Справа № 302/738/24
Закарпатський апеляційний суд
09.09.2024 м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд в особі судді Феєра І. С., за участю ОСОБА_1 , розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді справу про адміністративне правопорушення № 33/4806/557/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Міжгірського районного суду Закарпатської області від 15.07.2024.
Цією постановою:
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка України, мешканка АДРЕСА_1 , одружена, утримує трьох малолітніх дітей, лікар у КНП «ЛПУ Міжгірська районна лікарня», раніше притягалась до адміністративної відповідальності протягом року згідно з постановою судді Міжгірського районного суду Закарпатської області від 02.03.2023 за ст. 124 КУпАП з накладенням стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк шість місяців, визнана винуватою у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 173-2, 124, ч. 1 ст. 130 КУпАП, та на неї у порядку ст. 36 КУпАП накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1000 (однієї тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) грн з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 01 (один) рік.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави 605 грн 60 коп. судового збору.
З протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД № 543329 від 22.05.2024 та постанови судді від 15.07.2024 вбачається, що 22.05.2024 приблизно о 01 год у АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 вчинила домашнє насильство фізичного характеру стосовно своєї матері ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
З протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД № 657850 та постанови судді від 15.07.2024 вбачається, що 22.05.2024 о 03 год у с. Синевир по вул. Головній, ОСОБА_1 керувала транспортним засобом марки «Suzuki Swift», державний номерний знак НОМЕР_1 , не вибрала безпечної швидкості руху та не дотрималась безпечного бокового інтервалу, що призвело до перекидання в кювет, унаслідок чого автомобіль отримав механічні пошкодження без потерпілих осіб, чим порушила вимоги п. 12.1, 13.3 Правил дорожнього руху України.
З протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД № 657849 та постанови судді від 15.07.2024 вбачається, що 22.05.2024 о 03 год у с. Синевир по вул. Головній, ОСОБА_1 керувала транспортним засобом марки «Suzuki Swift», державний номерний знак НОМЕР_1 , з явними ознаки алкогольного сп'яніння (поведінка, яка не відповідає обстановці, порушення мови, запах алкоголю з порожнини рота), від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння відмовилася, внаслідок чого була відсторонена від керування транспортним засобом, чим порушила вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху України.
-2-
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить постанову судді від 15.07.2024 скасувати та закрити провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю в її діях складу адміністративних правопорушень. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає про те, що постанова суду є незаконною, винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, без належного з'ясування фактичних обставин справи. Дорожньо-транспортну пригоду не вчиняла, оскільки її транспортний засіб просто застряг у кюветі, алкогольні напої вживала не до початку керування транспортним засобом, а після того, як такий застряг у кюветі, тобто на момент керування транспортним засобом була тверезою. Автомобіль не отримав жодних пошкоджень, доказів про протилежне не надано, будь-якої шкоди жодним особам не завдано. Протоколи та рапорт поліцейського не є допустимими доказами. При цьому, у всіх складених поліцейськими матеріалах містяться неправдиві відомості. Вона не могла керувати транспортним засобом 22.05.2024 о 03 год, оскільки працівники поліції приїхали до неї додому приблизно о 00 год 31хв, а автомобіль вже задовго до цього перебував у кюветі. Матеріали справи взагалі не містять відомостей про керування нею транспортним засобом. Відеозапис не є безперервним. Крім того, звертає увагу на те, що у разі вчинення дорожньо-транспортної пригоди та залишення місця події, поліцейські повинні були скласти щодо неї відповідний протокол, чого зроблено не було.
Будучи належним чином повідомленою про час та місце розгляду апеляційної скарги, що підтверджується довідкою про доставку смс-повідомлення, потерпіла ОСОБА_3 , явка якої не є обов'язковою, на розгляд справи щодо ОСОБА_1 не з'явилася, клопотання про відкладення розгляду справи не заявляла, а тому враховуючи вимоги закону про розгляд справи в розумні строки, апеляційний суд вважає за необхідне розглянути справу за відсутності потерпілої, що не може розцінюватись як порушення її прав, передбачених ст. 269 КУпАП.
Заслухавши пояснення ОСОБА_1 , яка просила задовольнити апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, дослідивши зібрані у справі докази, апеляційний суд приходить до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Апеляційний суд переглядає справу у межах апеляційної скарги згідно з положеннями ст. 294 КУпАП.
Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП, завданнями провадження у справах про адміністративне правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом.
Приписами до ст. 280 КУпАП регламентовано, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення, зобов'язаний, зокрема, з'ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність особи, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи та інших обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення. Ці фактичні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, речовими доказами, а також іншими документами, як наголошується в ст. 251 КУпАП.
Суд відповідно до приписів ст. 252 КУпАП, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
-3-
Апеляційний суд уважає, що вищезазначені вимоги закону при розгляді матеріалів за протоколами про адміністративні правопорушення, судом першої інстанції дотримані і висновок суду про визнання ОСОБА_1 винуватою у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 173-2, ст. 124 та ч. 1 ст. 130 КУпАП є правильним, зміст постанови відповідає вимогам ст. 283 КУпАП, оскільки в ній наведені докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення ОСОБА_1 цих адміністративних правопорушень.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про відсутність у її діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, апеляційний суд відхиляє з огляду на таке.
Диспозицією ч. 1 ст. 173-2 КУпАП передбачено, що вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, є умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі його винесення.
Об'єктом вказаного правопорушення є суспільні відносини у сфері захисту прав громадян.
Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого зазначеною статтею, полягає в умисному вчиненні будь-яких із зазначених в диспозиції дій, та передбачає існування обов'язкової ознаки - можливість настання чи настання фізичної або психологічної шкоди, яка була чи могла бути завдана потерпілому.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1 «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі Закон) домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Пунктами 4 та 14 частини першої цієї ж статті визначено, що: економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру; психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи
Стаття 3 Закону визначає, що предметом регулювання цього Закону є правовідносини, що виникають у процесі запобігання та протидії домашньому насильству.
-4-
Дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється на таких осіб: подружжя; колишнє подружжя; мати (батько) або діти одного з подружжя (колишнього подружжя) та інший з подружжя (колишнього подружжя); особи, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у шлюбі між собою, їхні батьки та діти; особи, які мають спільну дитину (дітей); батьки (мати, батько) і дитина (діти); та ін.
З протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД № 543329 від 22.05.2024 та постанови судді від 15.07.2024 вбачається, що 22.05.2024 приблизно о 01 год у АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 вчинила домашнє насильство фізичного характеру стосовно своєї матері ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Протокол про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 складений з додержанням вимог ст. 256, 268 КУпАП, містить суть адміністративного правопорушення, опис встановлених обставин, містить зазначення суті порушення ОСОБА_1 , за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Викладені в протоколі обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, а саме поясненнями потерпілої ОСОБА_3 та відеозаписом, з яких вбачається, що між ОСОБА_3 та її донькою ОСОБА_1 мав місце конфлікт, в ході якого остання нанесла потерпілій тілесні ушкодження, тобто вчинила домашнє насильство фізичного характеру.
Достовірність даних, викладених у протоколі та правдивість показань потерпілої ОСОБА_3 , перевірені в ході судового розгляду, а тому суд першої інстанції відповідно до вимог ст. 245, 251 КУпАП, об'єктивно з'ясував обставини даної справи і з урахуванням наявних та досліджених в судовому засіданні доказів, дійшов до правильного висновку про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Крім того, в ході апеляційного розгляду справи не встановлено й жодних достовірних даних про те, що в потерпілої ОСОБА_3 були підстави для обмови ОСОБА_1 у вчиненні передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП адміністративного правопорушення, такі дані не підтверджені будь-якими належними доказами і на такі не вказувала ОСОБА_1 під час апеляційного розгляду.
За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції ОСОБА_1 обґрунтовано визнана винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
При цьому, апеляційний суд звертає увагу на те, що в апеляційній скарзі ОСОБА_1 не посилається на будь-які мотиви та обставини у підтвердження доводів про відсутність у її діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. На такі мотиви та обставини не вказувала ОСОБА_1 і під час апеляційного розгляду справи.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про відсутність у її діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП апеляційний суд відхиляє з огляду на таке.
Диспозиція ст. 124 КУпАП передбачає порушення учасниками дорожнього руху, правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна.
Пунктом 12.1 Правил дорожнього руху України передбачено, що під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен враховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним.
-5-
Відповідно до п. 13.3 Правил дорожнього руху України під час обгону, випередження, об'їзду перешкоди чи зустрічного роз'їзду необхідно дотримувати безпечного інтервалу, щоб не створювати небезпеки для дорожнього руху. Безпечний інтервал - відстань між боковими частинами транспортних засобів, що рухаються, або між ними та іншими об'єктами, за якої гарантована безпека дорожнього руху.
Апеляційний суд, дослідивши зібрані по справі докази вважає, що суддею місцевого суду дана правильна оцінканаявним у справі доказам, а тому висновок про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні, передбаченого ст. 124 КУпАП адміністративного правопорушення є таким, що відповідає фактичним обставинам справи, наявним у матеріалах справи доказам і узгоджується з вимогами закону.
З протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД № 657850 вбачається, що 22.05.2024 о 03 год у с. Синевир по вул. Головній, ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом марки «Suzuki Swift» державний номерний знак НОМЕР_1 , не вибрала безпечної швидкості руху та не дотрималась безпечного бокового інтервалу, що призвело до перекидання в кювет, унаслідок чого автомобіль отримав механічні пошкодження без потерпілих осіб, чим порушила вимоги п. 12.1, 13.3 Правил дорожнього руху України.
Протокол про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 складений з додержанням вимог ст. 256, 268 КУпАП, містить суть адміністративного правопорушення, опис встановлених обставин, містить зазначення суті порушення ОСОБА_1 , за що передбачена адміністративна відповідальність за ст. 124 КУпАП.
Викладені в протоколі обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, а саме: рапортом оперативного чергового ВП № 2 Хустського РУП ГУ НП в Закарпатській області від 22.05.2024, схемою місця дорожньо-транспортної пригоди від 22.05.2024, поясненнями ОСОБА_3 та відеозаписом, які в своїй сукупності свідчать про те, що ОСОБА_1 визнала, що автомобіль під її керуванням потрапив у дорожньо-транспортну пригоду, тобто з'їхав з дороги у кювет. Ця обставина зафіксована на відеозаписи як працівниками поліції під час оформлення, так і визнана ОСОБА_1 під час розгляду справи судом першої інстанції та під час апеляційного перегляду справи. Про дорожньо-транспортну пригоду з участю ОСОБА_1 на належному їй транспортному засобі повідомила у поліції і ОСОБА_3 , що також остання підтвердила й у суді першої інстанції.
З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що дорожньо-транспортну пригоду вона не вчиняла, оскільки її транспортний засіб просто застряг у кюветі, апеляційний суд відхиляє як такі, що не знаходять свого підтвердження та спростовуються наявним у матеріалах справи відеозаписом, з якого вбачається, що транспортний засіб не застряг у кюветі, а з'їхав у кювет з дороги, внаслідок чого перекинувся на правий бік.
Не знаходять свого підтвердження і доводи апеляційної скарги про те, що автомобіль не отримав жодних пошкоджень, оскільки як убачається зі схеми дорожньо-транспортної пригоди, автомобіль має видимі (зовнішні) пошкодження передньої і бокової частини лакофарбового покриття.
Наведені обставини достовірно підтверджують, що автомобіль марки «Suzuki Swift» державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 потрапив у дорожньо-транспортну пригоду внаслідок порушення останньою вимог п. 12.1, 13.3 Правил дорожнього руху України.
При розгляді справи про адміністративне правопорушення, суд першої інстанції дав належну оцінку вищенаведеним обставинам та доказам і вірно кваліфікував дії ОСОБА_1 за ст. 124 КУпАП, з чим погоджується й апеляційний суд.
-6-
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, щобудь-якої шкоди жодним особам не завдано, апеляційний суд відхиляє як такі, що жодним чином не спростовують факту вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
З цих підстав, як безпідставні і такі, що не впливають на висновок суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, апеляційний суд відхиляє і доводи апеляційної скарги про те, що у разі вчинення дорожньо-транспортної пригоди та залишення місця події, поліцейські повинні були скласти щодо неї відповідний протокол, чого зроблено не було.
