Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
11.09.2024 р. справа №520/22153/24
Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденко А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом
ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)
до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі за текстом - Відповідач №1), ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі за текстом - Відповідач №2, владний суб'єкт, орган публічної адміністрації)
провизнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
встановив:
Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка полягає в ненаданні відстрочки від призову за мобілізацією ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН НОМЕР_1 ); 2) зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_2 ) прийняти рішення щодо надання відстрочки від призову за мобілізацією на підставі ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН НОМЕР_1 ).
Узагальнено наведені заявником підстави позову можуть бути сформульовані як достатність поданих документів для прийняття рішення про надання відстрочки від призову на військову службу за мобілізацією на підставі ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у зв"язку із здійсненням догляду за власною матір'ю.
Відповідач №1, ІНФОРМАЦІЯ_4 , із поданим позовом не погодився.
Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що недолучення до матеріалів звернення військовозобов"язаного установленого формуляру акту догляду за формою згідно з Додатком №8 до постанови КМУ від 16.05.2024р. №560 унеможливлювало прийняття рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Відповідач №2, ІНФОРМАЦІЯ_5 (який є структурним підрозділом ІНФОРМАЦІЯ_6 ) із поданим позовом не погодився.
Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що недолучення до матеріалів звернення військовозобов"язаного установленого формуляру акту догляду за формою згідно з Додатком №8 до постанови КМУ від 16.05.2024р. №560 унеможливлювало прийняття рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Матеріали позову були отримані судом - 06.08.2024р.
Рішення про відкриття провадження у справі було прийнято - 08.08.2024р.
Відзив на позов від Відповідача №1 був отриманий судом - 10.08.2024р.
Відповідь на відзив на позов була отримана судом - 15.08.2024р.
Відзив на позов від Відповідача №2 був отриманий судом - 16.08.2024р.
Клопотань про ознайомлення з матеріалами справи заявник не подавав.
Клопотань про існування наміру на подачу відповіді на відзив заявник не подавав.
Клопотань про усунення перешкод у реалізації наміру на подачу відповіді на відзив заявник не подавав.
Оскільки добуті судом докази повно та всебічно висвітлюють обставини спірних правовідносин, відомі учасникам спору і у даному конкретному випадку відсутні будь-які перешкоди у наданні доказів відносно таких відомостей, строки подачі процесуальних документів збігли і сторони не заяви ані про намір на подачу відповідних процесуальних документів, ані про існування нездоланних перешкод у реалізації такого наміру, завдання адміністративного судочинства згідно з ч.1 ст.2 та ч.4 ст.242 КАС України полягає саме у захисті прав приватної особи від незаконних управлінських волевиявлень органу публічної адміністрації, то спір підлягає вирішенню на підставі наявних у справі доказів.
Тому суд, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
Згідно з п.7 ч.1 ст.4 КАС України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
У розумінні ч.7 ст.1 та ч.8 ст.1 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу", п.1 та п.3 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (затверджене постановою КМУ від 23.02.2022р. №154) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, при цьому районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є структурними підрозділами обласних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Згідно з п.57 Порядку №560 для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі: голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу); члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров'я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 23.05.2024р. №1115 при районних територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки м.Харкова та Харківської області були утворені комісії з розгляду питань надання військовозобов"язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Наказом начальника Харківської районної військової адміністрації Харківської області від 27.05.2024р. №5 було визначено склад працівників державних органів, котрі не входять до структури Міністерства оборони України для включення до комісій з розгляду питань надання військовозобов"язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки м.Харкова та Харківської області.
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 25.05.2024р. №259 було визначено персональний склад Комісії при ІНФОРМАЦІЯ_7 з розгляду питань надання військовозобов"язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Згідно з п.60 Порядку №560 Комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв'язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.
У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
З наведеного слідує, що районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки як орган військового управління - структурний ІНФОРМАЦІЯ_8 з розгляду питань надання військовозобов"язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період як колегіальний державний орган є окремими, самостійними та незалежними один від одного суб"єктами владних повноважень.
Суд відзначає, що аналогічна ситуація має місце і у випадку функціонування військово-лікарських комісій, котрі згідно з п.2.1 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (затверджене наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008р. №402, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.11.2008р. за №1109/15800; далі за текстом - Положення №402) є державними колегіальними органами - органами військово-лікарської експертизи.
З наведеного слідує, що територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, Комісія при районному центрі комплектування та соціальної підтримки з розгляду питань надання військовозобов"язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, Військово-лікарська комісія при районному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки мають кожен власну виключну управлінську компетенцію, вручання до сфери реалізації якої з боку територіального органу комплектування та соціальної підтримки унеможливлено приписами ч.2 ст.19 Конституції України.
З наведеного слідує, що Комісія зі встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду) для розгляду відповідних заяв військовозобов"язаних Управління соціального захисту населення адміністрації Індустріального району Харківської міської ради (аналогічно до Комісії при районному центрі комплектування та соціальної підтримки з розгляду питань надання військовозобов"язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та Військово-лікарської комісії при районному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки) є окремим самостійним та незалежним державним колегіальним органом із власною виключною управлінською компетенцією, вручання до сфери реалізації якої з боку територіального органу комплектування та соціальної підтримки унеможливлено приписами ч.2 ст.19 Конституції України.
На підставі приєднаних до справи копій документів судом з"ясовано, що заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_9 ; належить до громадянства України; документований паспортом громадянина України серії НОМЕР_3 ; знаходиться на обліку у якості військовозобов"язаного в установі Відповідача №2; 05.06.2024р. склав саме на ім"я Голови комісії ІНФОРМАЦІЯ_10 (а не на ім"я керівника ІНФОРМАЦІЯ_11 як органу військового управління) заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абз.13 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
До складу означеного звернення заявником було приєднано копії: власного паспорта громадянина України та довідки про присвоєння р.н.о.к.п.п., паспорта ОСОБА_2 та довідки про присвоєння цій фізичній особі - громадянину р.н.о.к.п.п.; свідоцтва про народження ОСОБА_1 (тобто заявника), свідоцтва про народження ОСОБА_2 , свідоцтва про шлюб ОСОБА_3 , копію тимчасового посвідчення військовозбов"язаного від 14.08.2018р. №4/1262, складеної відносно ОСОБА_2 довідки МСЕК серії 12 ААГ №312717 про інвалідність ІІ групи з 30.04.32024р., виданого на ім"я ОСОБА_2 пенсійного посвідчення № НОМЕР_4 , довідки про склав сім'ї, афідевіт від 01.06.2024р.
За згаданим зверненням заявника суб"єктом владних повноважень - Комісією при ІНФОРМАЦІЯ_7 з розгляду питань надання військовозобов"язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період була вчинена відмова, оформлена протоколом від 14.06.2024р. №5.
Стверджуючи про те, що у спірних правовідносинах суб"єктом владних повноважень - ІНФОРМАЦІЯ_11 було вчинене управлінське волевиявлення у формі бездіяльності у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, заявник ініціював даний спір.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб'єкти права (учасники суспільних відносин) зобов'язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб'єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов'язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом, і тому до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
Відповідно до ст.17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Згідно з ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Статтею 1 Закону України від 06.12.1991р. №1934-ХІІ "Про Збройні Сили України" передбачено, що Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.
Як то визначено ст.5 Закону України від 06.12.1991р. №1934-ХІІ "Про Збройні Сили України", особовий склад Збройних Сил України складається з військовослужбовців і працівників Збройних Сил України.
За визначенням ч.1 ст.2 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною 3 ст.1 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" окреслено, що військовий обов'язок включає, зокрема, прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу.
Відповідно до ч.2 ст.1 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Згідно з ч.7 ст.1 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Указом Президента України від 24.02.2022р. №64/2022 в Україні було введено воєнний стан, який з урахуванням Закону України від 22.05.2022р. №2263-ІХ та інших актів права з цього приводу триває і досі.
