10 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 562/3834/21
провадження № 51-7869км23
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального
суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового
засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Здолбунівського районного суду Рівненської області від 24 липня 2023 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 24 жовтня 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021181130000286, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком суду, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду, ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.
Згідно з вироком суду 25 липня 2021 року в нічну пору доби ОСОБА_7 , перебуваючи за місцем проживання ОСОБА_8 ( АДРЕСА_1 ), на ґрунті особистих неприязних відносин, умисно завдав останньому тупим предметом множинні удари по тілу і голові, чим спричинив йому тяжких тілесних ушкоджень, внаслідок чого потерпілий помер.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить скасувати судові рішення і на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК закрити кримінальне провадження, оскільки не встановленні достатні докази для доведення винуватості особи у суді і вичерпані можливості їх отримати. На думку захисника, судові рішення є незаконними, оскільки в їх основу покладено недопустимі та суперечливі докази, які поза розумним сумнівом не доводять вину ОСОБА_7 у вчинені інкримінованого йому злочину (зокрема, протокол обшуку, висновок експерта тощо). Стверджує, що показання свідків мають ряд невідповідностей, натомість показання ОСОБА_7 є послідовними і не містять суперечностей, проте судами вони взагалі не були враховані. Таким чином вирок є невмотивованим, а обвинувачення ОСОБА_7 ґрунтується виключно на припущеннях. Крім того захисник вважає, що засудженому було безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання про відвід головуючого судді, що також залишилось поза увагою суду апеляційної інстанції.
Позиції учасників судового провадження
Захисник підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити. Прокурор заперечував проти задоволення цієї скарги.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК та на які є посилання в касаційній скарзі захисника, не є відповідно до вимог ч. 1 ст. 438 КПК предметом дослідження та перевірки касаційним судом. Відповідно до ст.94 КПК оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались зазначених вимог закону.
Висновок суду першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості ОСОБА_7 у заподіянні умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого ОСОБА_8 , суд належним чином умотивував дослідженими під час розгляду доказами, які було оцінено відповідно до вимог закону в їх сукупності і правильно визнано достатніми та взаємопов'язаними для ухвалення обвинувального вироку.
Водночас, в суді першої інстанції ОСОБА_7 вину у вчиненому не визнав та пояснив, що знав потерпілого та востаннє вдома у нього був 23 липня, а 24 липня 2021 року був на ставку, де зустрів ОСОБА_9 , який вдарив його палицею по голові, у зв'язку з чим він звертався за медичною допомогою. Зазначив, що в ніч з 24 на 25 липня з ланцюгом за ОСОБА_10 не бігав і тілесних ушкоджень ОСОБА_8 не наносив.
Разом з тим, твердження ОСОБА_7 про не причетність до заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень не знайшли свого підтвердження в ході дослідження доказів, а невизнання засудженим своєї вини суд розцінив як обраний ним спосіб захисту.
З матеріалів кримінального провадження убачається, що суд ретельно дослідив докази, що мають значення для з'ясування змісту і спрямованості умислу засудженого та на підтвердження його винуватості обґрунтовано послався на показання потерпілої ОСОБА_11 , котра пояснила, що 25 липня їй подзвонила сестра та повідомила, що їх брат ОСОБА_8 знаходиться в лікарні, оскільки його сильно побив ОСОБА_7 . Приїхавши до будинку брата вона побачила, що двері були вибиті, а в помешканні багато крові. Потерпілапідтвердила, що їй телефонувала мати ОСОБА_7 і пропонувала допомогу на лікування ОСОБА_8 . Показання потерпілої підтверджуються показаннями свідка ОСОБА_12 , а також узгоджуються з протоколом огляду місця події, відповідно до якого за місцем проживання ОСОБА_8 виявлено вибиті вхідні двері, а в приміщенні - сліди крові потерпілого.
