вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"11" вересня 2024 р. Справа№ 910/72/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Агрикової О.В.
суддів: Мальченко А.О.
Козир Т.П.
Секретар судового засідання: Мельничук О.С.,
За участю представників сторін
від позивача - Панченко Ю.В.,
від відповідача - Пушкар І.А.,
від третьої особи - не з'явились,
розглядаючи у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги
Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" та Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
на рішення Господарського суду міста Києва від 29.05.2024 (повний текст рішення складено 10.06.2024)
у справі № 910/72/24 (суддя Мандичев Д.В.)
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України"
до Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
про стягнення 1 362 234 468,50 грн, -
У 2024 році Товариство з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про стягнення 1 362 234 468,50 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач прострочив зобов'язання зі здійснення оплати замовленої потужності, тому позивачем нараховано пеню в розмірі 1 150 334 215,86 грн., три проценти річних у розмірі 74 481 124,87 грн. та інфляційні втрати в розмірі 137 419 127,77 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.05.2024 року позовні вимоги задоволено частково. Присуджено до стягнення з Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" 74 481 124 грн. 87 коп трьох процентів річних, 137 419 127 грн. 77 коп. інфляційних втрат, 575 167 107 грн. 93 коп. пені, 939 400 грн. 00 коп. витрат зі сплати судового збору.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що за арифметичним перерахунком, позивачем правильно нараховані на суми боргу пеня в розмірі 1 150 334 215,86 грн., три проценти річних у розмірі 74 481 124,87 грн. та інфляційні втрати в розмірі 137 419 127,77 грн. Водночас, приймаючи до уваги, що відповідач у повному обсязі погасив основну заборгованість, ураховуючи фінансовий стан обох сторін, виходячи із засад справедливості, добросовісності, розумності, пропорційності та співмірності, місцевий господарський суд дійшов висновку зменшити розмір пені на 50 %, тобто до 575 167 107,93 грн.
Не погодившись із прийнятим рішенням, Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 29.05.2024 року в частині стягнення 575 167 107, 93 грн. пені та 137 419 127,77 грн. інфляційних втрат та прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути 3 916 559,16 грн. пені та 90 306 761,11 грн. інфляційних втрат.
Вимоги та доводи апеляційної скарги відповідача мотивовані тим, що пеня, заявлена Оператором ГТС України до стягнення, має розраховуватись відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України (без врахування пункту 7 розділу ІХ Прикінцевих положень Господарського кодексу України), інакше порушується баланс інтересів сторін. Виходячи з норм частини шостої статті 232 Господарського кодексу України та положень Договору, правильний розмір пені у цій справі має становити 391 655 915,92 грн. Крім того скаржник зазначає, що у правовідносинах з Оператором ГТС щодо стягнення штрафних санкцій її випадок є винятковим та наявні істотні обставини для зменшення розміру пені. Водночас у справах з подібними правовідносинами - № 910/12377/22 та № 910/14747/23 (про стягнення суми основного зобов'язання, пені, 3% річних та інфляційних втрат за тим самим Договором) суди за клопотанням Компанії зменшили розмір пені до 1%. Однак, в даному випадку місцевий господарський суд зменшив розмір пені на 50%. Також скаржник зазначає, що розрахунок інфляційних втрат здійснюється шляхом множення суми основної заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за весь період прострочення сплати заборгованості та подальшим вирахуванням суми основної заборгованості. Отже, період, за який нараховуються Оператором ГТС України 3% річних, пеня та інфляційні втрати на цю суму, має бути однаковим (з огляду на частину другу статті 625 Цивільного кодексу України) та дорівнювати періоду прострочення, тобто становити період січень-вересень 2023 року. Втім, помилка в розрахунках позивача пояснюється порушенням механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат, а саме неврахуванням у сукупному індексі інфляції інфляційних індексів за липень, серпень, вересень, адже, у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України, інфляційні втрати мають стягуватися за весь період прострочення, за який нараховуються і пеня та 3% річних, а не вибірково - за окремі місяці періоду прострочення на власний розсуд кредитора.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.06.2024 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Козир Т.П., Мальченко А.О.
Також, не погодившись із прийнятим рішенням, Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 29.05.2024 року в частині відмовлених позовних вимог та прийняти нове рішення в цій частині, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Вимоги та доводи апеляційної скарги позивача мотивовані тим, що рішення в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення 575 167 107,93 грн. пені є незаконним, необґрунтованим та прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, що є підставою для його скасування у відповідній частині з ухваленням нового рішення. Скаржник звертає увагу, що відповідач у добровільному порядку свої зобов'язання по оплаті заборгованість за замовлену (договірну) потужність за липень 2022 року - липень 2023 року не виконав, то з метою захисту своїх порушених прав позивач змушений був звернутися до суду з позовом про стягнення штрафних санкцій за прострочення виконання грошового зобов'язання за Договором № 012020/1912000543 від 30.12.2019 року, як способу захисту свого майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання. Позивач звертає увагу, що з доданих до матеріалів справи розрахунків сум основного боргу, пені, 3% річних та інфляційних втрат за замовлену (договірну) потужність та перевищення замовленої (договірної) потужності вбачається, що розмір основної заборгованості відповідача, який існував на момент подачі позову становив 5 891 034 484,60 грн., а розмір нарахованої пені становив 1 150 334 215,86 грн. Таким чином, співставивши у відсотковому співвідношенні розмір основної суми заборгованості та розмір пені, вбачається, що розмір нарахованої пені становить близько 19,5 % від суми основної заборгованості. Отже, в даному випадку на думку позивача відсутнє значне перевищення розміру неустойки перед розміром заборгованості.
Згідно з протоколом передачі апеляційної скарги раніше визначеному складу суду від 27.06.2024 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Козир Т.П., Мальченко А.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2024 року відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.05.2024 року та витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/72/24.
08.07.2024 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів з Господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи №910/72/24.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.07.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.05.2024 року у справі №910/72/24 та призначено розгляд справи на 11.09.2024 року.
Також, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.07.2024 року встановлювався строк для усунення недоліків, а саме не більше десяти днів з дня отримання копії ухвали апелянту, Акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", усунути недоліки шляхом подання до суду доказів сплати судового збору у розмірі 659 412 грн. 78 коп.
19.07.2024 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" надійшла заява на виконання ухвали Північного апеляційного господарського суду з доказами сплати судового збору у встановленому порядку і розмірі.
22.07.2024 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому останній просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги позивача.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.08.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.05.2024 року у справі №910/72/24, об'єднано апеляційні скарги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.05.2024 року у справі №910/72/24 в одне апеляційне провадження та призначено розгляд справи на 11.09.2024 року.
02.09.2024 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому останній просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги відповідача.
В судовому засіданні 11.09.2024 року представник позивача надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, просив задовольнити його апеляційну скаргу та відмовити у задоволенні апеляційної скарги відповідача. Представник відповідача надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, просив задовольнити його апеляційну скаргу та відмовити у задоволенні апеляційної скарги позивача.
Статтями 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, 30.12.2019 року між ТОВ "Оператор ГТС України" (Оператор) та НАК "Нафгогаз України" (Замовник) укладено договір транспортування природного газу № 012020/1912000543 (надалі - Договір), що відповідає умовам Типового договору транспортування природного газу, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30.09.2015 року №2497 (в редакції чинній станом на 01.05.2019 року). (т.1, а.с. 25-37).
У подальшому між сторонами укладені до Договору від 30.12.2019 року № 0120202/1912000543 додаткові угоди: від 24.01.2020 року № 1, від 17.04.2020 року № 2, від 22.07.2020 року № 3, від 29.10.2020 року № 4, від 01.12.2020 року № 5, від 22.11.2021 року № 6, від 23.03.2023 року № 7, якими відповідні пункти та розділи Договору викладено в новій редакції. (т.1, а.с. 39-61, 148-151).
Згідно з п. 2.1 Договору Оператор надає Замовнику послугу транспортування природного газу (далі - Послуга) на умовах, визначених у цьому Договорі, а Замовник сплачує Оператору встановлені в цьому Договорі вартість такої Послуги та плат (за їх наявності), які виникають при його виконанні.
Відповідно до п. 2.2 Договору послуги надаються на умовах, визначених у Кодексі, з урахуванням особливостей, передбачених цим Договором.
