05 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 953/4935/22
провадження № 51-1974км24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду:
головуюча ОСОБА_1 ,
судді ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 ,
секретар судового засідання ОСОБА_4 ,
учасники судового провадження:
прокурор ОСОБА_5 ,
захисник ОСОБА_6 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 26 травня 2023 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 21 березня 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021220000001390, стосовно
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в м. Харкові, зареєстрований у АДРЕСА_1 ), фактично проживає в АДРЕСА_2 ),
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
І. Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 ,посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження,неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність таістотні порушення вимог кримінального процесуального закону, виклав вимогу до суду касаційної інстанції (далі - Суд) про скасування судових рішень і призначення нового розгляду в суді першої інстанції.
Обґрунтовуючи свої вимоги, захисник указує на невідповідність вироку суду приписам ст. 370 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), а ухвали суду апеляційної інстанції - статтям 404, 419 цього Кодексу.
Посилається на недотримання судами засади безпосередності, порушення принципів юридичної рівності, змагальності та справедливого судового розгляду, грубе ігнорування практики та висновків Верховного Суду.
Стверджує, що судовий розгляд відбувся з чисельними порушеннями загальних засад кримінального провадження. Обставинам справи, а також доказам, у тому числі показанням свідка, висновкам проведених експертиз суд надав невірну правову оцінку. Питання відповідності дій потерпілого вимогам закону з технічної та правової точки зору не вирішувалось.
Зазначає, що суд першої інстанції не вжив необхідних заходів для забезпечення реалізації обвинуваченим права надати суду пояснення та довести свою невинуватість, зокрема безпідставно відмовив у клопотанні сторони захисту про підготовку обвинуваченого до допиту, обмежив у належній підготовці до виступу у судових дебатах, чим порушив вимоги ч. 4 ст. 349 КПК України, позбавивши ОСОБА_7 можливості спростувати пред'явлене обвинувачення, та не забезпечив сторонам рівних умов для реалізації їхніх процесуальних прав.
Указує, що суд досліджував надані прокурором докази вибірково, клопотання сторони захисту про повне дослідження всіх доказів проігнорував,внаслідок чого ОСОБА_7 був обмежений у праві на захист, не мав можливості доводити свою невинуватість, посилаючись на докази у справі. Також суд на порушення ст. 357 КПК України не дослідив речовий доказ - автомобіль, що було необхідно для встановлення місця ДТП, оскільки сторона обвинувачення не вжила для цього всіх можливих заходів, а на переконання сторони захисту зіткнення відбулося за межами пішохідного переходу. Крім того, суд не звернув уваги, що у ході судово-медичної експертизи не проведено повних та об'єктивних досліджень, які б достовірно встановили, коли та від чого потерпілий отримав тілесне ушкодження.
Стверджує, що після завершення досудового розслідування було суттєво обмежено право сторони захисту на доступ до всіх матеріалів досудового розслідування, у тому числі речового доказу і медичної документації потерпілого.
Так, повістку про виклик ОСОБА_7 до слідчого було оголошено незаконно, з порушенням установленого ч. 9 ст. 135 КПК України для цього строку (не пізніше ніж за три дні до дня, коли його зобов'язано прибути за викликом). Також ОСОБА_7 не був повідомлений належним чином про дату та час розгляду клопотання слідчого про встановлення строку для ознайомлення з матеріалами досудового розслідування та не мав здогадуватися, з якого питання його викликають до суду. Ухвала слідчого судді про встановлення строку на ознайомлення з матеріалами досудового розслідування не містить будь-якого посилання на порядок та спосіб ознайомлення з речовим доказом -автомобілем, а також з медичною документацією потерпілого, яка б підтверджувала наявність перелому правої стопи в останнього.
Стверджує, що суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки вказаним фактам та відмовив у дослідженні доказів, які не досліджувалися судом першої інстанції, зокрема висновку експерта від 07 червня 2023 року № 19563, а також у допиті обвинуваченого ОСОБА_7 .
Вважає, що судами неправильно вирішено цивільний позов, адже ОСОБА_7 , перебував у договірних відносинах зі страховою компанією. Установлюючи факт завдання моральної шкоди, суди проігнорували суперечності у часі відновлення потерпілого після перелому ноги, його активну участь у слідчих діях, необґрунтованість позовних вимог.
