Номер провадження: 22-ц/813/4245/24
Справа № 947/27962/22
Головуючий у першій інстанції Бескровний Я. В.
Доповідач Таварткіладзе О. М.
03.09.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Таварткіладзе О.М.,
суддів: Заїкіна А.П., Погорєлової С.О.,
за участю секретаря судового засідання: Чередник К.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 , на заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 01 лютого 2023 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу,
У грудні 2022 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу.
Позов обґрунтований тим, що 13 серпня 2021 року Подільським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис № 1131, було зареєстрований шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Дітей від даного шлюбу у сторін немає. В подальшому сімейне життя не склалося, з вересня 2022 року шлюбні відносини між ними припинилися та вони проживають окремо. Сторони перестали розуміти та любити один одного, вести спільне домашнє господарство та з'явилися розбіжності в поглядах на сімейне життя. Підстави для застосування заходів примирення відсутні, оскільки спільні відносини між сторонами повністю припинені, а їх відновлення є неможливим. У зв'язку з чим просила шлюб розірвати.
Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 01 лютого 2023 року позов задоволено.
Шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , зареєстрований 13 серпня 2021 року Подільським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис № 1131 - розірвано.
15.11.2023 року представник ОСОБА_1 адвокат Сулик Р.А. звернувся до суду із заявою про перегляд вищевказаного заочного рішення суду, посилаючись на те, що рішення прийнято без повідомлення відповідача та судом не було вжито заходів для примирення сторін.
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 26 грудня 2023 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення - залишено без задоволення.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 за допомогою підсистеми (модуля) ЄСІТС “Електронний суд», подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Київського районного суду м. Одеси від 01 лютого 2023 скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову та надати сторонам строк на примирення, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що судом першої інстанції не перевірено відомостей щодо засобів поштового зв'язку відповідача, при тому, що позивачка володіє інформацією про місце його проживання, засоби телефонного та електронного зв'язку, натомість, судом ці обставини не з'ясовувалися. Так у рішенні суд вказав, що оскільки ОСОБА_1 зареєстрований на тимчасово окупованій території в Генічеському районі Херсонської області, останній викликався через оголошення на сайті суду. Таким чином суд порушив законні права та інтереси відповідача, позбавивши його права на участь у розгляді справи.
Крім того, суд першої інстанції позбавив права ОСОБА_1 вирішити питання про примирення для можливого збереження сім'ї, при тому, що збереження шлюбу та сім'ї для нього є пріоритетним. З огляду на викладене, скаржник вважає, що для примирення подружжя з метою збереження сім'ї є необхідним вжиття визначених законом заходів до примирення подружжя з наданням судом апеляційної інстанції сторонам по справі строку на примирення в 6 місяців.
Враховуючи викладене просив заяву відповідача ОСОБА_1 про надання строку на примирення задовольнити, надати сторонам строк на примирення терміном 6 місяців.
Письмового відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.
Відповідач та його представник адвокат Величко Л.П. скористалися своїм правом взяти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду. Так ухвалою Одеського апеляційного суду від 02.09.2024 року клопотання представника ОСОБА_1 адвоката Величко Л.П. задоволено та забезпечено проведення судового засідання, що призначено на 03.09.2024 року о 15 годині 00 хвилин в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Крім іншого, заявнику роз'яснено, що відповідно до ч. 4 ст. 212 ЦПК України ризики технічної неможливості участі в відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв'язку тощо несе учасник снено всі можливі заходи сприяння у під'єднанні представника відповідача до відеоконференції, однак через технічні несправності зі сторони відповідача, зв'язок переривався та під'єднання адвоката не представлялося можливим.
Клопотання адвоката Величко Л.П. про відкладення розгляду справи, яке було направлене за допомогою підсистеми (модуля) ЄСІТС “Електронний суд» було подано вже після розгляду справи по суті.
Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Присутня у судовому засіданні ОСОБА_3 наполягала на розгляді справи і заперечувала проти апеляційної скарги по суті, просила залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін та категорично заперечувала проти надання судом строку для примирення.