Пунктом 2.3 Договору передбачено, що обсяг послуги, що надається за цим Договором, визначається підписанням додатка № 1 до цього Договору (розподіл потужності) та/або додатка № 2 (розподіл потужності з обмеженнями), крім надання доступу до потужності на період однієї газової доби (на добу наперед та/або потужності протягом доби).
Відповідно до п. 2.7 Договору додаток № 1 є невід'ємною частиною цього Договору у випадку, коли Замовнику надається право використання гарантованої та/або переривчастої потужності, крім випадку замовлення потужності на добу наперед та/або протягом доби.
Згідно з п. 6.1. Договору Оператор забезпечує наявність відповідних потужностей у точках входу до газотранспортної системи або в точках виходу з газотранспортної системи в обсязі, визначеному згідно з додатком 1 до цього Договору (розподіл потужності) та/або додатком 2 до цього Договору (розподіл потужності з обмеженнями), та/або в обсязі підтвердженої номінації у випадку замовлення потужності на період однієї газової доби.
Вартість послуг договірної потужності визначається виходячи з обсягу замовленої потужності Замовника згідно з додатком 1 до цього Договору (розподіл потужності) та/або додатком 2 до цього Договору (розподіл потужності з обмеженнями) та/або обсягу підтвердженої номінації у випадку замовлення потужності па період однієї газової доби (пункт 8.1 Договору).
У пункті 8.2. Договору визначено, що вартість договірної потужності Замовника, крім замовника послуг транспортування, на якого в установленому порядку рішенням Кабінету Міністрів України відповідно до статті 11 Закону України "Про ринок природного газу" покладено спеціальні обов'язки з постачання природного газу, у межах виконання ним таких спеціальних обов'язків, та замовника послуг транспортування, який виконує функції постачальника "останньої надії", у рамках виконання цих функцій, на період газового місяця (Р) визначається як сума вартості договірних потужностей за кожен день газового місяця.
Послуги доступу до потужності в точках входу та виходу до/з газотранспортної системи на період газового місяця, кварталу та/або року надаються на умовах 100 % попередньої оплати (крім замовника послуг транспортування, на якого в установленому порядку рішенням Кабінету Міністрів України відповідно до статті 11 Закону України "Про ринок природного газу" покладено спеціальні обов'язки з постачання природного газу, у межах виконання ним таких спеціальних обов'язків, або оператора газорозподільної системи) у розмірі вартості замовленої потужності на період газового місяця за п'ять банківських (в редакції Договору згідно додаткової угоди №6 від 22.11.2021) днів до початку газового місяця, у якому буде забезпечуватись доступ до потужностей.
Замовник сплачує Оператору вартість замовленої потужності, як зазначено в цьому розділі, незалежно від того, чи була повністю використана замовлена потужність.
У платіжних дорученнях Замовник повинен обов'язково вказувати номер Договору, дату його підписання та звітний період (місяць, рік), за який здійснюється оплата. У разі якщо у платіжних дорученнях Замовника не зазначено номер Договору, дату його підписання, звітний період (місяць, рік), за який здійснюється оплата, Оператор зараховує кошти, що надійшли від Замовника, у першу чергу як погашення заборгованості за надані послуги з транспортування газу, що виникла в попередніх періодах.
За змістом п. 11.1 Договору в редакції додаткової угоди №2 від 17.04.2020 року послуги, які надаються за цим договором, за винятком послуг добового небалансу, оформляються Оператором і Замовником актами наданих послуг.
Пунктом 11.2 Договору визначено, що Оператор до п'ятнадцятого числа місяця, наступного за звітним, направляє Замовнику два примірники акта наданих послуг за газовий місяць, підписані уповноваженим представником та скріплені печаткою Оператора (Позивача).
Відповідно до п. 11.3 Договору Замовник протягом двох днів з дати одержання акта наданих послуг зобов'язується повернути Оператору один примірник оригіналу акта наданих послуг, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою Замовника, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта наданих послуг. У випадку відмови від підписання акта наданих послуг розбіжності підлягають урегулюванню відповідно до умов цього Договору або в судовому порядку. До прийняття рішення судом вартість послуг визначається за даними Оператора.