Зазначає, що судами неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права при вирішенні клопотання сторони захисту про закриття кримінального провадження. Так, на момент звернення до суду з обвинувальним актом закінчився строк досудового розслідування, оскільки постанова прокурора про зупинення досудового розслідування є незаконною; прокурор у постанові від 14 березня 2022 року послався на п. 3 ч. 1 ст. 615 КПК України в редакції від 01 травня 2022 року (коли зміни до вказаної норми закону набули законної сили). Підстав для зупинення досудового розслідування, викладених у постанові, ще не існувало.При цьому, на думку захисника, ніщо не заважало прокурору звернутися до суду з обвинувальним актом в межах досудового розслідування.
ІІ.Зміст судових рішень і встановлені судами обставини кримінального провадження
За вироком Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 26 травня 2023 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 286 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.
Цивільний позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_7 на користь законного представника потерпілого ОСОБА_8 6572 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 100 000 грн моральної шкоди.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 21 березня 2024 року апеляційні скаргизахисника ОСОБА_6 та законного представника потерпілого ОСОБА_8 задоволено частково,вирокстосовно ОСОБА_7 змінено.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь законного представника потерпілого ОСОБА_8 30 000 грн у рахунок процесуальних витрат на правову допомогу.
Виключено з мотивувальної частини вироку посилання на обставину, що обтяжує покарання ОСОБА_7 , - вчинення кримінального правопорушення щодо малолітньої дитини.
В іншій частині вирок залишено без зміни.
ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 15 вересня 2021 року, керуючи транспортним засобом - автомобілем «ГАЗ» моделі « 33021 КФУ-1» (д.н.з. НОМЕР_2 ), рухаючись зі швидкістю не менше 39 км/год по вул. Роганській в напрямку вул. Зубарєва у м. Харкові, об'єктивно маючи можливість побачити неповнолітнього пішохода ОСОБА_9 , який перетинав проїзну частину по нерегульованому пішохідному переходу, грубо порушив вимоги п. 18.1 Правил дорожнього руху України, при виході пішохода на нерегульований пішохідний перехід не знизив швидкості руху керованого ним автомобіля та не надав дорогу неповнолітньому пішоходу, внаслідок чого відбувся наїзд на останнього.
У результаті ДТП неповнолітній ОСОБА_9 отримав середньої тяжкості тілесне ушкодження, що спричинило тривалий розлад здоров'я, у вигляді закритого уламкового перелому основи п'ятої плеснової кістки правої стопи зі зміщенням кісткових уламків.
ІІІ. Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник підтримав касаційну скаргу, прокурор заперечив щодо задоволення касаційної скарги захисника.
IV.Мотиви Суду
Щодо меж перегляду
Згідно з вимогами ст. 433 КПК України Судперевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За змістом касаційної скарги захисника убачається, що останній, крім іншого, посилається на те, що судом були відхилені клопотання учасників судового провадження про допит певних осіб та дослідження доказів; висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду; суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки; за наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, суд у вироку не зазначив, чому взяв до уваги одні докази і відкинув інші; висновки суду, викладені у вироку, містять істотні суперечності. Таким чином, захисникпосилається на неповноту судового розглядута невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження,визначення яких міститься у статтях 410 - 411 КПК України, та просить надати доказам іншу оцінку, ніж ту, яку надали суди першої та апеляційної інстанцій.
Проте відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України перевірку цих обставиндоповноважень Суду законом не віднесено. Отже, Суд виходить з фактичних обставин кримінального провадження, встановлених судами, та не втручається у правильність проведеної оцінки доказів, зібраних у цьому провадженні.
З урахуванням меж перегляду судових рішень та підстав для їх скасування або зміни, визначених у ч. 1 ст. 438 КПК України, касаційний перегляд здійснено в частині перевірки доводів, викладених у касаційній скарзі захисника, щодо посилань на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Щодо доводів про закриття кримінального провадження
За матеріалами провадження захисник ОСОБА_6 звертався до суду першої інстанції з клопотанням про закриття кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв'язку з закінченням строку досудового розслідування, визначеного ст.219 цього Кодексу, після повідомлення пропідозру, оскільки, на його думку, постанова про зупинення досудового розслідування є незаконною.
У клопотанні захисник стверджував, що 26 січня 2022 року ОСОБА_7 повідомлено про підозру, тому строк досудового розслідування мав закінчитися 26 березня цього року. Проте прокурор постановою від 14 березня 2022 року зупинив досудове розслідування у кримінальному провадженні на підставі п. 3 ч. 1 ст. 615 КПК України, вказавши при цьому редакцію закону, яка не набрала на той момент законної сили, тобто підстав для зупинення досудового розслідування, викладених у постанові, а саме «відсутності об'єктивної можливості подальшого проведення і закінчення досудового розслідування», ще не існувало.