При цьому, ОСОБА_1 не надано будь-яких доказів, які б спростовували її вину у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
Між тим, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 фактично зводяться до переоцінки доказів, яким суддею місцевого суду надана належна правова оцінка, на правильність висновків судді не впливають та їх не спростовують, при цьому порушень вимог закону допущених судом першої інстанції апеляційний суд не вбачає.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про недоведеність її вини у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, апеляційний суд відхиляє з таких підстав.
Згідно пункту 2.5 Правил дорожнього руху України, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідно до підпункту а) пункту 2.9 Правил дорожнього руху України, водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебуваючи під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Частиною 1 статті 130 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Згідно пункту 6 розділу І Інструкції «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженої спільним наказом МВС та МОЗ № 1452/735 від 09.11.2015 (далі Інструкція), огляд на стан сп'яніння проводиться: поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом (далі - спеціальні технічні засоби); лікарем закладу охорони здоров'я (у сільській місцевості за відсутності лікаря - фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку).
Відповідно до пункту 7 вказаної Інструкції у разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров'я, якому надано право на його проведення відповідно до статті 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - заклад охорони здоров'я).
-7-
З матеріалів справи та досліджених доказів апеляційним судом встановлено, що 22.05.2024 приблизно о 01 год в АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 вчинила домашнє насильство фізичного характеру стосовно своєї матері ОСОБА_3 , після чого ОСОБА_1 в с. Синевир по Головній вулиці керувала транспортним засобом марки «Сузукі» державний номерний знак НОМЕР_1 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, не вибрала безпечної швидкості руху та не дотрималась безпечного бокового інтервалу, що призвело до перекидання в кювет, унаслідок чого автомобіль отримав незначні механічні пошкодження у виді ушкоджень лаково-фарбового покриття на боковій частині автомобіля. Під час оформлення матеріалів дорожньо-транспортної пригоди 22.05.2024 приблизно о 03 год ОСОБА_1 , маючи явні ознаки алкогольного сп'яніння (поведінку, яка не відповідає обстановці, порушення мови, запах алкоголю з порожнини рота), відмовилась від проходження огляду на стан сп'яніння, чим порушила вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху України.
Незважаючи на заперечення ОСОБА_1 своєї вини у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, її вина у вчиненні вказаного адміністративного правопорушення, підтверджується сукупністю зібраних по справі, досліджених суддею першої інстанції та наведених у постанові доказів.
Зокрема, вина ОСОБА_1 стверджується протоколом про адміністративне правопорушення серії ААД № 657849 від 22.05.2024, яким зафіксовано обставини вчиненого правопорушення та який повністю відповідає вимогам ст. 256 КУпАП, як щодо змісту, так і щодо форми; рапортами оперативного чергового ВП № 2 Міжгірського РВП ГУ НП в Закарпатській області; актом огляду на стан сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів та направленням на такий огляд до закладу охорони здоров'я, з яких вбачається, що ОСОБА_1 відмовилась від проходження огляду на стан сп'яніння; письмовими поясненням ОСОБА_3 ; протоколом адміністративного правопорушення за ст. 124 та схемою дорожньо-транспортної пригоди; відеозаписом, яким достовірно встановлено, що ОСОБА_1 на законні вимоги поліцейських відмовилися пройти огляд у встановленому законом порядку на стан сп'яніння.
Оцінка доказів відповідно до ст. 252 КУпАП, здійснюється за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.
Протокол про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП складений з додержанням вимог ст. 256, 268 КУпАП, містить суть адміністративного правопорушення, опис встановлених обставин, містить зазначення суті порушення ОСОБА_1 , за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
З установлених апеляційним судом обставин вбачається, що ОСОБА_1 після вчинення дорожньо-транспортної пригоди, на пропозицію працівників поліції відмовилася пройти огляд у встановленому законом порядку на стан сп'яніння.
При цьому апеляційний суд враховує, що згідно п. 1.2 Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, до ознак алкогольного сп'яніння, окрім інших, віднесено: запах алкоголю з порожнини рота, поведінка, що не відповідає обстановці, порушення мови, тобто ті ознаки, що мали місце у ОСОБА_1 .
Враховуючи викладене у поліцейських були наявні всі підстави для ініціювання проведення огляду ОСОБА_1 на стан алкогольного сп'яніння, від проходження якого вона відмовилася, про що зазначено як у протоколі про адміністративне правопорушення, так і в акті огляду на стан сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів та направленні на такий огляд до закладу охорони здоров'я.
