06 вересня 2024 року м. Київ № 320/7950/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого-судді Панової Г.В., при секретарі судового засідання Любенко Д.І.,
за участю представників сторін:
позивач - Федченко З.І.,
від відповідача - Черчелюк Д.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби
України у місті Києві та Київській області
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області щодо неприйняття заяви та рішення за результатами розгляду заяви громадянки російської федерації ОСОБА_1 , про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 27.12.2023;
- зобов'язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області прийняти заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до вимог Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ Україні від 07.09.2011 № 649 та надати рішення за результатами розгляду заяви від 27.12.2023.
В обґрунтування позовних вимог зазначено про те, що відповідачем протиправно не приймалась заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та рішення за результатами розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що свідчить про протиправну бездіяльність відповідача, при цьому, що позивач здійснила всі необхідні дії для розгляду її заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Відсутність належним чином оформленого рішення відповідача про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не зважаючи на факт, як особистого подання заяви, так і подання письмового звернення разом з копією заяви, свідчить про те, що відповідач не прийняв жодного рішення з числа тих, які вона повинен ухвалити за законом.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.05.2024 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін та призначено судове засідання.
До суду від Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, представник відповідача зазначив про те, що 27.12.2023 позивач звернулась до Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області у зв'язку з наміром бути визнаним біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту. Позивачу було роз'яснено порядок звернення особи із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту передбачений ст. 5 Закону. Під час звернення було встановлено, що позивач прибула на територію України 20.10.2017. Зверталась за продовженням строку перебування, востаннє строк перебування в Україні був продовжений до 15.04.2018. Після закінчення дозволеного строку перебування в Україні, позивач не вчинила жодних дій для оформлення законного перебування на території України, незважаючи на те, що позивач має статує закордонного українця, з огляду на що, відповідач вважає, що позивач тривалий час проживає на території України з порущенням дозволеного строку перебування та у дозволений проміжок часу після прибуття до України за захистом в Україні не зверталась, чим порушила порядок та строк звернення за захистом в Україні. Звернення позивача розглянуто у порядку, встановленому Законом України «Про звернення громадян» та надано відповідь листом від 29.01.2024 № Ф-3/6/8010-24/8010.7.1.1/260-24, водночас, рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відносно позивача не приймалося, тому, ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області не було допущено жодної бездіяльності, щодо відмови у прийняті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Стороною позивача було подано відповідь на відзив, за змістом якої, доводи відповідача викладені у відзиві, не спростовують обставин та обґрунтувань, покладених в основу позовної заяви. Позивач зауважує, що посадові особи відповідача виключно усно відмовляли прийняти заяву позивача, хоча 27.12.2023 позивач подала письмове звернення на ім'я начальника ЦМУ ДМС у місті Києві та Київській області з проханням зафіксувати факт звернення позивача з заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та розглянути її заяву, задокументувати довідкою про звернення за захистом в Україні та повідомити, коли вона зможе особисто прийти до відповідача для подальшого розгляду її заяви. Тобто, остання вважає, що вчинила всі можливі дії, щоб її заява була отримана та розглянута відповідачем. При цьому, форма заяви-анкети про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідала бланку, затвердженому наказом Міністерства внутрішніх справ України № 649 від 07.09.2011, однак відповідного рішення так і не було прийнято.
У судове засідання 06.09.2024 з'явився позивач та представник відповідача.
Позивач підтримав доводи позовної заяви та просив суд позов задовольнити.
Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог.
Заслухавшт пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд виходить з такого.
Як убачається з матеріалів справи, громадянка російської федерації ОСОБА_1 , вказує на те, що маючи побоювання стати жертвою переслідувань через політичну та громадянську позицію щодо війни, яку рф розв'язала проти України, а також через те, що позивач достатньо тривалий час проживає на території України, має статус закордонної українки та активно демонструє свою проукраїнську позицію в соціальних мережах.
Зважаючи на наведене, позивач 27.12.2023 звернулася до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області з метою подати заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, однак, як стверджує остання, її заяву не прийняли та не зареєстрували, її не документували довідкою про звернення за захистом в Україні та не надали письмову відповідь-відмову у прийомі її заяви. Позивач стверджує, що отримала виключно усну відмову.
