вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88000, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
13 серпня 2024 р. м. Ужгород Справа № 907/217/23
Суддя Господарського суду Закарпатської області Ремецькі О.Ф.,
За участю секретаря судового засідання Нагібіна І.В.,
розглянувши матеріали справи за позовом керівника Берегівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, м. Львів
до відповідача Берегівської міської ради, м. Берегово
про зобов'язання вчинити певні дії
За участі:
прокурор - Романюк Діана Володимирівна, службове посвідчення №069365 від 01 березня 2023 року
від позивача - не з'явився
від відповідача - не з'явився
Керівник Берегівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, м. Львів звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом до відповідача - Берегівської міської ради про зобов'язання відповідача вчинити дії щодо прийняття у комунальну власність об'єкту нерухомого майна - протирадіаційного укриття № 24713, який перебуває на балансі ПАТ “Берегово-Тиса», загальною площею 89,3 квадратних метра, що знаходиться за адресою: вул. Шевченка, 120, м. Берегове, Закарпатська область, посилаючись на положення ст. 131 - 1 Конституції України, ст. ст. 23, 24 Закону України “Про прокуратуру» , ст. ст. 45, 50, 53, 129, 161-164, 171, 172, 247, 249 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою суду від 22.03.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі у порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі №907/217/23 призначено на 19.04.2023 року.
06.04.2023 р. від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву та клопотання про закриття провадження по справі.
Ухвалою суду від 19.04.2023 відкладено підготовче засідання на 09.05.2023 р.
20.04.2023 року від прокуратури до суду надійшла письмова відповідь на відзив та заперечення на клопотання Берегівської міської ради про закриття провадження по справі.
Від позивача РВ Фонду державного майна України, також надійшло заперечення на клопотання про закриття провадження по справі, разом з тим подано клопотання про відкладення підготовчого засідання через перебування представника на лікарняному.
09.05.2023 року від відповідача Берегівської міської ради надійшла відповідь на заперечення по клопотанню щодо закриття провадження у справі.
В засіданні суду присутній прокурор та представник позивача з урахуванням письмових заперечень просить суд відмовити в задоволенні клопотання про закриття провадження у справі.
У судовому засіданні 09.05.2023р. судом відмовлено в клопотання відповідача про закриття провадження у справі, з мотивів, викладених у відповідному процесуальному документі.
Ухвалою суду від 09.05.2023 відкладено підготовче засідання на 07.06.2023 року.
Ухвалою суду від 07.06.2023 відкладено підготовче засідання на 06.07.2023 року.
Ухвалою суду від 06.07.2023 відкладено підготовче засідання на 05.09.2023 року.
Ухвалою суду від 05.09.2023 відкладено підготовче засідання на 03.10.2023 року.
Ухвалою суду від 03.10.2023 відкладено підготовче засідання на 31.10.2023 року.
Представник позивача подала суду клопотання про долучення до матеріалів справи лист Управління забезпечення реалізації повноважень у Закарпатській області РВ ФДМУ від 10.10.2023 року №05-02-01055 щодо безоплатної передачі об'єктів державної власності та від 23.10.2023 №05-02-01111 щодо комісії з питань передачі-приймання об'єктів державної власності.
Ухвалою суду від 31.10.2023 року відкладено підготовче засідання на 05.12.2023 р.
Ухвалою суду від 05.12.2023 року відкладено підготовче засідання на 24.01.2024 р.
Ухвалою суду від 24.01.2024 року відкладено підготовче засідання на 27.02.2024 р.
Ухвалою суду від 27.02.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 02 квітня 2024 р.
Ухвалою суду від 02.04.2024 відкладено розгляд справи по суті на 07.05.2024 р.
Ухвалою суду від 07.05.2024 відкладено розгляд справи по суті на 10.07.2024 р.
Ухвалою суду від 10.07.2024 відкладено розгляд справи по суті на 13.08.2024 р.
24.07.2024 року від Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях надійшла заява про розгляд справи без участі представника позивача за наявними у справі матеріалами.
Відповідач свого повноважного представника у засідання суду не направив.
Станом на дату слухання справи від прокуратури надійшла заява, в якій прокурор просить суд взяти до уваги під час розгляду справи вірною слід вважати позовну вимогу наступного змісту: «Зобов'язати Берегівську міську раду прийняти у комунальну власність об'єкт нерухомого майна - протирадіаційне укриття №24713, яке перебуває на балансі ПАТ «Берегово -Тиса», загальною площею 89,3 квадратних метрів, що знаходиться за адресою: вул. Шевченка, 120, м. Берегове Закарпатська область за відповідним актом приймання-передачі».
Прокурор заявлені позовні вимоги підтримує у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив, посилаючись на їх обґрунтованість наявними у справі матеріалами.
Вказує на те, що на території підприємства ПАТ «Берегово -Тиса» за адресою: м. Берегове, вул. Шевченка, 120, перебуває захисна споруда цивільного захисту протирадіаційне укриття, загальною площею 89,3 кв. м, місткістто 100 осіб, яка взята на облік за № 24713. При цьому вказана споруда цивільного захисту не увійшла до статутного капіталу даного товариства у процесі приватизації, є паспортизованою та згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно являється державною власністю, право на яку зареєстровано 19.07.2016, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 977542521204.
Відповідно до акту комплексного обстеження стану готовності захисної споруди цивільного захисту від 03.11.2021 вказане протирадіаційне укриття не готове до використання за призначенням.
Прокурор зауважує, що спільним наказом Фонду державного майна України та Міністерства економіки України № 908/68 від 19.05.1999 затверджено Положення про управління державним майном, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, що зареєстровано в Міністерстві юстиції України 24.06.1999 за № 414/3707.
Враховуючи те, що захисні споруди цивільного захисту не підлягають приватизації та не можуть бути передані в оренду в умовах воєнного стану, то наступним за черговістю способом управління, викладеним у п.1.4. Наказу, є передача майна у комунальну власність у порядку, передбаченому Законом України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності».
Прокурор вказує на те, що Управління забезпечення реалізації повноважень в Закарпатській області Регіонального фонду державного майна Державного майна України по Львівський, Закарпатській та Волинській областях з метою забезпечення населення міста захисними спорудами цивільного захисту звернулось з листом від 07.04.2022 за №02-02-00409 до Берегівської міської ради щодо передачі до комунальної власності захисної споруди цивільного захисту протирадіаційного укриття №24065 за адресою: м. Берегове, вул. Шевченка, 120, яке на даний час перебуває у державній власності.
Разом з тим, зазначає, що в минулих роках уповноважений орган Фонду державного майна України в Закарпатській області неодноразово звертався до Берегівської міської ради про надання згоди на прийняття у комунальну власність вказаного об'єкту цивільного захисту (листи від 30.06.2021 за №05-02-00939, від 18.11.2021 за № 05-02-01579, від 07.04.2022 за №02-02-00409). Однак, отримував відмови у розгляді даного питання.
В свою чергу Берегівська міська рада у відповідь листом від 20.04.2022 № 1025/03-18 повідомила, що міською радою було підготовлено проект рішення та 10.12.2021 винесено на сесію Берегівської міської ради питання передачі його у комунальну власність, однак він не був підтриманий депутатами і рішення не прийнято та під час воєнного стану сесії не проводяться.
Вказане свідчить про допущену бездіяльність Берегівської міської ради щодо забезпечення цивільного захисту на території міста Берегове в частині прийняття у комунальну власність шляхом надання згоди на передачу з державної власності споруди цивільного захисту (протирадіаційного укриття), загальною площею 89,3 кв.м. за адресою: м. Берегове, вул. Шевченка, 120 на пленарному засіданні міської ради відповідно до вимог п. 51 ч. 1 ст. 26 Закону України « Про місцеве самоврядування в Україні».
За позицією прокурора, у зв'язку з наведеними обставинами з метою ефективного захисту порушеного права, оскільки процес надання позивачу формальних відмов у наданні згоди у прийнятті у комунальну власність об'єкту цивільного захисту може тривати безкінечно, належним способом захисту в даному випадку є зобов'язання Берегівської міської ради вчинити дії щодо прийняття об'єкту цивільного захисту у комунальну власність.
Щодо, доводів відповідача, останній зазначає, що дана захисна споруда цивільного захисту не готова до експлуатації за цільовим призначенням, оскільки балансоутримувач не забезпечив належне її утримання, що підтверджується Актом перевірки створеного в процесі приватизації, але перебуває на його балансі із 03.11.2021 року, яке було додано до матеріалів справи Позивачем. Зокрема вказує на те, що утримання захисних споруд цивільного захисту у готовності до використання за призначенням покладається на суб'єктів господарювання, на балансі яких вони перебувають, за рахунок власних коштів, що передбачено частиною 8 статті 32 Кодексу та пунктом 9 Порядку.
Так, Протирадіаційне укриття 24713 знаходиться на балансі HAT «Берегово-Тиса», а тому саме на ПАТ «Берегово-Тиса» покладено обов'язок з утримання зазначеної захисної споруди цивільного захисту у готовності до використання за призначенням.
Відповідач проти задоволення позову заперечує та в обґрунтування своєї позиції вказує на те, що прийняття у комунальну власність Берегівської міської територіальної громади вказаного об'єкту нерухомого майна можливе лише після приведення його правовстановлюючих документів та технічного стану до вимог чинного законодавства.
Також відповідач вказує на те, що позовна вимога позивача про зобов'язання Берегівської міської ради вчинити дії щодо прийняття у комунальну власність об'єкту нерухомого майна - протирадіаційного укриття №24713, який перебуває на балансі ПАТ «Берегово-Тиса», загальною площею 89,3 квадратних метра, що знаходиться за адресою: вул. Шевченка,120, м. Берегове, Закарпатська область не підлягає задоволенню, з огляду на те, що надання згоди на прийняття у комунальну власність протирадіаційного укриття є правом Берегівської міської ради, а не її обов'язком.
Зауважує, що відповідно до ч.1 ст. 7 Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» захисні споруди цивільного захисту, у тому числі ті, що перебувають у складі об'єктів незавершеного будівництва передаються безоплатно з державної у комунальну власність за умови взяття органами місцевого самоврядування зобов'язання використовувати за цільовим призначенням і не відчужувати в приватну власність такі об'єкти.
Відповідач аналізуючи зміст вищевказаного нормативного акту, зазначає що у ньому відсутнє пряме зобов'язання органу місцевого самоврядування прийняття на баланс спірного об'єкту.
Таким чином, за позицією відповідача, в даній справі вважає, що позовну вимогу позивача слід тлумачити, як втручання у дискреційні повноваження Берегівської міської ради. Також зазначає, що дана захисна споруда знаходиться на закритій території ПАТ «Берегово-Тиса», у зв'язку з чим, доступ до такого об'єкту у випадку надзвичайної ситуації є вкрай утрудненим, що лише додатково підтверджує неможливість його використання за призначенням.
Прокуратура в свою чергу у поданій відповіді на відзив зазначила, що посилання відповідачем на те, що позовні вимоги позивача слід тлумачити як втручання в дискреційні повноваження Берегівської міської ради є необґрунтованими, оскільки відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №910/23000/17, суд зазначив про те, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися органом свавільно, а суд повинен мати можливість переглянути рішення, прийняті на підставі реалізації цих дискреційних повноважень, що є запобіжником щодо корупції та свавільних рішень в умовах максимально широкої дискреції державного органу. А твердження відповідачем, що оскільки об'єкт цивільного захисту не приведено у відповідний стан, а відтак, Берегівська міська рада не зобов'язана її приймати в комунальну власність, просять суд не приймати до уваги як безпідставне.
Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
У судовому засіданні 13.08.2024 року, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та їх заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
Берегівською окружною прокуратурою при виконанні повноважень, визначених ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Пpo прокуратуру», вивчено етан готовності, експлуатації та і використання захисних споруд цивільного захисту на території міста Берегове та Берегівською району, в ході чого встановлено порушення інтересів держави.
Так, захисна споруда цивільного захисту - протирадіаційне укриття, загальною площею 89,3 кв. м, місткістю 100 осіб, яка взята на облік за № 24713 перебуває на території підприємства ПАТ «Берегово -Тиса» за адресою: м. Берегове, вул. Шевченка, 120.
Вказана споруда цивільного захисту не увійшла до статутного капіталу даного товариства у процесі приватизації, є паспортизованою та згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно являється державною власністю, право на яку зареєстровано 19.07.2016, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 977542521204.
Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» об'єктами управління державної власності, зокрема, є державне майно, що перебуває на балансі господарських організацій і не увійшло до їх статутних капіталів або залишилося після ліквідації підприємств та організацій.
Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях на даний час здійснює управління вказаною спорудою.
Відповідно до п. 16 ч. 1 ст. 6 вказаного Закону уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань здійснюють управління державним майном, що не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі корпоратизації або перетворення державних підприємств у державні акціонерні товариства, 100 відсотків акцій яких належать державі, приймають рішення про подальше використання цього майна (крім матеріальних носіїв секретної інформації), у тому числі об'єктів, що не підлягають приватизації.
Спільним наказом Фонду державного майна України та Міністерства економіки України № 908/68 від 19.05.1999 затверджено Положення про управління державним майном, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, що зареєстровано в Міністерстві юстиції України 24.06.1999 за № 414/3707.
Відповідно до пункту 1.4. Наказу способи управління державним майном, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процес приватизації, але перебуває на їх балансі, є такими:
- здійснення приватизації відповідно до Законів України «Про приватизацію державного майна» (2163-12), «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (2171-12) та інших нормативно-правових актів;
- передача майна в оренду відповідно до Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (2269-12);
- передача майна у комунальну власність у порядку, передбаченому Законом України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» (147/98-ВР);
- передача майна до сфери управління органів, уповноважених управляти державним майном, або самоврядних організацій у порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 21.09.1998 № 1482 (1482-98-ІІ);
- передача майна господарським товариствам, у тому числі у разі ліквідації балансоутримувача, на умовах відповідного договору безоплатного зберігання відповідно до вимог законодавства;
- списання об'єктів державної власності у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2007 № 1314 (1314-2007-п) "Про затвердження Порядку списання об'єктів державної власності»;
- передача в оренду, використання захисних споруд цивільного захисту для задоволення господарських, культурних та побутових потреб із збереженням функціонального призначення таких споруд або їх списання у порядку, передбаченому законодавством у сфері цивільного захисту.
При визначенні способу управління як вказаного у п. 1.4.1. даного Наказу, попередньо аналізуються висновки інвентаризаційних комісій про результати інвентаризації державного майна, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств, але перебуває на їх балансі. Пріоритетним при обранні способу управління державним майном є спосіб його приватизації.
У разі, якщо відповідне державне майно не підлягає приватизації, то застосовуються наступні за черговістю способи управління, викладені у п. 1.4.
Відповідно до п. 2 ст. 4 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» захисні споруди цивільного захисту не підлягають приватизації. Також, як вказано у п. 2 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», не можуть бути об'єктами оренди об'єкти, які забезпечують виконання державою своїх функцій, забезпечують обороноздатність держави, її економічну незалежність, та об'єкти прав власності Українського народу, майно, що становить матеріальну основу суверенітету України, зокрема захисні споруди цивільного захисту.
Враховуючи те, що захисні споруди цивільного захисту не підлягають приватизації та не можуть бути передані в оренду в умовах воєнного стану, то наступним за черговістю способом управління, викладеним у п.1.4. Наказу, є передача майна у комунальну власність у порядку, передбаченому Законом України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності».
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 7 Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» захисні споруди цивільного захисту, у тому числі ті, що перебувають у складі об'єктів незавершеного будівництва, передаються безоплатно з державної у комунальну власність за умови взяття органами місцевого самоврядування зобов'язання використовувати за тіньовим призначенням і не відчужувати в приватну власність такі об'єкти.
Так, Управління забезпечення реалізації повноважень у Закарпатській області Регіонального фонду державного майна України по Львівський, Закарпатській та Волинській областях з метою забезпечення населення міста захисними спорудами цивільного захисту звернулось з листом від 07.04.2022 за № 02-02-00409 до Берегівської міської ради щодо передачі до комунальної власності захисної споруди цивільного захисту протирадіаційного укриття №24065 за адресою: м. Берегове, вул. Шенченка, 120, яке на даний час перебуває у державній власності.
Листом від 20.04.2022 № 1025/03-18 Берегівська міська рада повідомила, що питання передачі захисної споруди цивільного захисту протирадіаційного укриття №24065 за адресою: м. Берегове, вул. Шенченка, 120 у комунальну власність, 10.12.2021 року не був підтриманий депутатами і рішення не прийнято та під час воєнного стану сесії не проводяться.
Такі обставини унеможливлюють прийняття споруди до комунальної власності, не забезпечують її належну правову охорону, утримання та експлуатацію, не забезпечує виконання державою функції цивільного захисту населення, яка є пріоритетною в умовах воєнного стану, що призводить до порушення встановлених державою гарантій забезпеченні захисту мирного населення, особливо у питаннях підтримання колективних засобів захисту, якими є захисні споруди та інші місця можливого перебування людей, для збереження їх життя та здоров'я під час військової агресії.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, Суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Статтею 53 Господарського процесуального кодексу України визначено, що право у визначених законом випадках прокурор звертається до суду позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Згідно ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, на даний час виконує повноваження власника вказаної захисної споруди цивільного захисту та наділене повноваженнями щодо передання такої у комунальну власність.
Водночас, незважаючи на тривалу бездіяльність органу місцевого самоврядування щодо прийняття вказаної споруди у комунальну власність, тривалий час не вживаються заходи щодо зобов'язання вчинити такі дії в судовому порядку.
З метою виконання вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» 09.09.2022 уповноваженому органу скеровано лист в поряду ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», в якому вказано на наявні порушення інтересів держави.
Водночас, будучи обізнаним про наявність порушень інтересів держави, навіть за результатами розгляду вказаного листа уповноваженим органом достатніх заходів щодо їх захисту, в тому числі звернення до суду, не вжито. Натомість, у відповідь на повідомлення прокуратури, уповноважений орган лише констатував про звернення до органу місцевого самоврядування щодо передачі у комунальну власність захисної споруди та неприйняття останнім рішення з цього приводу.
Аналіз позицій Верховного Суду вказує на те, що лише звернення уповноваженого суб'єкта владних повноважень до суду з відповідним позовом можна вважати належним здійсненням захисту інтересів держави. Інші вжиті заходи (зокрема, листування) не відповідають вимогам чинного законодавства.
У постанові Верховного Суду від 21.03.2019 по справі №912/898/18 викладена аналогічна позиція.
При цьому, як випливає із правової позиції Великої Палати Верховного Суду у справі №903/129/18 від 15.10.2019, сам факт не звернення до суду уповноважених державою органів у спірних правовідносинах з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.
Вказане зволікання уповноваженого органу зі зверненням до суду спричиняє порушення права громади на безпечний та належно організований життєвий простір в умовах військового стану.
Таким чином, у зв'язку з наявністю порушень інтересів держави та бездіяльності уповноважених органів на їх захист у прокурора наявні підстави для представництва прокурором інтересів держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях та звернення до суду із даним позовом у порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
Так, у статті 140 Конституції України закріплено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування вирішують питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції
У відповідності до частини другої статті 19 Конституції України, частини третьої статті 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, кабінету Міністрів України.
Згідно зі ст. 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
Пунктом 51 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання щодо надання згоди на передачу об'єктів з державної у комунальну власність та прийняття рішень про передачу об'єктів з комунальної у державну власність.
Водночас частиною другою статті 4 Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» передача об'єктів з державної у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах здійснюється за наявності згоди відповідних сільських, селищних, міських, районних у містах рад, якщо інше не передбачено законом, а у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст - за наявності згоди районних або обласних рад, якщо інше не передбачено законом.
Слід зауважити, що передання захисних споруд цивільного захисту саме у комунальну власність повністю узгоджується з повноваженнями органів місцевого самоврядування у сфері цивільного захисту.
Відповідно до п. п. 1, 23, 24, 26, 27, 28 ч. 2 ст. 19 Кодексу цивільного захисту України, саме до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері цивільного захисту належить, зокрема:
- забезпечення цивільного захисту на відповідній території;
- організація виконання вимог законодавства щодо створення, використання, утримання та реконструкції фонду захисних споруд та цивільного захисту;
- визначення за погодженням з місцевими державними адміністраціями потреби фонду захисних споруд цивільного захисту;
- прийняття рішень про подальше використання захисних споруд цивільного захисту державної та комунальної власності у разі банкрутства (ліквідації) суб'єкта господарювання, на балансі якого вона перебуває, та безхазяйних захисних споруд;
- організація обліку фонду захисних споруд цивільного захисту;
- здійснення контролю за утриманням та станом готовності захисних споруд цивільного захисту.
Судова практика Європейського суду з прав людини (рішення Олссон проти Швеції від 24 березня 1988 року), запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг таких повноважень суб'єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування. Рішення органу влади має бути визнано протиправним у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) суд зобов'язаний відновити порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається. Аналогічний підхід має бути застосований і в разі, коли має місце протиставна бездіяльність органу влади щодо неприйняття відповідного рішення у відносинах, коли обставини свідчать про наявність всіх підстав для його прийняття (Olsson v. Sweden (no. 1), 24 March 1988, еrіеs A no. 130).
У Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 31б-й нараді також наведене поняття дискреційних повноважень, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві iз застосуванням слова "може".
З цього випливає що, повноваження відповідача у спірних правовідносинах не є дискреційними.
Вищевказана правова позиція щодо дискреційних повноважень суб'єктів владних повноважень узгоджується з позицією висловленою Верховним Судом у постанові від 27.02.2018 у справі №816/591/15-а.
Натомість, відповідно до повноважень державних органів приватизації, визначених чинним законодавством, реалізація державної політики у сфері забезпечення цивільного захисту громадян, є функцією, невластивою для державних органів приватизації.
У зв'язку з неналежним утриманням фонду захисних споруд цивільного захисту об'єкти цивільного захисту у переважній більшості перебувають у стані неготовності або обмеженої готовності. Незабезпечення збереження таких споруд за функціональним призначенням та утримання у стані, що не відповідає встановленим вимогам і стандартам, порушує суспільні та державні інтереси.
У ст. 7 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право кожного на справедливі і сприятливі умови праці, включаючи, зокрема, умови роботи, що відповідають вимогам безпеки та гігієни.
У ст. 12 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право кожної людини на найвищий досяжний рівень фізичного і психічного здоров'я.
Відповідно до ст. 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
Відповідно до ст. 4 Кодексу цивільного захисту України цивільний захист - це функція держави, спрямована на захист населення, територій. навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій шляхом запобігання таким ситуаціям, ліквідації їх наслідків і надання допомоги постраждалим у мирний час та в особливий період.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 21 Кодексу цивільного захисту України громадяни України мають право на забезпечення засобами колективного та індивідуального захисту та їх використання.
Таким чином, держава повинна вживати заходів для створення належних умов для захисту життя і здоров'я людей від надзвичайних ситуацій, у тому числі від негативних наслідків ведення бойових дій.
Отже, забезпечення захисту населення від надзвичайних ситуацій та негативних наслідків бойових дій шляхом створення умов для перебування громадян у захисних спорудах і надання допомоги постраждалим в умовах воєнного стану беззаперечно становить інтерес держави.
Невжиття заходів Берегівською міською радою порушує як інтереси територіальної громади населеного пункту, так і інтерес держави в цілому.
Окрім цього, розгляд даного питання на сесії 10.12.2021 не свідчить про відсутність бездіяльності органу місцевого самоврядування. Так, даний проект №12-1154 «Про згоду на безоплатне прийняття у спільну комунальну власність Берегівської міської територіальної громади двох об'єктів державної власності, що перебувають на балансі ПАТ «Берегово - Тиса» виносився на голосування, однак не набрав достатньої кількості голосів, та згідно результатів поіменного голосування опублікованих на сайті Берегівської міської ради за із присутніх 19 депутатів, всі 19 утримались.
Водночас, проект рішення про відмову у задоволенні звернення Регіонального відділення ФДМУ з мотивами відмови на засіданнях ради не виносився, не обговорювався і рішення ради з цього питання не приймалось.
Таким чином, за наслідками розгляду заяви позивача, відповідачем не було прийнято жодного акту ради у формі рішення, що свідчить про бездіяльність Берегівської міської ради.
Аналогічна позиції щодо наявності бездіяльності органу місцевого самоврядування викладена у постанові Верховного Суду від 09.07.2020 у сприві № 454/160/17.
Так, Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що спосіб захисту порушеного права має бути ефективним.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (провадження № 14-144цс18) вказувала, що «застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який е ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19) вказано, що «ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту)».
Прокуратура стверджує, що процес надання позивачу формальних відмов у наданні згоди у прийнятті у комунальну власність об'єкту цивільного захисту може тривати безкінечно, належним способом захисту в даному випадку є зобов'язання Берегівської міської ради вчинити дії щодо прийняття об'єкта цивільного захисту у комунальну власність.
Так, з ефективністю обраного способу захисту погодився і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 27.07.2022 у справі № 925/816/21 в подібних правововідносинах за позовом прокуратури в інтересах держави в особі регіонального відділення Фонду державного майна до міської ради. При цьому відхилив доводи касаційної скарги, залишив в силі рішення суду першої інстанції, яким позовні вимоги задоволено частково, та постанову апеляційного суду. У даній справі щодо позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності Відповідача з неприйняття до комунальної власності територіальної громади з державної власності об'єкту нерухомості, суди вказали на те, що обраний Прокурором в цій частині спосіб захисту є неефективним, оскільки не забезпечує відновлення порушених прав.
З огляду на наведене суд приходить до висновку, що в даному випадку наявне зобов'язання Берегівської міської ради вчинити дії щодо прийняття об'єкта цивільного захисту у комунальну власність, а саме захисну споруду цивільного захисту - протирадіаційне укриття, загальною площею 89,3 кв. м, місткістю 100 осіб, яка взята на облік за №24713 перебуває на території підприємства ПАТ «Берегово -Тиса» за адресою: м. Берегове, вул. Шевченка, 120.
За наведених обставин, суд приходить до висновку, що заявлені прокурором позовні вимоги є правомірними та обґрунтованими.
Доводи відповідача, які фактично зводяться до тверджень про відсутність обставин зобов'язання Берегівської міської ради вчинити дії щодо прийняття об'єкта цивільного захисту у комунальну власність, судом не приймається до уваги, оскільки, такі спростовуються матеріалами справи та вищенаведеними висновками суду.
Щодо інших аргументів відповідача, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться в рішенні суду, позаяк не покладаються судом в основу цього судового рішення, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10 лютого 2010 року).
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Стаття 74 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги керівника Берегівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, м. Львів до відповідача Берегівської міської ради, м. Берегово про зобов'язання вчинити певні дії підлягають задоволенню в повному розмірі.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 173, 180, 231, 232, 236-242, Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Зобов'язати Берегівську міську раду прийняти у комунальну власність об'єкт нерухомого майна - протирадіаційне укриття №24713, яке перебуває на балансі ПАТ «Берегово -Тиса», загальною площею 89,3 квадратних метрів, що знаходиться за адресою: вул. Шевченка, 120, м. Берегове Закарпатська область за відповідним актом приймання-передачі.
3. Стягнути з Берегівської міської ради (90202, Закарпатська обл., місто Берегове, вул. Б.Хмельницького, будинок 7, код ЄДРПОУ 04053683) на користь Закарпатської обласної прокуратури (88000, Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2а, код ЄДРПОУ 02909967) суму 2 684,00 грн. (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири гривні 00 коп.) у відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ “Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повний текст рішення складено: 12.09.2024
Суддя О. Ф. Ремецькі