-8-
При розгляді справи цим доказам суд дав належну оцінку, а тому твердження ОСОБА_1 в апеляційній скарзі про те, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи не знайшли свого підтвердження.
З долученого до протоколу відеозапису вбачається, що після пропозиції поліцейських та роз'яснення прав та обов'язків щодо проходження огляд на стан сп'яніння на місці із застосуванням приладу «Драгер», ОСОБА_1 відмовилася пройти такий огляд, спілкувалася з поліцейськими зухвало, із застосуванням нецензурної лексики та образ на адресу поліцейських.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що матеріали справи взагалі не містять відомостей про керування нею транспортним засобом, апеляційний суд відхиляє як такі, що не знаходять свого підтвердження та спростовуються наявними в матеріалами справи доказами та наведеними вище судженнями, які в своїй сукупності беззаперечно підтверджується факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом, у тому числі і вчинення дорожньо-транспортної пригоди.
Що стосується доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що алкогольні напої вона вживала не до початку керування транспортним засобом, а після того, як такий застряг у кюветі, тобто на момент керування транспортним засобом була тверезою, то апеляційний суд зазначає, що вказані доводи підтверджують той факт, що ОСОБА_1 керувала транспортним засобом, однак останньою не надано жодних доказів, що вона не перебувала у стані алкогольного сп'яніння в момент керування, а вживала алкогольні напої після дорожньо-транспортної пригоди. При цьому, наявними в матеріалах справи та наведеними вище доказами підтверджується те, що ОСОБА_1 вживала алкогольні напої до того, як вчинила домашнє насильство щодо своєї матері та дорожньо-транспортну пригоду. Також апеляційний суд звертає увагу на те, що вживання алкогольних напоїв водієм після дорожньо-транспортної пригоди з його участю є окремим складом адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 130 КУпАП, санкція якої є більш суворою, ніж передбачена ч. 1 цієї статті, за якою ОСОБА_1 притягується до адміністративної відповідальності.
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не могла керувати транспортним засобом 22.05.2024 о 03 год, оскільки працівники поліції приїхали до неї додому приблизно о 00 год 31хв, а автомобіль вже задовго до цього перебував у кюветі, апеляційний суд визнає такими, що жодним чином не спростовують як факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом, так і факту відмови останньої пройти огляд на стан сп'яніння. З урахуванням цього, той факт, що у протоколі зазначено, що ОСОБА_1 керувала транспортним засобом о 03 год, жодним чином не спростовує самого факту керування нею транспортним засобом, і у даному випадку не дає підстав стверджувати, що протокол не відповідає вимогам ст. 256 КУпАП, а відтак і не являється підставою для скасування оскаржуваної постанови та закриття провадження у справі за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Доводи апеляційної скарги про те, що відеозапис не є безперервним апеляційний суд не бере до уваги з огляду на таке.
Згідно пунктів 4, 5 розділу ІІ Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої наказом МВС України від 18.12.2018 № 1026, під час здійснення повноважень поліцейськими портативний відеореєстратор закріплюється на його форменому одязі на грудях (ближче до плечового суглоба) так, щоб не створювати перешкод діям поліцейського. У випадках, пов'язаних з необхідністю якісної фіксації подій, поліцейські можуть тримати портативний відеореєстратор у руках. Дозволяється закріплення портативного відеореєстратора на екіпіруванні (шоломі) або зброї, якщо їх конструкцією передбачені відповідні кріплення. Включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання
-9-
службових обов'язків та/або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов'язаних з виникненням у поліцейського особистого приватного становища (відвідування вбиральні, перерви для приймання їжі тощо). У процесі включення портативного відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу.
Розділом ІІІ вищевказаної Інструкції передбачено порядок застосування відеореєстраторів, встановлених на службових транспортних засобах, а саме: відеореєстратор може бути встановлений усередині салону службового транспортного засобу та/або зовні для максимальної фіксації навколишньої обстановки та/або внутрішньої частини салону в спосіб, що не заважає огляду водія; включення відеореєстратора здійснюється з моменту початку виконання службових обов'язків або спеціальної поліцейської операції, а відеозапис ведеться безперервно до її завершення, при цьому в процесі включення відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу. Залежно від наявних режимів відеореєстратора та освітлення відеозапис здійснюється у відповідному режимі денної або нічної зйомки.
