Справа № 759/17290/23 Головуючий у суді І інстанції Бабич Н.Д.
Провадження № 22-ц/824/8317/2024 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
11 вересня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Голуб С.А., суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргоюГромадської організації «Клуб мисливців та рибалок «Кречет» на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 06 грудня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Громадської організації «Клуб мисливців та рибалок «Кречет» про стягнення заборгованості по заробітній платі,
У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Громадської організації «Клуб мисливців та рибалок «Кречет» (далі - ГО «Кречет») про стягнення заборгованості по заробітній платі.
Позов мотивував тим, що 01 червня 2012 року він був призначений на посаду директора в ГО «Кречет» та 08 квітня 2022 року звільнений з вказаної посади відповідно до наказу № 13 від 07 квітня 2022 року, виданого на підставі статті 4.4 Статуту громадської організації. Починаючи з 01 травня 2021 року відповідач не виплачував йому заробітну плату через відсутність коштів, у зв'язку з чим станом на 30 квітня 2022 рокуутворилась заборгованість, розмір якої складає 78 877,96 грн. У день звільнення відповідач відмовився виплачувати нараховану йому заробітну плату, що є порушенням вимог статті 116 КЗпП України.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ГО «Кречет» на його користь: нараховану, але не виплачену заробітну плату за період з 01 травня 2021 року по 30 квітня 2022 року у розмірі 78 877,96 грн; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 17 236,84 грн; витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 16 000,00 грн та судовий збір у розмірі 1 610,40 грн.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 06 грудня 2023 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ГО «Кречет» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 78 877,96 грн з обов'язковим утриманням із цієї суми податків та інших обов'язкових платежів.
Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення заробітної плати у межах суми платежу за один місяць.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ГО «Кречет» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.
Стягнуто з ГО «Кречет» на користь держави судовий збір у розмірі 1 073,60 грн.
Не погоджуючись з указаним судовим рішенням, відповідач в особі представника - адвоката Яценка Д.С. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справий порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову та здійснити поворот виконання рішення.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що відповідач не знав про судовий процес у відповідній справі та не мав можливості надати суду докази, які аргументували б його позицію. Вважає, що судом першої інстанції було порушено принцип рівності та змагальності судового процесу, у результаті чого оскаржуване рішення не можна вважати обґрунтованим.
Стверджує, що заробітна плата позивачу виплачувалась і заборгованість відсутня, що підтверджується довідкою про доходи ГО «Кречет» від 09 лютого 2024 року.
Згідно з положеннями пункту 171.1 статті 171 Податкового кодексу України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.
Так, у довідці про доходи підтверджуються відомості розрахунку заробітної плати, за якими до виплати підлягає загальна сума нарахованої заробітної плати та інших нарахувань за період з 01 травня 2021 року по 07 квітня 2022 року (за виключенням сплачених податків та зборів із заробітної плати в сумі 15 381,21 грн) у розмірі 63 496,75 грн.
На підтвердження сплати податків та зборів відповідачем до апеляційної скарги надані відповідні платіжні документи.
Також відповідач не погоджується із рішенням суду в частині стягнення з витрат на правову допомогу у розмірі 5 000,00 грн з огляду на те, що таке визначення компенсування витрат не є обґрунтованим, виходячи з обсягу фактично наданих адвокатом послуг та з урахуванням складності справи.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить вказану апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на те, що доводи відповідача є необґрунтовані, оскільки суд першої інстанції надав належну оцінку обставинам справи, ухвалив законне й обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Свої заперечення обґрунтовує тим, що посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що він не знав та не міг дізнатися про судовий розгляд відповідної справи безпідставні виходячи з того, що відповідачу направлялась копія ухвали про відкриття провадження у справі разом з матеріалами позовної заяви, які повернулися до суду з відміткою Укрпошти «за закінченням терміну зберігання». Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку - суду.
Крім того, відповідно до Закону України «Про громадські об'єднання» та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» відповідач має статус юридичної особи та мав обов'язок зареєструвати електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі з 18 жовтня 2023 року, але зробив це лише 19 лютого 2024 року.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що відповідач сплачував обов'язкові платежі з нарахованої заробітної плати, позивач зазначає, що при підготовці позовної заяви про стягнення заробітної плати з довідки форми ОК-7 Пенсійного фонду України він знав, що відповідач здійснює щомісяця перерахування обов'язкових платежів до бюджету (податок на доходи фізичних осіб, військовий збір та єдиний соціальний внесок) з нарахованої заробітної плати та ніколи цього факту не піддавав сумніву. Проте, відповідач не надав суду жодних доказів перерахування нарахованої заробітної плати позивачу у період з травня 2021 року по квітень 2022 року. Цими доказами могли бути б видаткові касові ордери про отримання заробітної плати готівкою в касі відповідача, копії банківських виписок про безготівкове перерахування заробітної плати або копії поштових переказів.
Вказує, що примусове стягнення невиплаченої заробітної плати було здійснено приватним виконавцем чітко у відповідності до виконавчого листа № 759/17290/23, виданого 12 січня 2024 року Святошинським районним судом м. Києва.
Згідно із частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною першою статті 7 ЦПК України встановлено, що розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У зв'язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також заперечень відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
За правилом частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 01 червня 2012 року працював на посаді директора в ГО «Кречет».
08 квітня 2022 року позивач був звільнений з вказаної посади відповідно до наказу № 13 від 07 квітня 2022 року, виданого на підставі статті 4.4 Статуту ГО «Кречет».
