ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"12" вересня 2024 р. справа № 300/3649/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Микитюка Р.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач), через систему "Електронний суд" звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі В/Ч НОМЕР_1 - відповідач) про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні в розмірі 56408,80 грн.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначено, що 05.03.2024 наказом командира військової частини НОМЕР_1 №67 від 05.03.2024 позивача виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 . 28.03.2024 позивачу виплачено грошову компенсацію вартості грошової допомоги на оздоровлення за 2024 рік, а 24.04.2024 виплачено грошове забезпечення. Тобто, остаточний розрахунок при звільненні відбувся 24.04.2024. Однак, відповідачем не виплачено середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто за період з 06.03.2024 по 23.04.2024. Вважає, що вищевказана бездіяльність відповідача у здійсненні наведеної виплати є протиправною.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.05.2024 відкрито провадження у даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (а.с.16-17).
15.05.2024 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву від Військової частини НОМЕР_1 , у якому представник відповідача заперечує щодо задоволення позовних вимог. Зазначив, що ні Законом України “Про військовий обов'язок та військову службу» ні іншими нормативно правовими актами не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця зі служби. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо норми спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини. Вказав, що за наявністю спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівнику сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні ч. 1 ст. 117 КЗпП є безпідставним. Водночас, представник відповідача вказав на те, що позивача не було звільнено з військової служби, а переведено на нове місце проходження служби, що виключає застосування ч. 1 ст. 117 КЗпП. Із урахуванням викладеного, просив відмовити у задоволенні позовних вимог (а.с.20-22).
Позивач скористався своїм правом на подання відповіді на відзив, у якій зокрема зазначив, що відповідно до наказу Головнокомандувача Збройних Сил України генерала Валерія Залужного №311 від 04.02.2024 капітана юстиції ОСОБА_1 звільнено з посади офіцера юридичної групи військової частини НОМЕР_1 та призначено на посаду юрисконсульта 1121 поліклініки (з денним стаціонаром) Військово-медичного клінічного центру Західного регіону Медичних Сил Збройних Сил України. Отже, позивача звільнено з військової частини НОМЕР_1 та призначено на посаду в 1121 поліклініку (з денним стаціонаром) (а.с.29-31).
Відповідач скористався своїм правом на подання заперечення на відповідь на відзив, у якому зокрема зазначено, що позивач у відповіді на відзив посилається на наказ Головнокомандувача ЗСУ №311 від 04.02.2024, яким звільнено з військової служби, однак це не відповідає дійсності, оскільки даним наказом позивача звільнено із посади офіцера юридичної групи військової частини НОМЕР_1 і перепризначено на іншу посаду, а саме юрисконсультом 1121 поліклініки (з денним стаціонаром).
Розглянувши адміністративну справу за правилами спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, судом встановлено такі обставини.
ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 05.03.2024 № 67, капітана юстиції ОСОБА_1 , офіцера юридичної служби, наказом Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 04.02.2004 № 311 призначено на посаду юрисконсульта 1121 поліклініки (з денним стаціонаром) військово-медичного клінічного центру Західного регіону (на 900 ліжок) АДРЕСА_1 . 05.03.2024 виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , знято з усіх видів забезпечення та вважати таким, що вибув до нового місця служби до 1121 поліклініки (з денним стаціонаром) Військово-медичного клінічного центру Західного регіону (на 900 ліжок) АДРЕСА_1 (а.с. 11).
28.03.2024 позивачу виплачено грошову компенсацію вартості грошової допомоги на оздоровлення за 2024 рік в сумі 39502,49 грн, а 24.04.2024 виплачено грошове забезпечення в сумі 3812,90 грн шляхом безготівкового зарахування на картковий рахунок позивача (а.с. 13-14).
Таким чином, остаточний розрахунок при звільненні відбувся 24.04.2024. Однак, відповідачем не виплачено середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто за період з 06.03.2024 по 23.04.2024.
Позивач, вважає, що вищевказана бездіяльність відповідача у здійсненні наведеної виплати є протиправною, а тому звернувся до суду за захистом свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам та відповідним доводам сторін, судом зроблено такі висновки.
За змістом ст. 1 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення та існування спірних правовідносин) КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя працівників, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Згідно із ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України встановлено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Так, відповідно до ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Верховний Суд у постанові від 28.06.2023 у справі №560/11489/22 вказав, що застосуванню підлягає ст. 117 КЗпП України у редакції, чинній на дату звернення позивача з позовом до суду.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Закріплені у ст. 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум при звільненні, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, норми ст. 116 та 117 Кодексу законів про працю України є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 26.09.2019 у справі №826/15235/16.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно із ч. 7 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (надалі - Положення № 1153/2008), визначено порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.
Положенням № 1153/2008, зокрема, встановлено порядок призначення на посади та звільнення з посад (розділ ІV).
Відповідно до п. 109 Положення № 1153/2008, вибуття до нового місця служби військовослужбовця здійснюється після надходження витягу з наказу відповідного командира (начальника) військової частини про призначення, в тому числі доведеного технічними засобами передачі документованої інформації. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини має відбутися після здавання посади, але не пізніше ніж через місяць від дня одержання військовою частиною зазначеного витягу з наказу або іншого письмового повідомлення про переміщення по службі військовослужбовця.
Згідно із ч. 3 ст. 24 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до п. 233 Положення № 1153/2008, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Згідно із п. 242 Положення № 1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Вказаним Положенням визначені питання не тільки звільнення військовослужбовців, а й переміщення військовослужбовців.
Так, пунктом 110 Положення № 1153/2008 визначено, що переміщення військовослужбовців здійснюється в разі, коли звільнення їх із посад або призначення на інші посади належить до номенклатури призначення різних посадових осіб.
Переміщення осіб рядового складу, сержантського та старшинського складу за наявності обґрунтованих підстав з урахуванням висновків атестування, рекомендацій їх безпосередніх і прямих начальників на підставі клопотань командирів (начальників), які порушили питання про переміщення, здійснюється:
- між з'єднаннями, військовими частинами, оперативними командуваннями - наказами посадової особи, якій підпорядковані відповідні з'єднання, військові частини та оперативні командування;
- між видами Збройних Сил України та військовими частинами, які підпорядковані начальникам структурних підрозділів Генерального штабу Збройних Сил України, - наказом Головнокомандувача Збройних Сил України;
- між військовими частинами видів, родів військ (сил) Збройних Сил України та військовими частинами, які підпорядковані Міністерству оборони України, - наказом керівника служби персоналу Міністерства оборони України.
Таким чином, законодавством чітко відрізняються підстави виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, яке здійснюється як при звільненні військовослужбовця у запас або у відставку, так і при переміщенні військовослужбовця по службі між військовими частинами одного та різних видів, родів військ.
Аналізуючи норми Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» та Положення № 1153/2008, судом зроблено висновок, що звільнення з посади з призначенням на іншу посаду на службі та звільнення з військової служби - є різними поняттями, хоча в кожному з цих випадків військовослужбовець виключається зі списків особового складу військової частини.
Окрім того, у випадку вибуття (переміщення) до іншого місця служби військовослужбовець продовжує служити та отримувати грошове забезпечення.
Як встановлено судом, наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 05.03.2024 № 67, капітана юстиції ОСОБА_1 , офіцера юридичної служби, наказом Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 04.02.2004 № 311 призначено на посаду юрисконсульта 1121 поліклініки (з денним стаціонаром) військово-медичного клінічного центру Західного регіону (на 900 ліжок) АДРЕСА_1 . 05.03.2024 виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , знято з усіх видів забезпечення та вважати таким, що вибув до нового місця служби до 1121 поліклініки (з денним стаціонаром) ІНФОРМАЦІЯ_1 (на 900 ліжок) АДРЕСА_1 (а.с. 11).
Отже, 05.03.2024 позивач не був звільнений з військової служби, натомість, виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 у зв'язку із направленням до нового місця служби - 1121 поліклініки (з денним стаціонаром) ІНФОРМАЦІЯ_1 (на 900 ліжок) АДРЕСА_1 .
Таким чином, у даному випадку відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин вимог ст. 117 КЗпП України, яка встановлює відповідальність за затримку розрахунку саме при звільненні, оскільки 05.03.2024 звільнення ОСОБА_1 з військової служби не відбулося, натомість позивач вибув до нового місця служби.
З огляду на викладене вище, зважаючи на встановлені обставини та викладені вище норми права, суд вважає, що позовна вимога ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні є такою, що не підлягає до задоволення.
Враховуючи, що позовна вимога ОСОБА_1 про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні в розмірі 56408,80 грн є похідною від основної вимоги, відповідно також задоволенню не підлягає.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21.02.2022 у справі №560/8421/21 та від 10.04.2024 у постанові №120/15136/23.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. На розвиток зазначених положень Конституції України частиною другою статті 2 КАС України визначені критерії законності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, яким є відповідач.
Згідно із ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
в задоволенні позову ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 , АДРЕСА_3 ) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - відмовити.
Сторонам рішення надіслати через підсистему “Електронний суд».
Перебіг процесуальних строків, початок яких пов'язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ “Мої справи».
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя /підпис/ Микитюк Р.В.