Той факт, що наявні в матеріалах справи відеозаписи є роздільними на окремі файли, а відеофіксація не здійснювалася безперервно, не є підставою для закриття провадження по справі, оскільки цим відеозаписом, у тому числі й зафіксованими на ньому фактами спілкування ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та працівників поліції, чітко підтверджено, що ОСОБА_1 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, здійснила домашнє насильство, після чого керувала транспортним засобом та вчинила дорожньо-транспортну пригоду, і відмовилася на законну вимогу працівників поліції від проходження огляду на стан сп'яніння. Отже, підстав піддавати сумніву зміст даного відеозапису немає, а тому такі твердження ОСОБА_1 апеляційний суд відхиляє як необгрунтовані та безпідставні.
У зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для визнання недопустимим доказом відеозаписів з нагрудних камер поліцейських, оскільки такі відповідають вимогам п. 5 Інструкції про застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, затвердженої наказом МВС України № 1026 від 18.12.2018, згідно якого включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов'язків або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов'язаних із виникненням у поліцейського особистого приватного становища.
Частина 2 статті 30 Закону України «Про національну поліцію» визначає, що поліцейські можуть застосовувати превентивні заходи, до яких відповідно до ст. 31 цього Закону віднесено застосування засобів відеозапису.
Отже, відеозапис віднесений ч. 1 ст. 251 КУпАП до джерел доказів. Таким чином, поліцейські, здійснюючи відеофіксацію правопорушення, діяли відповідно до вимог ч. 1 ст. 30 Закону України «Про національну поліцію» та положень КУпАП.
Посилання в апеляційній скарзі на недопустимість відеозапису з нагрудної камери, як на неналежний доказ у зв'язку з тим, що вказаний запис є неповним, є необґрунтованими, оскільки усі необхідні факти, які мають важливе значення при розгляді даної справи та з якими законодавство пов'язує настання відповідальності за вчинене правопорушення, чітко зафіксовані нагрудними камерами поліцейських та використані як доказ вчинення інкримінованого ОСОБА_1 адміністративного правопорушення.
За таких обставин, доводи про те, що відеозапис є неповним, не є підставою для скасування прийнятого судом рішення, оскільки відповідно до приписів ст. 251 КУпАП відеофіксація є одним із доказів в справі про адміністративне правопорушення, який оцінюється у сукупності з іншими доказами по справі, а обставини, що містяться на
-10-
вказаному відеозаписі, повністю узгоджуються зі змістом обставин, викладених як у протоколі про адміністративне правопорушення серії ААД № 657849 від 22.05.2024, так і у долучених до нього доказах, а тому відсутні будь-які сумніви в належності та допустимості відеозапису.
Всупереч доводам ОСОБА_1 , апеляційний суд вважає даний відеозапис належним та допустимим доказом у справі.
Не знаходять свого підтвердження і доводи апеляційної скарги про те, що протоколи та рапорт поліцейського не є допустимими доказами, і при цьому, у всіх складених поліцейськими матеріалах містяться неправдиві відомості.
У підтвердження цих доводів, ОСОБА_1 не надала жодних доказів.
При цьому, як судом першої інстанції, так і апеляційним судом не встановлено ознак фальсифікації наявних у матеріалах справи доказів чи свавілля поліцейських під час оформлення матеріалів справи. Також не встановлено грубих порушень поліцейськими вимог положень КУпАП та відомчих інструкцій щодо оформлення матеріалів в справах про адміністративні правопорушення.
В матеріалах справи відсутні відомості, які б свідчили про те, що ОСОБА_1 зверталася із заявою або клопотанням з приводу незаконних дій працівників поліції, у тому числі таких, що пов'язані з порушенням порядку проведення огляду на стан алкогольного сп'яніння.
Також нею не надано жодних відомостей щодо звернення із заявою до відповідних органів з метою ініціювання проведення службової перевірки з приводу незаконності дій працівників поліції.
Під час складення щодо ОСОБА_1 протоколів про адміністративні правопорушення, остання також не вказувала на незаконність дій працівників поліції, та після роз'яснення їй прав та обов'язків, передбачених ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП, відмовилася від підписів протоколів та надання пояснень з приводу обставин, що мали місце.