Позивач зокрема пояснила, що вона не проживає з відповідачем однією сім'єю вже два роки і за цей час відповідач періодично намагався примиритись з нею - посилав їй через сервіс доставки квіти, які вона не приймала і виносила на смітник. Також відповідач був їй винен певну суму грошей - 3000 доларів США, яку після фактичного розлучення у переважній частині віддав і залишився винен близько - 30-35 тисяч грн. Вона готова навіть відмовитись від отримання цих грошей аби відповідач назавжди залишив її у спокої. Позивач чітко відповіла про своє тверде не бажання примиритись з відповідачем і взагалі не хоче бачити цю людину.
За таких обставин, колегія суддів не знаходить підстав для відкладення розгляду справи для можливого примирення сторін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Задовольняючи позов і розриваючи шлюб, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що подальше спільне життя і збереження шлюбу сторін є неможливим і суперечить інтересам позивача. При цьому суд виходив з того, що шлюбні відносини між сторонами припинено, спільного господарства вони не ведуть, не проживають разом з вересня 2022 року, спільних дітей у сторін від цього шлюбу немає.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що шлюб між сторонами зареєстрований 13 серпня 2021 року Подільським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис № 1131.
На час розгляду справи сторони проживають окремо з вересня 2022 року, спільного господарства не ведуть, шлюбні відносини припинені.
Від шлюбу сторони спільних дітей не мають.
Колегія суддів виходить з наступного.
Статтею 51 Конституції України визначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.
За змістом положень ч. 1 ст. 24 СК України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Відповідно до частини першої статті 55 СК України дружина та чоловік зобов'язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги.
Положеннями частин третьої, четвертої статті 56 СК України передбачено, що кожен з прави, який подав відповідну заяву.
Апеляційним судом було здійсподружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.
Відповідно до частини першої статті 104 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.
Згідно із частиною третьою статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до статті 110 цього Кодексу.
Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя (частина перша статті 110 СК України).
Відповідно до статті 112 СК України при розірванні шлюбу за позовом одного з подружжя суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову, бере до уваги наявність малолітніх дітей та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу, а позивач не має наміру та бажання зберегти шлюб з відповідачем.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пунктах 10, 11 постанови Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя від 21 грудня 2007 року № 11 проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
Таким чином, шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків і позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання їх права вимагати розірвання шлюбу.
Судом встановлено, що сімейні відносини між сторонами припинені, подальше сімейне життя чоловіка і дружини та збереження сім'ї є неможливим, збереження шлюбу суперечитиме інтересам позивача. Так позивач наполягала на розірванні шлюбу, що передусім свідчить про її вже остаточно сформоване бажання розлучитися і не мати сімейних (шлюбних) стосунків із відповідачем.
Примушування одного з подружжя до перебування у шлюбі, який проти цього заперечує, порушуватиме його законні права та інтереси і суперечитиме вимогам закону.
Відповідний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 369/7035/18, провадження № 61-1658св20.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову про розірвання шлюбу. Висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону.
Вирішуючи клопотання про зупинення провадження у справі та надання строку на примирення апеляційний суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 7 статті 240 ЦПК України у справі про розірвання шлюбу суд може зупинити розгляд справи і призначити подружжю строк для примирення, який не може перевищувати шести місяців.
Суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства (стаття 111 СК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26.11.2018 року у справі № 761/33261/16-ц (провадження № 61-33349св18) зроблено висновок по застосуванню статті 111 СК України та вказано, що "примирення подружжя здійснюється судом лише за умови, що це не суперечить моральним засадам суспільства. Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов'язків особистого характеру тощо. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя. Надання додаткового строку для примирення є виключно правом суду, а не його обов'язком".
Аналогічний висновок зроблено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 листопада 2018 року по справі № 206/3459/16-ц (провадження № 61-21621св17).
Закріплена у статті 111 СК України норма права є диспозитивною, тому суд вживає заходів щодо примирення подружжя лише у тому випадку, якщо це не буде суперечити моральним засадам суспільства, а за обставинами справи існує реальна можливість примирення сторін.