Указ Президента України від 24.02.2022р. №65/2022 "Про загальну мобілізацію" був затверджений Законом України від 03.03.2022р. №2105-ІХ і з урахуванням Закону України від 22.05.2022р. №2264-ІХ та інших актів права з цього приводу, строк загальної мобілізації наразі не сплинув.
За визначенням ст.1 Закону України від 21.10.1993р. №3543-ХІІ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Відповідно до ч.3 ст.3 Закону України від 21.10.1993р. №3543-ХІІ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" зміст мобілізаційної підготовки включає, зокрема, військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів; підготовку та накопичення військово-навчених людських ресурсів призовників, військовозобов'язаних та резервістів для комплектування посад, передбачених штатами воєнного часу.
За змістом ч.5 ст.22 Закону України від 21.10.1993р. №3543-ХІІ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
Відповідно до ч.13 ст.2 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" громадяни України, які призиваються або приймаються на військову службу, а також військовозобов'язані, призначені для комплектування посад за відповідними військово-обліковими спеціальностями та іншими спеціальностями в Службі безпеки України під час проведення мобілізації, проходять обов'язковий медичний огляд. Порядок проходження медичного огляду затверджується відповідно Міністерством оборони України, центральними органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, Службою безпеки України, Службою зовнішньої розвідки України за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я. Перелік військово-облікових спеціальностей затверджується Міністерством оборони України, а інших спеціальностей в Службі безпеки України - Головою Служби безпеки України.
Отже, проходження військовозобов"язаною особою обов"язкового медичного огляду є невід"ємною складовою військового обов'язку.
Згідно з ч.5 ст.33 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згаданий вище Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів затверджений постановою КМУ від 30.12.2022р. 1487 (далі за текстом - Порядок №1487).
Відповідно до п.2 Порядку №1487 військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов'язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Відповідно до п.3 Порядку №1487 військовий облік ведеться з метою визначення наявних людських мобілізаційних ресурсів та їх накопичення для забезпечення повного та якісного укомплектування Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - інші військові формування) особовим складом у мирний час та в особливий період.
Заявник у якості відповідача у справі обрав районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки.
Суд відзначає, що у розумінні п.1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (затверджено постановою КМУ від 23.02.2022р. №154; далі за текстом - Положення №154) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Пунктом 7 Положення №154 визначено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства. Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя.
Суд зауважує, що ані з норм Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу", ані з норм Закону України від 21.10.1993р. №3543-ХІІ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", ані з норм Положення №154 не слідує, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки безпосередньо приймають рішення з питань надання військовозобов"язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, а усі члени Комісії при районному центрі комплектування та соціальної підтримки з розгляду питань надання військовозобов"язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період як державного колегіального органу є штатними працівниками/співробітниками територіального центру комплектування та соціальної підтримки чи безпосередньо проводять медичні огляди, наділені законом будь-якими важелями чи механізмами впливу або примусу відносно військово-лікарських комісій, а усі члени військово-лікарських комісій як державного колегіального органу є штатними працівниками/співробітниками територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Розглядаючи справу суд зазначає, що згідно з п.2 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (затверджений постановою КМУ від 30.12.2022р. №1487; далі за текстом - Порядок №1487) військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов'язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Отже метою військового обліку є, зокрема, підтримання актуального стану відомостей Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Як то указано у п.20 Порядку №1487, військовий облік ведеться на підставі даних паспорта громадянина України та військово-облікових документів. Військово-обліковими документами є: для призовників - посвідчення про приписку до призовної дільниці; для військовозобов'язаних - військовий квиток або тимчасове посвідчення військовозобов'язаного; для резервістів - військовий квиток.
Підпунктом 7 п.1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (які є Додатком №2 до Порядку №1487) визначено, що військовозобов'язані громадяни України повинні особисто в семиденний строк з дня прибуття до нового місця проживання прибувати із паспортом громадянина України і військово-обліковими документами до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (органу СБУ, підрозділу Служби зовнішньої розвідки, закордонної дипломатичної установи України), який організовує та веде військовий облік на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, для взяття на військовий облік.
Підпунктом 8 п.1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (які є Додатком №2 до Порядку №1487) визначено, що військовозобов'язані громадяни України повинні особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних, зазначених у статті 7 Закону України "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів", а також надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених у статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
При цьому, згідно з ч.1 ст.7 Закону України від 16.03.2017р. №1951-VIII "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів" до персональних даних призовника, військовозобов'язаного та резервіста належать: 1) прізвище, відомості про зміну прізвища; 2) власне ім'я (усі власні імена), відомості про зміну власного імені; 3) по батькові (за наявності); 4) дата народження; 5) місце народження; 6) стать; 7) місце проживання та місце перебування; 7-1) номери засобів зв'язку та адреси електронної пошти; 8) відомості про батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників та інших представників, а також дітей (прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), дата народження) - за згодою призовника, військовозобов'язаного, резервіста; 8-1) відомості про сімейний стан особи та членів її сім'ї (прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), а також дітей); 9) реквізити паспорта громадянина України та паспорта громадянина України для виїзду за кордон (серія, номер, дата видачі, орган, що видав, строк дії); 9-1) відомості про громадянство (зміну громадянства); 10) відомості про смерть особи або оголошення особи померлою чи визнання її безвісно відсутньою; 11) відомості щодо обмеження цивільної дієздатності, визнання особи недієздатною (поновлення дієздатності); 12) відомості про зайнятість (код ЄДРПОУ та місцезнаходження підприємства, установи, організації, місце роботи, посада, стаж роботи); 13) реєстраційний номер облікової картки платника податків; 14) відцифрований образ обличчя особи; 15) відомості про дату виїзду за межі України та дату повернення на територію України; 15-1) відомості про переміщення особи на тимчасово окуповану територію України (дата та напрямок); 16) відомості про освіту та спеціальність; 16-1) відомості про форму навчання здобувачів позашкільної, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої та післядипломної освіти; 16-2) відомості про досвід роботи за спеціальністю; 17) відомості про встановлення, зміну групи інвалідності; 17-1) відомості про результати медичних оглядів, що проводяться з метою визначення придатності до виконання військового обов'язку; 18) відомості про притягнення до кримінальної відповідальності (повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення); 19) відомості про притягнення до кримінальної відповідальності на підставі обвинувального вироку суду, що набрав законної сили; 20) відомості про наявність (відсутність) судимості; 21) унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі; 22) відомості про статус ветерана війни; 23) відомості про володіння іноземними мовами; 24) відомості про дозвіл на зберігання та носіння зброї; 25) відомості про проходження програм підвищення кваліфікації, перепідготовки; 26) відомості про документи, оформлені для виїзду за кордон на постійне проживання, або залишення на постійне проживання за кордоном, або повернення в Україну; 27) реквізити посвідчення водія (серія, номер, дата видачі, орган, що видав, строк дії, категорія); 28) реквізити посвідчення тракториста-машиніста (серія, номер, дата видачі, орган, що видав, категорія); 29) реквізити кваліфікаційного посвідчення члена палубної команди судна внутрішнього плавання, іншого кваліфікаційного документа, яким підтверджуються професійні компетентності для безпечної експлуатації судна внутрішнього плавання, міжнародного посвідчення на право управління прогулянковим судном, посвідчення судноводія малого судна/водного мотоцикла, іншого документа, що надає право на управління прогулянковим судном, малим судном, водним мотоциклом (серія, номер, дата видачі, орган, що видав, строк дії, кваліфікація); 30) реквізити свідоцтва пілота повітряного судна (серія, номер, дата видачі, орган, що видав, строк дії, категорія); 31) відомості про особу, зниклу безвісти за особливих обставин; 32) відомості про внутрішньо переміщену особу; 33) відомості про наявність права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
Підпунктом 10 п.1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (які є Додатком №2 до Порядку №1487) визначено, що військовозобов'язані громадяни України повинні звіряти не рідше одного разу на п'ять років власні персональні дані з обліковими даними районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки.
