Апеляційне провадження
№22-ц/824/12974/2024
10 вересня 2024року місто Київ
справа № 752/9915/24
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Левенця Б.Б., Ратнікової В.М.,
за участю секретаря судового засідання - Балкової А.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника заявника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 23 травня 2024 року про відмову у відкритті провадження, постановлену під головуванням судді Митрофанової А.О., у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа: Територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради, -
У травні 2024 року заявник ОСОБА_1 звернулася до Голосіївського районного суду міста Києва із заявою, в якій просила:
встановити факт постійного проживання на час відкриття спадщини спадкоємця ОСОБА_1 разом із спадкодавцем ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В мотивування вимог посилалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла її мати ОСОБА_3 , після смерті якої залишилось спадкове майно у вигляді кооперативної квартири АДРЕСА_1 , яка належала їй на підставі довідки ЖБК «Печерський 10».
Вказувала, що за життя мати склала заповіт, яким вказану квартиру заповіла їй.
Зазначала, що 05 квітня 2024 року вона звернулась до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Костюк О.С. з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину щодо майна померлої ОСОБА_3 , проте у видачі такого свідоцтва їй було відмовлено у зв'язку з пропуском нею шестимісячного строку для прийняття спадщини та у зв'язку з тим, що адреса зареєстрованого місця проживання померлої відрізняється від адреси зареєстрованого місця її проживання.
Посилалась на те, що вона та матір були зареєстровані за різними адресами, однак матір проживала разом з нею у квартирі АДРЕСА_1 та вона здійснювала за нею необхідний догляд.
Вказувала, що оскільки строк звернення спадкоємця, який фактично прийняв спадщину до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини не обмежений, інші спадкоємці, які б претендували на спадкове майно відсутні, спору про майнове або особисте немайнове право не існує, а встановити зазначений факт в позасудовому порядку неможливо, заявник звернулась до суду з цією заявою.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 23 травня 2024 рокуу відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись з даною ухвалою, представник заявника звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просила ухвалу суду скасувати та справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилалась на те, що відмінна адреса зареєстрованого місця проживання спадкоємця та спадкодавця сама по собі не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини ч.3 ст.1268 ЦК України підтверджуються достатністю інших належних і допустимих доказів.
Вказувала, що нотаріус не наділений повноваженням встановлювати фактпостійного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини у випадку відмінної адреси зареєстрованого місця проживання спадкодавця і спадкоємця.
Зазначала, що у випадку встановлення вказаного факту, спадкоємець вважається таким, що спадщину прийняв в силу ч.3 ст.1268 ЦК України, та обмеження шестимісячним строком для подання заяви про прийняття ним спадщини до нього не застосовується.
Посилалася на те, що спадкоємцем за законом першої черги є також брат заявниці ОСОБА_4 , однак останній із заявою про прийняття спадщини за законом щодо майна померлої не звертався, разом із спадкодавцем па момент її смерті не проживав, інтересу до спадщини не має, адже заповідані йому матір'ю частини будинку та земельної ділянки отримав у власність ще при житті останньої, на заповідану заявниці квартиру не претендує.
22 липня 2024 року від Київської міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому остання просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги, посилаючись на те, що задоволення апеляційної скарги може порушувати законні права та інтереси територіальної громади міста Києва на визнання квартири АДРЕСА_1 відумерлою спадщиною.
Представник заявника усудовому засіданні апеляційного суду підтримала доводи апеляційної скарги, просила їх задовольнити.
Заінтересована особау судове засідання не з'явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином.
Колегія суддів вважає заможливерозглядати справу у відсутність заінтересованої особина підставі ч.2 ст.372 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника заявника, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Як вбачається з матеріалів справи, метою подання заяви про встановлення факту постійного проживання на час відкриття спадщини спадкоємця ОСОБА_1 разом із спадкодавцем ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 є оформлення спадщини після смерті матері ОСОБА_3 .
Згідно з ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Порядок розгляду в окремому провадженні справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, визначений главами 1 та 6 розділу IV ЦПК України.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з ч.6 ст.294 ЦПК України якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України).
Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (частина четверта статті 315 ЦПК України).
Таким чином, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.
Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб'єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов'язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також не доведенням наявності суб'єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права (постанова Об'єднаної палати Верховного Суду від 20 червня 2019 року в справі №632/580/17).
Справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 22 квітня 2020 року в справі №200/14136/17 (провадження №61-15965св19).
Як вбачається з матеріалів справи, постановою приватного нотаріуса КМНО Костюк О.С. від 05 квітня 2024 року було відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на спадкове майно, що залишилося після смерті її матері ОСОБА_3 , оскільки спадкоємець ОСОБА_1 не проживала зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та не звернулася до нотаріуса протягом встановленого законом строку для прийняття спадщини з заявою про прийняття спадщини.
З матеріалів заяви вбачається, що спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_3 , крім ОСОБА_1 є також рідний брат заявника ОСОБА_4 , який на думку заявника, не має власного інтересу та спору щодо спадкового майна.
Оскільки з матеріалів справи вбачається, що окрім ОСОБА_1 , спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_3 є її син ОСОБА_4 , отже встановлення факту про який просить ОСОБА_1 у заяві може вплинути на права, обов'язки чи інтереси ОСОБА_4 .
Також колегія суддів враховує, що Київська міська рада у відзиві на апеляційну скаргу посилалася на те, що задоволення апеляційної скарги може порушувати законні права та інтереси територіальної громади міста Києва на визнання квартири АДРЕСА_1 відумерлою спадщиною.
Встановивши наявність спору про право, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 на підставі частини четвертої статті 315 ЦПК України, подану в порядку окремого провадження.
Відмова у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 не позбавляє її права звернутися до суду для вирішення цього питання в порядку позовного провадження.
Доводи апеляційної скарги зводяться до формальної незгоди з оскаржуваним судовим рішенням,не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав вважати, що суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі представник заявника.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки, ухвала суду постановлена з дотриманням норм процесуального права, підстав для її скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
Апеляційну скаргу представника заявника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 23 травня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 11 вересня 2024 року.
Головуючий:
Судді: