03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а
Номер апеляційного провадження № 22-ц/824/4934/2024
01 травня 2024 року м. Київ
Справа № 754/7414/23
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,
суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М.
за участю секретаря судового засідання Кравченко Н.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 24 липня 2023 року та апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські електромережі», яка подана представником Кирилловим Михайлом Сергійовичем, на додаткове рішення Деснянського районного суду міста Києва від 08 серпня 2023 року, ухвалені у складі судді Лісовської О.В.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва», Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські електромережі» про встановлення порядку користування жилим приміщенням,
встановив:
У лютому 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , КП «Керуюча компанія», КП «Київтеплоенерго», ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» про встановлення порядку користування житловим приміщенням та розподіл особових рахунків.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач та відповідачі є співвласниками квартири АДРЕСА_1 . Вказана квартира чотирикімнатна, загальною площею 86,9 кв.м, жилою площею 57,11 кв.м, у тому числі: кімната, площею 19,1 кв.м, кімната, площею 17,1 кв.м, кімната, площею 11,6 кв.м, та кімната, площею 9,3 кв.м З 2021 року між сторонами виникають суперечки щодо оплати послуг за надані житлові послуги, що істотно ускладнює взаємовідносини між ними.
Сторони не можуть дійти згоди щодо порядку користування квартирою та щодо оплати комунальних рахунків, в чому позивач вбачає порушення свого права, за поновленням якого звертається до суду з цим позовом та просить суд встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 , виділивши у користування позивачу кімнату, площею 11,6 кв.м, у загальному користуванні залишити місця загального користування, а також зобов'язати відповідачів КП «Керуюча компанія», КП «Київтеплоенерго», ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» розподілити особові рахунки на оплату житлово-комунальних послуг відповідно до встановленого порядку користування квартирою.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 24 липня 2023 року у задоволені позову - відмовлено.
Додатковим рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 08 серпня 2023 року відмовлено представнику ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» у задоволенні заяви про стягнення витрат на правничу допомогу.
Не погоджуючись з рішенням, представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про встановлення порядку користування квартирою та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Вказує, що суд першої інстанції мав право встановити порядок користування спільним майном при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування житловим приміщенням.
Суд першої інстанції, посилаючись на те, що у квартирі зареєстровано 9 осіб, при цьому 4 з них є неповнолітніми, помилково зазначив про неможливість встановлення такого порядку користування, адже вказаний у позовній заяві порядок користування жодним чином не порушує права неповнолітніх, що підтверджується матеріалами справи та поясненнями відповідачів. Рішенням суду про відмову у задоволенні позову, порушується право позивача на мирне володіння та користування власним майном.
Суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що визначення такого порядку користування жилим приміщенням, який зазначений у позовній заяві, буде порушувати права всіх співвласників та встановлений порядок користування квартирою.
Зазначає, що оскільки спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору кімнати, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв'язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників. Зазначене також узгоджується з правовим висновком, викладеним у постановах Верховного Суду від 18 лютого 2019 року по справі № 569/15733/17-ц та від 20 лютого 2019 року по справі № 214/239/17ц.
Не погоджуючись з додатковим рішенням, представник ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» Кириллов М. С. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати додаткове рішення суду та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити заяву про стягнення витрат на правничу допомогу, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Вказує, що оплата наданих послуг та компенсація витрат здійснюється клієнтом за фактом їх надання (понесення) на підставі погоджених та підписаних сторонами актів наданих послуг впродовж 15 (п'ятнадцяти) календарних днів, з моменту вступу рішення суду по справі, в межах якої надавалась правова допомога, в законну силу (п. 4.6. договору в редакції додаткової угоди № 3 від 28.04.2021 до договору).
Зазначає, що надані ним документи на підтвердження витрат на правничу допомогу містять посилання на справу, в якій надано таку правничу допомогу. Враховуючи вищевикладене, розмір витрат на правничу допомогу адвоката підтверджується актом надання послуг № 216 від 25.07.2023, та підлягає сплаті впродовж 15 календарних днів з моменту вступу рішення суду в законну силу. Тобто, для їх розподілу достатньо підтвердження обсягу їх надання та їх вартості, безпосередня сплата на момент розгляду питання не є обов'язковою. Така позиція підтверджується постановою Об'єднаної палати Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року по справі № 922/445/19.
Вказує, що при дослідженні доказів понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу суд дійшов передчасного висновку, зазначаючи, що до складу витрат включаються лише фактично сплачені стороною або її представником витрати, що призвело до незаконної відмови у стягненні витрат на правову допомогу.