Також, 29.06.2021 року сторонами підписано Додаток 1 Розподіл потужності до Договору від 30.12.2019 року № 0120202/1912000543, відповідно до якого визначається обсяг гарантованої потужності (квартальна/річна) у куб. м. на добу на період з 01.01.2020 року по 31.12.2024 року. Надалі, 06.09.2022 року сторонами Додаток 1 Розподіл потужності викладено в новій редакції та визначено нові обсяги гарантованої потужності у куб.м. на добу на період з 01.10.2022 року по 31.12.2024 року. (т.1, а.с. 195-196).
Водночас, відповідач не в повному обсязі оплатив вартість замовленої потужності, внаслідок чого за останнім утворилася заборгованість перед позивачем за замовлену потужність: за липень 2022 року в сумі 238 716 219,24 грн.; за серпень 2022 року в сумі 404 983 568,35 грн.; за вересень 2022 року в сумі 391 919 582,27 грн.; за жовтень 2022 року в сумі 495 124 567,62 грн.; за листопад 2022 року в сумі 479 152 807,38 грн.; за грудень 2022 року в сумі 495 124 567,62 грн.; за січень 2023 року в сумі 495 124 567,62 грн.; за лютий 2023 року в сумі 447 209 286,88 грн.; за березень 2023 року в сумі 495 124 567,62 грн.; за квітень 2023 року в сумі 479 152 807,38 грн.; за травень 2023 року в сумі 495 124 567,62 грн.; за червень 2023 року в сумі 479 152 807,38 грн.; за липень 2023 року в сумі 495 124 567,62 грн., тобто всього на суму 5 891 034 484,60 грн.
У подальшому, відповідачем сплачено 26.09.2023 року на користь позивача вартість замовленої договірної потужності в загальній сумі 3 000 145 880,10 грн., а саме: в сумі 238 716 219,24 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 0000039405 (за липень 2022 року); в сумі 404 983 568,35 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 0000039406 (за серпень 2022 року); в сумі 391 919 582,28 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 0000039411 (за вересень 2022 року); в сумі 495 124 567,62 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 0000039407 (за жовтень 2022 року); в сумі 479 152 807,38 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 0000039408 (за листопад 2022 року); в сумі 495 124 567,62 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 0000039409 (за грудень 2022 року); в сумі 495 124 567,62 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 0000039410 (за січень 2023 року); 31.10.2023 в сумі 447 209 286,88 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 0000040123 (за лютий 2023 року); 31.10.2023 в сумі 495 124 567,62 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 0000040124 (за березень 2023 року); 03.11.2023 в сумі 479 152 807,38 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 03/11/20230000040192_00000/394b6c5d-b002-4c02-8fb5-16bc847e2dc6 (за квітень 2023 року); 03.11.2023 в сумі 495 124 567,62 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 03/11/20230000040193_00000/d0dlf85 l-988d-4a57-92a6-b54745c6aede (за травень 2023 року); 07.11.2023 в сумі 479 152 807,38 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 07/1l/20230000040294_00000/8f44ec37-e2bl-4d46-b60d-eblc325687a0 (за червень 2023 року); 10.11.2023 в сумі 495 124 567,62 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 10/1l/20230000040375_00000/84330clb-5817-4b32-9727-829deb3e0ela (за липень 2023 року).
Отже, спір у даній справі на думку позивача виник у зв'язку з тим, що відповідачем прострочено зобов'язання зі здійснення оплати замовленої потужності, тому позивачем нараховано пеню в розмірі 1 150 334 215,86 грн., три проценти річних у розмірі 74 481 124,87 грн. та інфляційні втрати в розмірі 137 419 127,77 грн.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позову та не вбачається підстав для скасування рішення місцевого господарського суду з мотивів, викладених в апеляційних скаргах виходячи з наступного.
Відповідно до частини першої статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно з частиною першою статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною першою статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).
За приписами статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних в порядку статті 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до п. 13.5 Договору в разі порушення Замовником строків оплати, передбачених цим Договором, Замовник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла за період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Таким чином, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України.
Згідно зі статтею 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі сплином якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Статтею 252 Цивільного кодексу України передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Пунктом 7 Розділу Прикінцевих положень Господарського кодексу України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Вказаний пункт введений в дію на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року №540-IX (далі - Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX), який набрав чинності з 2 квітня 2020 року, і дія вказаного Закону фактично надає можливість нараховувати штрафні санкції більше, ніж за шість місяців.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 № 383 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 р. N 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. N 1236» продовжено на всій території України дію карантину до 30.06.2023 року.
Дію карантину, встановленого цією постановою, неодноразово продовжувалась та відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 27 червня 2023 р. № 651 з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 відмінено.
За таких обставин позивач мав право нараховувати пеню від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, а саме з 11.02.2023 року та по 09.11.2023 року (оскільки строки були продовжені).
При цьому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що за змістом даного Закону та пункту 7 Розділу IX Прикінцевих положень Господарського кодексу України продовження встановленого статтею 232 Господарського кодексу України строку на час дії карантину не залежить від дати укладення правочинів між учасниками господарських правовідносин та стосується безпосередньо періоду, в який виникло прострочення виконання зобов'язання.
Тому, посилання відповідача на те, що спірний договір укладено 30.12.2019 року, відтак в даному випадку неправильно застосовувати п. 7 розділу IX Прикінцевих положень Господарського кодексу України, колегія суддів не бере до уваги.
Щодо доводів викладених в апеляційних скаргах стосовно підстав наявності для зменшення пені на 99% та відповідно стосовно відсутності взагалі в даному випадку підстав для зменшення пені, колегія суддів зазначає наступне.
Зменшуючи розмір належної до стягнення пені на 50%, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач сплатив основний борг, він віднесений до Переліку підприємств, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 року № 83 зі змінами, а також враховуючи обставини воєнного стану, установивши при цьому, що таке зменшення є оптимальним балансом інтересів сторін у цьому спорі, яке запобігатиме настанню для них негативних наслідків.
Право суду зменшити розмір штрафних санкцій закріплено у статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України.
З аналізу цих норм убачається, що, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки відповідача тощо. При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши подані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Такий висновок зроблений Верховним Судом у постановах від 05.03.2020 у справі № 916/1991/19 та від 15.03.2023 у справі № 920/167/22.
Водночас висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність і розумність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України), а також принципах господарського судочинства відповідно до статті 2 Господарського процесуального кодексу України.
Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Умовами пункту 13.5. договору визначено, що в разі порушення Компанією строків оплати, передбачених цим договором, остання сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми прострочення платежу за кожен день прострочення платежу, і цей пункт договору не оспорений будь-якою із сторін, а тому у силу статті 204 Цивільного кодексу України презюмується як належний до виконання сторонами.
Тому, суд першої інстанції погодився з доводами Оператора про необхідність притягнення Компанії до відповідальності у вигляді стягнення пені, оскільки така домовленість сторін погоджена ними у пункті 13.5 договору.
Водночас, колегія суддів звертає увагу, що спірні відносини виникли між сторонами під час особливого періоду - воєнних дій на території України, починаючи з 24.02.2022 року, що є суттєвим фактором з огляду на необхідність забезпечення доступності природного газу побутовим споживачам і виробникам теплової та електричної енергії, особливо в опалювальний період 2022/2023 рр., коли через військову агресію рф, внаслідок якої частково зруйновано енергетичну інфраструктуру країни, забезпечення споживачів природним газом могло стати єдиним альтернативним джерелом забезпечення тепловою та електричною енергією.
Також, колегія суддів звертає увагу, що згідно зі Звітом про власний капітал за 9 місяців 2023 року станом на початок звітного періоду (01.01.2023) власний капітал відповідача становив 368 533 982 тис. грн., на кінець звітного періоду (30.09.2022) - 346 059 132 тис. грн. (т.2, а.с. 109-110).
Тобто за 9 місяців 2023 року власний капітал Компанії зменшився на 22 474 850 тис. грн.
Згідно зі Звітом про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід) за 9 місяців 2023 року чистий фінансовий результат відповідача склав 2 775 219 тис. грн.. збитку. (т.2, а.с. 111-112).
Отже, наведені обставини свідчать, що Компанія має скрутний майновий стан та великий обсяг поточних зобов'язань, проте зобов'язана діяти для потреб держави Україна, за власні кошти забезпечувати доступність природного газу побутовим споживачам і виробникам теплової енергії.
Водночас розмір пені в заявленому розмірі - 1 150 334 215,86 грн. - є значним.
Отже, вирішуючи питання щодо зменшення пені, суд першої інстанції обґрунтовано оцінив аргументи і докази сторін, врахував їх майновий стан, статус відповідача та ступінь виконання ним своїх зобов'язань.
Відтак, позивачем, не доведено в апеляційній скарзі, що місцевий господарський застосовуючи положення статей, якими передбачена можливість зменшення розміру штрафних санкцій, оцінивши за внутрішнім переконанням встановлені обставини та подані докази у сукупності, визначив, що такі обставини є достатніми для зменшення заявленого до стягнення позивачем пені на 50%.
Крім того, колегія суддів зазначає, що суди, реалізуючи своє право на зменшення розміру штрафних санкцій відповідно до положень статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, повинні виходити з фактичних обставин, установлених у кожній справі, і на підставі доказів, наданих учасниками справи на підтвердження їх вимог і заперечень, яким повинна надаватися оцінка згідно з вимогами статті 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто суди повинні досліджувати конкретні обставини справи у контексті ступеню виконання договірних зобов'язань, майнового стану сторін тощо.
Разом з тим наведені відповідачем у апеляційній скарзі постанови (910/12377/22, 910/14747/23) прийняті за іншої фактично-доказової бази (обставин справи та зібраних у ній доказів), тобто ці справи і справа, яка переглядається, є відмінними за істотними правовими ознаками, а наявні відмінності полягають переважно у сфері оцінки конкретних обставин та наявних у справах доказів.
У такий спосіб доводи відповідача про наявність підстав для зменшення розміру пені на 99%, відхиляються судовою колегією.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що підстави для зменшення розміру неустойки не можна виокремити умови їх застосування окремо від специфічних обставин у цих справах і застосувати у цій справі, адже суди у цих справах не робили висновків, які би певним чином додатково обмежували умови здійснення розсуду суду в питаннях зменшення розміру пені так, щоби лише один з варіантів реалізації розсуду суду можна було би вважати правильним.
З огляду на викладене, колегія суддів відхиляє доводи, викладені в апеляційних скаргах стосовно застосування в даній справі статей 233 Господарського кодексу України та 551 Цивільного кодексу України.
Щодо доводів апеляційної скарги відповідача стосовно порушення позивачем механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат, а саме неврахуванням у сукупному індексі інфляції інфляційних індексів за липень, серпень, вересень, адже, у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України, інфляційні втрати мають стягуватися за весь період прострочення, за який нараховуються і пеня та 3% річних, а не вибірково - за окремі місяці періоду прострочення на власний розсуд кредитора, колегія суддів зазначає наступне.
Так, як вбачається із розрахунку позивача, період нарахування 3% річних ним здійснено за загальний період з 11.02.2023 року по 09.11.2023 року. (т.1, а.с. 13-14).
Водночас, періодом нарахування інфляційних втрат позивачем визначено за загальний період з липня 2022 року по грудень 2022 року та з січня 2023 року по червень 2023 року. (т.1, а.с. 15).
Водночас, відповідач вважає, що вірним розрахунком інфляційних втрат, має бути здійснений до вересня 2023 року, у той час як позовний період інфляційних втрат обмежується червнем 2023 року.
Відповідно до частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією із засад (принципів) господарського судочинства є диспозитивність.
Згідно зі статтею 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно частини другої статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
Викладене свідчить, що принцип диспозитивності покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять учасники спірних правовідносин. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача та позов має чітко виражену ціль, яка втілюється у формі позовних вимог, що їх викладає позивач у позовній заяві.
Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.
Відтак, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що він не може самостійно виходити за межі позовних вимог, адже право особи звернутися до суду з самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов'язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог.
Отже, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.
Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданих апеляційних скаргах, скаржниками не було надано суду апеляційної інстанції.
Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції було надано скаржникам вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційних скаргах не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.
Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційних скаргах, не вбачається.
Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційних скарг покладаються на заявників.
Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" та Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.05.2024 року у справі №910/72/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.05.2024 року у справі № 910/72/24 залишити без змін.
3. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/72/24.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 287-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 11.09.2024 року.
Головуючий суддя О.В. Агрикова
Судді А.О. Мальченко
Т.П. Козир