Справа № 212/5683/24
2/212/2789/24
05 вересня 2024 року м. Кривий Ріг
Жовтневий районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Дехти Р.В., за участі секретаря судового засідання Колісник К.Е., порядку ч.2 ст.247ЦПК України за відсутності учасників справи та без здійснення фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду, в місті Кривому Розі цивільну справу в порядку загального позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до відповідача ОСОБА_2 , третя особа: Приватний нотаріус Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Русавська Тамара Василівна про визначення частки спадкодавця у праві спільної сумісної власності та визнання права власності в порядку спадкування за законом,
встановив:
05.06.2024 року ОСОБА_1 звернувся до Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області з позовом про визначення частки спадкодавця у праві спільної сумісної власності. Просив визначити, що частка померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Кривому Розі Дніпропетровської області ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) в праві спільної сумісної власності подружжя на жилий будинок А-1, житловою площею 25,9 кв.м., загальною площею 43,7 кв.м. та земельну ділянку розміром 600 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , становила 1/2 частину.
Ухвалою суду від 25.06.2024р. відкрито провадження по справі та призначено розгляд справи в загальному позовному провадженні з проведенням підготовчого засідання.
Цією ж ухвалою від приватного нотаріуса Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Русавської Тамари Василівни копію спадкової справи №171/2023, заведеної після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та на момент смерті був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвала суду виконана, матеріали спадкової справи надійшли до суду 03 липня 2024р.
19.08.2024 року через систему «Електронний суд» до суду надійшов відзив представника відповідача адвоката Кадук В.В., в якому вона заперечувала проти задоволення позовних вимог, зокрема, з тих підстав, що цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті. Зазначила, що визначення судом частки співвласника у праві спільної власності на нерухоме майно за померлим не узгоджується з вимогами чинного законодавства, оскільки у такому разі судом буде вирішено питання про права особи, яка не має цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності.
03.09.2024 року через систему «Електронний суд» до суду надійшла заява представника позивача адвоката Ратушної О.В. про уточнення предмету позову, в якій вона проситла: 1) визначити, що частка померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Кривому Розі Дніпропетровської області ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) в праві спільної сумісної власності подружжя на жилий будинок А-1, житловою площею 25,9 кв.м., загальною площею 43,7 кв.м. та земельну ділянку розміром 600 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , становила 1/2 частину; 2) визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на 1/4 частку жилого будинку А-1, житловою площею 25,9 кв.м., загальною площею 43,7 кв.м. з господарчими побудовами (2/3 глинобитна та 1/3 цегляна літня кухня Б, глинобитний сарай В, цегляні: погріб Г, вбиральня Д, сарай Е, гараж Ж, огорожа (паркан) № 1-4, замощення ІІ, водоколонка І) та на 1/4 частку земельної ділянки розміром 600 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , у порядку спадкування за законом після смерті його батька - ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою суду від 05.06.2024 вказана заява була прийнята до розгляду.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача адвокат Ратушна О.В. посилалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_4 помер батько позивача - ОСОБА_3 . Батько позивача перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 . За час перебування у зареєстрованому шлюбі ними було придбано у приватну власність жилий будинок АДРЕСА_2 , та земельну ділянку розміром 600 кв.м., яка розташована за тією ж адресою. Титульним власником вказаного вище житлового будинку та земельної ділянки було зазначено відповідача ОСОБА_2 . Відповідач була зареєстрована з померлим за однією адресою, тобто в даному випадку має місце фактичне прийняття спадщини. Після смерті батька позивач має право на 1/4 частку жилого будинку з господарчими побудовами та на 1/4 частку земельної ділянки розміром 600 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1 . 01.09.2023р. позивач звернувся до приватного нотаріуса Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Русавської Тамари Василівни із заявою про прийняття спадщини. 05.04.2024р. позивач звернувся до цього ж нотаріуса із заяваю про видачу йому свідоцтва про право на спадкування за законом. Втім, оскільки за життя спадкодавець (батько позивача) не визначав свою частку у спільному майні подружжя, встановити обсяг спадкового майна неможливо, приватний нотаріус постановою від 05.04.2024р. відмовила йому у видачі свідоцтва на право на спадщину за законом на належну позивачу частину, як спадкоємцю першої черги спадкування за законом, у зв'язку з чим він вимушений звернутися до суду за захистом своїх прав.
Представник позивача до суду не прибула, в матеріалах справи міститься письмове клопотання про розгляд справи за її відсутності та за відсутності позивача, позовні вимоги представник позивача підтримує у повному обсязі, просить їх задовольнити.
Відповідач у судове засідання з розгляду даної справи не з'явилась, хоча про дату та час розгляду справи була повідомлена належним чином.
Представник відповідача адвокат Кадук В.В. до суду не з'явилась, проте надала до суду письмову заяву/клопотання про визнання позовних вимог, а також про розгляд справи за її відсутності та за відсутності відповідача.
Третя особа Приватний нотаріус Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Русавська Тамара Василівна у судове засідання з розгляду даної справи не з'явилась, хоча про дату та час розгляду справи була повідомлена належним чином, причина неявки суду не відома.
Відповідно до частин 3, 4 статті 200 ЦПК України, за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.
4. Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 206, 207 цього Кодексу.
Ураховуючи вимоги частини першої статті 223 ЦПК України та частини другої статті 247 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність учасників процесу на підставі наявних у справі доказів без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, оскільки сторони були належним чином повідомлені про дату, час і місце цього засідання, однак їх неявка не перешкоджає розгляду справи.
Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, суд вважає за можливе постановити рішення відповідно до ст.ст.265,280-282 ЦПК України, яким позов задовольнити частково виходячи з наступних підстав.
Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1. ст.4 ЦПК України).
Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. (ч. 1. ст.13 ЦПК України).
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_1 є рідним сином ОСОБА_4 (мати) та ОСОБА_3 (батько). Вказане підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим ВРАЦС Саксаганського РВК м. Кривого Рогу 02.06.1982р.
Згідно зі свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_3 , виданого Довгинцівським відділом РАЦС м. Кривого Рогу 28.03.1988р., шлюб між батьками позивача було розірвано, про що внесено відповідний актовий запис за № 86.
Як встановлено судом та не оспорюється сторонами, ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_2 з 04.05.1988 року перебували у зареєстрованому шлюбі, актовий запис №530 від 04 травня 1988 року, що підтверджується Повним витягом з державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб.
За час перебування у зареєстрованому шлюбі ними було придбано у приватну власність жилий будинок АДРЕСА_2 , та земельну ділянку розміром 600 кв.м., яка розташована за тією ж адресою, що підтверджується договором купівлі-продажу жилого дому із земельною ділянкою від 17 січня 1998 року, зареєстрованим в реєстрі за № 35 та посвідченим приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Рогожиною Антоніною Василівною, реєстраційним посвідченням КП «Криворізьке бюро технічної інвентаризації» № 1042 від 30.03.1998р., Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 135277 ЯЖ № 135277, виданого 19.08.2008р. Управлінням земельних ресурсів у місті Кривому Розі Дніпропетровської області.
Титульним власником вказаного вище житлового будинку та земельної ділянки було зазначено відповідачку.
Отже, житловий будинок АДРЕСА_2 , та земельна ділянка розміром 600 кв.м., яка розташована за тією ж адресою, є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки право власності було набуто під час шлюбу відповідачки та ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що не заперечується відповідачем.
Батько позивача та відповідач були зареєстровані та спільно проживали у вищевказаному будинку.
11 червня 2023 року, батько позивача - ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) помер, про що Покровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 12.06.2023р. складено відповідний актовий запис № 961, та видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_4 .
Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, до складу якої увійшла належна йому 1/2 частка житлового будинку А-1, житловою площею 25,9 кв.м., загальною площею 43,7 кв.м. з господарчими побудовами: 2/3 глинобитна та 1/3 цегляна літня кухня Б, глинобитний сарай В, цегляні: погріб Г, вбиральня Д, сарай Е, гараж Ж, огорожа (паркан) № 1-4, замощення ІІ, водоколонка І, та 1/2 частка земельної ділянки розміром 600 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_3 були позивач (син померлого) та відповідач (дружина померлого).
Будь-яких інших спадкоємців, окрім зазначених вище, у померлого ОСОБА_3 не має.
Частка померлого у спадковому майні розподілилась у рівних частинах між позивачем (1/2 частка від частини спадкового майна) та відповідачкою (1/2 частка від частини спадкового майна ), 1/2: 2 = 1/4 частки.
Таким чином, спадкове майно підлягає розподілу в такому обсязі: позивач - 1/4 частки спадкового майна; відповідач - 3/4 (1/2 +1/4=3/4 частки спадкового майна).
Позивач звернувся до приватного нотаріуса Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Русавської Тамари Василівни із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на майно, що залишилось після смерті його батька - ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
На підставі заяви, а також після перевірки в спадковому реєстрі про відсутність заведеної спадкової справи, приватним нотаріусом Русавською Т.В. заведено спадкову справу № 171/2023 (номер у спадковому реєстрі: 71175028) після смерті ОСОБА_3 .
За життя, батьком Позивача - ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) заповіту не складалося.
На момент смерті ОСОБА_3 перебував у шлюбі із відповідачем.
В Державному реєстрі актів цивільного стану громадян наявні відповідні актові записи, які підтверджують родинні відносини позивача ОСОБА_1 (сина), відповідача ОСОБА_2 (дружини) зі спадкодавцем, що перевірено нотаріусом шляхом безпосереднього доступу до реєстру актів цивільного стану громадян, були сформовані повні витяги з реєстру актів цивільного стану громадян щодо актових записів, які знаходяться в матеріалах спадкової справи.
Відповідач (дружина спадкодавця), у відповідності до положень ч. 3 ст. 1268 ЦК України прийняла спадщину шляхом постійного проживання (реєстрації) разом із померлим за однією адресою.
Цей факт підтверджується довідкою № 19002 від 01.09.2023 року, сформованою приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Русавською Т.В. за допомогою Демографічного реєстру територіальної громади м. Кривого Рогу, згідно з якою встановлюється останнє місце проживання спадкодавця та осіб, які на момент смерті були зареєстровані разом з ним.
Інші спадкоємці, які б прийняли спадщину, відсутні.
05.04.2024 року позивач звернувся до приватного нотаріуса Криворізького районного нотаріального округу Русавської Т.В. із проханням видати йому свідоцтво про право на спадщину за законом на належну йому частку житлового будинку та земельної ділянки, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Оскільки згідно з поданими документами, що посвідчують право власності на спадкове майно (а саме: договору купівлі-продажу жилого дому із земельною ділянкою, посвідченого 17.01.1998р. приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Рогожиною А.В. за реєстровим № 35, державним актом на право власності на земельну ділянку ЯЖ № 135277, виданого 19.08.2008р. Управлінням земельних ресурсів у місті Кривому Розі Дніпропетровської області), власником останнього є дружина померлого - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ), за життя спадкодавець не визначав свою частку у спільному майні подружжя, тому нотаріус не може встановити обсяг спадкового майна в зв'язку з чим 05.04.2024р. нотаріус постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії відмовила позивачу у видачі свідоцтва на право на спадщину за законом на належну йому частину.
У зв'язку з чим позивач був змушений звернутися до суду за захистом порушеного права.
Стосовно позовної вимоги позивача з приводу визначення за померлим батьком 1/2 частки в праві спільної сумісної власності подружжя на жилий будинок А-1, житловою площею 25,9 кв.м., загальною площею 43,7 кв.м. та земельну ділянку розміром 600 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , суд зазначає наступне:
Згідно ч.1ст. 368 ЦК України, спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
Згідно із ст. 370 ЦК України, співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду
Відповідно до ст. 372 ЦК України, майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Статтею 16 Закону України «Про власність», який діяв на момент виникнення спірних правовідносин (придбання спірної частки житлового будинку), передбачено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Законом і Кодексом про шлюб та сім'ю України.
Відповідно до пункту 1 статті 17 вказаного Закону майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.
Згідно зі статтями 22, 28, 29 Кодексу про шлюб та сім'ю України, який був чинний на час набуття прав на спірну частку будинку, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування та розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядав за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку. В разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.