Однак суд ухвалою від 09 лютого 2023 року у задоволенні клопотання відмовив.
Суд констатує, що у мотивувальній частині вказаної постанови дійсно є посилання на відсутність у провадженні об'єктивної можливості подальшого проведення і закінчення досудового розслідування.
Разом із тим, у мотивувальній частині постанови також зазначено, що досудове розслідування зупиняється, у тому числі, у зв'язку з неможливістю звернутися до суду з обвинувальним актом, що відповідає діючій на той момент редакції п. 3 ч. 1 ст. 615 КПК України.
Прокурор мотивував своє рішення про необхідність зупинення досудового розслідування тим, що з 24 лютого по теперішній час (14 березня 2022 року) на території м. Харкова та Харківської області проводяться бойові дії і тому відсутня об'єктивна можливість закінчення досудового розслідування.
Суд не погоджується із твердженнями захисника про те, що ніщо не заважало прокурору звернутися до суду з обвинувальним актом, який ще не був складений, в умовах введення на всій території України, у тому числі в прикордонному Харкові, воєнного стану у зв'язку зі збройною агресією російської федерації проти України.
У резолютивній частині постанови прокурора правильно зазначено: «зупинити досудове розслідування на підставі п. 3 ч. 1 ст. 615 КПК України».
Тому Суд дійшов висновку, що немає підстав вважати, що постанова прокурора про зупинення досудового розслідування є незаконною.
Щодо доводів про порушення приписів ст. 290 КПКУкраїни
У касаційній скарзі захисник стверджує, що від моменту завершення досудового розслідування право сторони захисту на доступ до всіх матеріалів досудового розслідування, у тому числі речового доказу та медичної документації потерпілого, було суттєво обмежено.
Захисник указує, що повістку про виклик до слідчого, яку ОСОБА_7 отримав, було надано з порушенням установленого ч. 9 ст. 135 КПК України для цього строку (з п'ятниці на понеділок); що в смс-повідомленні про необхідність з'явитися до судубуло невірно зазначено ініціали ОСОБА_7 по-батькові та не вказано, з якого питання відбудеться судове засідання, а саме розгляд клопотання слідчого про встановлення строку для ознайомлення з матеріалами досудового розслідування, й обвинувачений, не бажаючи здогадуватися, які ж причини виклику його до суду, у судове засідання не з'явився; що ухвала слідчого судді про встановлення строку на ознайомлення з матеріалами досудового розслідування не містить будь-якого посилання на порядок та спосіб ознайомлення з речовим доказом - автомобілем, а також з медичною документацією потерпілого.
Разом із тим, Суд не вважає вказані порушення істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, а захисник у касаційній скарзі не зазначає, яким чином наявність таких порушень вплинула на законність судових рішень.
У судовому засіданні сторона захисту клопотань про необхідність ознайомлення з матеріалами провадження не подавала.
Ураховуючи викладене, порушень вимог ст. 290 КПК України не встановлено.
Щодо висновків суду про доведеність винуватості засудженого
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, зроблено з дотриманням вимог ст. 23 КПК України на підставі об'єктивного з'ясування всіх обставин, що належать до предмета доказування, які підтверджено перевіреними під час судового розгляду доказами, а їх оцінка не суперечить ст. 94 цього Кодексу.
Зокрема, такого висновку суд дійшов на підставі аналізу показань неповнолітнього потерпілого і законного представника, свідка ОСОБА_10 , які об'єктивно підтверджуються даними, що містяться у протоколі огляду місця події від 15 вересня 2021 року; протоколі проведення слідчого експерименту за участю потерпілого ОСОБА_9 ; висновком судово-медичної експертизи від 08 листопада 2021 року № 12-14/663-А/21; висновком судової автотехнічної експертизи від 16 грудня 2021 року № СЕ-19/121-21/26368-ІТ.
Суд першої інстанції встановив, що відповідно до протоколу огляду місця події від 15 вересня 2021 року ДТП сталася саме на пішохідному переході на АДРЕСА_3 . При цьому протокол огляду місця події, схема до нього та ілюстративна фототаблиця по формі та складу відповідають вимогам, передбаченим ст. 104 КПК України. При їх складанні зауважень від учасників цієї слідчої дії не надходило.
