Справа № 191/1558/24
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/13055/2024
11 вересня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача Слюсар Т.А.,
суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О.,
за участю секретаря судового засідання Гладкої І.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 17 травня 2024 року про відмову у відкритті провадження у складі судді Гаврилової О.В.,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про усунення перешкод в розпорядженні майном,-
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся у суд із позовом до Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якому просив виключити з Єдиного реєстру боржників інформацію про ОСОБА_1 , як боржника у виконавчому провадженні НОМЕР_1.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 17 травня 2024 року відмовлено у відкритті провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 .
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процессуального права, просить скасувати ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 17 травня 2024 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції не враховано, що відповідач у своєму листі №31218 від 21 березня 2024 року зазначив, що виконавче провадження знищене. Тобто, державний виконавець позбавлений можливості задовольнити прохання позивача, у зв'язку з цим відсутні правові механізми, в розумінні Закону України «Про виконавче провадження», здійснити дії щодо виключення відомостей з Єдиного реєстру боржників, з причини відсутності в нього виконавчого провадження.
Посилається на те, що сам механізм виключення інформації з Єдиного реєстру боржника є не повністю досконалим, тому державний виконавець і зазначив про можливість виключення такої інформації лише на підставі рішення суду.
Вказує, що оцінюючи дії державного виконавця в розумінні Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5 (у редакції Наказу Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року №2832/5), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за №489/20802, можливо в його діях і не буде порушень, оскільки державний виконавець діє у відповідності до закону, лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Вважає, що ним було обрано правильний спосіб захисту свого права, а саме звернення до суду з позовом про усунення перешкод в розпорядженні майном, виключення відомостей з Єдиного реєстру боржників, відповідно до загальних правил звернення до суду та розгляду в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні (ст. 19 ЦПК України), а не оскарження дій державного виконавця у відповідності до розділу VIIЦПК України.
Зазначає, що суд першої інстанції порушив норми ст.ст. 2, 3, 4, 5, 19 ЦПК України, які надають особі право звернення до суду та обрати правильний спосіб захисту свого права.
Скаржник вказує, що судом першої інстанції не було враховано норми матеріального права, зокрема, те що він має право вимагати усунення перешкод у розпорядженні власністю, зокрема у визначений ним спосіб, тобто шляхом виключення даних про нього з Єдиного реєстру боржників.
В судовому засіданні ОСОБА_1 просив апеляційну скаргу задовольнити.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомив.
Разом з тим, враховуючи положення ч. 2 ст. 372 ЦПК України, судом апеляційної інстанції визнано за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи, оскільки їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Відмовляючи у відкритті, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що справа не підлягають розгляду в позовному провадженні, так як позивач був боржником у виконавчому провадженні, отже він не може пред'являти позов про виключення інформації про нього з реєстру боржників, внесеної державним виконавцем, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме, оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного/приватного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.
Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Відповідно до частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
У порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.
Спори про право цивільне, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до ст. 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.
Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України "Про виконавче провадження".
Аналогічні висновки містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року № 904/51/19.
Згідно з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 01 лютого 2023 року по справі № 206/2832/21, у разі відсутності матеріалів відкритого виконавчого провадження, орган державної виконавчої служби у разі звернення особи зі скаргою має обґрунтувати правомірність тривалого перебування майна особи під арештом та забороною відчуження, а тому звернення з вимогою, зокрема, щодо оскарження рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України буде ефективним способом захисту.
Також, Верховний Суд у постанові від 19 січня 2022 року у справі № 577/4541/20 (провадження № 61-8240св21) зауважив, що боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред'являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Якщо суд помилково прийняв позов до розгляду, під час судового розгляду він мав закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
Встановлено, що звертаючись у суд із указаним позовом ОСОБА_1 просив виключити з Єдиного реєстру боржників інформацію про ОСОБА_1 , як боржника у виконавчому провадженні НОМЕР_1.
Згідно з листа Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) № 31218 від 21 березня 2024 року адресованого ОСОБА_1 убачається, що на виконанні у відділі перебувало виконавче провадження № НОМЕР_1 (розділ АСВП Архів) з примусового виконання виконавчого листа № 431/2578/16 виданий 28 листопада 2016 року Старобільським районним судом Луганської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави витрати на залучення експерта у сумі 16 920 грн (а.с.7).
Крім того, з роз'яснень щодо заяви про вчинення нотаріальної дії приватного нотаріуса КМНО Більшина С.О. № 36/01-6 від 29 березня 2024 року встановлено, що за результатами переднього аналізу наданих позивачем документів та використання відомостей єдиних та державних реєстрів, встановлено, що в Єдиному реєстрі боржників міститься відомості стосовно ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), податковий номер НОМЕР_2, номер виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1, документ виданий Старобільським районним судом Луганської області, орган ДВС - Дніпровський РВ ДВС м. Київ, ГТУЮ у м. Києві (а.с. 8-9).
З урахуванням викладеного, встановивши, що позивач є боржником у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що він не може виступати позивачем у даній справі і не може пред'являти позов з вимогою про виключення інформації про нього з Єдиного реєстру боржників, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший порядок судового захисту, а саме оскарження боржником рішення, дій чи бездіяльності державного виконавця або приватного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.
Доводи апеляційної скарги про те, що ним обрано вірний спосіб захисту, колегія суддів відхиляє як безпідставні, оскільки в даному випадку передбачений конкретний спосіб судового захисту, а саме, оскарження боржником дій державного виконавця або приватного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.
Викладені в апеляційній скарзі доводи на думку колегії суддів не є переконливими та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції.
За вказаних обставин, правильним є висновок суду першої інстанції про відмову у відкриті провадження у справі.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, ухвала суду постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права, і не може бути скасовано з підстав, викладених у апеляційній скарзі.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 17 травня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 12 вересня 2024 року.
Суддя-доповідач:
Судді: