10 вересня 2024 року м. Житомир справа № 240/28743/23
категорія 112010203
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Чернової Г.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним рішенням, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду із позовною заявою, за змістом якої просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити та виплачувати позивачеві пенсію за віком на пільгових умовах з 27.12.2022, зарахувавши у пільговий трудовий стаж період роботи на посаді тракториста з 05.03.1987 по 05.05.1999.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що неодноразово звертався до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах у відповідності до п.3 ч.2 ст.114 Закону України “Про загальнообов'язкове пенсійне страхування», проте відповідач постійно відмовляв йому у призначенні пенсії на пільгових умовах, не зарахувавши в пільговий стаж роботу трактористом на підставі довідки від №2 від 03.11.2022, виданої СТОВ “Прогрес», та довідки від 03.10.2022 №103/138/2-22, виданої філією Романівське ТОВ СП «Нібулон».
Позивач з відмовою не погоджується, вважає її незаконною та необґрунтованою, у зв'язку з чим звернувся до суду за захистом своїх прав.
Ухвалою суду позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, вказаних в ухвалі.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду, після виконання позивачем вимог ухвали про залишення позову без руху, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Від Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області надійшов відзив на адміністративний позов, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Вказує, що рішення про відмову у призначенні пенсії позивачеві було прийнято у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу.
Також відповідачем було подано клопотання про залишення позову без розгляду у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до адміністративного суду.
Оскільки питання поновлення пропущенного строку на звернення з позовною заявою до суду вирішувалося під час відкриття провадження, суд відмовляє у задоволенні цього клопотання.
Також відповідачем подано клопотання про залучення у якості співвідповідачів у справі Головне управління Пенсійного фонду у Вінницькій області, Головне управління Пенсійного фонду в Донецькій області та Головне управління Пенсійного фонду в Київській області, оскільки позивач тричі звертався із заявами про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, вказані заяви розглядалися за принципом екстериторіальності вказаними вище органами Пенсійного фонду, а відповідач лише повідомляв позивача про прийняті ними рішення.
Суд відмовляє в задоволенні клопотання відповідача про залучення ГУ ПФУ у Вінницькій області, ГУ ПФУ в Донецькій області та ГУ ПФУ в Київській області в якості співвідповідачів, оскільки предметом спору є відмова саме Головного управління ІІенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати певний стаж для призначення пенсії на пільгових умовах за віком.
У відповідності до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами із прийняттям рішення відповідно до ч.5 ст.250 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, а також дослідивши матеріали відмовної пенсійної справи №064150011104, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач 27.12.2022 звертався до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за відповідно до пункту 3 частини 2 статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV.
За принципом екстериторіальності вказану заяву розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України Віннцькій області та за результатами розгляду прийнято рішення від 03.01.2023 №064150011104 про відмову у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу роботи на посаді тракториста-машиніста, безпосередньо зайнятого у виробництві сільськогосподарської продукції в колгоспах, радгоспах, інших підприємств сільського господарства - 20 років.
Позивач повторно 28.02.2023 та 23.06.2023 звертався до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, та рішеннями ГУ ПФУ в Донецькій області від 17.03.2023 та ГУ ПФУ в Київській області від 07.07.2023 відмовлено у призначенні пенсії з тих же підстав.
Відповідач своїми листами повідомив позивача про зміст вказаних вище рішень.
Не погодившись із такою відмовою, позивач звернувся з позовом до суду за захистом своїх порушених прав.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», право на пенсію за віком на пільгових умовах мають трактористи-машиністи, безпосередньо зайняті у виробництві сільськогосподарської продукції в колгоспах, радгоспах, інших підприємствах сільського господарства - чоловіки після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 30 років, з них не менше 20 років на зазначених роботах.
За відсутності зазначеного стажу роботи у період до 01.04.2024 пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності стажу роботи з 01.04.2022 року по 31.03.2023 - не менше 29 років.
До трактористів-машиністів, безпосередньо зайнятих у виробництві сільськогосподарської продукції, відносяться працівники, які оформлені на роботу трактористами-машиністами, мають відповідні посвідчення, постійно зайняті на тракторах та інших самохідних сільськогосподарських машинах на протязі повного сезону сільськогосподарських робіт в рослинництві та тваринництві.
Відповідачем не заперечується, що на дату звернення із заявою про призначення пільгової пенсії страховий стаж позивача - 37 років 11 місяців 11 днів, з них - 8 років 8 місяців 19 днів - стаж роботи тракториста-машиніста у сільськогосподарському виробництві.
