'язаннями, виконання яких стало неможливим у встановлений термін, але аж ніяк не для всіх зобов'язань, як помилково вказує відповідач.
Відповідно до п. 8.2. договору сторони протягом 10 (десяти) календарних днів повинні сповістити одна одну про початок обставин непереборної сили (форс-мажора) у письмовій формі. Повідомлення про початок дії обставин непереборної сили (форс-мажора) та строк їх дій підтверджується сертифікатом Торгово-промислової палати України та/або відповідним документом виданим уповноваженим органом країни виробника Товару, де виникли дані обставини.
Тобто, щоб засвідчити форс-мажорні обставини відповідачу необхідно звернутися до Торгово-промислової палати, а для того, щоб отримати сертифікат про форс-мажорні обставини, потрібно довести причинно-наслідковий зв'язок між зобов'язаннями, які сторона не може виконати, та обставинами (їхнім результатом), на які сторона посилається, як на підставу неможливості виконати зобов'язання. Утім відповідачем не надано належних та допустимих доказів наявності форс-мажору у спірних правовідносинах (відповідний сертифікат Торгово-промислової палати).
Для застосування форс-мажору (обставин непереборної сили) як умови звільнення від відповідальності відповідач у заяві, посилаючись на введення воєнного стану в Україні стверджує, що ці обставини (форс-мажорні) зумовили прострочення поставки товару за договором.
У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.01.2022 у справі №904/3886/21 та від 30.11.2021р. у справі №913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них, як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання зобов'язання; доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.06.2018 у справі №915/531/17, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 17.12.2020 у справі №913/785/17, від 30.11.2021 у справі №913/785/17.
Відтак, твердження відповідача про те, що затримка поставки товару відповідачем сталася з причин настання форс-мажорних обставин, а саме з початком військової агресії Російської Федерації проти України та введенням військового стану, є необґрунтованим.
Крім того, судом не береться до уваги твердження відповідача щодо того, що Акт № 256 від 25.08.2022 складений з порушенням приймання товару, оскільки даний факт не стосується предмету спору, з огляду на те, що предметом доказування у даній справі є факт прострочення поставки товару.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша, друга статті 217 Господарського кодексу України).
Виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими ГК та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК (частина перша статті 199 Господарського кодексу України),
Видами забезпечення виконання зобов'язання за змістом положень частини першої статті 546 ЦК є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, а частиною другою цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.
Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі сплином 6 місяців.
Отже, сторонами у договорі погоджено, відповідно до пункту 7.4 Договору за порушення строків поставки Товарів або недопоставку Товарів Постачальник сплачує Покупцю пеню у розмірі 0,1 % вартості Товарів, поставку яких прострочено та/або недопоставлено за кожний день прострочення, а за прострочення поставки Товарів понад 30 (тридцять) календарних днів Постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7% вартості Товарів, поставки яких прострочено.
Згідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
За таких обставин, суд дійшов висновку, що сторони за взаємною згодою визначили вид штрафних санкцій та їх розмір за порушення зобов'язань за договором, беручи до уваги той факт, що дані зобов'язання з приводу поставки товару не є грошовими зобов'язаннями та положення щодо обмеження розміру штрафних санкцій законом на них не поширюються.
Зазначена позиція кореспондується з висновками Верховного Суду викладеними у постановах від 03.03.2020 у справі № 922/2220/19, від 17.09.2020 у справі № 922/3548/19 та від 16.02.2021 у справі № 910/1972/20.
Суд перевірив наданий позивачем розрахунок пені та встановив, що остання обраховано вірно, тому позов в частині стягнення 58 600,56 грн пені підлягає задоволенню.
Крім того, у випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Тобто, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки.
Таким чином, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.04.2019 у справі №917/194/18, від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17.
Судом перевірено розрахунок заявленого до стягнення з відповідача розміру штрафу, з урахуванням приписів чинного законодавства України та п. 7.4 договору, та встановлено, що сума нарахована вірно, відповідно до вимог законодавства та умов договору, а тому визнається обґрунтованою вимога позивача про стягнення з відповідача 22 663,20 грн штрафу.
Разом з тим, відповідачем було подано до суду клопотання про зменшення штрафу та пені, в якому він просив суд зменшити їх розмір неустойки, що заявлена до стягнення на 50 %.
Положенням ст. 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
За змістом ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Визначені наведеними нормами положення з урахуванням приписів Господарського процесуального кодексу України щодо загальних засад господарського судочинства та щодо обов'язку суду сприяти учасникам судового процесу в реалізації їхніх прав дає право суду зменшити розмір штрафних санкцій за умови, що він значно перевищує розмір завданих допущеним порушенням збитків.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 03.09.2014 №6-100цс14.
Частиною 3 ст. 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку. Крім цього, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов'язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках.
Проте, суд зазначає, що приписами ст. 551 Цивільного кодексу України передбачено лише право суд зменшити розмір штрафних санкцій (пені та штрафу), які підлягають стягненню з відповідача.
Зменшення (за клопотанням сторони) заявленого штрафу/пені, які нараховуються за неналежне виконання стороною своїх зобов'язань кореспондується із обов'язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з статтею 74 ГПК України, статтею 233 ГК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 910/9765/18.
Проте, відповідачем не наведено жодних обґрунтувань та не надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження наявності виключних обставин для можливості зменшення розміру пені та штрафу.
При цьому, щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності до вимоги про стягнення пені та штрафу, яка викладена у відповідній заяві, суд виходить з того, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України). До вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік (п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України). Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
У п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Вказаний пункт також був введений в дію на підставі ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 № 540-IX, який набрав чинності з 02.04.2020.
