Справа №758/8978/24 Слідчий суддя в суді першої інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/5479/2024 Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції - ОСОБА_2
Категорія: ст. ст. 170-173 КПК України
05 вересня 2024 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні №12024100070000885 - прокурора Подільської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_6 , на ухвалу слідчого судді Подільського районного суду міста Києва від 22 липня 2024 року, -
за участю:
прокурора ОСОБА_6 ,
Ухвалою слідчого судді Подільського районного суду міста Києва від 22 липня 2024 року відмовлено у задоволенні клопотання прокурора Подільської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_6 про арешт майна у кримінальному провадженні №12024100070000885 від 19.04.2024.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням слідчого судді, прокурор Подільської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_6 , подав апеляційну скаргу, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Подільського районного суду міста Києва від 22 липня 2024 року, скасувати її та постановити нову ухвалу, якою задовольнити клопотання прокурора Подільської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_6 та накласти арешт на вилучені предмети, а саме: грошові кошти в сумі 22 700 доларів США, 1000 Євро, які поміщено до сейфпакету WAR 00039658, 17 600 гривень, які поміщено до сейфпакету WAR 0039663, два схожих свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу Mercedes -Benz д.н.з. НОМЕР_2 з номером НОМЕР_3 на обох з позбавленням права відчуження, розпорядження, використання.
На обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що оскаржувана ухвала підлягає скасуванню, у зв'язку з невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження.
Апелянт вказує, що у органу досудового слідства є підстави вважати, що предмети, які вилучено в ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 може бути предметами вчинення протиправного діянні та мають суттєве значення для даного провадження й нададуть можливість стороні обвинувачення довести факт вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_7 , з метою відшкодування шкоди завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов).
Крім того, апелянт зауважує, що грошові кошти в сумі 22 700 доларів США, 1000 Євро, які поміщено до сейфпакету WAR 00039658, 17 600 гривень, які поміщено до сейфпакету WAR 0039663, два схожих свідоцтва про реєстрацію транспортного засобі Mercedes-Benz д.н.з. НОМЕР_2 з номером НОМЕР_3 на обох відповідають критеріям, вказаним у ст. 98 КПК України, оскільки були використані як знаряддя вчинення кримінального правопорушення та зберегли на собі його сліди.
На обґрунтування вимог клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження прокурор вказує на те, що розгляд клопотання відбувся без участі сторони обвинувачення, а оскаржувану ухвалу окружною прокуратурою отримано лише 29.07.2024.
В судове засідання власник майна не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги був повідомлений завчасно та належним чином, клопотань про відкладення апеляційного розгляду не подавав, що дає суду апеляційної інстанції підстави розглядати справу у їх відсутність.
Крім того, апеляційний суд приймає до уваги практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно виконувати процесуальні обов'язки.
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, який підтримав подану апеляційну скаргу в повному обсязі та просив її задовольнити, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги прокурора, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга прокурора не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до вимог пункту 3 ч. 2 ст. 395 КПК України апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді подається протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Згідно абзацу 2 ч. 3 ст. 395 КПК України, якщо ухвалу слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
Строк апеляційного оскарження може бути поновлений, якщо причини його пропуску є поважними.
Згідно з ч. 1 ст. 117 КПК України пропущений із поважних причин строк повинен бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи ухвалою слідчого судді, суду.
Дослідженням матеріалів судового провадження встановлено, що розгляд клопотання про арешт майна відбувся без участі сторони обвинувачення, а оскаржувану ухвалу окружною прокуратурою отримано лише 29.07.2024, іншої інформації матеріали справи не містять, у зв'язку з чим колегія суддів вбачає підстави для задоволення клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження ухвали слідчого судді Подільського районного суду міста Києва від 22 липня 2024 року.
Як вбачається з матеріалів клопотання, що слідчими СВ Подільського УП ГУНП у м. Києві проводиться досудове розслідування кримінального провадження №12024100070000885 від 19.04.2024 ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.
За версією органу досудового розслідування, ОСОБА_7 22.06.2022 шахрайським способом заволодів грошовими коштами ОСОБА_8 у розмірі 105 тис. доларів США шляхом їх позички та не повернення у встановлений строк.
У вказаному кримінальному провадженні на підставі ухвали слідчого судді 13.07.2024 проведено обшук за адресою: АДРЕСА_1 , під час якого вилучено грошові кошти у сумі 22700 доларів США, 1000 Євро, 17600 грн., два свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.
19.07.2024 прокурор Подільської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_6 звернувся до слідчого судді Подільського районного суду м. Києва із клопотанням про арешт майна у кримінальному провадженні №12024100070000885 від 19.04.2024.
На обґрунтування вимог поданого клопотання прокурор зазначив, що вилучені речі є предметом кримінального протиправного діяння, а тому з метою забезпечення їх збереження, а також з метою відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди, необхідно накласти на них арешт.
22.07.2024 ухвалою слідчого судді Подільського районного суду міста Києва відмовлено у задоволенні вказаного клопотання прокурора.