Отже, доводи в касаційній скарзі про невстановлення органом досудового розслідування місця ДТП та необхідність у зв'язку з цим дослідження речового доказу - автомобіля (який втрачено) є необґрунтованими.
Судово-медичний експерт установив механізм спричинення тілесних ушкоджень потерпілому - закритого уламкового перелому основи п'ятої плеснової кістки правої стопи зі зміщенням кісткових уламків із садном на правій стопі, а також садна на лівій щоці - та визначив, що вони утворилися в єдиний проміжок часу від травматичної дії тупого твердого предмета (предметів), індивідуальні особливості травматичної поверхні якого (яких) в ушкодженнях не відобразилися. Характер ушкоджень не виключає можливості утворення їх в умовах ДТП 15 вересня 2021 року.
Як зазначив суд у вироку, встановлення експертом тієї обставини, що усі наявні у потерпілого тілесні ушкодження виникли одночасно, беззаперечно спростовує твердження сторони захисту про отримання потерпілим перелому ноги задовго до здійснення на нього наїзду автомобілем під його керуванням ОСОБА_7 .
Суд першої інстанції дійшов висновку, що будь-яких даних, які б ставили під сумнів показання потерпілого ОСОБА_9 , в тому числі щодо механізму отримання тілесних ушкоджень та місця наїзду на нього, матеріали кримінального провадження не містять.
Таким чином, суд першої інстанції встановив, що під час керування автомобілем «ГАЗ», в ясну та сонячну погоду, на горизонтальній та прямій ділянці сухої дороги, при необмеженій видимості в 350 метрів, обвинувачений ОСОБА_7 об'єктивно міг і повинен був спостерігати малолітнього пішохода ОСОБА_9 , який прямував до пішохідного переходу проїзної частини вул. Роганської. Саме в цей момент водій ОСОБА_7 вже повинен був вжити заходів для зменшення швидкості руху керованого ним автомобіля, а в разі потреби - зупинити його, щоб дати дорогу пішоходу, для якого його автомобіль міг створити небезпеку. У разі, якщо малолітній пішохід ОСОБА_9 біг до проїзної частини дороги в ділянці, де розташований пішохідний перехід, то для водія транспортного засобу, який наближався до пішохідного переходу, ця обставина лише посилювала небезпеку і тим більше вимагала негайного реагування.Щодо доводів захисника про необхідність перевірки наявності в діях потерпілого порушень ПДР суд у вироку зазначив, що цей факт не впливає на висновки суду щодо доведеності винуватості обвинуваченого.
Щодо допиту обвинуваченого
Зі змісту журналу та аудіозапису судового засідання вбачається, що при роз'ясненні ОСОБА_7 суті обвинувачення відповідно до положень ст. 348 КПК України останній на запитання головуючого, чи бажає він давати показання, відповів «ні».
Суд постановив установити наступний порядок дослідження доказів: допитати законного представника потерпілого, допитати потерпілого, допитати свідка, дослідити документи, надані сторонами, та речові докази, після чого перейти до судових дебатів. Такий порядок був підтриманий усіма учасниками судового провадження, в тому числі стороною захисту, із зауваженням: дослідити речові докази після цивільного позову або перед ним.
Під час дослідження письмових доказів обвинувачений за вказівкою захисника відмовився відповідати на питання головуючого, вважаючи це допитом.
Після дослідження доказів обвинувачений погодився надати пояснення. При цьому сторона захисту просила надати час на підготовку для допиту обвинуваченого. Сторона обвинувачення та представник потерпілого були проти задоволення цього клопотання, посилаючись на зловживання стороною захисту процесуальними правами та намагання затягнути судовий розгляд. Суд відмовив у задоволенні клопотання, оскільки законом надання часу на підготовку до допиту не передбачено.
Суд запитував, чи готові учасники провадження до судових дебатів, чи потрібно надати час на підготовку. Захисник повідомив, що не може відповісти на це питання, адже всі докази безпосередньо не досліджені, не оголошена кожна сторінка.
Отже, доводи у касаційній скарзі про те, що суд першої інстанції обмежив сторону захисту у належній підготовці до виступу у судових дебатах, є безпідставними, оскільки сторона захисту не заявляла клопотання про відкладення розгляду провадження та надання часу для підготовки до виступу у судових дебатах.
Щодо доводів про порушення під час дослідження доказів
За приписами ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. За змістом ч. 2 ст. 357 КПК України огляд речових доказів, які не можна доставити в судове засідання, проводиться за їх місцезнаходженням за необхідності.