Свідок ОСОБА_10 , будучи допитаним у суді першої інстанції пояснив, що 24 липня 2021 року він разом із ОСОБА_13 і ОСОБА_7 були у ОСОБА_8 вдома, де між ОСОБА_7 і ОСОБА_13 виник конфлікт, після якого останній пішов, а ОСОБА_7 вигнав ОСОБА_8 . Свідок підтвердив, що вночі ОСОБА_7 повернувся і, оскільки ОСОБА_8 його не пускав, він вибив вхідні двері та вдарив свідка намотаним на руку ланцюгом. Після чого ОСОБА_7 забіг у кімнату та почав бити ланцюгом ОСОБА_14 по голові, від чого у потерпілого виникла кровотеча. ОСОБА_10 намагався зупинити засудженого, котрий почав за ним бігти, однак зупинився, оскільки свідок додзвонився у поліцію. Тоді він викликав працівників поліції та швидку допомогу, оскільки ОСОБА_8 перебував на підлозі без свідомості. Зазначене підтверджується повідомленням ОСОБА_10 зареєстрованим о 00:44 у органах поліції про те, що за ним біжить знайомий тримаючи в руках ланцюг і погрожує фізичною розправою.
Показання ОСОБА_10 не викликають сумнівів у їх достовірності та узгоджуються з даними, зафіксованими в протоколі проведення слідчого експерименту за його участю, в ході якого свідок розповів і підтвердив обставини заподіяння ОСОБА_7 потерпілому тілесних ушкоджень.
Крім того, показання ОСОБА_10 узгоджуються з показаннями наданими свідком ОСОБА_13 , котрий пояснив, що 24 липня 2021 року в обідню пору заходив до сусіда ОСОБА_8 , якого вдома не було, але там були ОСОБА_10 і ОСОБА_7 . Між ним і ОСОБА_7 відбувся словесний конфлікт, під час якого засуджений завдав йому два удари кулаком по обличчю, через що він пішов з будинку. Вищенаведене також підтверджується витягом з ЄРДР від 25 липня 2021 року, з якого убачається, що ОСОБА_7 24 липня 2021 року приблизно о 14:30 перебуваючи за місцем проживання ОСОБА_8 , заподіяв ОСОБА_13 тілесні ушкодження. Свідок ОСОБА_15 у суді пояснила, що бачила як приблизно о 21:00 неподалік ферми їй на зустріч йшли ОСОБА_10 з ОСОБА_7 та останній виражався до неї нецензурною лайкою. Зазначила, що вночі до них у двір прийшов ОСОБА_7 , на його руці був накручений ланцюг, яким він розмахував і вдарив її чоловіка ОСОБА_9 по голові. Вищезазначене підтверджуються показаннями свідка ОСОБА_9 наданими у суді, а також витягом з ЄРДР від 25 липня 2021 року, відповідно до якого ОСОБА_9 повідомив про те, що цього ж дня приблизно о 01:00 за місцем проживання ОСОБА_7 заподіяв йому тілесні ушкодження.
Будучи допитаним у суді свідок ОСОБА_16 пояснив, що 25 липня 2021 року дізнавшись про цю подію, він виявив ОСОБА_7 у полі, котрий ховався в кукурудзі та намагався втекти. Свідок зазначив, що після затримання привіз ОСОБА_7 в село, де вже були працівники поліції, який на його запитання підтвердив, що побив руками його батька ОСОБА_13 , а сусіда ОСОБА_8 - ланцюгом.
Всупереч твердженням захисника, показання вищевказаних свідків є логічними, послідовними, вони узгоджуються між собою та не викликають сумнівів в їх достовірності, а також повністю спростовують версію сторони захисту про непричетність ОСОБА_7 до скоєння злочину. З урахуванням вищенаведеного, доводи захисника про те, що показання свідків мають ряд невідповідностей, не заслуговують на увагу.
Також судом було досліджено та надано відповідну оцінку висновку судово-медичної експертизи, відповідно до якої у ОСОБА_8 було виявлено важку черепно-мозкову травму, забій-стиснення головного мозку важкого ступеня, гостру субдуральну гематому лівої гемісфери, рецедивуючу епідуральну гематому зліва, забій голови, забійну рану лоба. При судово-медичній експертизі трупа виявлені ознаки вищезгаданої черепно-мозкової травми, прямі переломи ребер зліва з крововиливами в м'які тканини та осаднення на лобі, які є прижиттєвими і можуть відповідати терміну 25 липня 2021 року.
Встановлена травма голови у потерпілого була небезпечною для життя в момент заподіяння і є тяжким тілесним ушкодженням. Смерть ОСОБА_8 настала внаслідок черепно-мозкової травми - забою м'яких тканин голови, крововиливів над, під оболонки головного мозку з частковим розмізженням, що ускладнилися набряком-набуханням та компресією головного мозку.