При цьому зазначається, що до пільгового стажу роботи трактористом-машиністом не зараховано:
- періоди роботи згідно довідки від 02.02.2023 №1 з 05.03.1987 по 05.05.1999, оскільки довідка не відповідає акту перевірки від 22.02.2023 №0600-1003-1/895, яким перевірялися первинні документи (зазначено архівні довідки від 12.03.2020 №№122/05-02, 122-а/05-02, 122-б/05-02, від 06.01.2022 №497-01/05-02, відсутня інформація щодо зберігання первинних документів у архівній установі;
- період роботи з 11.05.1999 по 01.02.2002 на підприємстві «Дзержинська райагропромтехніка», оскільки архівні довідки підлягають розгляду комісії при ГУ ПФУ в Житомирській області.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України визначено, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Статтею 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" встановлено підстави для призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій, відповідно до Конституції України, гарантує Закон України "Про пенсійне забезпечення" №1788-XII від 05 листопада 1991 року (далі - Закон №1788-XII).
Відповідно до статті 1 Закону №1788-XII громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Статтею 13 Закону №1788-XII встановлено підстави для призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Відповідно до п. "в" ч. 1 ст. 13 Закону №1788-XII право на пенсію за віком на пільгових умовах мають трактористи-машиністи, безпосередньо зайняті у виробництві сільськогосподарської продукції в колгоспах, радгоспах, інших підприємствах сільського господарства, - чоловіки після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 30 років, з них не менше 20 років на зазначеній роботі
Ця норма кореспондується з п.3 ч.2 ст.114 Закону №1788-XII, яким передбачено, що право на пенсію за віком на пільгових умовах мають чоловіки, які працюють трактористами-машиністами і безпосередньо зайняті у виробництві сільськогосподарської продукції в колгоспах, радгоспах, інших підприємствах сільського господарства,- після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років, з них не менше 20 років на зазначеній роботі.
Як вбачається з матеріалів відмовної пенсійної справи ОСОБА_1 , підставою для відмови у призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах стала відсутність у нього на момент звернення, передбаченого ч. 2 ст.114 Закону №1058-IV пільгового стажу.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п'ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вперше у рішенні від 16.12.1974 у справі "Міллер проти Австрії", де Суд встановив принцип, згідно з яким обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні "Гайгузус проти Австрії" від 16.09.1996, в якому зазначено, що якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.
Європейський Суд з прав людини в своєму рішенні "Великода проти України" від 03.06.2014 зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява №55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява №36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
У справі "Новік проти України" (18 грудня 2008 року) Суд зробив висновок, що "надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога "якості закону" у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля".
Так, у цих рішеннях зазначено, що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу “якості закону». В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
Таким чином, перевагу слід віддати саме тому Закону, який у застосуванні найбільш сприятливий для позивача, а саме, така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як необхідний вік та стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020, та виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статті 8 Конституції України.
Таке застосування судом вказаних вище норм права усуває колізію в їх застосуванні у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Таким чином, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком трактористи-машиністи, безпосередньо зайняті у виробництві сільськогосподарської продукції в колгоспах, радгоспах, інших підприємствах сільського господарства, - чоловіки після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 30 років, з них не менше 20 років на зазначеній роботі.
Згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 від 18.05.1987 відповідними записами підтвержується спірний трудовий стаж позивача:
- 05.03.1987 - 05.05.1999 - прийнятий в члени колгоспу ім.Ілліча Дзержинського району Житомирської області;
- 01.03.1989 в зв"язку з розукрупненням к-пів к-п переіменований на «Прогрес»;
- 05.03.1987 - 05.05.1999 - прийнятий на роботу трактористом в тракторну бр.№1.
Вказані записи виконано без перекреслень, виправлень, у чіткій послідовності та відповідності дати, завірені підписом та печаткою роботодавця. Крім того, вказана трудова книжка містить записи про виконання річного мінімуму трудової участі в громадському господарстві.
При цьому суд враховує, що згідно записів у трудовій книжці колгоспника ОСОБА_1 , стаж його роботи трактористом у колгоспі ім.Ілліча (переіменований на «Прогрес») з 05.03.1987 по 05.05.1999 становить 12 років 2 місяці 1 день.
Загалом трудовою книжкою колгоспника (враховуючи і спірний період) підтверджено наявність у позивача стажу тракториста не менше 20 років, як того вимагають норми чинного законодавства.
Слід зазначити, що згідно із Загальносоюзним класифікатором професій робітників, посад службовців і тарифних розрядів 186016, затвердженим постановою Державного комітету СРСР по стандартах від 27.08.1986 №016, введеними в дію з 01.01.1987, та класифікатором професій ДК 003 2010 на зміну ДК 003 2005, затвердженим та введеним в дію наказом Держспоживстандарту України від 28.07.2010 №327, наявна узагальнююча професійна назва роботи - тракторист-машиніст сільськогосподарського виробництва.
