ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
02 вересня 2024 року Справа № 906/1320/23
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Мельник О.В. , суддя Василишин А.Р.
секретар судового засідання Першко А.А.
за участю представників сторін:
прокурор: Гіліс І.В.;
позивача: не з'явився
відповідача 1: Ясинецька Н.М.;
відповідача 2: Ясинецька Н.М..
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника керівника Житомирської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Житомирської області від 06 березня 2024 року у справі №906/1320/23 (повний текст складено 21 березня 2024 року, суддя Вельмакіна Т.М.)
за позовом Заступника керівника Житомирської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Житомирської міської ради
до фізичної особи-підприємця Волинець Ірини Петрівни
та до фізичної особи-підприємця Волинця Андрія Петровича
про скасування державної реєстрації прав, знесення самочинного будівництва та зобов'язання звільнити земельну ділянку
Заступник керівника Житомирської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Житомирської міської ради звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом до фізичної особи-підприємця Волинець Ірини Петрівни та до фізичної особи-підприємця Волинця Андрія Петровича в якому просить:
- зобов'язати фізичну особу-підприємця Волинець Ірину Петрівну (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) та фізичну особу підприємця Волинця Андрія Петровича (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) звільнити земельну ділянку кадастровий номер 1810136300:05:008:0043, шляхом знесення об'єкту самочинного будівництва - незавершене будівництво комплексу будівель і споруд відпочинку та торгівлі, що по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 467377718101);
- скасувати державну реєстрацію права власності на незавершене будівництво комплексу будівель і споруд відпочинку та торгівлі, що по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 467377718101) за ОСОБА_1 (запис про право власності №12776371) та ОСОБА_2 (запис про право власності №12776510).
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 06 березня 2024 року у справі №906/1320/23 відмовлено у позові Заступника керівника Житомирської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Житомирської міської ради до фізичної особи-підприємця Волинець Ірини Петрівни та до фізичної особи-підприємця Волинця Андрія Петровича про скасування державної реєстрації прав, знесення самочинного будівництва та зобов'язання звільнити земельну ділянку.
Вказане рішення мотивоване посиланням на обставини встановлені в межах судових справ №906/978/18, №906/1030/13, №906/1146/21 та №240/2185/20. Зокрема, постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 07 травня 2019 року у справі №906/978/18 визнано недійсним рішення Житомирської міської ради №1137 від 27 вересня 2018 року, в частині додатку 3 пункту 1, яким відмовлено фізичним особам-підприємцям Волинець Андрію Петровичу та ОСОБА_1 у наданні права користування земельною ділянкою для будівництва та обслуговування будівель торгівлі за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 2 га, кадастровий номер: 181013630005:008:0043; рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2021 року у справі №240/21850/20 визнано протиправним та скасовано припис Головного управління Держгеокадастру від 11 вересня 2020 року про зобов'язання звільнити земельну ділянку, оскільки факт самовільного зайняття земельної ділянки кадастровий номер 181013630005:008:0043 ФОП Волинцем А.П. як власником незавершеного будівництва, не доведено, а відсутність у особи правовстановлюючих документів на земельну ділянку не може кваліфікуватися як самовільне її зайняття, у разі правомірності набуття та оформлення у встановленому законом порядку розташованого на ній майна; рішенням Господарського суду Житомирської області від 16 травня 2022 року у справі №906/1146/21 визнано недійсним рішення Житомирської міської ради №332 від 23 вересня 2021 року "Про розгляд заяви щодо оформлення права користування земельною ділянкою" та зобов'язано Житомирську міську раду укласти з фізичною особою-підприємцем Волинець Іриною Петрівною та фізичною особою-підприємцем Волинець Андрієм Петровичем договір оренди земельної ділянки для будівництва та обслуговування будівель торгівлі за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 2 га, кадастровий номер 181013630005:008:0043, строком на 5 років (на умовах, викладених у вказаному рішенні суду).
Також судом враховано, що чинні з 26 грудня 2015 року записи у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію спільної часткової власності позивачів на зазначений об'єкт незавершеного будівництва вчинені на підставі свідоцтв про право на спадщину і останні також є чинними на час звернення прокурора з позовом до суду.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Заступник керівника Житомирської обласної прокуратури звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 06 березня 2024 року у справі №906/1320/23 та ухвалити нове про задоволення позову.
Обгрунтовуючи вимоги апеляційної скарги прокурор зазначає, що на момент початку виконання будівельних робіт у ОСОБА_3 були відсутні будь-які права на спірну земельну ділянку, а рішення про відведення було скасовано. З огляду на наведене, спірне будівництво здійснювалося на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети. Крім того, відповідно до частини 1 статті 34 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), замовник має право виконувати будівельні роботи після реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю декларації про початок виконання будівельних робіт - щодо об'єктів будівництва, що належать до І-ІІІ категорій складності. Водночас, наказом Управління ДАБІ у Житомирській області від 05 грудня 2014 року №13, на підставі статті 39-1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", листа міської ради та рішень господарських судів у справі №906/1030/13, скасовано реєстрацію Декларації про початок виконання будівельних робіт від 02 квітня 2014 року за №ЖТ083140900363 - нове Будівництво комплексу будівель і споруд відпочинку та торгівлі по АДРЕСА_1 . Враховуючи викладене, спірне будівництво здійснювалося без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи.
На переконання скаржника, судом першої інстанції не надано належної оцінки тим обставинам, що оскільки будівництво спірного об'єкта незавершеного будівництва здійснювалось на земельній ділянці комунальної власності, що не була відведена для цієї мети, без відповідно документа, який дає право виконувати будівельні роботи, а також належно затвердженого проекту, такий об'єкт, згідно статті 376 Цивільного кодексу України, є самочинним будівництвом.
Прокурор стверджує, що суд також не врахував, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Судом першої інстанції безпідставно не враховано, що реєстрація за життя ОСОБА_3 права власності на самочинне будівництво - об'єкт незавершеного будівництва з реєстраційним номером 467377718101, не призвела до набуття та виникнення у нього права власності на цей об'єкт, а тому відповідно останнє не увійшло та не могло увійти до складу спадщини.
Скаржник зауважує, що посилання суду першої інстанції на рішення судів у справах №906/978/18, №906/1146/21 та №240/2185/20 є безпідставним, оскільки в останніх не надавалась оцінка законності набуття та реєстрації права власності на спірне будівництво за відповідачами, а лише констатувалась наявність відповідної державної реєстрації прав в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Листом №906/1320/23/2535/24 від 15 квітня 2024 року матеріали справи витребувано з Господарського суду Житомирської області.
Належним чином оформлені матеріали справи надійшли на адресу суду апеляційної інстанції 22 квітня2024 року.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25 квітня 2024 року у справі №906/1320/23 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Житомирської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Житомирської області від 06 березня 2024 року у справі №906/1320/23 та призначено розгляд апеляційної скарги на 30 травня 2024 р. об 14:30 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33001 м. Рівне вул. Яворницького, 59 у залі судових засідань №2.
06 травня 2024 року через "Електронний суд" від Житомирської міської ради надійшли додаткові пояснення у справі. Міська рада вважає, що спадкоємці - відповідачі по справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не набули права власності на незавершене будівництво за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 467377718101, будівля кафетерію української кухні "З" відсоток готовності - 20%, будівля майстерні льодяників "Е", відсоток готовності - 20%, та враховуючи норми цивільного законодавства.
23 травня 2024 року від представника відповідача 1 та відповідача 2 - адвоката Ясинецької Н.М. надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого остання вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, прийнятим у повній відповідності до норм матеріального та процесуального права, відтак в задоволенні апеляційної скарги просить відмовити, а судове рішення у справі залишити без змін. Обгрунтовуючи свої заперечення проти апеляційної скарги представник відповідачів посилається на доводи викладені в оскаржуваному рішенні.
У зв'язку із тимчасовою непрацездатністю судді - члена колегії Маціщук А.В. судове засідання у справі №906/1320/23 30 травня 2024 року не відбулось.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 червня 2024 року, у зв'язку із перебуванням у відпустці судді - члена колегії Маціщук А.В., внесено зміни до складу колегії суддів та визначено наступний її склад: головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Мельник О.В., суддя Василишин А.Р.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 03 червня 2024 року у справі №906/1320/23 прийнято апеляційну скаргу Заступника керівника Житомирської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Житомирської області від 06 березня 2024 року у справі №906/1320/23 до свого провадження. Розгляд апеляційної скарги призначено на 24 червня 2024 року об 12:00 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м. Рівне, вул. Яворницького, 59, у залі судових засідань №2.
27 травня 2024 року на електронну адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від представника фізичної особи-підприємця Волинець Ірини Петрівни, фізичної особи-підприємця Волинця Андрія Петровича - адвоката Ясинецької Надії Михайлівни надійшла заява про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції за допомогою власних технічних засобів.
27 травня 2024 року через "Електронний суд" до Північно-західного апеляційного господарського суду від представника Житомирської міської ради Григорчук Наталії Іванівни надійшла заява про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції за допомогою власних технічних засобів.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 03 червня 2024 року у справі №906/1320/23 задоволено клопотання представника фізичної особи-підприємця Волинець Ірини Петрівни, фізичної особи-підприємця Волинця Андрія Петровича та представника Житомирської міської ради про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду в справі №906/1320/23.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24 червня 2024 року у справі №906/1320/23 розгляд апеляційної скарги відкладено на "02" вересня 2024 р. об 14:00 год., поза межами процесуального строку визначеного статтею 273 ГПК України, у межах розумних строків передбачених Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
В судовому засіданні 02 вересня 2024 року, яке проводилось в режимі відеоконференції у відповідності до статті 197 ГПК України, прокурор та представник відповідачів повністю підтримали вимоги і доводи, викладені відповідно в апеляційній скарзі та у відзиві на неї.
Представник позивача в судове засідання 02 вересня 2024 року не з'явилась, до судового засідання в режимі відеоконференції згідно поданого клопотання не підключилась, повідомила про перебування у відпустці.
Колегія суддів, заслухавши пояснення прокурора та представника відповідачів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши надану судом юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково.
При цьому колегія суддів виходила з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено колегією суддів, 29 березня 2012 року Житомирською міською радою одинадцятої сесії шостого скликання прийнято рішення №342 "Про вилучення, припинення, надання права користування земельними ділянками юридичним і фізичним особам, внесення змін та доповнень до рішень міської ради", пунктом 3 якого вирішено затвердити проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надати в постійне користування і в оренду земельні ділянки юридичним і фізичним особам відповідно до додатку 2.
В додатку 2 до даного рішення за номером 14 зазначено про передачу фізичній особі-підприємцю Волинець Петру Григоровичу в оренду терміном на 5 років земельну ділянку за адресою: вул. Щорса, 130-А, площею 2,00 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.
06 листопада 2012 року на виконання рішення Житомирської міської ради одинадцятої сесії шостого скликання від 29 березня 2012 року №342 "Про вилучення, припинення, надання права користування земельними ділянками юридичним і фізичним особам, внесення змін та доповнень до рішень міської ради", Житомирська міська рада (орендодавець) та фізична особа-підприємець Волинець П.Г. (орендар) уклали договір оренди землі, згідно якого орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для будівництва та обслуговування будівель торгівлі за адресою: м. Житомир, вул. Щорса, 130-А. терміном на 5 років.
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 31 жовтня 2013 року у справі №906/1030/13, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 28 січня 2014 року, визнано недійсним рішення 11 сесії 6 скликання Житомирської міської ради від 29 березня 2012 року №342 в частині надання в оренду фізичній особі-підприємцю Волинець Петру Григоровичу земельної ділянки площею 2,00 га за адресою АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування будівель та визнано недійсним договір оренди земельної ділянки площею 2,00 га, за адресою АДРЕСА_1 , укладений між Житомирською міською радою та фізичною особою-підприємцем Волинець П.Г. від 06 листопада 2012 року за №181010004000374 і зобов'язано фізичну особу-підприємця Волинець П.Г. повернути земельну ділянку до земель територіальної громади м. Житомира.
28 березня 2014 року фізична особа-підприємець Волинець П.Г. подав до Інспекції ДАБК у Житомирській області декларацію про початок виконання будівельних робіт щодо будівництва комплексу будівель і споруд відпочинку та торгівлі за адресою: м. Житомир, вул. Щорса, 130-А.
02 квітня 2014 року вказана декларація зареєстрована Інспекцією ДАБК у Житомирській області за №ЖТ 083140900363.
30 вересня 2014 року державним реєстратором Житомирського міського управління юстиції на підставі декларації про початок виконання будівельних робіт №1959/6/14 від 28 березня 2014 року було внесено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єктів нерухомого майна про реєстрацію за ОСОБА_3 незавершеного будівництва, будівництва комплексу будівель і споруд відпочинку та торгівлі; опис: будівля кафетерію української кухні "З" (відсоток готовності - 20%) та будівлю майстерні льодяників "Е" (відсоток готовності - 20%).
04 жовтня 2014 року на замовлення ОСОБА_3 було виготовлено технічний паспорт на виробничий будинок АДРЕСА_1 , зокрема кафетерій української кухні "З" площею 292,8 м2 та майстерню льодяників "Е" площею 287,9 м2.
05 грудня 2014 року наказом Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Житомирській області №13 скасовано реєстрацію Декларації про початок виконання будівельних робіт від 02 квітня 2014 року №ЖТ 083140900363 на об'єкт: "Будівництво комплексу будівель і споруд відпочинку та торгівлі по АДРЕСА_1 " (замовник - ФОП Волинець Петро Григорович).
28 лютого 2015 року ОСОБА_3 помер.
26 грудня 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 отримали свідоцтва про право на спадщину за законом, а також зареєстрували спадкове майно в реєстрі, а саме на незавершене будівництво, будівництво будівель і споруд відпочинку та торгівлі, що знаходиться в АДРЕСА_1 , належне ОСОБА_3 на підставі декларації про початок виконання будівельних робіт, виданої Інспекцією ДАБК у Житомирській області від 28 березня 2014 року за №1959/6/14, зареєстрованої в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно Реєстраційною службою Житомирського міського управління юстиції Житомирської області 02 жовтня 2014 року, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 467377718101. Незавершене будівництво, розташоване на земельній ділянці площею 2,00 га, кадастровий номер 1810136300:05:008:0043 та складається з будівлі кафетерію української кухні "З", відсоток готовності - 20%, будівля майстерні льодяників "Е", відсоток готовності - 20%.
04 жовтня 2017 року відповідачі зверталися до Житомирської міської ради з заявою, в якій, посилаючись на пункти 6, 17 Договору оренди землі від 06 листопада 2012 року, статті 7, 33 Закону України "Про оренду землі", просили включити до порядку денного сесії Житомирської міської ради розгляд питання про надання дозволу на внесення змін до договору оренди землі від 05 листопада 2012 року (площею 2 га, кадастровий номер 181013630005:008:0043) в частині зміни сторони орендаря, з фізичної особи-підприємця Волинець Петра Григоровича на ФОП Волинець Ірину Петрівну та ФОП Волинець Андрія Петровича та про надання дозволу на продовження (поновлення) строку дії договору оренди землі від 05 листопада 2012 року (земельної ділянки площею 2 га, кадастровий номер 181013630005:008:0043) на новий строк.
16 січня 2018 року відповідачі зверталися до реєстратора із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, орієнтованою площею 2,00 га за адресою: АДРЕСА_1 .
12 квітня 2018 року рішенням Житомирської міської ради №1009 "Про надання фізичним особам-підприємцям та громадянам дозволів на розроблення документації із землеустрою" позивачам було відмовлено у видачі дозволу.
06 червня 2018 року позивачі зверталися до реєстратора із заявою про передачу в оренду земельної ділянки для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, кадастровий номер 181013630005:008:0043, орієнтованою площею 2,0 га за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Житомирської міської ради від 27 вересня 2018 року №1137 "Про затвердження документацій із землеустрою та надання права користування земельними ділянками фізичним особам-підприємцям" відповідачам відмовлено у передачі земельної ділянки в оренду.
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 07 травня 2019 року у справі №906/978/18 визнано недійсним рішення Житомирської міської ради №1137 від 27 вересня 2018 року, в частині додатку 3 пункту 1, яким відмовлено фізичним особам-підприємцям Волинець Андрію Петровичу та ОСОБА_1 у наданні права користування земельною ділянкою для будівництва та обслуговування будівель торгівлі за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 2 га, кадастровий номер: 181013630005:008:0043.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2021 року у справі №240/21850/20 визнано протиправним та скасовано припис Головного управління Держгеокадастру від 11 вересня 2020 року про зобов'язання звільнити земельну ділянку.
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 16 травня 2022 року у справі №906/1146/21 визнано недійсним рішення Житомирської міської ради №332 від 23 вересня 2021 року "Про розгляд заяви щодо оформлення права користування земельною ділянкою" та зобов'язано Житомирську міську раду укласти з фізичною особою-підприємцем Волинець Іриною Петрівною та фізичною особою-підприємцем Волинець Андрієм Петровичем договір оренди земельної ділянки для будівництва та обслуговування будівель торгівлі за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 2 га, кадастровий номер 181013630005:008:0043, строком на 5 років (на умовах, викладених у вказаному рішенні суду).
У листах від 06 червня 2023 року та від 08 серпня 2023 року Житомирська міська рада повідомила, що нею не визнається наявність на спірній земельній ділянці об'єктів нерухомості, що належать відповідачам.
Керівник Житомирської окружної прокуратури направив на адресу Житомирської міської ради повідомлення від 02 серпня 2023 року №51-84-5657вих-23 щодо виявлених порушень законодавства.
Листом від 09 серпня 2024 року Житомирська міська рада повідомила, що не заперечує щодо вжиття прокуратурою заходів представницького характеру в інтересах держави в її особі.
Враховуючи викладені обставини справи, місцевий господарський суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Господарський суд Житомирської області мотивуючи оскаржуване рішення послався на обставини встановлені в межах судових справ №906/978/18, №906/1030/13, №906/1146/21 та №240/2185/20, зокрема, на визнання недійсним рішення Житомирської міської ради №1137 від 27 вересня 2018 року, яким відмовлено відповідачам у наданні права користування земельною ділянкою для будівництва та обслуговування будівель торгівлі; визнання протиправним та скасування припису Головного управління Держгеокадастру від 11 вересня 2020 року про зобов'язання звільнити земельну ділянку; визнання недійсним рішення Житомирської міської ради №332 від 23 вересня 2021 року "Про розгляд заяви щодо оформлення права користування земельною ділянкою" та зобов'язання Житомирську міську раду укласти з фізичною особою-підприємцем Волинець Іриною Петрівною та фізичною особою-підприємцем Волинець Андрієм Петровичем договір оренди земельної ділянки для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.
Також суд першої інстанції врахував, що чинні з 26 грудня 2015 року записи у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію спільної часткової власності позивачів на зазначений об'єкт незавершеного будівництва вчинені на підставі свідоцтв про право на спадщину і останні також є чинними на час звернення прокурора з позовом до суду.
Однак, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду не може погодитись з такими висновками з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци 1, 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абзаци 1 - 3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").
Системне тлумачення положень частин 3 - 5 статті 53 ГПК України і частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Разом із тим, у розумінні положень пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України з урахуванням практики Європейського суду з прав людини прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. При цьому розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).
Перший - "виключний випадок" - передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежним чином.
"Нездійснення захисту" має прояв у пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Верховний Суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Разом із тим прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі №806/1000/17, від 20 вересня 2018 року у справі №924/1237/17, від 18 серпня 2020 року у справі №914/1844/18, від 08 грудня 2020 року у справі №908/1664/19.
Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.
Суд зобов'язаний дослідити чи знав відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.
При цьому саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абзацу 2 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06 серпня 2019 року у справі №910/6144/18, від 06 серпня 2019 року у справі № 912/2529/18).
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим, у випадках та порядку, встановлених законом.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18.
Обґрунтовуючи підстави звернення з даним позовом в особі Житомирської міської ради, прокурор вказав, що самовільне будівництво на зайнятій земельній ділянці, що не відведена для цієї мети, завдає шкоду комунальній власності територіальної громади міста Житомир, розпорядником якої є Житомирська міська рада. Водночас, на думку прокурора, самовільна забудова земель з порушенням законодавства України, перешкоджає здійснення передбаченого Конституцією України права власності на землю, тягне нераціональне використання земель, призводить до хаотичної забудови міста та суперечить встановленій містобудівній документації. Наголосив, що згідно інформації міської ради, спірна земельна ділянка відповідно до Генерального плану міста Житомира розташовується на території закладів освіти. Будівництво на вказаних землях комплексу будівель і споруд відпочинку та торгівлі, суперечить діючій містобудівній документації міста, що безумовно порушує інтереси держави та територіальної громади.
З дослідженого колегією суддів вбачається, що на виконання вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" керівник Житомирської окружної прокуратури направив на адресу Житомирської міської ради повідомлення від 02 серпня 2023 року №51-84-5657вих-23 щодо виявлених порушень законодавства.
Листом від 09 серпня 2024 року Житомирська міська рада повідомила, що не заперечує щодо вжиття прокуратурою заходів представницького характеру в інтересах держави в її особі.
Зважаючи на викладене та з огляду на те, що прокурор у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, та визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, прокурор підтвердив підстави для представництва інтересів держави у цій справі та обґрунтовано звернувся до суду в інтересах держави в особі Житомирської міської ради.
Предметом позову в цій справі є вимоги Житомирської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Житомирської міської ради про знесення об'єкту самочинного будівництва та скасування державної реєстрацію права власності на незавершене будівництво комплексу будівель і споруд відпочинку та торгівлі.
Підставою позовних вимог, на думку прокуратури, є те, що об'єкт незавершеного будівництва є самочинним, оскільки збудований на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети та без документа, який надає право на виконання будівельних робіт.
Щодо позовної вимоги про знесення об'єкту самочинного будівництва.
Відповідно до частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини 1, 2 статті 319 Цивільного кодексу України).
Згідно із частиною 1 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина 1 статті 373 Цивільного кодексу України). Елементом особливої правової охорони землі є приписи частини 2 статті 14 Конституції України про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (частина 2 статті 373 Цивільного кодексу України).
Частиною 2 статті 152 Земельного кодексу України встановлено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина 4 статті 373 Цивільного кодексу України).
Цільове призначення земель України покладено законодавцем в основу розмежування правових режимів окремих категорій земель (розділ ІІ "Землі України" ЗК України), при цьому такі режими характеризуються високим рівнем імперативності, відносно свободи розсуду власника щодо використання ним своєї земельної ділянки.
Так само є нормативно регламентованим право власника на забудову земельної ділянки, яке здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням (частина третя статті 375 ЦК України).
Колегія суддів враховує, що стаття 376 Цивільного кодексу України розміщена у главі 27 "Право власності на землю (земельну ділянку)", а тому правовий режим самочинного будівництва пов'язаний із відносинами власності на землю.
Знаходження на земельній ділянці одного власника об'єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ні для власної забудови, ні іншим чином, і не може здати цю землю в оренду будь-кому, крім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі.
Подібний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22, від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 та постанові Верховного Суду від 14 травня 2024 року у справі №921/252/23.
З урахуванням викладеного колегія суддів зазначає, що самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
Колегія суддів констатує, що у залишку вказаною нормою матеріального права імперативно, чітко і недвозначно визначено, що:
(1) самочинним будівництвом вважаються житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно, якщо вони, зокрема, збудовані на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети;
(2) особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього;
(3) якщо власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок.
Крім того, згідно з приписами статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до частини 2 статті 376 Цивільного кодексу України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Отже, самочинним будівництвом вважаються житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно, якщо вони, зокрема, збудовані на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Якщо власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок.
Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05 червня 2024 року у справі №904/4339/21.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 вересня 2022 року у справі № 263/15223/19 (провадження № 61-6847св21) вказано, що аналіз положень статті 331 Цивільного кодексу України у системному зв'язку з нормами статей 177-179, 182 цього Кодексу, Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" дає підстави для висновку про те, що право власності на новостворене нерухоме майно як об'єкт цивільних прав виникає з моменту його державної реєстрації. Що стосується об'єкта незавершеного будівництва, то за визначенням частини третьої статті 331 Цивільного кодексу України він за своєю суттю є сукупністю будівельних матеріалів, які також є майном, що належить забудовнику (особі, яка на законних підставах здійснює відповідне будівництво). З метою отримання можливості укладення цивільно-правових договорів (купівлі-продажу, застави тощо) щодо такого майна (сукупності будівельних матеріалів), тобто можливості набути відповідні цивільні права та обов'язки власника майна, забудовник вправі до завершення будівництва та досягнення його кінцевої мети у вигляді створення нерухомого майна здійснити державну реєстрацію права власності на об'єкт незавершеного будівництва, надавши органу державної реєстрації визначений законодавством перелік документів. Державна реєстрація речових прав на об'єкт незавершеного будівництва не змінює особливого правового статусу такого об'єкта, визначеного частиною третьою статті 331 ЦК України, як сукупності будівельних матеріалів та обладнання, оскільки не звільняє забудовника від обов'язку після завершення будівництва (створення майна) ввести його в установленому порядку в експлуатацію та здійснити державну реєстрацію права власності на новостворене нерухоме майно.
Формулювання положень статті 376 Цивільного кодексу України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Тож, як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила таке будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті (пункти 6.31 - 6.33 постанови від 07 квітня 2020 року у справі №916/2791/13; пункти 53-56 постанови від 23 червня 2020 року у справі №680/214/16-ц; пункт 46 постанови від 20 липня 2022 року у справі №923/196/20).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі №916/1174/22 (провадження № 12-39гс23) вказано, що:
"визнання права власності в порядку частини третьої або п'ятої статті 376 Цивільного кодексу України призводить до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна - або особі, яка здійснила самочинне будівництво, надається земельна ділянка у встановленому порядку під уже збудоване нерухоме майно як обов'язкова умова для визнання права власності на таке майно (частина третя статті 376 Цивільного кодексу України); або право власності на самочинно збудоване нерухоме майно визнається за особою - власником земельної ділянки (частина п'ята статті 376 Цивільного кодексу України). Отже, застосування положень частини третьої або п'ятої статті 376 Цивільного кодексу України призводить до вирішення спору між особою - власником земельної ділянки та особою, що здійснила самочинне будівництво, і, зокрема, захищає права власника земельної ділянки.
Тобто відповідно до приписів частин третьої та п'ятої статті 376 Цивільного кодексу України як особа, що здійснила самочинне будівництво, так і власник земельної ділянки, на якій здійснили самочинне будівництво, можуть набути самочинно збудоване майно у власність. Однак для цього їм необхідно дотримуватись чіткого алгоритму дій, передбаченого в зазначеній статті. Якщо нерухоме майно є самочинним будівництвом, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно у будь-який інший спосіб, окрім визначеного статтею 376 Цивільного кодексу України (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за особою, яка його побудувала, або за власником земельної ділянки), є такою, що не відповідає вимогам цієї статті. Можливість настання інших правових наслідків, ніж передбачені статтею 376 Цивільного кодексу України, як у випадку самочинного будівництва, здійсненого власником земельної ділянки, так і у випадку самочинного будівництва, здійсненого іншою особою на чужій земельній ділянці, виключається. За обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 Цивільного кодексу України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.
Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно. "
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28 лютого 2024 року у справі №202/8272/19.
Із встановленого колегією суддів вбачається, що рішенням Господарського суду Житомирської області від 31 жовтня 2013 року у справі №906/1030/13, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 28 січня 2014 року, визнано недійсним рішення 11 сесії 6 скликання Житомирської міської ради від 29 березня 2012 року №342 в частині надання в оренду фізичній особі-підприємцю Волинець Петру Григоровичу земельної ділянки площею 2,00 га за адресою АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування будівель та визнано недійсним договір оренди земельної ділянки площею 2,00 га, за адресою АДРЕСА_1 , укладений між Житомирською міською радою та фізичною особою-підприємцем Волинець П.Г. від 06 листопада 2012 року за №181010004000374 і зобов'язано фізичну особу-підприємця Волинець П.Г. повернути земельну ділянку до земель територіальної громади м. Житомира.
Тобто, 28 січня 2014 року набрало чинності рішення суду, яким договір оренди земельної ділянки площею 2,00 га, за адресою АДРЕСА_1 визнано недійсним (таким, що не створює жодних правових наслідків з моменту його укладення).
Однак, після визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, а саме 28 березня 2014 року фізична особа-підприємець Волинець П.Г. подав до Інспекції ДАБК у Житомирській області декларацію про початок виконання будівельних робіт щодо будівництва комплексу будівель і споруд відпочинку та торгівлі за адресою: м. Житомир, вул. Щорса, 130-А. (що свідчить про недобросовісність дій заявника),
02 квітня 2014 року вказана декларація зареєстрована Інспекцією ДАБК у Житомирській області за №ЖТ 083140900363.
30 вересня 2014 року державним реєстратором Житомирського міського управління юстиції на підставі декларації про початок виконання будівельних робіт №1959/6/14 від 28 березня 2014 року було внесено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єктів нерухомого майна про реєстрацію за ОСОБА_3 незавершеного будівництва, будівництва комплексу будівель і споруд відпочинку та торгівлі; опис: будівля кафетерію української кухні "З" (відсоток готовності - 20%) та будівлю майстерні льодяників "Е" (відсоток готовності - 20%).
05 грудня 2014 року наказом Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Житомирській області №13 скасовано реєстрацію Декларації про початок виконання будівельних робіт від 02 квітня 2014 року №ЖТ 083140900363 на об'єкт: "Будівництво комплексу будівель і споруд відпочинку та торгівлі по АДРЕСА_1 " (замовник - ФОП Волинець Петро Григорович), оскільки договір оренди земельної ділянки було визнано недійсним на момент подання декларації.
Враховуючи викладені обставини справи, колегія суддів апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що фізичною особою-підприємцем Волинцем Петром Григоровичем у 2014 році було зареєстроване спірне незавершене будівництво, яке було здійснено без відведення земельної ділянки для цієї мети та без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, що надає такому будівництву статусу самочинного.
Як вже зазначалося, якщо нерухоме майно є самочинним будівництвом, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно у будь-який інший спосіб, окрім визначеного статтею 376 Цивільного кодексу України (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за особою, яка його побудувала, або за власником земельної ділянки), є такою, що не відповідає вимогам цієї статті.
28 лютого 2015 року ОСОБА_3 помер.
26 грудня 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 отримали свідоцтва про право на спадщину за законом, а також зареєстрували спадкове майно в реєстрі, а саме на незавершене будівництво, будівництво будівель і споруд відпочинку та торгівлі, що знаходиться в АДРЕСА_1 .
З дослідженого колегією суддів вбачається, що ні фізична особа-підприємець Волинець Петро Григорович, ні його правонаступники, які є відповідачами у даній справі не зверталися з позовами до Житомирської міської ради про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, а тому даними суб'єктами не дотримано алгоритму дій передбаченого статтею 376 Цивільного кодексу України, що виключає можливість набуття ними права власності на незавершене будівництво, будівництво комплексу будівель і споруд відпочинку та торгівлі: будівля кафетерію української кухні "З" (відсоток готовності - 20%) та будівлю майстерні льодяників "Е" (відсоток готовності - 20%).
Саме лише наявність записів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію спільної часткової власності відповідачів на зазначений об'єкт незавершеного будівництва та наявність чинних свідоцтв про право на спадщину не призводить до виникнення у відповідачів права власності на спірний об'єкт, оскільки, як вже зазначалося, формулювання положень статті 376 Цивільного кодексу України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею, а саме шляхом визнання права власності за рішенням суду.
Відповідно до висновків щодо застосування норм права, які викладено у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24 січня 2020 року у справі №910/10987/18, згідно зі статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За змістом наведеної норми, державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації.
Таким чином, судом першої інстанції безпідставно не враховано, що реєстрація за життя ОСОБА_3 права власності на самочинне будівництво - об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 467377718101, не призвела до набуття та виникнення у нього права власності на цей об'єкт, а тому відповідно останнє не увійшло та не могло увійти до складу спадщини.
Відповідно до висновків щодо застосування норм права, які викладено у постанові Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі №295/12247/19 до складу спадщини не входить право власності на об'єкт самочинного будівництва, який спадкодавець за життя не набув.
У зв'язку із цим, оскільки фізична особа-підприємець Волинець П.Г. за життя не набув права власності на спірний об'єкт, останній не увійшов до складу спадщини та не був набутий у власність відповідачами, незважаючи на факт видачі вищевказаних свідоцтв про право на спадщину за законом, з огляду на положення статті 376 Цивільного кодексу України та відповідних висновків Верховного Суду.
Відповідно до частини 4 статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Колегією суддів досліджено обставини справ №906/978/18, №906/1030/13, 906/1146/21, №240/2185/20 та встановлено що в останніх не надавалась оцінка законності набуття та реєстрації права власності на спірне будівництво за відповідачами, а лише констатувалась наявність відповідної державної реєстрації прав в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тобто, вказані рішення не містять преюдиційних обставин в частині застосування статті 376 Цивільного кодексу України в межах справи №906/1320/23.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що позовна вимога про зобов'язання фізичну особу-підприємця Волинець Ірину Петрівну (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) та фізичну особу підприємця Волинця Андрія Петровича (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) звільнити земельну ділянку кадастровий номер 1810136300:05:008:0043, шляхом знесення об'єкту самочинного будівництва - незавершене будівництво комплексу будівель і споруд відпочинку та торгівлі, що по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 467377718101) підлягає задоволенню.
Щодо позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності на незавершене будівництво комплексу будівель і споруд відпочинку та торгівлі, що по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 467377718101) за ОСОБА_1 (запис про право власності №12776371) та ОСОБА_2 (запис про право власності №12776510), колегія суддів зазначає наступне.
Місцевий господарський суд відмовляючи у задоволенні даної позовної вимоги послався на обставини встановлені у справі №906/978/18 та зазначив, що відповідачі зберегли свій титул власників ОНБ №467377718101, який розташований в межах земельної ділянки №1810136300:05:008:0043, який набутий ними ще станом на 26 грудня 2015 року на підставі свідоцтв про прав на спадщину, які є чинними.
На переконання колегії суддів, Господарський суд Житомирської області правомірно відмовив у задоволенні вимоги про скасування державної реєстрації права власності, однак мотивувальна частина оскаржуваного рішення підлягає зміні в цій частині.
Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц (пункт 82), від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24)).
Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).
Відповідно до частини 2 та пункту "б" частини 3 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, крім іншого, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
Статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із офіційним визнанням державою права власності пов'язується можливість матеріального об'єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.
Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.
Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.
При цьому формулювання положень статті 376 Цивільного кодексу України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.
Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини 2 статті 376 Цивільного кодексу України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини 4 цієї статті (аналогічні висновки сформульовано в постанові 6.30 - 6.33 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі №916/2791/13).
Застосування вимог про знесення самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника (користувача) земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою, в тому числі визнання недійсними правочинів щодо відчуження майна. Визнання незаконними та скасування рішень державних реєстраторів та визнання недійсними договорів купівлі-продажу не є ефективним способом захисту та не забезпечує усунення порушень, спричинених самочинним будівництвом (такі висновки викладено в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі №442/302/17 та від 02 червня 2021 року у справі №509/11/17 відповідно).
Якщо нерухоме майно є самочинним будівництвом, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно у будь-який інший спосіб, окрім визначеного статтею 376 Цивільного кодексу України (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за особою, яка його побудувала, або за власником земельної ділянки), є такою, що не відповідає вимогам цієї статті. Можливість настання інших правових наслідків, ніж передбачені статтею 376 Цивільного кодексу України, як у випадку самочинного будівництва, здійсненого власником земельної ділянки, так і у випадку самочинного будівництва, здійсненого іншою особою на чужій земельній ділянці, виключається.
За обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 Цивільного кодексу України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.
Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.
Аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі №916/1174/22, постанові Верховного Суду від 19 березня 2024 року у справі №915/1439/21.
За таких обставин, скасування державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва не є ефективними способами захисту прав позивача як власника землі, оскільки задоволення відповідної позовної вимоги не забезпечить усунення порушень, спричинених самочинним будівництвом.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала, що обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (див. постанови від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц (пункт 77), від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 (пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі №925/642/19 (пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18 (пункт 76), від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц (пункт 155), від 15 вересня 2022 року у справі №910/12525/20 (пункт 148)).
Таким чином, у зв'язку з обранням прокурором неефективного способу захисту прав власника земельної ділянки, відсутні підстави для задоволення вимоги про скасування державної реєстрації права власності на незавершене будівництво комплексу будівель і споруд відпочинку та торгівлі, що по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 467377718101) за ОСОБА_1 (запис про право власності №12776371) та ОСОБА_2 (запис про право власності №12776510).
Представником відповідачів у запереченнях на відповідь на відзив /а.с.144-145/ заявлено про пропуск прокурором строку позовної давності стосовно вимоги про скасування державної реєстрації права власності.
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до частин 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі №369/6892/15-ц).
Оскільки судом відмовлено у задоволенні позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності на незавершене будівництво комплексу будівель і споруд відпочинку та торгівлі, що по АДРЕСА_1 , відсутні підстави для застосування строку позовної давності.
Щодо вимоги про звільнення земельної ділянки шляхом знесення об'єктів незавершеного будівництва, то суд розглядає дану вимогу, як вимогу власника про усунення перешкод, захист прав власника від порушень, які не пов'язані з позбавленням його володіння спірною земельною ділянкою, зокрема, шляхом знесення спорудженого на ній об'єкта /негаторний позов/, на яку позовна давність не поширюється.
Крім того, колегія суддів вважає, що знесення самочинного будівництва у даній справі відповідає критеріям правомірності втручання у право особи на мирне володіння майном відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, оскільки таке право не може ґрунтуватися на факті нелегітимного створення майна та незаконного введення його в цивільний обіг.
Також, суд апеляційної інстанції звертає увагу на висновки Верховного Суду викладені у постанові від 01 липня 2020 року в справі №755/3782/17 (провадження № 61-10992св18) де вказано, що "водночас суди дійшли помилкового висновку про те, що ОСОБА_1 не є належним відповідачем у цій справі, тому що не він здійснював самочинне будівництво та не є особою, яка самовільно зайняла спірну земельну ділянку, оскільки, набувши у власність нежитлове приміщення магазину ОСОБА_1 набув усі права та обов'язки щодо придбаного майна, які мав первісний його власник - ОСОБА_2, а тому він є належним відповідачем за заявленими у цій справі вимогами".
За приписами пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частини або змінити рішення.
Згідно частини 1 статті 277 ГПК України підставами, зокрема, для зміни судового рішення є, зокрема, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи
Відповідно до частини 4 цієї статті Кодексу, зміна судового рішення може полягати у доповненні або зміні його мотивувальної частини.
Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду не погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для знесення самочинного будівництва та погоджується з висновком про відсутність правових підстав для скасування державної реєстрації права власності на незавершене будівництво, однак з інших мотивів.
В частині позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності на незавершене будівництво колегія суддів вважає за необхідне змінити мотивувальну частину оскаржуваного рішення шляхом викладення її в редакції даної постанови.
З огляду на викладене, апеляційну скаргу Заступника керівника Житомирської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Житомирської області від 06 березня 2024 року у справі №906/1320/23 слід задовольнити частково, рішення скасувати в частині зобов'язання відповідачів звільнити земельну ділянку кадастровий номер 1810136300:05:008:0043, шляхом знесення об'єкту самочинного будівництва - незавершене будівництво комплексу будівель і споруд відпочинку та торгівлі, що по АДРЕСА_1 та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення даної вимоги. Також, рішення Господарського суду Житомирської області підлягає зміні в частині скасування державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва.
Відповідно до статті 129 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимоги.
Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 277 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Заступника керівника Житомирської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Житомирської області від 06 березня 2024 року у справі №906/1320/23 задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Житомирської області від 06 березня 2024 року у справі №906/1320/23 скасувати в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про зобов'язання фізичну особу-підприємця Волинець Ірину Петрівну (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) та фізичну особу-підприємця Волинця Андрія Петровича (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) звільнити земельну ділянку кадастровий номер 1810136300:05:008:0043, шляхом знесення об'єкта самочинного будівництва - незавершене будівництво комплексу будівель і споруд відпочинку та торгівлі, що по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 467377718101).
В цій частині прийняти нове рішення, яким позовну вимогу задовольнити.
Зобов'язати фізичну особу-підприємця Волинець Ірину Петрівну (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) та фізичну особу-підприємця Волинця Андрія Петровича (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) звільнити земельну ділянку кадастровий номер 1810136300:05:008:0043, шляхом знесення об'єкту самочинного будівництва - незавершене будівництво комплексу будівель і споруд відпочинку та торгівлі, що по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 467377718101).
Рішення Господарського суду Житомирської області від 06 березня 2024 року у справі №906/1320/23 в частині позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Стягнути з фізичної особи-підприємця Волинець Ірини Петрівни (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) на користь Житомирської обласної прокуратури 1342 грн. судового збору за розгляд позовної заяви та 2013 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.
Стягнути з фізичної особи-підприємця Волинця Андрія Петровича (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) на користь Житомирської обласної прокуратури 1342 грн. судового збору за розгляд позовної заяви та 2013 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.
Справу №906/1320/23 повернути до Господарського суду Житомирської області.
Повний текст постанови складений "11" вересня 2024 р.
Головуючий суддя Бучинська Г.Б.
Суддя Мельник О.В.
Суддя Василишин А.Р.