Особливості травмування тканин голови вказують на неодноразову дію тупого предмета з обмеженою поверхнею, що властиво для побиття (нанесення ударів у зазначену ділянку голови), а переломи ребер могли бути наслідками ударів ногами чи іншими тупими предметами.
Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що в основу вироку були покладені інші належні та допустимі докази, зокрема: протокол огляду місця події (за місцем проживання ОСОБА_8 виявлено вибиті двері, а в приміщенні виявлено сліди крові останнього); реєстрацію повідомлення о 04:12 25 липня 2021 року про госпіталізацію потерпілого в реанімаційне відділення лікарні з тілесними ушкодженнями; лікарське свідоцтво про смерть (потерпілий ОСОБА_8 помер 5 серпня 2021 року від черепно-мозкової травми з просторим підоболонковим крововиливом); протокол обшуку проведеного за місцем проживання ОСОБА_7 (вилучено одяг засудженого з плямами його крові).
При цьому суд наголосив на тому, що 26 липня 2021 року на виконання вимог ч. 3 ст. 233 КПК слідчий невідкладно звернувся до суду з клопотанням про проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , які ухвалами слідчого судді були задоволені, а проведений огляд місця події та обшук визнано законними.
Таким чином суд звернув увагу на те, що законність проведеної слідчої дії була предметом судового контролю на стадії досудового розслідування, а сама по собі відсутність відеозапису в матеріалах кримінального провадження, як про це зазначає сторона захисту, з огляду на обставини справи, не може бути підставою для визнання доказів недопустимими.
З дослідженого судом висновку судово-психіатричної експертизи вбачається, що ОСОБА_7 на час вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення будь-яким психічним захворюванням не страждав, міг давати звіт своїм діям і керувати ними, у тимчасово хворобливому стані, а також в стані патологічного сп'яніння не знаходився.
У підсумку, колегія суддів вважає, що суд, оцінивши у сукупності всі докази у справі, які є взаємоузгодженими, належними та допустимими і в своїй сукупності доповнюють один одного, дійшов обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Водночас, ч. 2 ст. 17 КПК передбачає, що винуватість особи має бути доведена поза розумним сумнівом. На переконання колегії суддів, у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_7 цей стандарт доведення винуватості цілком дотримано. Адже за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що були дослідженні в суді першої інстанції, можливо дійти висновку про те, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред'явлено обвинувачення.
Враховуючи наведене, зазначене у вироку формулювання обвинувачення, визнане судом доведеним, відповідає диспозиції норми кримінального закону, якою встановлено кримінальну відповідальність за вчинені засудженим дії, які суд правильно кваліфікував за ч. 2 ст. 121 КК.
На думку Суду оцінка доказів проведена згідно з вимогами процесуального законодавства з наведенням відповідних висновків щодо належності, допустимості, достовірності доказів та їх достатності для постановлення вироку. Також судом розглянуті клопотання сторони захисту та по ним прийняті відповідні рішення.
Таким чином, вирок суду відповідає вимогам статей 370, 373, 374 КПК, є законним, обґрунтованим і вмотивованим, а доводи захисника про протилежне є безпідставними.
Суд апеляційної інстанції в межах, установлених ст. 404 КПК, й у порядку, визначеному ст. 405 КПК, переглянув кримінальне провадження, належним чином перевірив викладені у апеляційній скарзі засудженого доводи, аналогічні тим, що викладені в касаційній скарзі його захисника, і визнав їх необґрунтованими, навівши належні й докладні мотиви своїх висновків.
Водночас, апеляційним судом перевірялись твердження засудженого про те, що тілесні ушкодження потерпілому він не наносив, 25 липня 2021 року з ним не зустрічався, а виявлені у ОСОБА_8 ушкодження могли бути заподіяні іншими особами.
Проте твердження ОСОБА_7 про непричетність до заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому суд визнав необґрунтованими, оскільки вони повністю спростовуються зібраними і дослідженими у суді першої інстанції доказами (показаннями потерпілої, свідків, письмовими доказами).
Зокрема, допитаний у суді свідок ОСОБА_10 підтвердив, що засуджений спочатку вибив двері, вдарив його ланцюгом намотаним на руку, а після цього забіг в кімнату і почав бити ланцюгам по голові ОСОБА_8 , від чого у останнього виникла кровотеча. Свої показання свідок повністю підтвердив під час проведення слідчого експерименту. Крім того, під час апеляційного розгляду ОСОБА_7 зазначив, що неприязних стосунків між ним і ОСОБА_10 не було, а тому колегія суддів не вбачала підстав вважати, що ОСОБА_10 оговорював засудженого та надавав неправдиві показання.
