Справа № 703/726/20
2/703/9/24
02 вересня 2024 року м. Сміла
Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:
головуючого судді Биченка І.Я.
за участю секретаря судового засідання Литвин Г.Т.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
представника відповідача ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів, -
установив:
ОСОБА_1 звернулась до Смілянського міськрайонного суду Черкаської області з позовом до ОСОБА_4 про стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів.
В обґрунтування позову зазначила, що рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 30.03.2010 стягнуто з ОСОБА_4 на її користь аліменти на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідач в повній мірі не виконував покладений на нього обов'язок по утриманню дитини, внаслідок чого утворилась заборгованість по сплаті аліментів у розмірі 68968 грн. 53 коп.
В зв'язку з цим, ОСОБА_1 просила стягнути з нього пеню за прострочення сплати аліментів в тому ж розмірі, що і заборгованість.
Також просила стягнути з відповідача понесені нею судові витрати.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 березня 2020 року справу передано в провадження судді Смілянського міськрайонного суду Черкаської області Опалинської О.П.
Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 26 березня 2020 року провадження по справі відкрито, розгляд справи постановлено проводити за правилами спрощеного позовного провадження.
Ухвалою суду від 30 червня 2020 року провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів зупинено до розгляду цивільної справи № 703/1465/20 про часткове звільнення від сплати заборгованості по аліментах.
Ухвалою суду від 06 квітня 2021 року провадження по вказаній справі відновлено.
Розпорядженням керівника апарату Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 30 вересня 2021 року №535 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи у зв'язку із закінченням повноважень судді Опалинської О.П.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 вересня 2024 року справу передано в провадження судді Ігнатенко Т.В.
Ухвалою суду від 05 жовтня 2021 року справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів прийнята до провадження судді Ігнатенко Т.В. та призначена до судового розгляду.
Розпорядженням керівника апарату Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 27 квітня 2022 року №132 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27 квітня 2022 року справу передано в провадження судді Биченка І.Я.
Ухвалою суду від 03 травня 2022 року справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів прийнята до провадження судді Биченка І.Я. та призначена до судового розгляду.
Ухвалою суду від 19 січня 2023 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про зупинення провадження по справі.
Ухвалою суду від 02 березня 2023 року клопотання адвоката Левченко М.Д. поро зупинення провадження по справі залишено без розгляду.
Ухвалою суду від 06 червня 2023 року провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів зупинено до припинення перебування ОСОБА_4 у складі Збройних Сил України.
Ухвалою суду від 27 червня 2024 року провадження по справі відновлено.
В судовому засідання позивач та її представник позовні вимоги підтримали в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві. Також, зважаючи на строк перебування справи в провадженні суду, її складність, просили стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в сумі 7000 грн.
Відповідач в судове засідання не з'явився. Представник відповідача позовні вимоги визнала в повному обсязі. Щодо стягнення витрат на правничу допомогу у сумі 7000 грн. заперечувала, зважаючи на те, що перебування справи в провадженні суду тривалий час відбулося не з вини сторони відповідача. Також, при стягненні суми витрат на правничу допомогу просила врахувати матеріальне становище її довірителя та стан його здоров'я.
Крім того, представник відповідача, зважаючи на повне визнання позовних вимог, просила не враховувати поданий нею відзив на позовну заяву при ухваленні судового рішення.
Зважаючи на повне визнання позовних вимог суд, при ухваленні рішення по справі не враховує наданий відповідачем відзив на позов, а також надану позивачем відповідь на відзив.
Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.
Судом встановлено, що 30 березня 2010 року рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 частини його заробітку (доходу), але не менше 30% прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку щомісячно, починаючи з 18 березня 2010 року і до повноліття дитини.
Рішення набрало законної сили 09 квітня 2010 року.
Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 18 листопада 2015 року шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 розірвано.
Рішення суду вступило в законну силу 01 грудня 2015 року.
Як вбачається із свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , ОСОБА_6 зареєструвала шлюб із ОСОБА_7 та змінила прізвище на « ОСОБА_8 ».
Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, ОСОБА_4 , станом на 24 лютого 2020 року має заборгованість у розмірі 68968 грн 53 коп.
Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з ч. 4 ст. 17 СК України невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Згідно з ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства», визначена охорона дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет. Основні засади державної політики у цій сфері ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини, та з метою забезпечення прав дитини на такі умови життя, які будуть достатніми для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, соціального та духовного розвитку дитини.
Знідно частин першої, другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 pоку, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 pоку та набула чинності для України 27 вересня 1991 p., держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Частиною другою статті 150 СК України визначено, що батьки зобов'язані піклуватись про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Згідно вимог частин першої, другої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ст.141 СК України розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Таким чином Сімейний кодекс України встановлює принцип рівності прав та обов'язків батьків. Відповідно до закону брати участь у матеріальних витратах зобов'язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким з них проживає дитина.
Згідно з частиною четвертою статті 195 СК України розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а у разі спору - судом.
Стаття 196 СК України встановлює відповідальність за прострочення сплати аліментів і вказує, що у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 22 постанови від 15 травня 2006 р. № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», передбачена ст. 196 СК відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів.
Під ухиленням від сплати аліментів закон розуміє як пряму відмову від надання утримання, так і різні дії (бездіяльність) зобов'язаної особи, спрямовані на повне або часткове ухилення від сплати аліментів; приховання особою дійсного розміру свого заробітку (доходу); зміну роботи або місця проживання з метою запобігання сплати аліментів; приховання свого місцезнаходження; інші дії, що свідчать про намір особи ухилитися від виконання обов'язків щодо утримання.
За правовою природою неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов'язку сплатити аліменти.
Оскільки відповідач зобов'язаний сплачувати аліменти, зазначене свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої законом.
