12 вересня 2024 року
м. Київ
справа №240/25766/23
адміністративне провадження № К/990/33187/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Соколова В. М., суддів: Білак М. В., Єресько Л. О., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2024 року у справі №240/25766/23 за позовом ОСОБА_2 до військової частини НОМЕР_1 , третя особа - ОСОБА_3 , про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_2 звернулась до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просила:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо припинення з червня 2023 року виплати грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця ОСОБА_4 його малолітній дочці ОСОБА_5 , що здійснювалися через законного представника - матір ОСОБА_2 з жовтня 2022 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 відновити та здійснювати на користь малолітньої ОСОБА_6 через законного представника ОСОБА_2 , виплату 50% грошового забезпечення її батька, зниклого безвісти військовослужбовця ОСОБА_4 , з червня 2023 року, відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року №884 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх».
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2023 року відкрито провадження у справі та вирішено проводити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2024 року позов задоволено.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2024 року апеляційні скарги військової частини НОМЕР_1 та ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2024 року скасовано та прийнято нову постанову.
Адміністративний позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Визнано протиправними дії в/ч НОМЕР_1 щодо припинення з червня 2023 року виплати грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця ОСОБА_4 його малолітній дочці ОСОБА_5 , що здійснювалися через законного представника - матір ОСОБА_2 з жовтня 2022 року.
Визнано протиправним та скасовано наказ командира військової частини НОМЕР_1 №2313 від 02 червня 2023 року про припинення виплати всіх видів грошового забезпечення з 18 травня 2023 року ОСОБА_2 та про здійснення виплати належного грошового забезпечення військовослужбовцям які вважаються захоплені у полон або заручниками, а також зниклими безвісти всіх видів грошового забезпечення з 18 травня 2023 року ОСОБА_1 .
Зобов'язано командира військової частини НОМЕР_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18 травня 2023 року відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року № 884 та прийняти рішення, з врахуванням висновків викладених у цьому судовому рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із оскаржуваними судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
В свою чергу, відповідно до пункту другого частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
За змістом частини четвертої статті 12 КАС України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років»; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.
Статтею 257 КАС України визначено перелік справ, що розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження. Такими справами є: справи незначної складності, а також будь-які інші, за винятком тих, що зазначені у частині четвертій цієї статті, а саме: щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб).
У цій справі, суд першої інстанції, врахувавши вимоги статті 257 КАС України, розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження. Предмет спору цієї справи не містить ознак, за яких її не можна було розглядати за правилами спрощеного провадження.
За такого правового врегулювання та обставин справи, оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій в касаційному порядку можливе лише у випадку наявності обставин, наведених у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Доведення зазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
В обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник вказує, що підставою касаційного оскарження судових рішень є підпункт «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та зазначає, що справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, також може бути зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики.
Стосовно «виняткового значення» справи для її учасника, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Однак, твердження скаржника про те, що справа становить виняткове значення для нього (підпункт «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України) не підтверджене належними доказами та не обґрунтоване обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що у зв'язку зі зникненням безвісти ОСОБА_4 у відповідності до пункту 7 Постанови №884 ОСОБА_2 звернулася до командира в/ч НОМЕР_1 за отримання грошового забезпечення ОСОБА_4 для утримання його малолітньої дитини ОСОБА_6 та отримувала відповідне забезпечення до червня 2023 року.
27 травня 2023 року командиром в/ч НОМЕР_1 направлено повідомлення ОСОБА_2 про відсутність підстав виплачувати всі види грошового забезпечення належного колишньому чоловіку, у зв'язку зі зверненням громадянки ОСОБА_1 про виплату їй грошового забезпечення безвісти зниклого чоловіка ОСОБА_4
02 червня 2023 року командиром в/ч НОМЕР_1 видано наказ №2313 "Про припинення виплати всіх видів грошового забезпечення з 18 травня 2023 року ОСОБА_2 та про здійснення виплати належного грошового забезпечення військовослужбовцям, які вважаються захоплені у полон або заручниками, а також зниклими безвісти всіх видів грошового забезпечення з 18 травня 2023 року ОСОБА_7 ".
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов частково, суд апеляційної інстанції виходив з того, що необхідно частково вийти за межі заявлених позовних вимог та визнати протиправним і скасувати наказ від 02 червня 2023 року №2313 та зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 відповідно до Порядку №884 та прийняти рішення, з врахуванням висновків викладених у цьому судовому рішенні.
Доводи, наведені у касаційній скарзі, зводяться до цитування норм законодавства України, а також переоцінки доказів, досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, і ґрунтуються на незгоді з висновками цих судів щодо їхньої оцінки. Своєю чергою колегія суддів зазначає, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, та/або переоцінювати їх.
Отже, скаржник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду справи.
Відтак, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, а аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України виняткових обставин справи, то у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно з якою основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
Керуючись статтями 248, 328, 333 КАС України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2024 року у справі №240/25766/23 за позовом ОСОБА_2 до військової частини НОМЕР_1 , третя особа - ОСОБА_3 , про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. М. Соколов
Судді М. В. Білак
Л. О. Єресько