За правилами ч.11 ст.38 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" призовники, військовозобов'язані, резервісти в разі зміни їх сімейного стану, стану здоров'я, адреси місця проживання (перебування), номерів засобів зв'язку та адреси електронної пошти (за наявності електронної пошти), освіти, місця роботи, посади зобов'язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідні органи, де вони перебувають на військовому обліку, у тому числі у випадках, визначених Кабінетом Міністрів України, через центри надання адміністративних послуг та інформаційно-телекомунікаційні системи.
Відтак, подання громадянином України - військовозобов'язаним до районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки разом із матеріалами власного письмового звернення будь-яких відомостей, котрі призводять до зміни даних Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів в обов"язковому порядку вимагає особистого прибуття громадянина до відповідного органу військового управління.
Зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд доходить до переконання про те, що положення ч.11 ст.38 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" у кореспонденції з положеннями ст.7 Закону України від 16.03.2017р. №1951-VIII "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів" об"єктивно не здатні призвести до виникнення у учасника суспільних відносин розумних очікувань чи обгрунтованих сподівань на виконання військового обов'язку в частині дотримання правил військового обліку у будь-який інший спосіб, у тому числі і шляхом направлення документів до органу військового управління через установи поштового зв"язку чи засоби телекомунікаційного зв"язку (за винятком спеціально обумовлених застережень).
Розв"язуючи спір по суті, суд зазначає, що згідно з п.13 ч.1 ст.23 Закону України від 21.10.1993р. №3543-ХІІ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов'язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов'язаних за вибором такої особи з інвалідністю.
Також вирішуючи спір, суд зважає, що процедура реалізації положень п.13 ч.1 ст.23 Закону України від 21.10.1993р. №3543-ХІІ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" деталізована приписами п.61 Порядку №560.
Згідно з п.61 Порядку №560 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) військовозобов'язані, які здійснюють догляд (постійний догляд) за особами, зазначеними у пунктах 9, 13, 14 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", та які не мають права на призначення компенсації (допомоги, надбавки) на догляд за ними, для розгляду питання надання їм відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації звертаються до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу за місцем свого перебування на військовому обліку із заявою у паперовій або електронній формі, зокрема, у разі технічної реалізації засобами електронного кабінету призовника, військовозобов'язаного, резервіста, до якої додається письмова заява особи, яка потребує догляду чи постійного догляду, довільної форми із зазначенням реєстраційного номера облікової картки платника податків, про підтвердження відсутності інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані її утримувати (чоловік/дружина, працездатні діти), чи інших працездатних членів сім'ї, які зобов'язані та можуть здійснювати постійний догляд.
Районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки або його відокремлений відділ перевіряє перебування такого військовозобов'язаного на військовому обліку, родинні зв'язки військовозобов'язаної особи та особи, яка потребує догляду (постійного догляду), наявність інших зареєстрованих/задекларованих осіб за адресою місця проживання або адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання особи, яка потребує догляду, з використанням відомостей Державного електронного реєстру військовозобов'язаних України, Державного реєстру актів цивільного стану громадян та Єдиного державного демографічного реєстру, інших інформаційних систем, реєстрів та баз даних, у тому числі шляхом інформаційного обміну. Матеріали за результатами перевірки надсилаються керівнику виконавчого органу місцевого самоврядування за адресою місця проживання або адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання військовозобов'язаного, який здійснює догляд.
У разі виявлення невідповідності наведених у заяві військовозобов'язаного даних або непідтвердження факту встановлення здійснення ним догляду (постійного догляду) комісією заява не розглядається.
Для встановлення факту здійснення догляду (постійного догляду) військовозобов'язаний, який здійснює догляд (постійний догляд), звертається із заявою на ім'я керівника виконавчого органу сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад за адресою місця проживання або адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання.
Розгляд заяви здійснює комісія із встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду), рішення про утворення якої приймається керівником виконавчого органу сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад за адресою місця проживання або адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання військовозобов'язаного, який звернувся із відповідною заявою.
До складу комісії із встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду) можуть входити депутати місцевої ради, представники виконавчих органів місцевого самоврядування, громадських організацій загальною чисельністю не менше п'яти осіб.