Єдина назва професії тракторист-машиніст запроваджена в 1961 році та охоплює такі професії: бульдозерист, бульдозерист-скреперист, грейдерист, комбайнер; машиніст дощувальної установки, змонтованої на базі трактора; машиніст скрепера, скреперист, машиніст чаєзбиральної машини; машиніст екскаватора, машиніст-водій льонозбиральної машини, самохідної широкозахватної сінокосарки; механік-комбайнер, тракторист, тракторист-бульдозерист. До числа трактористів-машиністів, безпосередньо зайнятих у виробництві сільгосппродукції, віднесено працівників, прийнятих на роботу трактористами-машиністами, які мають відповідні посвідчення. Для призначення пенсії на пільгових умовах марка трактора, на якому працює тракторист-машиніст, значення не має.
Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року (надалі - Порядок №637), встановлено, що за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 20 Порядку № 637 передбачено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.
Механізм підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремої категорії працівників у разі ліквідації підприємства, установи та організації без визначення правонаступника, передбачений Порядком підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 10 листопада 2006 року №18-1 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2006 року за №1231/13105 (надалі - Порядок № 18-1). Дія цього Порядку поширюється на осіб, які працювали на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, а також на осіб, яким призначено пенсію до набрання чинності цим Порядком (далі- робота, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років).
За приписами пункту 3 Порядку №18-1 підтвердження періодів роботи, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років (далі - підтвердження стажу роботи), здійснюється комісіями з питань підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років.
Пунктом 11 Порядку № 18-1 передбачено, що для підтвердження стажу роботи заявник подає до управління Пенсійного фонду України в районі, місті, районі у місті, об'єднаних управлінь, за місцем проживання (реєстрації) такі документи: 1) заяву про підтвердження стажу роботи; 2) документи, які підтверджують факт припинення підприємства, установи, організації в результаті їх ліквідації (у тому числі архівні) - щодо підприємств, установ, організацій, ліквідованих до 01.07.2004 та/або щодо яких відсутні дані про проведення реєстраційних дій в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр; 3) трудову книжку; 4) документи, видані архівними установами, зокрема: а) довідку про заробітну плату; б) копії документів про проведення атестації робочих місць; в) копії документів про переведення на іншу роботу, на роботу з неповним робочим днем, надання відпусток без збереження заробітної плати (у разі відсутності - довідку про їх відсутність). У разі необхідності заявник може подавати інші документи, які можуть підтверджувати виконання робіт, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років.
Системним аналізом наведених вище норм встановлено, що документами, які підтверджують наявність у особи трудового (в тому числі пільгового) стажу, є трудова книжка та/або інші документи (документи, що видані за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами; уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників тощо). Необхідність підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах, відповідно до Порядку підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 10 листопада 2006 року №18-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2006 року за №1231/13105, виникає лише у тих випадках, коли відсутні відповідні записи у трудовій книжці та відсутні уточнюючі довідки про підтвердження виконання робіт, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах, на підприємстві, яке ліквідовано без правонаступника.
Наказом Міністерства праці та соціальної політики №383 від 18.11.2005 затверджено Порядок застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах (надалі - Порядок №383).
Згідно з пунктом 10 Порядку №383 для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637.
Відповідно до п.1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка (пункт 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637, далі - Порядок № 637).
Отже, уточнюючі довідки мають надаватися у разі, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України в постанові від 10 вересня 2013 року у справі № 21-183а13 та Верховним Судом, зокрема, у постановах від 14 квітня 2018 року у справі № 164/1993/14-а, від 19 червня 2018 року у справі № 592/5846/17, від 25 вересня 2018 року у справі № 242/65/17, від 28 березня 2019 року у справа №194/712/17, від 18 квітня 2019 року у справі №156/173/17, від 11 липня 2019 року у справі №423/1156/17 та від 11 липня 2019 року у справі №225/3845/17.
Оформлена належним чином трудова книжка ОСОБА_1 із відповідними записами про займані позивачем посади і періоди виконуваної роботи є підтвердженням пільгового трудового стажу позивача на роботі тракториста у спірний період.
Таким чином, позивачем подано до органу Пенсійного фонду України необхідні документи на підтвердження періодів його роботи на посаді тракториста-машиніста, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Суд відхиляє доводи відповідача про те, що пільговий період роботи позивача не підтверджений в установленому законодавством порядку, оскільки процедура підтвердження пільгового стажу роботи, яка встановлена Порядком №18-1, підлягає застосуванню лише у випадку відсутності необхідних документів (записів у трудовій книжці та уточнюючих довідок тощо) та не застосовується у разі наявності у особи всіх необхідних документів для призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
За встановлених обставин та наведених вище норм права, суд дійшов висновку, що трудовою книжкою колгоспника ОСОБА_1 підтверджено право на зарахування періодів роботи трактористом з 05.03.1987 по 05.05.1999 до стажу роботи, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до норм чинного законодавства.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про обгрунтованість позовних вимог в цій частині.