Як вже було зазначено господарським судом, постановою КМУ №211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено на всій території України карантин з 12.03.2020. В подальшому карантин неодноразово було продовжено та постановою КМУ № 651 від 27.06.2023 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24:00 30.06.2023.
Верховний Суд у постанові від 07.09.2022 у справі № 679/1136/21 вказав на те, що у п. 12 розд. «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції ЗУ від 30.03.2020 № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).
В подальшому, розділом Прикінцеві та перехідні положення ЦК України доповнено п. 19, яким встановлено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Вказаний пункт був введений в дію на підставі ЗУ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» № 2120-IX від 15.03.2022, який набрав чинності з 17.03.2022.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затв. ЗУ від 24.02.2022 №2102-IX, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, з 05:30 24.02.2022 на території України введено воєнний стан строком на 30 діб.
Дію воєнного стану в Україні неодноразово було продовжено, наразі є такою що триває.
Згідно висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 20.08.2020 у справі № 902/959/19, якщо господарська санкція нараховується за кожен день прострочення на відповідну суму, то позовна давність до вимог про її застосування обчислюється окремо за кожний день прострочення. Право на подання позову про стягнення такої санкції виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.
Оскільки, строк виконання відповідачем зобов'язання в частині оплати товару настав 27.02.2022, про порушення свого права позивач дізнався з 27.02.2022 (з моменту прострочення відповідача).
Тобто, перебіг строку позовної давності за вимогою про стягнення пені та штрафу відповідача розпочався 27.02.2022.
З огляду на викладене, а також приймаючи до уваги приписи п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України щодо річного строку позовної давності для вимог про стягнення пені, п.п. 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України щодо продовження такого строку позовної давності на строк дії карантину (який діяв з 12.03.2020 по 30.06.2023) та у подальшому на строк дії воєнного стану (який діє з 24.02.2022 по теперішній час), господарський суд дійшов висновку про те, що строк позовної давності за вимогою про стягнення пені та штрафу не сплив, що є підставою для відмови у задоволенні відповідної заяви відповідача про застосування строків позовної давності.
Суд, з огляду на матеріали справи, з урахуванням інтересів обох сторін, причин невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, наслідків порушення зобов'язання, дійшов до висновку про відсутність існування виняткових обставин для можливості застування частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, оскільки відповідачем не надано належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження наявності підстав для зменшення розміру пені та штрафу, як і не надано належних доказів наявності скрутного фінансового стану. А тому клопотання відповідача про зменшення розміру пені та штрафу не підлягає задоволенню.
При цьому щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності до вимоги про стягнення пені та штрафу, яка викладена у відповідній заяві, суд виходить з того, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України). До вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік (п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України). Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
У п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Вказаний пункт також був введений в дію на підставі ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 № 540-IX, який набрав чинності з 02.04.2020.
Як вже було зазначено господарським судом, постановою КМУ №211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено на всій території України карантин з 12.03.2020. В подальшому карантин неодноразово було продовжено та постановою КМУ № 651 від 27.06.2023 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24:00 30.06.2023.
Верховний Суд у постанові від 07.09.2022 у справі № 679/1136/21 вказав на те, що у п. 12 розд. «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції ЗУ від 30.03.2020 № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).
В подальшому, розд. Прикінцеві та перехідні положення ЦК України доповнено п. 19, яким встановлено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Вказаний пункт був введений в дію на підставі ЗУ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» № 2120-IX від 15.03.2022, який набрав чинності з 17.03.2022.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затв. ЗУ від 24.02.2022 №2102-IX, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, з 05:30 24.02.2022 на території України введено воєнний стан строком на 30 діб.
Дію воєнного стану в Україні неодноразово було продовжено, наразі є такою що триває.
Згідно висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 20.08.2020 у справі № 902/959/19, якщо господарська санкція нараховується за кожен день прострочення на відповідну суму, то позовна давність до вимог про її застосування обчислюється окремо за кожний день прострочення. Право на подання позову про стягнення такої санкції виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.
Оскільки строк виконання відповідачем зобов'язання в частині оплати товару настав 27.02.2022, про порушення свого права позивач дізнався з 27.02.2022 (з моменту прострочення відповідача).
Тобто, перебіг строку позовної давності за вимогою про стягнення пені щодо першого дня прострочення відповідача розпочався 27.02.2022.
З огляду на викладене, а також приймаючи до уваги приписи п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України щодо річного строку позовної давності для вимог про стягнення пені, п.п. 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України щодо продовження такого строку позовної давності на строк дії карантину (який діяв з 12.03.2020 по 30.06.2023) та у подальшому на строк дії воєнного стану (який діє з 24.02.2022 по теперішній час), господарський суд дійшов висновку про те, що строк позовної давності за вимогою про стягнення пені та штрафу не сплив, що є підставою для відмови у задоволенні відповідної заяви відповідача про застосування строків позовної давності.
Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").
Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.
В сукупності встановленого суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.
Згідно зі ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача як особу з вини якої виник спір у даній справі.
Керуючись ст. ст. 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42, 45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Пірена" (вул. Київська, 16, м. Вінниця, 21009, код ЄДРПОУ 43888418) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної ситеми України" (проспект Любомира Гузара, 44, м. Київ, 03065, код ЄДРПОУ 42795490) 58 600,56 грн пені, 22 663, 20 грн штрафу та 3 028, 00 грн витрат зі сплати судового збору.
3. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
4. Згідно з приписами ч.1 ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
5. Згідно з положеннями ч.1 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
6. Примірник повного судового рішення надіслати на електронні адреси позивача - info@tsoua.com., відповідача - marketing.pirena@gmail.com та до Електронного кабінету ЄСІТС.
Повне рішення складено 13 вересня 2024 р.
Суддя Яремчук Ю.О.
віддрук. прим.:
1 - до справи