Визначаючи розмір неустойки (пені) у зв'язку з несплатою аліментів суд зазначає наступне.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 333/6020/16-ц (провадження № 14-616цс18) викладені такі правові висновки про порядок нарахування пені за прострочення аліментів.
Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення полягає в тому, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів враховується розмір несплачених аліментів за кожний місяць та кількість днів прострочення за кожним платежем окремо.
Аліменти нараховуються щомісячно, тому строк виконання цього обов'язку буде різним, а отже, кількість днів прострочення сплати аліментів за кожен місяць також буде різною.
Законодавець встановив розмір пені - 1 % за кожен день прострочення та період, за який нараховується пеня - за кожен день, починаючи з наступного, в який мала бути здійснена сплата аліментів за відповідний місяць, але таке зобов'язання не було виконане, до дня, в який проведена сплата заборгованості, чи до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені.
Таке правило застосовується в разі прострочення виконання зобов'язання зі сплати аліментів за місяць, у який вони мали бути сплачені.
Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, в якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов'язання не включається до строку заборгованості), та помножити та один відсоток.
Тобто формула така: заборгованість за місяць х кількість днів прострочення х 1 %.
За цим правилом обчислюється пеня за кожним простроченим місячним платежем.
Загальний розмір пені становить суму розмірів пені, обчисленої за кожним місячним (періодичним) платежем.
Якщо місячний платіж сплачено не у повному розмірі, то пеня буде нараховуватися з першого дня місяця, наступного за місяцем сплати чергового платежу, на різницю між розміром, який мав бути сплачений на утримання дитини, та розміром фактично сплачених аліментів з урахуванням строку прострочення та ставки пені - 1 %.
Перебіг строку прострочення починається з першого дня місяця, наступного за місяцем внесення періодичного платежу, до дня, який передує дню сплати заборгованості.
У разі якщо заборгованість зі сплати аліментів погашено частково в іншому місяці, то визначення пені на заборгованість зі сплати аліментів розраховується з урахуванням розміру несплаченої частки аліментів за певний місяць з дня сплати частки місячного платежу і до дня, який передує дню погашення заборгованості за відповідним місячним платежем, помножену на 1 %.
Як вбачається із розрахунку неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів за період з 31 січня 2012 року по 29 лютого 2020 року, згідно якого, загальний розмір пені за прострочення сплати аліментів за вказаний період складає 939087 грн 83 коп.
Позивач, враховуючи вимоги ст.196 СК України, просила стягнути з відповідача неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів в сумі 68968 грн 53 коп.
Оскільки обов'язок відповідача утримувати свою неповнолітню дитину ґрунтується на законі, а рішення суду в цьому контексті лише змушує відповідача до виконання цього обов'язку у примусовому порядку, тому відповідач повинен був вживати заходів для своєчасного перерахування аліментів. Положеннями частини 1 статті 179 Сімейного кодексу України визначено, що аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Наявність заборгованості зі сплати аліментів свідчить про те, що дитина була позбавлена майна, що належить їй за законом.
Враховуючи, що відповідач допустив прострочення сплати аліментів на утримання дитини, позовні вимоги визнав в повному обсязі, беручи до уваги, що сума пені є значно більшою за розмір заборгованості, а також те, що позивач просить стягнути пеню, розмір якої яка дорівнює розміру заборгованості зі сплати аліментів, то позовні вимоги є правомірними та підлягають задоволенню.
Питання судових витрат суд вирішує відповідно до ст. 141 ЦПК України.
Крім того, ст.15 ЦПК України передбачено право учасників справи користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Частиною 1 статті 58 ЦПК України встановлено, що сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Представником у суді може бути адвокат або законний представник (ч.1 ст. 60 ЦПК України).
Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні регулюються Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Частиною 1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» закріплено перелік документів, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги: договір про надання правової допомоги, довіреність, ордер, доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно зі ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України ).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.ч.2-5 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч.1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно з ч.8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Частиною 1 статті 137 ЦПК України встановлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Як встановлено судом, 03 березня 2020 року між ОСОБА_1 та адвокатом Манзар Т.В. укладено договір№11/1 про надання правової допомоги.
28 серпня 2024 року між ОСОБА_1 та адвокатом Манзар Т.В. укладено додатковий договір до Договору про надання правової допомоги №11/1 від 03.03.2020 щодо оплати послуг адвоката в розмірі 7000 грн 00 коп.
Вказані кошти сплачені ОСОБА_1 адвокату Манзар Т.В. 28 серпня 2024 року, що підтверджується квитанцією №36 від 28 серпня 2024 року.
Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року (справа № 904/4507/18) вказує на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
При вирішенні питання розподілу судових витрат суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (п.61 Постанови ВС від 24 жовтня 2019 у с праві № 905/1795/18).
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Відповідно до вимог ч.5,6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
В судовому засіданні представник відповідача клопотала про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката.
Враховуючи вищезазначене, а також складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), обсяг наданих адвокатом послуг та значення справи для сторони, враховуючи, заперечення представника відповідача проти суми витрат на правничу допомогу, суд, з урахуванням вимог розумності та справедливості, вважає за необхідне стягнути з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн 00 коп.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 76, 81, 259, 263-265, 268, ЦПК України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 неустойку за прострочення сплати аліментів на утримання сина ОСОБА_9 станом на 29 лютого 2020 року в розмірі 68968 (шістдесят вісім тисяч дев'ятсот шістдесят вісім) грн. 53(п'ятдесят три) коп.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави 840 (вісімсот сорок) грн. 80 (вісімдесят) коп. судового збору.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 5000 (п'ять тисяч ) грн 00 коп. витрат на правничу допомогу.
Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного тексту.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення виготовлене у повному обсязі 11 вересня 2024 року.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ;
відповідач - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 .
Суддя І.Я. Биченко