Стосовно позовної вимоги позивача про зобов"язання відповідача призначити та виплачувати йому з 27.12.2022 року пенсію, суд зазначає наступне.
Статтею 58 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати.
Виключно до компетенції Пенсійного фонду відноситься призначення пенсії, позаяк суд не може своїм рішенням втручатись в дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень щодо прийняття ним рішень
Згідно з ч. 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2); визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3); визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4); інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З практики Європейського суду витікає наступне: в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права.
Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж законне має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.
Відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення», призначення, розрахунок, нарахування та виплата пенсії здійснюється органами Пенсійного фонду України, тобто, в даному випадку відповідач має виключну компетенцію щодо призначення позивачу пенсії.
Враховуючи викладене, суд не може втручатись в дискреційні повноваження пенсійного органу та вирішувати питання, які відносяться до його виключної компетенції.
Таким чином суд зобов'язує пенсійний орган повторно розглянути питання про зарахування спірних періодів роботи та посаді тракториста до страхового стажу позивача, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.
При цьому суд не може одночасно зобов'язати відповідача призначити й нарахувати пенсію, оскільки саме на пенсійний орган покладено обов'язок обрахування стажу роботи особи та встановлення всіх необхідних умов для призначення пенсії.
З приводу доводів відповідача, що рішення про відмову у призначення пенсії позивачу приймалося іншими пенсійними фондами, суд зазначає наступне.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затверджений постановою Правління Пенсійного Фонду України № 22-1 від 25.11.2005 в редакції зі змінами станом на час виникнення спірних правовідносин (далі - Порядок №22-1).
Приписами п.1.1 цього Порядку визначено, що заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Пунктом 4.1 Порядку №22-1 передбачено, що заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію.
Відповідно до п.4.2 Порядку №22-1 при прийманні документів працівник сервісного центру:
ідентифікує заявника (його представника);
надає інформацію щодо умов та порядку призначення (перерахунку) пенсії;
реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта;
уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз'яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону, та/або на добровільну участь у системі загальнообов'язкового пенсійного страхування;
з'ясовує наявніcть у заявника особливого (особливих) статусу (статусів), особливих заслуг, інших обставин, які можуть бути підставою для встановлення підвищень, надбавок, доплат;
повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів;
сканує документи. На створені електронні копії накладає кваліфікований електронний підпис;
надсилає запити про витребування з відповідних інформаційних систем необхідних відомостей, передбачених пунктом 2.28 розділу II цього Порядку;
повідомляє про можливості подавати заяви через вебпортал;
видає особі або посадовій особі розписку із зазначенням дати прийняття заяви, переліку одержаних і відсутніх документів, строку подання додаткових документів для призначення пенсії та пам'ятку пенсіонеру (додаток 6). Скановані розписка та пам'ятка пенсіонеру зберігаються в електронній пенсійній справі;
повідомляє особу, у вибраний нею спосіб, про відсутність відомостей або/та наявність розбіжностей у відповідних інформаційних системах та строки подання необхідних документів для призначення пенсії, не пізніше двох робочих днів після отримання відповіді органу, який веде відповідний інформаційний реєстр.
Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3 Порядку визначено, що створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій.
Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Цей строк може бути продовжено за рішенням керівника органу, що призначає пенсію, на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів.
Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження (п.4.7 Порядку №22-1).
Також, п.4.10 Порядку визначено, що після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Аналіз зазначених норм Порядку № 22-1 дає підстави для висновку, що органом, що призначає пенсію є той територіальний орган, до якого особа звернулася із заявою про призначення пенсії і який надав їй повідомлення про призначення чи відмову в призначення пенсії. При цьому, вказаним Порядком визначено, що саме таке повідомлення може бути оскаржене.
Крім того, суд вважає, що розгляд заяви про призначення пенсії структурним підрозділом, що визначений програмним забезпеченням за принципом екстериторіальності, є виключно внутрішньою процедурною діяльністю органів Пенсійного Фонду по розгляду таких заяв.
На користь такого висновку свідчить також приписи п.4.3, 4.10 Порядку, відповідно до яких рішення за результатами розгляду заяви зберігається в електронній пенсійній справі особи, яка передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи. При цьому, Порядком не передбачено, що таке рішення направляється заявнику та може бути ним оскаржено. Тобто, із структурним підрозділом, який розглядав заяву, у особи будь-яких правовідносин не виникає.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності власних дій та оскарженого рішення. Натомість, позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про наявність законних підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Питання про розподіл судових витрат вирішується відповідно до ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 2, 9, 77, 78, 90, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. О.Ольжича, 7, м.Житомир, 10003, код ЄДРПОУ 13559341) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27 грудня 2022 року, з врахуванням стажу роботи трактористом-машиністом з 05.03.1987 по 05.05.1999, та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 536 грн. 80 коп. сплаченого судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Г.В. Чернова
10.09.24