Заходи для примирення подружжя вживаються судом за таких умов: це не суперечить моральним засадам суспільства; існують об'єктивні обставини, які свідчать, що такі заходи можуть бути дієвими, тобто такими, що можуть призвести до примирення сторін; застосовані заходи для примирення подружжя, якщо вони мають наслідком зупинення провадження у справі, не повинні суперечити загальним засадам цивільного судочинства та не порушувати розумність строків розгляду справ (постанова ВС від 8.03.2023 по справі № 127/16963/22-ц).
Вирішуючи клопотання відповідача про надання строку на примирення, суд апеляційної інстанції бере до уваги та враховує наступні обставини справи:
- надання додаткового строку для примирення є виключно правом суду, а не його обов'язком;
- позицію позивача, яка категорично заперечує проти надання строку на примирення, посилаючись на те, що між сторонами сімейні відносини погіршились до того рівня, що відновлення їх неможливе. Також у судовому засіданні позивач зазначила, що своїми діями відповідач лише погіршує їх відносини та остання навіть готова пробачити відповідачу грошовий борг аби тільки більше не бачити його;
- розумні строки розгляду справи (справа перебувала на розгляді в суді першої інстанції з 23.11.2022);
- необґрунтоване надання апеляційним судом строку на примирення суперечить Закону і порушує права особи, яка моє намір розірвати шлюб.
Апеляційний суд зазначає, що позов про розірвання шлюбу був поданий у листопаді 2022 року, оскаржуване рішення ухвалено 01 лютого 2023 року, тобто, пройшло близько трьох місяців, а на час розгляду справи апеляційним судом - рік та десять місяців з часу подання позовної заяви, та майже два роки, як за твердженням позивачки сторони припинили шлюбні стосунки.
При цьому, об'єктивних доказів можливості примирення між сторонами до суду не надано і судом таких не встановлено. Примушування будь-якої із сторін до збереження шлюбу суперечить вільному волевиявленню сторони та є обмеженням прав особи, яка бажає розірвати шлюб, гарантованих Конституцією України та нормами СК України.
З огляду на зазначені вище обставини, враховуючи категоричну позицію позивача, яка наполягає на розірванні шлюбу, а також те, що збереження шлюбу можливе лише на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є морально-правовою основою шлюбу, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення клопотання відповідача про надання строку на примирення сторін.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про неналежне повідомлення відповідача про дату, час і місце судового засідання, що призводить до порушення його процесуальних прав, з огляду на наступне.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрований на тимчасово окупованій території в Генічеському районі Херсонської області, що підтверджується копією паспорту громадянина України (зворот а. с. 8).
Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» якщо остання відома адреса місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи учасників справи знаходиться на тимчасово окупованій території, суд викликає або повідомляє учасників справи, які не мають електронного кабінету, про дату, час і місце першого судового засідання у справі через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за двадцять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням такого оголошення відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.
Судом першої інстанції у відповідності до вимог вище зазначеного закону ОСОБА_1 було повідомлено про розгляд справи призначений на 01.02.2023 року о 09 годині 30 хвилин, шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України (а. с. 15).
Безпідставними є посилання скаржника на те, що судом першої інстанції не перевірено відомостей щодо засобів поштового зв'язку відповідача, при тому, що позивачка володіє інформацією про місце його проживання, засоби телефонного та електронного зв'язку, оскільки зазначене не підтверджується жодним належним та допустимим доказом.
Доводи ОСОБА_1 щодо того, що судом першої інстанції не вжито заходів для примирення сторін, тоді як він має намір збереження сім'ї, судова колегія також відхиляє, адже надання сторонам строку на примирення є правом суду, а не обов'язком. У позовній заяві позивачка заперечувала проти надання строку на примирення, вважала його неможливим. Таку позицію остання висловила і у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції.
За таких обставин, апеляційний суд дійшов до переконання, що висновок суду першої інстанції про наявність підстав для розірвання шлюбу є правильним, оскільки подальше спільне життя сторін неможливе, а збереження сім'ї суперечить їх інтересам.
Отже, доводи та вимоги, викладені в апеляційній скарзі, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) неодноразово вказував, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").
Ураховуючи викладене, колегія суддів проходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 375, 381, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 01 лютого 2023 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено: 10.09.2024 року.
Головуючий О.М. Таварткіладзе
Судді: А.П. Заїкін
С.О. Погорєлова