10 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 214/1094/24
провадження № 61-12392ск24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області
від 24 квітня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 серпня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «СІТІСЕРВІС-КР» про захист прав споживачів, визнання нечесною підприємницької практики щодо відмови у наданні розрахунку фінансової претензії, зобов'язання вчинити певні дії,
У лютому 2024 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду
з вищевказаним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «СІТІСЕРВІС-КР» (далі - ТОВ «СІТІСЕРВІС-КР»), в якому просили суд:
- визнати нечесною підприємницьку практику щодо відмови ТОВ «СІТІСЕРВІС-КР»
у наданні їм розрахунку фінансової претензії за їх заявою до ТОВ «СІТІСЕРВІС-КР» від 30 листопада 2023 року;
- зобов'язати ТОВ «СІТІСЕРВІС-КР» надати їм розрахунок фінансової претензії за їх заявою від 30 листопада 2023 року.
Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 квітня 2024 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 серпня 2024 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ТОВ «СІТІСЕРВІС-КР» про захист прав споживачів, визнання нечесною підприємницьку практику щодо відмови у наданні розрахунку фінансової претензії, зобов'язання вчинити певні дії відмовлено.
04 вересня 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 квітня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 серпня 2024 року (надійшла до суду
09 вересня 2024 року), у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив суд скасувати оскаржувані судові рішення, направити справу на новий судовий розгляд.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, а саме: справі незначної складності, визнаній судом малозначною.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах
з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі
ЦПК України.
Верховним Судом враховано, що Рішенням Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(ІІ)/2023 у справі щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах, визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним) пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Зазначена справа є справою незначної складності та не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Згідно зі статтею 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
Верховний Суд дослідив та взяв до уваги предмет позову, складність справи,
а також значення справи для сторін і суспільства та прийшов висновку, що дана справа є справою незначної складності, і не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того, визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.
Європейський суд з прав людини зазначає, що застосування критерію малозначності справи у справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявник не продемонстрував наявності інших виключних обставин, які могли вимагати касаційного розгляду справи (рішення у справі «Азюковська проти України», заява № 47921/08,
від 09 жовтня 2018 року).
Касаційна скарга не містить доводів щодо наявності виключних випадків,
за наявності яких судове рішення у малозначній справі може підлягати касаційному оскарженню.
Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, вважає, що посилання
в касаційній скарзі на порушення судом норм матеріального та процесуального права фактично підтверджує незгоду особи, яка подала касаційну скаргу,
з оскаржуваними судовими рішеннями, та зводиться до переоцінки доказів, що не належить до компетенції суду касаційної інстанції.
Верховний Суд зауважує, що застосування критерію малозначності справи
в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій
у межах своїх повноважень, заявник не переконав у наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка
є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).
При цьому, застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36).
З урахуванням наведеного, оскільки ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на судові рішення у справі незначної складності, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 квітня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 серпня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «СІТІСЕРВІС-КР» про захист прав споживачів, визнання нечесною підприємницької практики щодо відмови у наданні розрахунку фінансової претензії, зобов'язання вчинити певні дії відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Судді: Г. В. Коломієць
Б. І. Гулько
Д. Д. Луспеник