Відповідно до ч. 1 ст. 358 КПК України протоколи слідчих (розшукових) дій та інші долучені до матеріалів кримінального провадження документи, якщо в них викладені чи посвідчені відомості, що мають значення для встановлення фактів і обставин кримінального провадження, повинні бути оголошені в судовому засіданні за ініціативою суду або за клопотанням учасників судового провадження та пред'явлені для ознайомлення учасникам судового провадження, а в разі необхідності - також іншим учасникам кримінального провадження.
З матеріалів провадження вбачається, що зазначені вимоги судом виконано, документи, що містять відомості, які мають значення для встановлення фактів і обставин кримінального провадження і які було визнано судом доказами, що підтверджують винуватість обвинуваченого, досліджено в судовому засіданні за ініціативою суду (висновки експертиз, зміст протоколу огляду місця події тощо).
З аудіозапису судового засідання вбачається, що клопотань про повне (дослівне) оголошення конкретного доказу, який мав значення для встановлення фактів і обставин кримінального провадження, чи ознайомлення з ним, чи щодо виклику експерта сторона захисту не заявляла.
При вирішенні клопотання прокурора про долучення до матеріалів справи матеріалів досудового розслідування захисник вважав це неможливим, оскільки прокурор зачитав їх швидко, що йому було незрозуміло, що це за докази. Разом із тим, захисник підтвердив, що був ознайомлений з матеріалами провадження.
Суд обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання захисника про дослідження протоколу ознайомлення потерпілого та його представника з матеріалами досудового розслідування в порядку ст. 290 КПК України, оскільки зауважень від представника потерпілого з цього питання не надходило.
На запитання головуючого в порядку ч. 1 ст. 363 КПК України після з'ясування обставин та перевірки їх доказами: чи є питання або зауваження, чи бажають учасники судового провадження доповнити судовий розгляд і чим саме, захисник відповів, що питань чи доповнень немає.
За таких обставин Суд вважає необґрунтованими доводи захисника про порушення принципу безпосередності дослідження доказів та порушення права на захист при дослідженні доказів, з урахуванням принципу змагальності сторін, який передбачає самостійне обстоювання сторонами обвинувачення та захисту своїх правових позицій і законних інтересів, та принципу диспозитивності, відповідно до якого сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.
Щодо доводів про порушення під час апеляційного перегляду
За змістом ч. 3 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції зобов'язаний за клопотанням учасників судового провадження повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції.
Водночас судове слідство в суді апеляційної інстанції не повинно дублювати дослідження доказів, яке проводилося в суді першої інстанції, а здійснюється в обсязі, необхідному для перевірки законності та обґрунтованості вироку, з урахуванням доводів і вимог, що наведені в апеляційній скарзі.
Питання щодо повторного дослідження обставин та доказів вирішується апеляційним судом відповідно до конкретних обставин провадження.
Обґрунтування повторного дослідження доказів не може зводитися до необхідності надати доказам іншу оцінку та ухвалити протилежне за змістом рішення, як це вбачається з апеляційної скарги захисника. Якщо апеляційний суд по-новому (інакше) не тлумачить докази, оцінені в суді першої інстанції, то в апеляційного суду не виникає обов'язку досліджувати всю сукупність доказів з дотриманням засади безпосередності.
Апеляційний суд відповідно до норм кримінального процесуального закону розглянув заявлені клопотання сторони захисту про повторне дослідження обставин та доказів, однак підстав для їх задоволення не знайшов.
З ухвали вбачається, що суд апеляційної інстанції ретельно проаналізував доводи апеляційної скарги захисника в частині допущення під час досудового слідства і судового розгляду вищевказаних істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які аналогічні доводам, наведеним у касаційній скарзі, та надав їм належну оцінку, навівши докладні мотиви прийнятого рішення та підстави, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Щодо цивільного позову
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
Відповідно до приписів ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Відповідно до ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі -Закон №1961-ІV) у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
З огляду на це при вирішенні цивільного позову суд зобов'язаний об'єктивно дослідити обставини справи, з'ясувати учасників і характер правовідносин, що склалися між ними, встановити розмір шкоди, заподіяної внаслідок вчинення кримінального правопорушення, а також визначити порядок її відшкодування.
З матеріалів провадження вбачається, що при вирішенні питання щодо задоволення позовних вимог представника потерпілого ОСОБА_8 про відшкодування, зокрема, матеріальної шкоди у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_7 зазначених приписів закону судом першої інстанції повною мірою не дотримано, а також не було враховано й апеляційним судом при зміні вироку в частині цивільного позову.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, внаслідок вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, потерпілому ОСОБА_9 заподіяно матеріальну та моральну шкоду.