У відзиві на апеляційну скаргу на додаткове рішення представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , вважаючи доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, необґрунтованими, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, додаткове рішення суду залишити без змін.
Вказує, що стороною відповідача не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження понесених відповідачем витрат на правничу допомогу у 10 000 грн, а тому підстав для задоволення заяви немає.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підтримав апеляційну скаргу позивача та просив її задовольнити. Проти задоволення апеляційної скарги ПрАТ "ДТЕК Київські електромережі" заперечив, у її задоволенні просив відмовити.
Відповідачі ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги позивача заперечували, у задоволенні скарги просили відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки не повідомили.
Відповідно до приписів частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
За таких обставин колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення представника позивача та відповідачів, з'ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, а апеляційна скарга ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» підлягає задоволенню враховуючи наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, предметом спірних правовідносин є житлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 .
Зазначена квартира належить на праві спільної власності позивачу ОСОБА_1 та відповідачам ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 у рівних частках (по 1/5 частині), що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 06 березня 2008 року, виданим Відділом приватизації державного житлового фонду Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації ( а.с. 6, т. 1)
Відповідно до технічного паспорта, який є складовою до свідоцтва про право власності на житло від 06 березня 2008 року, квартира складається з чотирьох ізольованих кімнат, розміром 19,1 кв.м, 17,1 кв.м, 11,6 кв.м та 9,3 кв.м, жилою площею 57,11 кв.м., загальною площею 86,9 кв.м.
У квартирі станом на час звернення до суду з позовом зареєстровано 9 осіб - позивач ОСОБА_1 , його дочка ОСОБА_8 , 2022 року народження, відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 та її троє неповнолітніх дітей - ОСОБА_9 , 2009 року народження, ОСОБА_10 , 2015 року народження, та ОСОБА_3 , 2013 року народження.
На час подання позову між сторонами склався такий порядок користування жилим приміщенням, а саме: ОСОБА_5 з дітьми проживає у кімнаті, площею 17,1 кв.м, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 проживають у кімнаті, площею 9,3 кв.м, ОСОБА_6 - у кімнаті, площею 11,6 кв.м, місця загального користування знаходяться у спільному користуванні сторін по справі.
Кімнатою, площею 19,1 кв.м., ніхто із проживаючих у квартирі не користується, оскільки вона була зачинена на замок позивачем, який з 2022 року у спірній квартирі не проживає. Доступу до цієї кімнати ніхто з відповідачів не має.
В судовому засіданні представник позивача та відповідачі визнали ту обставину, що кімната площею 19,1 кв. м. була замкнута позивачем, а отже в силу приписів частини третьої статті 82 ЦПК України зазначена обставина не потребує доказування.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач у позові просив встановити наступний порядок користування жилим приміщенням, а саме: виділити йому у користування кімнату, площею 11, 6 кв.м., місця загального користування залишити у спільному користуванні. Як встановлено з матеріалів справи, доля кожного із співвласників у житловій площі квартири становить 11, 42 кв.м.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що порядок користування квартирою, про який просить встановити позивач, не враховує баланс інтересів співвласників та не забезпечує рівні умови здійснення ними своїх прав, оскільки позивач у квартирі не проживає, кімнату, яку він просить виділити у користування, тривалий час займає його брат ОСОБА_11 , який здійснив ремонт у цій кімнаті та категорично заперечує проти переселення в іншу кімнату.
Також суд врахував, що у квартирі зареєстровано 9 осіб, при цьому 4 з них є неповнолітніми, що свідчить про те, що неможливо встановити такий порядок користування, щоб було забезпечено інтереси всіх неповнолітніх дітей.
Суд вважав, що визначення такого порядку користування жилим приміщенням, який зазначений у позовній заяві, буде порушувати права всіх співвласників та встановлений порядок користування квартирою, тому позовні вимоги ОСОБА_1 про встановлення порядку користування є безпідставними та необґрунтованими, а тому такими, що не підлягають задоволенню.
З висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 колегія суддів погоджується, оскільки висновки суду є обґрунтованими, відповідають обставинам справи та наявним у матеріалах справи доказам.
Правовідносини між учасниками справи склалися з приводу визначення порядку користування житловим приміщенням між співвласниками цього приміщення.
За змістом частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Згідно з приписами частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
У постанові від 17 лютого 2016 року у справі № 6-1500цс15 Верховний Суд України зробив висновок про те, що «стаття 358 ЦК України свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд. При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників щодо спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном. Суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв'язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників».
Вказані висновки також викладені у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 363/928/16, від 26 травня 2021 року у справі № 750/11539/18, від 12 серпня 2021 року у справі № 644/5579/19, від 08 вересня 2021 року у справі № 761/44705/19, від 15 вересня 2021 року у справі № 719/637/20.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, підставою для звернення з позовом стало бажання позивача встановити порядок користування спірним житловим приміщенням шляхом виділення йому у користування окремої кімнати площею 11,6 кв. м. відповідно до частки його у праві власності на спірну квартиру, оскільки з відповідачами виник спір щодо його участі у в оплаті витрат та порядку користування квартирою.
Однією з істотних обставин, які суд має обов'язково встановлювати під час вирішення спорів про визначення порядку користування нерухомим майном, яке знаходиться у спільній частковій власності учасників справи, є відсутність впливу на права інших співвласників нерухомого майна, які ним продовжують користуватися.
В ході судового розгляду суд першої інстанції встановив, і в судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивача підтвердив цю обставину, що позивач ОСОБА_1 , який у 2022 році виїхав до Польщі, і на даний період часу в Україні не проживає, закрив на замок кімнату площею 19,1 кв. м., в якій зберігає свої речі. Вказаною кімнатою станом на час вирішення спору жоден зі співвласників не може користуватись.
В той же час, жодних даних про те, що відповідачі чинять перешкоди позивачу у користуванні спірною квартирою та кімнатою, яку фактично займає позивач, матеріали справи не містять. При цьому позивач просить суд виділити йому у користування іншу кімнату - площею 11,6 кв. м., якою за домовленістю між іншими співвласниками - відповідачами у справі користується відповідач ОСОБА_6 .
Таким чином, враховуючи, що позивач ОСОБА_1 з 2022 року проживає за кордоном України, кімнату , площею 19,1 кв.м. позивач закрив на замок та зберігає в ній свої речі, чим обмежує доступ до вказаної кімнати іншим співвласникам квартири, а в кімнаті, які просить виділити йому позивач, проживає інший співвласник - ОСОБА_6 , тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 зазначив, що у разі задоволення позовних вимог позивач надасть співвласникам квартири доступ до кімнати площею 19,1 кв.м, проте такі доводи апеляційний суд не приймає до уваги, оскільки відсутні належні та допустимі докази домовленості між співвласниками майна щодо зазначеної обставини.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для відмови у задоволенні позовних вимог з огляду на те, що запропонований позивачем спосіб порушує права інших співвласників квартири, а тому підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.
Доводи апеляційної скарги позивача про те, що у квартирі є кімната, 11,6 кв.м., яка за розміром відповідає його частці у житловій площі квартири ( 11,42 кв.м.), тому він має право, щоб саме ця кімната була виділена йому у користування, колегія суддів відхиляє, оскільки вважає, що неможливо задовольнити вимоги позивача як одного із співвласників, порушуючи при цьому права інших співвласників. Вказану кімнату за домовленістю інших співвласників займає ОСОБА_6 , який має таку ж частку у праві власності, як і позивач. При цьому позивач обмежив доступ іншим співвласникам до кімнати, площею 19,1 кв.м., відповідно на даний період часу чотири співвласники - відповідачі користуються лише трьома кімнатами, площею 17,1 кв.м , 11, 6 кв.м. та 9, 3 кв.м., жилою площею 38 кв.м., тоді як на їхні частки загалом припадає 45,68 кв.м.
Відповідач ОСОБА_4 ( батько позивача) в судовому засіданні пояснив, що він би не заперечував переселитись проживати у кімнату площею 19,1 кв.м. разом з дружиною ОСОБА_3 , з якою вони на даний час проживають у кімнаті 9,3 кв.м., а вказану кімнату передати у користування позивачу, проте позивач закрив на замок кімнату, площею 19,1 кв.м., та погрожував кримінальною відповідальністю у разі, якщо ця кімната, де зберігаються речі позивача, буде відкрита без його дозволу.
Доводи апеляційної скарги позивача про те, що порушено його право на мирне володіння та користування майном - є безпідставними, адже за встановлених судом обставин відмова суду у встановленні порядку користування спільною власністю не позбавляє ОСОБА_1 права володіння та користування своєю власністю.
Стаття 360 ЦК України передбачає, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
Відповідно до статті 179 Житлового кодексу України користування будинками (квартирами) державного і громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів, а також приватного житлового фонду та їх утримання здійснюється з обов'язковим додержанням вимог Правил користування приміщеннями жилих будинків і прибудинковими територіями, які затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 10 «Правил користування приміщеннями жилих будинків і гуртожитків», затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року № 572 (в редакції Постанови Кабінету Міністрів України № 5 від 14 січня 2009 року) передбачений порядок поділу плати за житлово-комунальні послуги між співвласниками квартири в разі, якщо між ними відсутня згода щодо сплати.
Отже, безпідставними є доводи позивача стосовно того, що без встановлення порядку користування квартирою позивач не зможе виконати своє зобов'язання по оплаті житлово-комунальних послуг, оскільки позивач не позбавлений можливості сплачувати за житлово-комунальні послуги у відповідному розмірі, що відповідає розміру його частки у спільній власності.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про зобов'язання відповідачів КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва», КП виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» здійснити розподіл особових рахунків на оплату житлово-комунальних послуг, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відмовляє у задоволенні позовних вимог про встановлення порядку користування жилим приміщенням, то і позовні вимоги про зобов'язання відповідачів розподілити особові рахунки також не підлягають задоволенню, оскільки є похідними від основних позовних вимог.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 рішення суду у вказаній частині не оскаржує, тому відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України апеляційний суд не переглядає рішення щодо вирішення вказаних позовних вимог.
На підставі викладеного колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції є безпідставними, спростовуються висновками суду, викладеними в його рішенні.
Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Отже, рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
Додатковим рішенням від 08 серпня 2023 року Деснянський районний суд м. Києва відмовив у задоволенні заяви ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» про стягнення витрат на правову допомогу.
Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції керувався тим, що відповідач не надав доказів фактичної оплати послуг на правову допомогу.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду з огляду на такі обставини.
Відповідно до частин першої, третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України).
Відповідно до частин четвертої-шостої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
За правилами частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (частина третя статті 141 ЦПК України).
Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 сформульований правовий висновок про те, що витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено.
Матеріали справи містять копію договору про надання правової допомоги від 15 квітня 2020 року № 308-20, укладеного між ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» та АО «Перший радник», та додаткові угоди № 2, № 3, № 4, № 6 до цього договору. Також ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» надало до суду копію Акту від 25 липня 2023 року № 216, за договором про надання правової допомоги, за змістом якого фіксована вартість наданих адвокатом виконавця послуг в суді першої інстанції складає 10 000 грн.
Відповідно до акту № 216 за договором про надання правової допомоги від 25.07.2023 року, адвокатом Кирилловим М.С. було виконано такі послуги: надання консультацій, роз'яснення правової позиції клієнту щодо стратегії захисту в справі № 754/7414/23; підготовлено та подано відзив на позовну заяву у справі № 754/7414/23, направлено копію відзиву на адресу сторін; прийнято участь в судовому засіданні 24.07.2023 року в приміщенні Деснянського районного суду м. Києва ( а.с. 166, т. 1).
Такі докази в контексті приписів статті 81 ЦПК України доводять розмір витрат відповідача на правову допомогу на суму 10 000 грн незалежно від того, були такі витрати оплачені відповідачем станом на час звернення до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення, чи тільки мають бути сплачені.
Матеріали справи не містять заяви позивача або його представника про зменшення судових витрат на правову допомогу.
Як вбачається з матеріалів справи, разом з відзивом на позовну заяву, в якому було повідомлено про розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката - представника ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі», із заявою про стягнення судових витрат відповідач надав квитанцію та опис вкладення до цінного листа на підтвердження направлення ОСОБА_1 копії відзиву та заяви про стягнення витрат на правову допомогу. Тобто, позивач або його представник не був позбавлений права подати заяву про зменшення витрат на правову допомогу.
Оскільки такі дії позивачем або його представником вжиті не були, а суд згідно з процесуальним законом не уповноважений з власної ініціативи зменшувати обґрунтований у встановленому законом порядку розмір витрат на правову допомогу, то з позивача на користь відповідача підлягали стягненню витрати на правничу допомогу на суму 10 000 грн, тому суд першої інстанції у цій частині дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні цієї заяви, в зв'язку з чим апеляційна скарга ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне додаткове рішення Деснянського районного суду міста Києва від 08 серпня 2023 року скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» та стягнути з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» витрати на правову допомогу на суму 10 000 грн.
Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 376, 381 - 383 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські електромережі», яка подана представником Кирилловим Михайлом Сергійовичем, - задовольнити.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 24 липня 2023 року - залишити без змін.
Додаткове рішення Деснянського районного суду міста Києва від 08 серпня 2023 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким:
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські електромережі» витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10 000 ( десять тисяч ) грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 12 вересня 2024 року.
Суддя - доповідач: Ящук Т.І.
Судді: Кирилюк Г.М.
Рейнарт І.М.