11.09.2024 Справа № 756/7052/24
Унікальний номер 756/7052/24
Номер провадження 2/756/3561/24
11 вересня 2024 року м. Київ
Оболонський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Шролик І.С.
секретар судового засідання - Крикун І.В.
за участю позивача - ОСОБА_1
третьої особи - ОСОБА_2
відповідача - ОСОБА_3
свідків - ОСОБА_4 , ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , третя особа: ОСОБА_2 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,
Короткий зміст позовних вимог
В червні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 такими, що втратили право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що 10 серпня 1973 року вона отримала ордер на житлове приміщення НОМЕР_2 на право зайняття трьох кімнат площею 41,9 кв.м. в квартирі за адресою: АДРЕСА_2 на сім'ю, яка складається з 4 осіб, чоловіка та дітей. Згодом у квартирі були зареєстровані відповідачі.
Відповідачі не беруть жодної участі в утриманні квартири, тривалий час з 2014 року не проживають за адресою реєстрації, тому посилаючись на положення ст.ст. 71,72 ЖК України, просить суд визнати відповідачів такими, що втратили право користування спірною кватирою.
Рух справи
Протоколом автоматизованого розподілу справ від 03 червня 2024 року визначено головуючим суддю Шролик І.С.
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва 05 червня 2024 року відкрито провадження по справі та призначено до підготовчого розгляду, витребувано з Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Оболонської РДА інформацію, яка міститься в інформаційній системі «Реєстр територіальної громади міста Києва» щодо зареєстрованих осіб за адресою: АДРЕСА_3 .
25 червня 2024 року з Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Оболонської РДА надійшла запитувана інформація.
Ухвалою суду занесеною до протоколу судового засідання від 11 вересня 2024 року закрито підготовчий розгляд та призначено до справу до судового розгляду. Також залучено до участі у справі в якості третьої особа на стороні позивача ОСОБА_2 .
Частиною 1 ст. 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.
За змістом п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.
Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Позивач в судовому засіданні підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві. При цьому пояснила, що на даний час проживає в квартирі разом зі своїми онуками ОСОБА_5 та ОСОБА_4 та сином ОСОБА_2 . Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_6 тривалий час не проживають в квартирі з 2016 року виїхали до російської федерації та не повернулися. Також повідомила, що місця перебування відповідача ОСОБА_7 їй не відоме, останні 8 років не з'являвся за місцем реєстрації. Речі відповідачів у квартирі відсутні. Звернулися до органу приватизації, проте через відсутність відповідачів та неможливості подати ними заяву не можуть провести приватизацію житла. Власником особового рахунку є позивач, яка є похилого віку, хоче приватизувати житло.
Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні в режимі відеоконференції за допомогою власного технічного засобу підтвердила обставини зазначені позивачем, наміру проживати за адресою реєстрації не має, позов визнала, заперечень не надала. Пояснила, що із сином ОСОБА_6 у 2016 році виїхала до росії та не поверталась в Україну.
Третя особа ОСОБА_2 підтримав заявлені вимоги. Пояснив, що тривалий час відповідачі не проживають за адресою: АДРЕСА_3 , їх речі відсутні з метою проведення приватизації житла необхідно подати заяви усіх зареєстрованих осіб, тому просить задовольнити позов, оскільки відповідачі понад вісім років відсутні за адресою реєстрації без поважних причин.
Свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 суду пояснили, що проживають за адресою: АДРЕСА_3 та тривалий час не бачили відповідачів за адресою реєстрації, їх речі у квартирі відсутні.
Суд, вислухавши учасників справи та свідків, дослідивши матеріали справи, надавши оцінку доказам наявним у справі, в їх сукупності, дотримуючись принципів об'єктивності, диспозитивності цивільного судочинства, приходить до висновку про задоволення позовних вимог виходячи з наступного.
Фактичні обставини справи
Дослідивши письмові докази подані в обґрунтування позову, судом встановлені наступні обставини та правовідносини між сторонами.
Судом встановлено, що 10 серпня 1973 року ОСОБА_1 отримала ордер на житлове приміщення НОМЕР_2 на право зайняття трьох кімнат площею 41,9 кв.м. в квартирі за адресою: АДРЕСА_2 на сім'ю, яка складається з 4 осіб: ОСОБА_8 , ОСОБА_8 , ОСОБА_2 , ОСОБА_9 (а.с. 9).
Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , ОСОБА_8 , помер ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 13).
Згідно витягу з Реєстру територальної громади м. Києва в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_9 (а.с. 53).
Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті рішення
Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленого цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із частиною 4 статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Стаття 71 ЖК Української РСР встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.
Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв'язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням фактичних обставин справи та правил статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів.
Отже, збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім'ї є одним із способів захисту житлових прав фізичних осіб.
Відповідно до статті 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Аналіз статей 71, 72 ЖК Української РСР дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин.
Саме на позивача процесуальний закон покладає обов'язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин.
Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.
Аналогічні роз'яснення містяться у пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 квітня 1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», відповідно до якого у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК Української РСР), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. У разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.
Такого правового висновку щодо застосування положень статей 71, 72 ЖК Української РСР дійшов і Верховний Суду у постанові від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц та у постанові від 22 листопада 2018 року у справі № 760/13113/14-ц.
Отже, саме причини та строк не проживання відповідача у спірному житловому приміщенні є предметом доказування у справі про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Обов'язок доказування даних обставин покладається на сторону позивача.
Відповідно до положень статті 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України)
Відповідно до статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України року кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Так, згідно з положень 71, 72 ЖК Української РСР саме на позивача процесуальний закон покладає обов'язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин.
Наявними в матеріалах справи доказами, а також показами свідків, наданими у судовому засіданні, підтверджено, що відповідачі тривалий час не проживають за місцем своєї реєстрації, там відсутні їх особисті речі, вони не сплачують за житлово-комунальні послуги, будь-яких витрат по утриманню житла не несуть.
Підсумовуючи викладене, суд приходить до переконання, що позивачем доведено, що відповідачі не проживають без поважних причин у спірній квартирі більше шести місяців.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.
Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому проживає особа на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв'язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.
Згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або які законно створені.
Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пунктом 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем (рішення у справі «Прокопович проти Росії», заява № 58255/00, пункт 36).
Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50).
У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» Європейський суд з прав людини визначив, що концепція житла за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановлено у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пунктом 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв'язків із конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11січня 1995 року, пункт 63).
У пункті 44 рішення від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» Європейський суд з прав людини визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція житла має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.
Оцінюючи вимоги позивача про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житлом, що за своєю суттю є позбавленням права на житло, на предмет пропорційності переслідування легітимної мети у світлі статті 8 Конвенції, суд приходить до переконання, що відповідачами втрачений інтерес до спірної квартири, а також в квартирі відсутні і їх особисті речі.
Виходячи з наведеного, враховуючи, що відповідачі тривалий час не проживають в квартирі АДРЕСА_1 , суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню та визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням - квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_3 .
Щодо стягнення судових витрат
Відповідно до ст. 141 ЦПК України суд стягує з кожного з відповідачів на користь позивача компенсацію сплаченого судового збору у сумі 1211,20 грн. у рівних частинах по 403,70 грн, з кожного.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 76, 81,141, 263, 264, 265, 268,352, 354 ЦПК України, суд
Задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , третя особа: ОСОБА_2 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 такими, що втратили право користування житловим приміщенням -квартирою АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_3 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на користь ОСОБА_1 , у рівних частинах, витрати по сплаті судового збору по 403,70 грн., з кожного.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду через Оболонський районний суд міста Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 11 вересня 2024 року.
Суддя І.С. Шролик