У частині позовних вимог представника потерпілого ОСОБА_8 про відшкодування моральної шкоди у сумі 200 000 грн суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, оскільки внаслідок протиправних дій обвинуваченого потерпілий морально, фізично та психічно страждав, тривалий час перебував на лікуванні, проходив тривалий курс реабілітації, в зв'язку з чим його родина несла додаткові матеріальні витрати. Внаслідок вчиненого кримінального правопорушення життєві стосунки потерпілого та його сім'ї були суттєво порушені та змінені, відновлення попереднього стану вимагало від них додаткових матеріальних і немайнових витрат. Виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд першої інстанції ухвалив стягнути з обвинуваченого на користь законного представника потерпілого у рахунок відшкодування заподіяної кримінальним правопорушенням моральної шкоди 100 000 грн.
У частині стягнення витрат на медичне обстеження та лікування потерпілого ОСОБА_9 суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню на суму 6572 грн., оскільки ці витрати підтверджені копіями фіскальних чеків, пов'язані з подією кримінального правопорушення та є наслідком заподіянням потерпілому тілесних ушкоджень з вини обвинуваченого ОСОБА_7 .
Разом із тим, суд першої інстанції залишив поза увагою, що транспортний засіб - автомобіль «ГАЗ» моделі «33021КФУ-1», державний номерний знак НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_7 , був застрахований на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, про що сторона захисту неодноразово стверджувала під час судового розгляду.
В апеляційній скарзі захисник посилався на те, що суд необґрунтовано визначив стягнення матеріальної шкоди з обвинуваченого, а не із страхової компанії на підставі наявного страхового полісу, не залучив страхову компанію як співвідповідача.
Апеляційний суд указав в ухвалі, що такі доводи захисника не є слушними, оскільки, задовольняючи позовні вимоги про стягнення матеріальної шкоди з винної особи, а не зі страхової компанії, суд першої інстанції виходив з положень статей 12, 14, 511, 636 та 1194 Цивільного кодексу України та зазначав, що, здійснюючи реалізацію своїх прав вільно, особа не може бути примушена до певної поведінки, яка не є обов'язком, а тому страхування цивільної відповідальності на користь третьої особи не створює для потерпілої особи зобов'язань. Апеляційний суд зазначив, що право потерпілої особи на відшкодування шкоди за рахунок винної в завданні шкоди особи є абсолютним і не може бути обмежено договором, учасником якого потерпіла особа не є.
Разом із тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2021 року (справа № 147/66/17, провадження № 14-95цс20) відступила від висновку Верховного Суду України про те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним. Так, внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов'язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов'язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ). Тому висновок суду про абсолютність права потерпілого на відшкодування шкоди саме за рахунок особи, яка завдала шкоди, є помилковим.
З урахуванням наведеного Суд вважає за необхідне скасувати судові рішення в частині вирішення цивільного позову щодо відшкодування матеріальної шкоди та призначити в цій частині новий розгляд у суді першої інстанції.
V. Висновки Суду за результатами розгляду касаційної скарги
З огляду на вказане, у касаційній скарзі захисникане наведено доводів, які спростовували б правильність висновків суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_7 сукупністю належних і допустимих доказів та правильності кваліфікації його дій.
Судовий розгляд провадження стосовно ОСОБА_7 проведено повно та об'єктивно, порушення принципу змагальності сторін і свободи в поданні сторонами своїх доказів не встановлено.
Згідно із ч. 1 ст. 412 КПК Україниістотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення. Проте даних, які б свідчили, що суд допустив такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити йому ухвалити законне та обґрунтоване рішення (крім вирішення цивільного позову), або неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, не виявлено.
Отже, підстав для задоволення касаційної скарги у повному обсязі не вбачається, скарга захисника підлягає частковому задоволенню, а судові рішення в частині вирішення цивільного позову щодо відшкодування матеріальної шкоди -скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції, під час якого суд має врахувати наведене в цій постанові та прийняти законне й обґрунтоване рішення, належним чином умотивувавши свої висновки.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 задовольнити частково.
Вирок Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 26 травня 2023 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 21 березня 2024 року стосовно ОСОБА_7 в частині вирішення цивільного позову щодо відшкодування матеріальної шкоди скасувати та направити в цій частині на новий розгляд у суд першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3