Колегія суддів бере до уваги, що наведені в клопотанні прокурора доводи про накладення арешту на майно перевірялись судом першої інстанції, при цьому було вислухано позицію представника власника майна, досліджено матеріали судового провадження, а також з'ясовані обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо арешту майна.
Відмовляючи у задоволенні клопотання прокурора про накладення арешту на майно, слідчий суддя суду першої інстанції виходив з того, що жодного аргументу чи доказу на підтвердження того, що вилучені речі та документи є предметом вчинення кримінального правопорушення, клопотання не містить, а вилучені документи завідомо не можуть вважатися предметом вчинення кримінального правопорушення, оскільки у кримінальному провадженні перевіряється факт заволодіння грошовими коштами, а не свідоцтвами про реєстрацію транспортного засобу.
Водночас, слідчий суддя зауважив, що оскільки у кримінальному провадженні підозра не оголошена, накладення арешту з метою відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), не узгоджується з приписами ч. 6 ст. 170 КПК.
Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати правову підставу для арешту майна, що має бути викладена у клопотанні та відповідати вимогам закону.
Вказана норма також узгоджується зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.
Колегія суддів вважає, що слідчий суддя, встановлюючи наявність правових підстав для арешту майна, а саме:грошових коштів в сумі 22 700 доларів США, 1000 Євро, які поміщено до сейфпакету WAR 00039658, 17 600 гривень, які поміщено до сейфпакету WAR 0039663, два схожих свідоцтва про реєстрацію транспортного засобі Mercedes-Benz д.н.з. НОМЕР_2 з номером НОМЕР_3 на обох, виходячи з наданих органом досудового розслідування матеріалів, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність таких підстав у цьому кримінальному провадженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відтак, колегія суддів звертає увагу на те, що не встановлено яким саме критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України, у кримінальному провадженні, в межах якого подано клопотання, відповідає майно, а також, не вбачається зв'язку між обставинами, які розслідуються у кримінальному провадженні, та майном, на яке накладається арешт з метою збереження речових доказів.
Відтак, сам по собі факт наявності постанови про визнання вказаного майна речовим доказом не є ключовим фактором, адже якщо виходити з структурного змісту норми ч. 3 ст. 170 КПК України, то слідує, що при вирішенні питання про накладення арешту на майно з даних підстав, слідчий суддя самостійно перевіряє відповідність ознак майна критеріям, передбаченим ст. 98 указаного Кодексу, при цьому висновки слідчого судді не залежать від наявності у кримінальному провадженні постанови про визнання вказаного майна речовим доказом.
Більш того, колегією суддів, під час апеляційного розгляду, встановлено, що постанова про визнання речовими доказами від 13.07.2024 /а.с. 33-34/, яка долучена до клопотання на обґрунтування його вимог, не містить посилання на конкретні критерії, визначені статтею 98 КПК України.
При цьому, твердження сторони обвинувачення у постанові про визнання речовими доказами, а також у самому клопотанні, що необхідне збереження речових доказів з метою подальшого відшкодування шкоди завданої внаслідок кримінального правопорушення, не беруться колегією суддів до уваги, оскільки, як вірно зазначив слідчий суддя накладення арешту з метою відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), не узгоджується з приписами ч. 6 ст. 170 КПК, відповідно до яких у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження, однак у даному кримінальному провадженні відсутній заявлений цивільний позов.
Колегія суддів наголошує на тому, що наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою збереження речових доказів. Однак, з урахуванням обставин встановлених слідчим суддею під час розгляду клопотання про арешт майна та під час перевірки оскаржуваного рішення за результатом вказаного розгляду, колегію суддів не встановлено таких доказів, які були б беззаперечні та давали суду впевненість у тому, що не настануть негативні наслідки як для кримінального провадження так і для особи на майно якої ставиться питання про арешт.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що в оскаржуваній ухвалі слідчого судді детально проаналізовано, з чим погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції, що стороною обвинувачення не доведено необхідність накладення арешту на вищевказане майно.
Колегія суддів вважає, що слідчий суддя, встановлюючи наявність правових підстав для арешту майна, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність таких підстав у цьому кримінальному провадженні.
Отже, клопотання прокурора не містить за своїм змістом правових підстав, за якими арешт майна в даному випадку є необхідним з метою виконання завдань в даному кримінальному провадженні, визначених ч. 1 ст. 170 КПК України.
З огляду на зазначене, вказані в апеляційній скарзі доводи та підстави, з яких прокурор просить скасувати ухвалу слідчого судді, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду, не є визначеними законом підставами для скасування оскаржуваного рішення та спростовуються викладеним.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, по справі не вбачається.
На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку про те, що підстав для скасування ухвали слідчого судді, як про це просить прокурор, немає, а тому ухвалу слідчого судді слід залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора, з викладеними у ній доводами - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 170, 171, 307, 309, 376, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду -
Поновити прокурору Подільської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_6 , строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Подільського районного суду міста Києва від 22 липня 2024 року.
Ухвалу слідчого судді Подільського районного суду міста Києва від 22 липня 2024 року, - залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора Подільської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_6 , - залишити без задоволення.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
______________ ________________ __________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4