За результатами роботи комісія із встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду) з урахуванням наданих районним (міським) територіальним центром комплектування та соціальної підтримки або його відділом матеріалів складає акт про встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду) (додаток 8). Зазначений акт є одним із документів, які надаються військовозобов'язаним до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
У разі відсутності інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані утримувати осіб, зазначених у пункті 13 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", за умови наявності кількох військовозобов'язаних осіб, особа з інвалідністю I чи II групи складає заяву за формою згідно з додатком 15, де зазначає особу, яку вона обирає для здійснення свого утримання (догляду).
Отже, у силу прямих та чітких приписів п.61 Порядку №560 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до заяви військовозобов"язаного у порядку п.13 ч.1 ст.23 Закону України від 21.10.1993р. №3543-ХІІ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" мають бути обов"язково долучені як: 1) письмова заява особи, яка потребує догляду чи постійного догляду, довільної форми із зазначенням реєстраційного номера облікової картки платника податків, про підтвердження відсутності інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані її утримувати (чоловік/дружина, працездатні діти), чи інших працездатних членів сім'ї, які зобов'язані та можуть здійснювати постійний догляд, так і 2) Акт спеціального суб"єкта права - колегіального державного органу - Комісії територіального органу соціального захисту населення із встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду).
Аналогічну вимогу містить і зміст Додатку №5 до Порядку №560.
Звернення заявника від 05.06.2024р. не містило Акту спеціального суб"єкта права - колегіального державного органу - Комісії територіального органу соціального захисту населення із встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду).
Продовжуючи розгляд справи, суд зазначає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.
З положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування - «поза будь-яким розумним сумнівом», у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - «баланс вірогідностей».
Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб'єктом задекларованого, але не підтвердженого документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не означає реального існування такої обставини.
І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Згідно із сформульованими у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21 стандартами доказування обставин спору: 1) покладений на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були; 2) суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.
Суд відмічає, що у силу ч.4 ст.44, ч.2 ст.78, ч.3 ст.78, п.4 ч.5 ст.160, п.5 ч.5 ст.160, ч.4 ст.161, ч.4 ст.162 КАС України обов"язок повідомлення суду усіх обставин справи та підтвердження доводів про існування цих обставин відповідними доказами покладений, насамперед на учасників справи - сторони спору.
Окрім того, суд згідно з ч.4 ст.9 КАС України обтяжений законодавцем обов"язком встановити об"єктивну істину у кожному спорі за власною ініціативою безвідносно до стану виконання учасниками справи - сторонами спору згаданого вище процесуального обов"язку.
У силу правових висновків постанови Верховного Суду від 06.06.2024р. у справі №400/1217/23: 1) Обов'язок позивача доводити обставини, на які він посилається на обґрунтування своїх доводів, є ключовим аспектом принципу змагальності та рівності в судовому процесі; 2) Позивач не може будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, допоки інша сторона не надасть доказів на її спростування (концепція негативного доказу), оскільки такий підхід нівелює саму сутність принципу змагальності; 3) обов'язок доведення обставин, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, у рівній мірі покладається на обох сторін. Кожна сторона повинна довести факти, на які вона посилається. При цьому підставу позову повинен довести саме позивач. Позивач повинен подати докази, на яких ґрунтуються його вимоги разом з поданням позовної заяви. В разі неможливості самостійно представити такі докази, позивач повинен про це повідомити суд та зазначити причини, з яких доказ не може бути подано. Крім того, позивач вправі подати до суду клопотання про витребування доказів, із зазначенням причини неможливості самостійного їх представлення та наведенням вжитих ним для цього заходів.; 4) Посилання позивача на те, що в силу вимог частини другої статті 77 КАС України обов'язок доказування правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень покладається на відповідача, не заслуговують на увагу, оскільки визначений цією правовою нормою обов'язок відповідача не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Суд відзначає, що у межах даної справи між сторонами відсутній спір про будь-які факти об"єктивної дійсності, бо ініційований заявником спір стосується суто питання про право.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тлумачення змісту наведеної норми процесуального закону викладено у постанові Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов'язковою умовою визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними є доведеність порушення власних прав та охоронюваних законом інтересів приватної особи/заявника.
