11 вересня 2024 року № 320/46914/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кочанової П.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу,
ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті в якому просить суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову відділу державного нагляду та контролю за безпекою на транспорті ПШ 013922 від 18.07.2023 про застосування до ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу в сумі 17 000 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила про протиправність оскаржуваної постанови, оскільки вона не є автомобільним перевізником у розумінні статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» та не може нести відповідальність передбачену зазначеним законом. Крім того, позивач зауважує, що мало місце передача ТЗ в користування іншій особі, а відтак вона є неналежним суб'єктом господарювання, який повинен нести відповідальність за встановлені порушення. Також, позивач посилається на помилку в постанові про застосування адміністративно-господарського штрафу та акті, а саме невірно зазначено номерні знаки транспортного засобу та свідоцтва про реєстрацію ТЗ.
Разом з позовною заявою, ОСОБА_1 було направлено до суду заяву про забезпечення позову.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.01.2024 відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.01.2024 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Не погоджуючись з аргументами викладеними позивачем у позовній заяві, відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній зазначив про те, співробітниками Укртрансбезпеки зупинено транспортний засіб марки MAN, номерний знак НОМЕР_1 з спеціалізованим напівпричепом KRONE, номерний знак НОМЕР_2 , які належать ОСОБА_1 , та встановлено відсутність на момент проведення перевірки товарно-транспортної накладної та картки водія цифрового тахографу, відповідальність за що передбачена абзацом 3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт». Щодо посилань позивача на те, що він не є відповідальною особою, відповідач зазначив, що постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2022 №1145 затверджено Порядок внесення відомостей про належного користувача транспортного засобу до Єдиного державного реєстру транспортних засобів, яким передбачено процедуру внесення до Реєстру відомостей про належного користувача ТЗ. Крім того, під час проведення перевірки водій не повідомляв інспекторів про наявність договору оренди ТЗ або іншого договору, що встановлює правові підстави для користування і/або розпорядження належним позивачу ТЗ.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд виходить з наступного.
23.05.2023 року уповноваженими особами Укртрансбезпеки, відповідно до направлення на рейдову перевірку від 22.05.2023 №015949, на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів в місцях навантаження і розвантаження, проводилась рейдова перевірка транспортних засобів перевізників, що здійснюють внутрішні та міжнародні перевезення пасажирів та вантажів.
Співробітниками Укртрансбезпеки було зупинено транспортний засіб марки MAN, номерний знак НОМЕР_1 з спеціалізованим напівпричіпом KRONE, номерний знак НОМЕР_2 , які належать ОСОБА_1 , та встановлено відсутність на момент проведення перевірки товарно-транспортної накладної та картки водія цифрового тахографу, відповідальність за що передбачена абзацом 3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».
У зв'язку з виявленими під час здійснення перевірки порушень статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідачем складено Акт від 23.05.2023 №АР023072.
Листом-повідомленням було повідомлено позивача про розгляд справи.
За результатами розгляду питання щодо порушення законодавства про автомобільний транспорт, відповідачем прийнято постанову від 18.07.2023, якою до позивача на підставі абзацу 3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» застосовано адміністративно-господарський штраф у розмірі 17000 грн.
Не погоджуючись з вказаною постановою, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.
Надаючи юридичну оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 №2344-III (далі - Закон №2344-III).
Згідно з частиною першою статті 5 Закону №2344-III основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.
Приписами статті 6 Закону №2344-III передбачено, що державний контроль автомобільних перевізників здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок. Державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №103, Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.
Процедуру проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт визначено Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 року № 1567 (далі - Порядок №1567).
Згідно з пунктом 2 Порядку №1567 рейдовим перевіркам (перевіркам на дорозі) підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних автомобільних перевізників (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.
Пунктом 4 Порядку №1567 регламентовано, що рейдові перевірки (перевірки на дорозі) на автомобільному транспорті проводяться посадовими особами Укртрансбезпеки та її територіальних органів (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) згідно з додатком 1-1, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку.
Відповідно до підпункту 1 пункту 15 Порядку №1567 під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) перевіряється виключно наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.
Документи, на підставі яких виконуються вантажні перевезення визначені статтею 48 Закону №2344-III.
Зокрема, вказаною статтею регламентовано, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Відповідно до положень статті 1 Закону №2344-III товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу (крім фізичних осіб, які здійснюють перевезення вантажу за рахунок власних коштів та для власних потреб) документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, який складається у паперовій та/або електронній формі та містить обов'язкові реквізити, передбачені цим Законом та правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом.
Згідно положень статті 60 Закону №2344-III за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи.
Так, абзацом 3 частини першої вказаної статті визначено, що за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, до автомобільних перевізників застосовується штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Як визначено положеннями статті 1 Закону №2344-III, автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Тобто, автомобільний перевізник це не завжди власник автомобіля, це особа, яка його використовує, тобто здійснює перевезення пасажирів чи (та) вантажів цим транспортним засобом.
Разом з тим, суд наголошує, що автомобільний перевізник відповідно до положень статті 48 Закону має мати при собі документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах.
Як стверджує позивач, у спірних правовідносинах він не має статусу перевізника у розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт», оскільки його транспортний засіб фактично використовувався іншою особою, у той час як за статтею 60 вказаного Закону відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт покладено виключно на автомобільного перевізника.
Судом встановлено, що на момент проведення перевірки водієм транспортного засобу марки MAN, номерний знак НОМЕР_1 з спеціалізованим напівпричіпом KRONE, номерний знак НОМЕР_2 (серія і номер свідоцтв про реєстрацію НОМЕР_3 та НОМЕР_4 відповідно) був ОСОБА_2 .
Однак, cуд звертає увагу, що жодних документів, які б засвідчували використання транспортного засобу під час перевезення вантажу 23.05.2023 на законних підставах (договору оренди, акта приймання-передачі транспортного засобу та/або тимчасового реєстраційного талону), ні під час проведення перевірки, ні під час розгляду справи в суді, не надано.
Крім того, суд зауважує, що порядок оформлення договору оренди транспортного засобу регулюється главою 58 Цивільного кодексу України. Договір найму транспортного засобу укладається в письмовій формі. Договір за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню. Без нотаріального посвідчення такий договір вважається нікчемним (статті 220 Цивільного кодексу України).
За викладених обставин, позивачем не доведено, що транспортний засіб марки MAN, номерний знак НОМЕР_1 з спеціалізованим напівпричіпом KRONE, номерний знак НОМЕР_2 (серія і номер свідоцтв про реєстрацію НОМЕР_3 та НОМЕР_4 відповідно, використовувався водієм ОСОБА_2 в особистих цілях.
Враховуючи викладене, суд вважає, що у межах спірних правовідносин автомобільним перевізником є саме позивач.
Разом з тим, суд звертає увагу, що під час здійснення перевезень в силу вимог статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» у водія має бути товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж.
При цьому, вимога щодо наявності товарно-транспортної накладної або іншого визначеного законодавством документу на вантаж, визначена статтею 48 Закону №2344-III, скерована не до автомобільного перевізника (у розумінні положень цього Закону), а до водія, оскільки товарно-транспортна накладна є документом на вантаж, а не документом, який визначає автомобільного перевізника.
Суд наголошує, що товарно-транспортна накладна як документ на вантаж підтверджує операцію з надання послуг з перевезення конкретного вантажу.
Натомість, ні під час проведення перевірки, ні під час розгляду справи судом, не було надано товарно-транспортної накладної.
Таким чином, в даному випадку саме позивач, який є власником спірного транспортного засобу, є перевізником і, відповідно, несе відповідальність за порушення вимог законодавства у сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів, оскільки факт перевезення вантажу без товарно-транспортної накладної не спростовується матеріалами справи, що, насамперед, зумовлює накладення штрафу за таке порушення.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду у постанові від 22 грудня 2021 року по справі №420/3371/21.
Щодо наявності помилок в постанові про застосування адміністративно-господарського штрафу та акті, а саме невірно зазначено номерні знаки транспортного засобу та свідоцтва про реєстрацію ТЗ про накладення штрафу, суд зазначає наступне.
Порушення процедури прийняття рішення суб'єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення.
Певні дефекти адміністративного акта можуть не пов'язуватись з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акта (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі).
Отже, саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.
Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб'єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття.
Так, дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків (ultraviresaction - invalidact). Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним.
Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.
Суд наголошує, що, у відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.
Таким чином, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб'єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення».
Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб'єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.
Аналогічна правова позиці викладена у постанові Верховного Суду від 23.04.2020 у справі №813/1790/18 та від 22.05.2020 у справі № 825/2328/16.
Крім того, зазначені в акті № АР023072 державні номерні знаки транспортних засобів, які перевірялись відповідають наданим до рейдової перевірки реєстраційним документам.
Також, суд зазначає, що особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів та порядок його обліку визначені Положенням про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженим наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 07.06.2010 №340, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14.09.2010 за № 811/18106 (Положення №340).
У відповідності до абзацу першого пункту 6.1 Положення №340 автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами. Водії зберігають записи щодо режиму праці та відпочинку протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення.
За визначенням у пункті 1.5 Положення №340 тахограф - обладнання, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їх водіїв.
Пунктом 6.2 Положення №340 передбачено, що облік робочого часу водіїв здійснюється на основі табеля обліку використання робочого часу. Перевізник, який використовує водіїв за наймом, щомісяця складає графік змінності водіїв, веде відомість обліку робочого часу та відпочинку водія (додаток 2), у якій щодо кожної робочої зміни зазначаються планові та фактичні дані щодо маршруту, початок та кінець робочої зміни.
Згідно з пунктом 6.3 Положення №340 водій, що керує транспортним засобом, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3) або повинен мати копію графіка змінності водіїв.
Графік змінності водіїв, відомість обліку робочого часу та відпочинку водіїв зберігаються у Перевізника (пункт 6.4 Положення №340).
За положеннями пункту 7.1 Положення №340 органи, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху проводять перевірку встановленого режиму праці та відпочинку водіїв відповідно до законодавства України.
Відповідно до пункту 3.3 Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженої наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 24.06.2010 № 385, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20.10.2010 № 946/18241 (Інструкція №385), водій транспортного засобу, обладнаного тахографом, серед іншого, своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання; використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом; має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР (994 016), або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом.
За визначенням у пункті 1.4 Інструкції №385 контрольний пристрій (тахограф) - обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв; тахокарта - бланк, призначений для внесення й зберігання зареєстрованих даних, який вводять в аналоговий контрольний пристрій (тахограф) та на якому маркувальні пристрої останнього здійснюють безперервну реєстрацію інформації, що підлягає фіксуванню відповідно до положень ЄУТР.
Надаючи оцінку викладеному, суд приходить до висновку, що за результатом тлумачення наведених вище положень обов'язковою умовою для визнання учасника дорожнього руху перевізником є наявність у нього статусу фізичної чи юридичної особи, а також залучення у процес переміщення вантажу у просторі із використанням вантажного автомобілю та праці найманого водія.
При цьому, наявність або відсутність у процесі переміщення вантажу із використанням вантажного автомобілю та праці найманого водія саме послуги з перевезення пасажирів чи вантажів (тобто перевезення на договірних умовах за плату) не має юридичного значення, оскільки таке перевезення може відбуватись і за власний кошт (у тому числі для задоволення власних внутрішньогосподарських потреб).
Суд констатує, що нормами чинного законодавства закріплено обов'язковий облік часу роботи водія транспортного засобу; при цьому, закріплюючи нормативно такий обов'язок законодавець мав на меті підвищити безпеку дорожнього руху, без прив'язки виду і характеру перевезень до господарської діяльності.
Крім цього, законодавством визначено обов'язковість обладнання вантажних автомобілів з повною масою понад 3,5 тонни тахографами, а у випадку відсутності тахографа водій вантажного автомобіля з повною масою понад 3,5 тонни повинен мати індивідуальну контрольну книжку, яка відображає відомості про тривалість змінного періоду керування і є іншим способом контролю водіїв.
Суд наголошує, що транспортний засіб з спеціальним напівпричепом разом у випадку, який розглядається, перевищували масу понад 3,5 т.
Тобто поріг у 3,5 тонни (який дозволяв не використовувати діючий і повірений тахограф) у спірному випадку значно перевищений.
Також суд ще раз наголошує, що законодавцем встановлено вимоги до контролю дотримання вимог тривалості робочого часу водія саме з метою забезпечення безпеки дорожнього руху, а не у взаємозв'язку із фактом здійснення перевезення на договірних засадах за плату.
За наведеного, суд приходить до висновку про існування у кожної юридичної особи або фізичної особи, що використовує для перевезення вантажу як на договірних засадах, так і для задоволення власних потреб такий транспортний засіб як вантажний автомобіль повною масою понад 3,5 тонн із використанням праці найманого водія - обов'язку наявності тахографу із використанням такого приладу експлуатації вантажного автомобіля за призначенням або використання інших суміжних засобів обліку робочого часу найманого водія.
Такий обов'язок обумовлений необхідністю забезпечення безпеки дорожнього руху, а тому має поширюватись як на автомобільного перевізника юридичну особу, що надає комерційну послугу з перевезення вантажів, так і на перевізника юридичну особу, яка здійснює переміщення вантажу для власних внутрішньогосподарських потреб без надання послуги іншим учасникам цивільних відносин. Протилежне тлумачення цієї вимоги буде мати наслідком дискримінацію однакових за статусом та категорією учасників відносин у однакових умовах участі у дорожньому русі.
Тому, за наведеного, суд погоджується з твердженням відповідача про те, що водії, які здійснюють перевезення на вантажних автомобілях з повною масою понад 3,5 тонн, зобов'язані мати діючий тахограф.
За відсутності документів, зокрема, як у спірному - випадку особистої картки водія до цифрового тахографу транспортного засобу, до фізичних або юридичних осіб, які здійснюють на комерційній основі чи за власний кошт (для власних потреб) перевезення вантажів транспортними засобами, застосовуються адміністративно-господарські штрафи.
Враховуючи, що водій позивача під час проведення перевірки не мав документів, визначених для водія статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме - особистої картки водія до цифрового тахографу транспортного засобу, то допустив правопорушення, внаслідок якого прийнято оскаржувані постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу.
Отже, позивачем не доведено наявності підстав для визнання протиправними та скасування постанов про застосування адміністративно-господарського штрафу, а остання прийнята на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України.
За змістом частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За правилами частини другої цієї ж статті 77 в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Із урахуванням викладеного, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
У зв'язку із відмовою у позові підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 159, 162, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу - відмовити.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 11 вересня 2024 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Кочанова П.В.