Згодом аналогічні положення відображено у статті 60 Сімейного кодексу України, відповідно до якої, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до роз'яснень, які містяться у п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року - у разі смерті співвласника приватизованого будинку (квартири) частки кожного із співвласників у праві спільної власності є рівними, якщо інше не було встановлено договором між ними.
З урахуванням викладеного вище вбачається, що житловий будинок та земельна ділянка, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , мають правовий режим спільної сумісної власності батька позивача - ОСОБА_3 та відповідача ОСОБА_2 (дружини) на підставі договору купівлі-продажу жилого дому із земельною ділянкою від 17 січня 1998 року, зареєстрованого в реєстрі за № 35, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Рогожиною Антоніною Василівною.
Тобто, батькові позивача - ОСОБА_3 та відповідачу (його дружині) ОСОБА_2 належало по 1/2 частки у праві спільної сумісної власності на кожного (рівні частки), а саме, на житловий будинок та на земельну ділянку розташованих за адресою: АДРЕСА_1 .
Однак, подружжя не оформило своє право власності на відповідні частки.
Згідно роз'яснень, наданих Пленумом ВССУ з розгляду цивільних та кримінальних справ в п.3.4 Інформаційного листа № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 року «Про судову практику розгляду цивільних прав про спадкування», у разі відмови нотаріуса видати свідоцтво про право на спадщину спадкоємці учасника спільної сумісної власності мають право звернутися з позовом про визначення частки майна, належної померлому на праві спільної сумісної власності.
Зі змісту ст. 357 ЦК України вбачається, що під терміном «визначення часток» законодавець розуміє визначення (встановлення) розміру частки співвласника у спільному сумісному майні.
Згідно з положеннями статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла до інших осіб (спадкоємців)
Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1226ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.
За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає у день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220,1222,1270 ЦК України).
Для оформлення права на спадщину закон не вимагає рішення суду про визначення частки спадкодавця.
Відповідно до частини першої статті 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи.
Разом із тим, цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті (частина четверта статті 25 ЦК України).
З урахуванням зазначеного, КЦС ВС у постанові від 16 червня 2021 року у справі №570/997/19, провадження № 61-16257св20 вказав про те, що визначення судом частки співвласника у праві спільної власності на нерухоме майно за померлим не узгоджується з вимогами чинного законодавства, оскільки у такому разі судом буде вирішено питання про права особи, яка не має цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності, що свідчить, у тому числі, про неефективність способу захисту права особи відповідно до положень статті 16 ЦК України. У такому випадку спадкоємець не позбавлений можливості захисту своїх прав шляхом подання позову про визнання права власності в порядку спадкування.
Аналогічний правовий висновок неодноразово було викладено Верховним Судом у постановах від 20 червня 2018 року у справі № 640/13903/16-ц (провадження № 61-15147св18); від 20 червня 2018 року у справі № 266/5267/18 (провадження № 61-6647св19); від 20 березня 2019 року у справі № 550/1040/16-ц (провадження № 61-28423св18); від 22 квітня 2020 року у справі № 601/2592/18 (провадження № 61-17859св19); від 22 квітня 2020 року у справі № 127/23809/18 (провадження № 61-11210св19); від 27 травня 2020 року у справі № 361/7518/16-ц (провадження № 61-43734св18), від 16 вересня 2020 року у справі № 464/1663/18 (провадження № 61-9410св19), що свідчить про сталість судової практики у спірних правовідносинах.
Зважаючи на те, що батько позивача ОСОБА_3 помер до моменту звернення позивача до суду з вказаним позовом, тому відповідно до частини четвертої статті 25 ЦК України його цивільна правоздатність припинилася, що свідчить про неможливість визначення права власності в розмірі 1/2 частки спірного житлового будинку та земельної ділянки за померлою особою. Крім того, вказаний спосіб захисту не є ефективним у розумінні положень статті 16 ЦК України та не призведе до відновлення порушених прав позивача, за захистом якого він звернулася до суду.
Таким чином, суд, враховуючи положення закону про те, що дієздатність та правоздатність фізичної особи припиняється з її смертю, робить правовий висновок про те, що обраний позивачем спосіб судового захисту свого порушеного права (вимога про визначення частки померлого в праві спільної сумісної власності на майно) є неналежним. А тому суд в цій частині в задоволенні позову відмовляє.