Визначаючись з приводу реально вчиненого суб'єктом владних повноважень у спірних правовідносинах управлінського волевиявлення, суд зазначає, що за загальним правилом з огляду на положення п.18 ч.1 ст.19, п.19 ч.1 ст.4 КАС України, п.1 ч.2 ст.24, п.2 ч.2 ст.24, ч.3 ч.2 ст.24 Митного кодексу України під рішенням суб'єкта владних повноважень слід розуміти - письмовий акт, під дією суб'єкта владних повноважень слід розуміти - вчинок з приводу реалізації управлінського повноваження, під бездіяльністю суб'єкта владних повноважень слід розуміти - ухилення від виконання обов'язку, під відмовою суб'єкта владних повноважень слід розуміти - оформлене офіційним письмовим документом - листом відхилення прохання/звернення приватної особи.
У спірних правовідносинах заявник оскаржує бездіяльність суб"єкта владних повноважень - райТЦКта СП з приводу наданні відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період за зверненням від 05.06.2024р.
Натомість, суд змушений констатувати, що у спірних правовідносинах Відповідач №2 жодної бездіяльності не вчиняв та об"єктивно вчинити не міг, бо вирішення питання про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період (або про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період) віднесено до компетенції іншого самостійного та незалежного суб"єкта права - колегіального державного органу в особі Комісії при ІНФОРМАЦІЯ_7 з розгляду питань надання військовозобов"язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
При цьому, суд не може оминути увагою ту обставину, що компетентним суб"єктом владних повноважень - Комісією при ІНФОРМАЦІЯ_7 з розгляду питань надання військовозобов"язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період у спірних правовідносинах було вчинено управлінське волевиявлення не у формі бездіяльності, а у формі відмови, втіленої у протоколі від 14.06.2024р. №5.
Компетенцію саме цього суб"єкта владних повноважень фактично визнав і заявник, позаяк звернення від 05.06.2024р. було адресовано саме Комісії, а не ІНФОРМАЦІЯ_11.
Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах суб"єкт владних повноважень - Відповідач №2 забезпечив дотримання положень ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, позаяк не вчиняв і об"єктивно не міг вчинити оскарженого заявником управлінського волевиявлення суб'єкта владних повноважень, адже ці повноваження передані чинним національним законом України до відання іншого суб"єкта владних повноважень, а саме: Комісії при ІНФОРМАЦІЯ_7 з розгляду питань надання військовозобов"язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Підстав для залучення до участі у справі цього суб"єкта владних повноважень суд не знаходить, оскільки такої вимоги заявником у позові не заявлялось, а натомість заявник наполягає на примусовому спонуканні до вчинення управлінського волевиявлення з приводу надання відстроцчи від призову на військову службу за мобілізацією, на особливий період, саме районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Отже, у спірних правовідносинах заявником не доведено існування факту порушеного Відповідачем №2 права (інтересу) на одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Наведене є визначеною законом підставою для відмови у позові.
При розв'язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), вичерпно реалізував існуючі правові механізми з"ясування об"єктивної істини; надав розгорнуту оцінку усім юридично значимим факторам та обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін.
Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.
Решта доводів позову окремій детальній оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не має юридичного значення для правильного вирішення спору по суті.
Наостанок суд зауважує, що зміни до п.61 Порядку №560 у редакції постанови КМУ від 16.08.2024р. №930 значно покращують умови реалізації права заявника на отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період у порядку абз.13 ч.1 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", проте не можуть бути поширені на спірні правовідносини, позаяк не діяли станом на момент виникнення спору.
Разом із тим, чинна редакція п.61 Порядку №560 у редакції постанови КМУ від 16.08.2024р. №930 сприймається судом як додатковий доказ відсутності у заявника порушеного права у спірних правовідносинах, позаяк не виключає позитивного вирішення ініційованого заявником питання при новому зверненні.
Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-244, 246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
вирішив:
Позов - залишити без задоволення.
Роз'яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).
Суддя А.В. Сліденко