Як вбачається із довідки про доходи, виданої ГО «Кречет» 20 квітня 2023 року, ОСОБА_1 було нараховано заробітну плату за: травень 2021 року у розмірі 6 400,00 грн; червень 2021 року - 6 400,00 грн; липень 2021 року - 6 400,00 грн; серпень 2021 року - 6 400,00 грн; вересень 2021 року - 6 400,00 грн; жовтень 2021 року - 6 400,00 грн; листопад 2021 року - 6 400,00 грн; грудень 2021 року - 6 900,00 грн; січень 2022 року - 6 900,00 грн; лютий 2022 року - 5 865,00 грн; березень 2022 року - 0 грн; квітень 2022 року - 0 грн; інші нарахування у квітні 2022 року - 14 412,96 грн; а всього разом 78 877,96 грн (а.с. 39).
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення в оскаржуваній частині, виходив з того, що у порушення приписів трудового законодавства відповідач вчасно не виплатив позивачу належну йому заробітну плату під час його звільнення та не надав суду доказів на спростування відомостей щодо нарахованої позивачу заробітної плати за період з 01 травня 2021 року по 08 квітня 2022 року, викладених в розрахунку заборгованостізаробітної плати, а тому наявні правові підстави для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі (сум, які належали до виплати позивачу від підприємства на день звільнення).
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне.
Відповідно до статті 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
За змістом статті 94 КЗпП України та статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно зі статтею 1 Конвенції про захист заробітної плати № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
В силу положень статті 2 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата складається із основної заробітної плати, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Відповідно до частини першої статті 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Згідно із статтею 115 КЗпП України та статтею 24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
За особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через установи банків, поштовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу) з обов'язковою оплатою цих послуг за рахунок роботодавця. Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.
Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (стаття 13 ЦПК України), суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За положеннями статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
У частині третій статті 12, частині першій статті 81 ЦПК України закріплено загальне правило розподілу обов'язків з доказування, а саме кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, у тому числі випадків наявності підстав звільнення від доказування.
За загальним правилом, встановленим у статтях 89, 264 ЦПК України обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти, об'єктивності й безпосереднього обставин справи та оцінки доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Позивач, обґрунтовуючи свій позов, надав суду докази його трудових правовідносин із відповідачем та довідку від 20 квітня 2023 року, підписану директором ГО «Кречет» ОСОБА_2 та головним бухгалтером ОСОБА_3 , відповідно до якої заборгованість по заробітній платі роботодавця перед ним становить 78 877,96 грн.
Колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги щодо неналежного повідомлення відповідача про пред'явлений до нього позов, що унеможливило подання ним доказів на спростування позовних вимог позивача.
При цьому відповідач до апеляційної скарги надав усі докази, які він вважав такими, що спростовують позовні вимоги і колегією суддів вони долучені до матеріалів справи. Отже, право відповідача щодо надання доказів на підтвердження своїх заперечень проти позову було дотримане.
Разом із тим, надані відповідачем докази не доводять того, що позивачу була виплачена заробітна плата, оскільки відповідач не надав суду належних і допустимих доказів на доведенні цих обставин. Такими доказами можуть бути видаткові касові ордери про отримання заробітної плати готівкою в касі відповідача, копії банківських виписок про безготівкове перерахування заробітної плати або копії поштових переказів.
Та обставина, що відповідач сплачував із нарахованої позивачу заробітної плати податки та обов'язкові платежі не може бути визнана апеляційним судом належним підтвердженням фактичної виплати працівнику нарахованої заробітної плати.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що відповідач не спростував висновки суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з нього нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за період з 01 травня 2021 року по 08 квітня 2022 року.
Отже, з огляду на те, що невиплата належної заробітної плати працівнику підлягає стягненню у зв'язку з правом працівника на оплату за виконану ним роботу, суд першої інстанції на підставі поданих позивачем доказів, які належним чином оцінені, обґрунтовано стягнув з відповідача на користь останнього нараховану, але не виплачену заробітну плату 78 877,96 грн, оскільки сторони перебували у трудових відносинах у спірний період та відповідачем не надано належних і допустимих доказів відсутності заборгованості по заробітній платі або її наявності в меншому розмірі.
Також суд апеляційної інстанції не погоджується із доводами апеляційної скарги в частині неправильності висновків суду про стягнення з відповідача на користь позивача понесених ним витрат на оплату професійної правничої допомоги.
Як вбачається з матеріалів справи, з метою представництва інтересів в судах у даній справі та надання правової допомоги ОСОБА_1 уклав з адвокатом Василівською І.Ю. договір № 2808/1 про надання правової допомоги від 28 серпня 2023 року. Також позивачем надано акт наданих послуг відповідно до цього договору та квитанцію від 05 вересня 2023 року про сплату 16 000,00 грн (а.с. 11-21).
Вирішуючи питання розподілу судових витрат у цій справі, суд першої інстанції з дотриманням вимог статей 133, 137, 141 ЦПК України та виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також розумності їхнього розміру, обґрунтовано зменшив заявлені позивачем витрати на правову допомогу з 16 000,00 грн до 5 000,00 грн та стягнув їх з ГО «Кречет» на користь ОСОБА_1 як такі, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.
Підстав вважати, що відшкодування позивачу понесених витрат на професійну правничу допомогу у зазначеному розмірі є неспівмірним зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних послуг, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також не відповідає критеріям розумності та справедливості немає і доводи апеляційної скарги висновків суду в цій частині не спростовують.
За таких обставин суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення спору, та дійшов законного і обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ГО «Кречет» про стягнення заборгованості по заробітній платі.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У такому разі розподіл судових витрат у вигляді сплаченого відповідачем судового збору за подання апеляційної скарги не проводиться згідно зі статтями 141, 382 ЦПК України.
З огляду на положення частини третьої статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Громадської організації «Клуб мисливців та рибалок «Кречет» залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 06 грудня 2023 року у даній справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Судді: С.А. Голуб
Т.А. Слюсар
Д.О. Таргоній