Під час розгляду справи апеляційним судом не встановлено даних, які би давали підстави уважати, що поліцейські були упереджені щодо ОСОБА_1 ; що в них були підстави для фальсифікації складених ними адміністративних матеріалів чи обмови ОСОБА_1 у вчиненні адміністративних правопорушень, - у підтвердження таких даних відсутні які-небудь належні докази як у матеріалах справи, так їх і не додано до апеляційної скарги й на такі не посилалася ОСОБА_1 під час розгляду апеляційної скарги.
У матеріалах справи про адміністративне правопорушення також відсутні будь-які відомості, які би свідчили про зацікавленість поліцейських у результатах розгляду справ про адміністративні правопорушення щодо ОСОБА_1 і у підтвердження цього немає жодних доказів не лише у матеріалах справи, такі не додано до апеляційної скарги й на такі не посилалася сторона захисту у ході розгляду апеляційної скарги.
Тому, апеляційний суд вважає, що протоколи про адміністративні правопорушення та рапорти працівників поліції у своїй сукупності з іншими наявними в матеріалах справи доказами беззастережно підтверджують факти вчинення ОСОБА_1 адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 173-2, ст. 124 та ч. 1 ст. 130 КУпАП, а тому підстави для визнання цих доказів неналежними чи недопустимими немає.
З урахуванням наведеного, апеляційний суд приходить до висновку, що суддею першої інстанції ОСОБА_1 обґрунтовано визнано винуватою у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 173-2, ст. 124 та ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Обґрунтування вимог апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції законодавства при винесенні постанови, яке полягало у не з'ясуванні всіх обставин, що
-11-
мають значення для правильного вирішення справи, не знайшло свого підтвердження при апеляційному перегляді.
Суддею першої інстанції досліджені та перевірені доказами обставини, які поза розумним сумнівом свідчать про беззастережну винуватість ОСОБА_1 у вчиненні вищевказаних адміністративних правопорушень.
Вищенаведене свідчить про те, що доводи апеляційної скарги, які є безпідставними та надуманими, спрямовані виключно на ухилення ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності за вчинені нею адміністративні правопорушення.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2007 у справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» (O'Halloran and Francis v. the United Kingdom), заяви № 15809/02 і № 25624/02) наголосив, що «будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі».
Враховуючи вищезазначене, апеляційний суд приходить до висновку, що місцевим судом ОСОБА_1 обґрунтовано визнано винним у вчиненні передбачених, ч. 1 ст. 173-2, ст. 124, ч. 1 ст. 130 адміністративних правопорушень; що адміністративне стягнення на неї накладено згідно ст. 32-35 КУпАП, є таким, що відповідає як характеру та ступеню адміністративних правопорушень, так і особі ОСОБА_1 , а також передбаченій ст. 23 КУпАП меті адміністративного стягнення, та не суперечить приписам ст. 36 цього Кодексу. При цьому, судом першої інстанції наведено обґрунтовані мотиви, з яких суд прийшов до висновку про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення саме у межах санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП, з чим погоджується апеляційний суд, беручи до уваги те, що ОСОБА_1 в апеляційній скарзі не наводить доводів про незаконність висновків суду першої інстанції при вирішенні питання про накладення адміністративного стягнення.
Тому, на думку апеляційного суду, оскаржувана постанова, як законна та обґрунтована, підлягає залишенню без зміни, а подану ОСОБА_1 апеляційну скаргу, доводи якої не знайшли свого підтвердження та є безпідставними, слід залишити без задоволення.
Приймаючи рішення беруться до уваги положення передбаченого нормативно-правовими актами України принципу диспозитивності, відповідно до якого сторони провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених нормативно-правовими актами; що суд, за відсутності клопотань, не вправі самостійно витребовувати докази, викликати свідків тощо; ст. 294 КУпАП у частині перегляду судового рішення в межах апеляційної скарги; те, що до апеляційної скарги не додано належних та допустимих доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції та підтверджували доводи апеляційної скарги, і будь-яких обґрунтованих клопотань із цього приводу стороною захисту не заявлялось.
Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову судді Міжгірського районного суду Закарпатської області від 15.07.2024, щодо неї,- без змін.
Постанова апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя