ЄУН № 337/2732/24
Провадження № 2/337/1347/2024
11.09.2024 м. Запоріжжя
Хортицький районний суд м. Запоріжжя в складі:
головуючого - судді Мальованого В.Л.,
за участю секретаря - Крижко Я.О.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 , позивач) в особі представника позивача ОСОБА_2 до ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3 , відповідач) про стягнення боргу за договором оренди,
31.05.2024 року позивач в особі представника звернувся до суду з даним позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_3 на користь ФОП ОСОБА_1 заборгованість за договором оренди нежитлового приміщення від 01.07.2022 року, станом на 06.05.2024 року, в загальній сумі 22582,30 грн., яка складається з: заборгованості за користування приміщенням в сумі - 15 000, 00 грн., інфляційних збитків - 358,78 грн., суми відсотків за користування грошовими коштами - 2095,81грн., пені - 5127,71грн.; понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн. та витрати на професійну правничу допомогу. Позовні вимоги обґрунтовує наступним.
01.07.2022 року між ФОП ОСОБА_1 та фізичною особою - ОСОБА_3 був укладений договір оренди нежитлового приміщення.
Відповідно до пункту 1.2. договору оренди, орендодавець зобов'язується передати орендарю нежилі приміщення загальною площею: 89 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 за плату на строк та на умовах, встановлених цим договором.
Сторонами було узгоджено строк дії договору - до 30.06.2023 року.
Пунктом 6.1. договору оренди встановлено, що розмір щомісячної орендної плати за користування приміщенням становить 5000, 00 грн.
Пунктом 6.2. договору оренди передбачено, що орендна плата нараховується з моменту підписання сторонами цього договору і до дня повернення орендарем приміщення орендодавцю по відповідному акту приймання-передачі. Звільнення орендарем приміщення до закінчення терміну дії договору без його розірвання не звільняє орендаря від сплати орендних платежів.
З червня 2022 року по квітень 2023 року відповідач здійснював оплату орендних платежів, у розмірі, що була узгоджена сторонами в акті приймання-передачі.
За травень, червень, липень 2023 року відповідач оплату орендних приміщень в загальній сумі 15000, 00грн. не здійснив.
Позивачем надсилався лист відповідачу про підписання актів приймання-передачі за травень, червень, липень 2023 року та про повернення майна, у зв'язку з закінченням терміну дії договору. Але всі звернення, листи та повідомлення позивача до відповідача були проігноровані.
Пунктом 6.4. договору оренди передбачена відповідальність за несвоєчасне внесення орендної плати: орендар сплачує орендодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення, а також 15% річних за кожен день прострочення у порядку, встановленому ст. 625 Цивільного кодексу України.
На сьогоднішній день відповідач заборгованості за користування приміщенням позивачу не повернув, у зв'язку з чим позивач змушений звернутися до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 13.05.2024 року відкрито провадження у справі, розгляд якої вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін та надано відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву у відповідності до ст. 274 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Відзив на позов від відповідача до суду не надходив.
Позивач, представник позивача в судове засідання не з'явились. Представник позивача надав до суду заяву про розгляд справи за відсутності позивача та представника позивача, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Відповідач в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив, про час, день та місце судового засідання був повідомлений належним чином, відповідно до норм Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Суд, враховуючи наявність достатніх даних для вирішення спору, вважає можливим відповідно до ст.280 ЦПК України, провести заочний розгляд справи у відсутність відповідачів.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд прийшов до наступного висновку.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України та ст. 15 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.
Якщо пов'язані між собою позовні вимоги пред'явлені одночасно щодо декількох об'єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об'єкта, вартість якого є найвищою.
Виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, тобто спір може стосуватися як правового статусу нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані із нерухомим майном.
У п.п. 41, 42 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» зазначено, що перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Місцезнаходження нерухомого майна має бути підтверджено документально. У разі конкуренції правил підсудності (наприклад, при об'єднанні позовів, на один з яких поширюється дія правила про виключну підсудність) мають застосовуватися правила виключної підсудності. Виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна. За положеннями статті до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. До виключної підсудності належать зокрема позови про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна тощо.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до ч. 1 ст. 762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, відповідно до ст. 525 ЦК України.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), згідно зі ст. 610 ЦК України.
Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановленні договором або законом.
Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом або пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредитору. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Судом встановлено, що 01.07.2022 року між ФОП ОСОБА_1 та фізичною особою - ОСОБА_3 був укладений договір оренди нежитлового приміщення.