Висновком експерта встановлена наявність тяжких тілесних ушкоджень у потерпілого та механізм їх заподіяння, а також те, що ушкодження є прижиттєвими і можуть відповідати терміну 25 липня 2021 року. Суд звернув увагу на те, що висновки експерта відповідають вимогам статей 101, 102 КПК, вони є чіткими та категоричними, і сумнівів щодо належності таких доказів у суду не викликають.
Таким чином, перевіривши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про доведеність вини ОСОБА_7 в умисному заподіянні ОСОБА_8 тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент заподіяння, що спричинило смерть потерпілого.
З наведеними в ухвалі апеляційного суду висновками щодо законності та обґрунтованості вироку суду першої інстанції погоджується й колегія суддів касаційного суду, та вважає, що рішення апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Що стосується доводів захисника про те, що ОСОБА_7 було безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання про відвід головуючого судді, то слід зазначити наступне.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що 19 червня 2023 року у судовому засіданні засуджений ОСОБА_7 заявив відвід головуючому судді ОСОБА_17 . Заява про відвід була мотивована тим, що суддя під час розгляду справи допитав ОСОБА_10 в режимі відеоконференції та не забезпечив допит цього свідка в судовому засіданні.
Крім того, на думку засудженого, суддею було необґрунтовано відмовлено в задоволенні клопотань сторони захисту, а також йому було неодноразово продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Наведені обставини викликали сумнів у ОСОБА_7 в об'єктивності та неупередженості судді ОСОБА_17 . Вказану заяву було передано на розгляд судді ОСОБА_18 .
Розглядаючи заяву засудженого судом встановлено, що під час судового розгляду було досліджено докази зі сторони обвинувачення та зі сторони захисту, окрім допиту ОСОБА_7 . За клопотанням прокурора, у зв'язку з перебуванням ОСОБА_10 за межами території України та наявністю введеного в країні воєнного стану, судом було здійснено допит свідка ОСОБА_10 дистанційно в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Водночас, суд визнав необґрунтованими посилання ОСОБА_7 , як на підставу для відводу, на неодноразове продовження суддею ОСОБА_19 запобіжного заходу, при цьому зазначивши, що ухвали суду про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, ні ОСОБА_7 , ні його захисником в апеляційному порядку не оскаржувались та набрали законної сили.
Отже, суд зазначив, що обґрунтованих обставин, які б доводили наявність сумніву в об'єктивності та неупередженості судді ОСОБА_19 , підтверджених належними доказами, ОСОБА_7 не доведено та вони ґрунтуються лише на його суб'єктивних припущеннях.
Крім того, у матеріалах справи відсутні будь-які докази, які свідчили б про порушення суддею ОСОБА_19 вимог кримінального процесуального закону при розгляді кримінального провадження щодо ОСОБА_7 , як і відсутні дані про його заінтересованість у результатах розгляду справи. Відтак, у судовому засіданні не встановлено обставин, які б викликали обґрунтовані сумніви в неупередженості та об'єктивності головуючого по справі.
З урахуванням вищенаведеного ухвалою судді Здолбунівського районного суду Рівненської області ОСОБА_18 від 28 червня 2023 року було відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_7 про відвід головуючого судді ОСОБА_17 , оскільки не встановлено обставин, передбачених статтями 75, 76 КПК, які б виключали участь судді у кримінальному провадженні. Таким чином судом було розглянуто заяву засудженого про відвід судді та обґрунтовано відмовлено у її задоволенні.
У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження, колегія суддів не встановила таких процесуальних порушень при збиранні, дослідженні і оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків судів про доведеність винуватості засудженого у вчинені інкримінованого злочину.
Постановлені у кримінальному провадженні судові рішення є належно вмотивованими та обґрунтованими, їх зміст відповідає вимогам статей 370, 374, 419 КПК, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися під час їх постановлення. Підстави для скасування судових рішень та закриття кримінального провадження, як про це зазначає сторона захисту, відсутні.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, судові рішення слід залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд
ухвалив:
Вирок Здолбунівського районного суду Рівненської області від 24 липня 2023 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 24 жовтня 2023 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3