11 вересня 2024 року м. Київ №400/8796/23
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жука Р.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справи
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
І. Зміст позовних вимог
18 липня 2023 року до Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо незвільнення позивача за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військову обов'язок і військову службу»;
- зобов'язати відповідача прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби в запас за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю.
ІІ. виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що 04.04.2023 року звернувся з рапортом до командира військової частини НОМЕР_1 з проханням про звільнення з військової служби згідно п.г ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» якою встановлено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу). Вказує, що відповідачем залишено без розгляду поданий рапорт, а тому вважає його бездіяльність протиправною.
У встановлений судом строку на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву. Обґрунтовуючи заперечення проти позовних вимог, представник відповідача вказує, що посилання позивача на абзац підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 «у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи» є помилковим та не відповідає дійсності, так як згідно довідки МСЕК серія ІО ААВ №040680, виданої на підставі акту огляду МСЕК № 2275 від 18.11.2014 дружина є інвалідом III групи, а звільненню від військової служби підлягають у зв'язку з наявністю осіб з інвалідністю І та ІІ груп та осіб, які доглядають за такими особами з інвалідністю і хворими дітьми. Також зазначає, що позивач не проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
ІІІ. Заяв (клопотання) учасників справи інші процесуальні дій у справі
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 26.07.2023 заяву представника позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду задоволено. Визнано поважними підстави пропуску позивачем строку звернення до суду із даним позовом. Відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 26.07.2023 витребувано у Міністерства оборони України витяг з відомчого обліку Міністерства оборони України в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо військової частини НОМЕР_1 . Зобов'язано Міністерство оборони України надати Миколаївському окружному адміністративному суду витребувані докази у десятиденний строк з дня отримання цієї ухвали.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 16.10.2023 справу передано на розгляд до Київського окружного адміністративного суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Жуку Р.В.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.04.2024 прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
07.05.2024 року відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву.
Інших заяв чи клопотань учасниками справи до суду не подано.
Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно частини 2 статті 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
З урахуванням викладеного, керуючись положеннями частини 2 статті 262 КАС України наявні підстави для розгляду справи в порядку письмового провадження.
ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Розглянувши подані сторонами документи, з'ясувавши зміст спірних правовідносин з урахуванням доказів судом встановлені відповідні обставини.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до записів у військовому квитку позивача НОМЕР_2 , 01.05.2022 ОСОБА_1 мобілізовано.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 №13 від 13.01.2023 ОСОБА_1 зараховано до військової частини НОМЕР_1 на посаду розвідника-номера обслуги 1-ї групи спеціальної розвідки РСР (а.с.9).
04.04.2023 позивач звернувся до командира роти спеціальної розвідки ОСОБА_2 з рапортом, у якому просив клопотати перед Вищим командування про звільнення його зі Збройних Сил України на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а саме - у зв'язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю. Командиром роти спеціальної розвідки вказаний рапорт позивача був підтриманий.
Не отримавши відповідь на означений рапорт позивач повторно 16.05.2023 року звернувся з рапортом до командира військової частини НОМЕР_1 .
Листом від 22.05.2023 №715/36/1014 за підписом командира військової частини НОМЕР_1 повідомлено, що підставою для звільнення за вказаною підставою може бути інвалідність дружини лише І або II групи. Відтак зазначено, що командування частини не вбачає підстав для звільнення позивача зі служби, тому у задоволенні рапорту звільнення було відмовлено.
Разом з тим судом встановлено, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 295 від 22.10.2023 року, старшого матроса ОСОБА_1 , розвідника-номера обслуги 1 групи спеціальної розвідки роти спеціальної розвідки військової частини НОМЕР_1 призначено наказом Начальника Генерального Штабу Збройних Сил України (по особовому складу) від 02.10.2023 року № 407-РС на посаду солдата резерву 66-ої запасної роти військової частини НОМЕР_3 .
Вважаючи, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність, позивач звернувся до суду із цим позовом.
V. Оцінка суду.
Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, наведеними учасниками справи, суд дійшов наступних висновків.
Розділом ІІ Конституції України передбачені основоположні права, свободи та обов'язки людини і громадянина. Зокрема, статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Згідно пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України було введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Згідно з Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022 строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб. Згідно з Указом Президента України від 18.04.2022 №259/2022 строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб. Згідно з Указом Президента України від 17.05.2022 №341/2022 строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.
Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Згідно із статтею 1 вищезазначеного Закону, встановлено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Згідно із статтею 4 частиною 2 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обв'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-I) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без окаянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Частиною четвертою статті 24 Закону № 2232-ХІІ визначено, що військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби:
1) на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять);
2) на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових їздок, повернення до місця служби;
3) поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обв'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом .повідного командира (начальника);
4) під час виконання державних обов'язків, у тому числі у випадках, якщо обов'язки не були пов'язані з військовою службою;
5) під час виконання обов'язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.
Частино 2 пункту 225 Положення № 1153/2008 передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється: під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу":
- у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Пунктом 233 Положення № 1153/2008 передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:
- підстави звільнення з військової служби;
- думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;
- районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
При цьому загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і ї| взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 № 548-V (далі - Статут).
Статтею 14 Статуту обумовлено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців, найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником (ст. Статуту).
Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України конання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України
Як вже встановлено судом та підтверджено відомостями військового квитка, наказом командира військової частини НОМЕР_1 №13 від 13.01.2023 ОСОБА_1 зараховано до військової частини НОМЕР_1 на посаду розвідника-номера обслуги 1-ї групи спеціальної розвідки РСР та наказом Начальника Генерального Штабу Збройних Сил України (по особовому складу) від 02.10.2023 року № 407-РС на посаду солдата резерву 66-ої запасної роти військової частини НОМЕР_3 .
Судом з встановлених обставин вбачаєтеся, що на час звернення до суду позивач військову службу у військовій частині НОМЕР_1 вже не проходив.
Поряд з цим суд зазначає, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом. Суд зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення порушених прав і захист законних інтересів, і у випадку задоволення судом його вимог, прийняте судом рішення повинно мати наслідком відновлення тих прав, за захистом яких позивач і звернувся до суду.
З урахуванням викладеного, відсутність предмету спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у складі судді Касаційного адміністративного суду в ухвалі від 15.06.2018 по справі № 826/19388/16.
Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.
Відповідний правовий висновок сформований Великою Палатою Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №802/2474/17-а; провадження №11-1081апп18.
З огляду на викладене на переконання суду безпосереднім начальником позивача є командир військової частини НОМЕР_3 , який наділений повноваженнями приймати рішення за рапортом позивача, а не командир військової частини НОМЕР_1 .
Натомість, будь-яких доказів звернення позивача з рапортом до командира військової частини НОМЕР_3 щодо звільнення позивача з військової служби в запас за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», позивачем не надано.
Водночас, суд вважає за необхідне вказати наступне.
Так, позивачем допущено дефект відповідача, тобто такий стан правовідносин, що ускладнює процес вибору належного відповідача позивачем, здебільшого зумовлений конкретною обставиною справи. Одним із дефектів відповідача, є невідповідність фактичних повноважень державного органу положенням законодавства чи дублювання повноважень одного державного органу повноваженнями іншого державного органу. Таким чином, позивач, відображаючи у позовній заяві в якості відповідача конкретний орган, вважаючи, що цей орган очевидно є відповідачем і у цьому не може бути жодних сумнівів, у процесі розгляду справи дізнається, що необхідно залучити співвідповідача, який наділений такими ж повноваженнями, або необхідно наприклад замінити цього відповідача на належного.
У зв'язку з чим на переконання суду військова частина НОМЕР_1 не наділена законними повноваженнями, щодо розгляду будь-яких питань пов'язаних з проходженням військової служби, тому позитивне рішення суду у даній справі не зможе відновити порушене право позивача.
Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанови ВП ВС від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц, від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20).
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, рішення якого є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні по справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (від 9 грудня 1994 року №18390/91), вказав, що статтю 6 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень, детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Міра цього обов'язку може варіюватися залежно від характеру рішення. Необхідно також враховувати численність різноманітних тверджень, з якими сторона у справі може звернутися до судів, та відмінності, наявні в Договірних державах, стосовно передбачених законом положень, звичаєвих норм, правових висновків, викладення та підготовки рішень. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
При цьому, надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 по справі № 802/2236/17-а.
Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
За наведеного правового регулювання та встановлених обставин справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
VІ. Судові витрати.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог судові витрати відповідно до ст. 139 КАС України розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 139, 246, 255, 292-297, 325, 382 КАС України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Копію рішення надіслати учасникам справи.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.
Суддя Жук Р.В.