Оскільки Управління в порушення Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» відмовляло у реєстрації та прийнятті заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, 27.12.2023 позивач подала письмове звернення на ім'я начальника Управління з проханням зафіксувати факт її звернення з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та розглянути заяву позивача, задокументувати позивача довідкою про звернення за захистом в Україні.
Листом від 29.01.2024, Управління повідомило позивача про розгляд її заяви-анкети в порядку, визначеному Законом України «Про звернення громадян», відповідь містила посилання на ст. 9 Конвенції про статус біженців 1951 року, ніщо не позбавляє Договірну Державу права під час війни вживати тимчасових заходів, які вона вважає необхідними в інтересах державної безпеки, щодо тієї чи іншої окремої особи, ще до того, як ця Договірна Держава з'ясує, що ця особа дійсно є біженцем і що подальше застосування цих заходів щодо неї є необхідним в інтересах державної безпеки. Окрім того, у відповіді зазначалося, що УВКБ ООН не вважає Україну «безпечною країною походження» та рекомендує направляти іноземців, які проживали на території України і не встигли подати заяви про надання міжнародного захисту для проходження національної процедури надання захисту в третій безпечній країні.
Позивач вважає, що Закон не передбачає такої форми поведінки відповідача у разі звернення до нього з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як бездіяльність, оскільки Закон прямо встановлює дії, які відповідач повинен вчинити, та рішення, які відповідач повинен прийняти, у разі звернення до нього з відповідною заявою, що і зумовило на звернення до суду з даним позовом.
При вирішенні спору, суд виходить з наступного.
Порядок перебування, в'їзду в Україну та виїзду з України іноземців та осіб без громадянства врегульовано Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року № 3773-VІ (далі також - Закон).
За визначеннями, наведеними у вказаному Законі, іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав; іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в'їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні; посвідка на тимчасове проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.
Відповідно до норм ч. 3 ст. 9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.
Згідно змісту п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону № 3671-VI, додатковий захист це форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, які загрожують їх життю, безпеці чи свободі.
Пунктом 13 ст. 1 Закону № 3671-VI, встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Згідно з ч. ч. 1 та 2 ст. 5 Закону № 3671-VI, особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Частиною п'ятою статті 5 вищевказаного Закону, передбачено, що особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
Умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, наведені у статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
За змістом частини першої статті 6 Закону № 3671-VI, не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
Згідно з приписами ч. 6 ст. 8 Закону № 3671-VI, рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися (частина 6 стаття 5 Закону № 3671-VI ).
Інших підстав відмови у прийняття документів від особи іноземця чинне законодавство України не містить.
Процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту визначають Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за №1146/19884 (далі по тексту - Правила № 649).
Відповідно до положень п. 2.1 Правил № 649, уповноважена посадова особа органу міграційної служби, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом: а) встановлює особу заявника; б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 1) (далі - журнал реєстрації осіб); в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов'язки, а також про наслідки невиконання обов'язків; г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференц-зв'язку; ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; д) з'ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні); е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви; є) проводить дактилоскопію заявника; ж) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи; з) роз'яснює порядок звернення за безоплатною правовою допомогою мовою, яку розуміє заявник.
За змістом пунктів 2.2, 2.4, 2.5 Правил № 649, рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається територіальним органом ДМС протягом робочого дня, в який до нього звернулась відповідна особа.
У разі наявності передбачених Законом підстав територіальний орган ДМС ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом (додаток 2). Після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС: видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 3); під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб.
У разі використання заявником права на оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС видає такому заявникові під підпис довідку про звернення за захистом в Україні, про що заносить відповідні відомості до журналу реєстрації видачі довідки про звернення за захистом в Україні (додаток 4). Довідка видається строком на три місяці з подальшим тримісячним продовженням строку її дії на весь час розгляду скарги. Підставою для продовження строку дії зазначеної довідки є копія скарги на рішення територіального органу ДМС з підтверджуючими документами її відправлення або у випадку оскарження в судовому порядку копія позовної заяви з відміткою (штампом) суду про її прийняття або копія ухвали суду про відкриття провадження у справі чи належним чином оформленої судової повістки. У випадку оскарження рішення в судовому порядку подальше тримісячне продовження строку дії довідки про звернення за захистом в Україні здійснюється після отримання письмової інформації про стан розгляду справи в суді від юридичної служби територіального органу ДМС.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону № 3671-VI, рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п'яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України № 2102-IX, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який діє на теперішній час.