Відповідно до пункту 1.2. договору оренди, орендодавець зобов'язується передати орендарю нежилі приміщення загальною площею: 89 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 за плату на строк та на умовах, встановлених цим договором.
Пунктом 7 договору оренди передбачено, що строк дії договору - до 30.06.2023 року.
Пунктом 6.1. договору оренди встановлено, що розмір щомісячної орендної плати за користування приміщенням становить 5000, 00 грн.
Пунктом 6.2. договору оренди передбачено, що орендна плата нараховується з моменту підписання сторонами цього договору і до дня повернення орендарем приміщення орендодавцю по відповідному акту приймання-передачі. Звільнення орендарем приміщення до закінчення терміну дії договору без його розірвання не звільняє орендаря від сплати орендних платежів.
Пунктом 6.4. договору оренди передбачена відповідальність за несвоєчасне внесення орендної плати: орендар сплачує орендодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення, а також 15% річних за кожен день прострочення у порядку, встановленому ст. 625 Цивільного кодексу України.
З червня 2022 року по квітень 2023 року відповідач здійснював оплату орендних платежів, у розмірі, що була узгоджена сторонами в акті приймання-передачі, що підтверджується актами прийому-передачі виконаних робіт з червня 2022 року по квітень 2023 року, підписаними відповідачем, та виписками: по рахункам ФОП ОСОБА_1 в філії Запорізького ОУ АТ «Ощадбанк» за період з 01.07.2022 року по 31.07.2022 року та 01.09.2022 року по 30.09.2022 року; по рахункам ФОП ОСОБА_1 у відділенні № НОМЕР_1 ПУМБ в м. Запоріжжя за період з 01.01.2023 року по 13.10.2023 року.
За травень, червень, липень 2023 року відповідач оплату орендних приміщень в загальній сумі 15000, 00грн. не здійснив.
25.07.2023 року позивач надсилав на ім'я відповідача повідомлення про повернення майна, у зв'язку з закінченням терміну дії договору.
07.08.2023 року позивачем надсилався лист відповідачу про підписання актів приймання-передачі за травень, червень, липень 2023 року.
Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно із ч. ч. 1, 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідачем не надано до суду будь - яких доказів, в розумінні положень ст. ст. 76 -81 ЦПК України, на спростування даних обставин, як на підтвердження своїх заперечень проти позову.
З огляду на викладене, суд оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги ґрунтуються на вимогах закону, а тому слід позов задовольнити.
Вирішуючи питання про стягнення судових витрат понесених позивачем, суд враховує наступне.
Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Верховний Суд у своїй постанові від 03.05.2018 року у справі №372/1010/16-ц дійшов висновку, що якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Судом встановлено, що представником позивача на підтвердження витрат на надання професійної правничої допомоги до суду надано:
- ордер на надання правничої допомоги від 05.05.2024 року;
- свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЗП №001147, видане Радою адвокатів Запорізької області 29.06.2016 року, на ім'я ОСОБА_2 ;
- договір про надання правової (правничої) допомоги №17/10-23-2 від 17.10.2023 року без розрахунку витрат на професійну правничу допомогу.
В позовній заяві представник позивача зазначив, що витрати на професійну правничу допомогу орієнтовано складають - 5000,00 грн. Детальний розрахунок буде наданий за результатами розгляду справи.
Частиною 8 ст. 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Оскільки представником позивача на день розгляду справи детального розрахунку витрат на професійну правничу допомогу до суду не надано, питання про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу суд не вирішує.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням задоволення позову, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1211, 20 грн. судового збору сплаченого за подання позовної заяви.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 133, 137, 140, 258, 263, 264, 265 ЦПК України, суд, -
Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 в особі представника позивача ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором оренди - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ):
заборгованість за договором оренди нежитлового приміщення від 01.07.2022 року, станом на 06.05.2024 року, в загальній сумі 22582 (двадцять дві тисячі п'ятсот вісімдесят дві) гривні 30 копійок, яка складається з:
- заборгованості за користування приміщенням в сумі - 15 000, 00 грн.,
- інфляційних збитків - 358,78 грн.,
- суми відсотків за користування грошовими коштами - 2095,81грн.,
- пені - 5127,71грн.;
понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок;
а всього 23793(двадцять три тисячі сімсот дев'яносто три) гривні 50 копійок.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Суддя: В.О. Мальований