Вирішуючи заявлену вимогу про визнання за позивачем ОСОБА_1 права власності на 1/4 частку жилого будинку А-1, житловою площею 25,9 кв.м., загальною площею 43,7 кв.м. з господарчими побудовами (2/3 глинобитна та 1/3 цегляна літня кухня Б, глинобитний сарай В, цегляні: погріб Г, вбиральня Д, сарай Е, гараж Ж, огорожа (паркан) № 1-4, замощення ІІ, водоколонка І) та на 1/4 частку земельної ділянки розміром 600 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , у порядку спадкування за законом після смерті його батька - ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно положень ст. 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутись до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Відповідно до ст. 67 Закону України «Про нотаріат» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством.
У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. За змістом статті 392ЦК України право власності на майно може бути визнано судом у випадку, коли це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує це право.
Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.
Гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на справедливий суд включає в себе принцип доступу до суду, ефективність якого обумовлюється тим, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду за вирішенням певного питання, і що держава не повинна чинити правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Принцип «пропорційності» тісно пов'язаний із принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, на якому базується принцип «пропорційності», натомість принцип «пропорційності» є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком. Судова практика Європейського суду з прав людини розглядає принцип «пропорційності» як невід'ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності.
Дотримання принципу «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв'язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.
Такий правовий висновок викладений Верховним Судом в постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 681/203/17.
Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначає, що речові права на нерухоме майно, їх обтяжень та правочини щодо нерухомого майна підлягають обов'язковій державній реєстрації в порядку, встановленому цим Законом.
Згідно ч. 2 ст. 331 ЦК України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, то воно виникає з моменту проведення такої реєстрації.
Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із угод.
Відповідно до положень ч.1 ст. 182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються Законом (частина четверта статті 182 Цивільного кодексу України, статті 18, 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Частиною 3 ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:
1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), ратифікованою Законом від 17 липня 1997р. № 475/97-ВР, зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї (1952 р.) передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено й у вітчизняному законодавстві. Так, відповідно до ч.4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним (ст. 321 ЦК України).
Згідно зі ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує право власності. Позивачем у зазначених спорах у порядку правонаступництва може виступати спадкоємець, який прийняв спадщину відповідно до вимог статей 1268-1270 ЦК України.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Виходячи з викладеного, суд вважає доведеним наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання за позивачем права власності на 1/4 частку жилого будинку А-1, житловою площею 25,9 кв.м., загальною площею 43,7 кв.м. з господарчими побудовами (2/3 глинобитна та 1/3 цегляна літня кухня Б, глинобитний сарай В, цегляні: погріб Г, вбиральня Д, сарай Е, гараж Ж, огорожа (паркан) № 1-4, замощення ІІ, водоколонка І) та на 1/4 частку земельної ділянки розміром 600 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , у порядку спадкування за законом після смерті його батька - ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно до частин першої, третьої статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частинами першою, другою статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Оскільки вимога про відшкодування витрат позивачем не заявлялась, вони покладаються на нього.
Керуючись ст.ст. 4,5,13,19,76-81,89,133,141,258-259,263-265,279,354 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до відповідача ОСОБА_2 , третя особа: Приватний нотаріус Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Русавська Тамара Василівна про визначення частки спадкодавця у праві спільної сумісної власності та визнання права власності в порядку спадкування за законом, задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 право власності на 1/4 частку жилого будинку А-1, житловою площею 25,9 кв.м., загальною площею 43,7 кв.м. з господарчими побудовами (2/3 глинобитна та 1/3 цегляна літня кухня Б, глинобитний сарай В, цегляні: погріб Г, вбиральня Д, сарай Е, гараж Ж, огорожа (паркан) № 1-4, замощення ІІ, водоколонка І) та на 1/4 частку земельної ділянки розміром 600 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , у порядку спадкування за законом після смерті його батька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В іншій частині позовних вимог відмовити в задоволенні.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення суду складено 12 вересня 2024 року.
Суддя: Р. В. Дехта