Судом досліджено та підтверджується матеріалами справи, що позивач звернулась до відповідача із заявою про фіксування факту звернення з заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та заявою - анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
За результатами розгляду заяви позивача, листом Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області "Про розгляд звернення" повідомлено про розгляд звернення та зазначено, що позивач порушила порядок та строк звернення за захистом в Україні; прийняття рішення про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту буде прийнято відповідно до частини 6 статті 5 Закону, за умови дотримання заявником порядку звернення із заявою передбаченою вказаною статтею Закону. Зазначено, що УВКБ ООН не вважає Україну "безпечною країною походження" та рекомендує направляти іноземців, які проживали на території України і не встигли подати заяви про надання міжнародного захисту для проходження національної процедури надання захисту в третій безпечній країні.
Водночас, суд наголошує на тому, що матеріали справи не містять ні рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, ні рішення (наказу) про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту прийнятих за результатами розгляду заяви позивача.
У даному випадку, відповідачем вказане звернення позивача було розглянуто у відповідності до Закону України "Про звернення громадян", при цьому, фактично, міграційним органом не було вирішено питання, як щодо прийнятності документів позивача для розгляду поставленого питання по суті, так і щодо вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що відповідачем вчинено протиправну бездіяльність, яка полягає у неприйнятті рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви, у порядку визначеному Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та Правил № 649, з урахуванням чого, права позивача мають бути захищені.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
За наведених обставин, з метою відновлення прав та інтересів позивача, за захистом яких вона звернулась до суду, та з метою дотримання судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений, оскільки судом встановлено протиправну бездіяльність відповідача, яка полягає у неприйнятті рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, суд дійшов висновку, що належним способом захисту, є саме зобов'язання відповідача прийняти рішення щодо прийняття або відмови у прийнятті заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до вимог Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та Правил № 649.
Під час розгляду даного спору, судом враховується правова позиція Шостого апеляційного адміністративного суду, викладена у постанові від 29.03.2024 у справі № 320/13292/23 у подібних правовідносинах.
При цьому, позовні вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо неприйняття заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та про зобов'язання відповідача прийняти заяву, не підлягають задоволенню з огляду на їх передчасність, оскільки відповідно до положень Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правил № 649, заява приймається або у прийнятті такої заяви відмовляється відповідним рішенням про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту або про відмову у наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, проте, станом на час звернення позивача до суду з даним позовом, таке рішення відповідачем не приймалося.
Крім того, суд наголошує на тому, що в межах розгляду даного спору, судом не надається оцінка викладеним у заяві позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту обставинам по їх суті, оскільки розгляд поданих позивачем до відповідача разом із заявою документів, є дискреційними повноваженнями відповідача та не є предметом розгляду даного спору.
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з приписами ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України, передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Суд наголошує на тому, що встановлена правова процедура, як складова принципу законності та принципу верховенства права, є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати справедливе ставлення до особи; спрямована на забезпечення загального принципу юридичної визначеності, складовою якої є принцип легітимних очікувань, як один з елементів принципу верховенства права.
Під час розгляду даного спору, відповідач не довів законності дій щодо не розгляду заяви позивача за встановленою процедурою.
Таким чином, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 77, 90, 241-247, 255, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області яка полягає у неприйнятті рішення щодо прийняття заяви громадянки російської федерації ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 27.12.2023 або про відмову в прийнятті заяви, у порядку, визначеному Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за № 1146/19884.
3. Зобов'язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області прийняти рішення щодо прийняття заяви громадянки російської федерації ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 27.12.2023 або про відмову в прийнятті заяви, у порядку, визначеному Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за № 1146/19884.
4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Панова Г. В.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 11.09.2024.