ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/6863/23
провадження № 1-кп/753/777/24
"20" серпня 2024 р. Дарницький районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
при секретарі ОСОБА_4 ,
за участю прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12022020000000192, за обвинуваченням ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України,
В провадженні Дарницького районного суду м. Києва перебуває вказане кримінальне провадження.
Прокурор звернувся до суду з клопотанням про продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_7 , мотивоване тим, що на даний час обставини та ризики зазначені у ст. 177 КПК України, які стали підставою застосування та у подальшому продовження ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, не зменшились та продовжують існувати, зокрема: розуміючи суть пред'явленого обвинувачення та сукупність здобутих доказів, які підтверджують його вину, а також тяжкість покарання за вказані кримінальні правопорушення, перебуваючи на волі може переховуватися від суду (п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України); незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, які можуть бути допитані в суді (п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України); обвинувачений здійснював свою протиправну діяльність протягом тривалого часу, що свідчить про наявний обґрунтований ризик продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується (п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України). Вважав, що за наведених обставин застосування більш м'яких запобіжних заходів буде неефективним. Крім того, згідно ч. 6 ст. 176 КПК України, до обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, може бути застосований запобіжний захід виключно у вигляді тримання під вартою.
Захисник просив змінити запобіжний захід на домашній арешт. Клопотання обґрунтував тим, що фактично прокурор посилається на одні й ті ж самі обставини - тяжкість злочину та суворість можливого покарання. При цьому, всупереч вимогам п. 5 ч. 1 ст. 184 КПК України, клопотання не містить обґрунтування ризиків, а також виклад обставин, на підставі яких прокурор дійшов висновку про наявність зазначених у його клопотанні ризиків: - переховуватися від суду, - незаконно впливати на свідків, - продовжити вчинення кримінальних правопорушень. Наголошував, що на даний час фактично судовий розгляд вже завершено і ризики втратили свою актуальність. Посилаючись на практику Європейського суду з прав людини, звертав увагу, що сама по собі тяжкість можливого покарання не може бути підставою для тримання особи під вартою. Просив врахувати дані щодо особи обвинуваченого, який працював, має на утриманні батьків похилого віку, проживає у м. Києві, раніше не судимий.
Обвинувачений підтримав думку захисника в повному обсязі. Крім того вказав, що він просто листувався зі своїм другом, докази його вини в інкримінованому злочині - відсутні.
Вислухавши думку учасників судового провадження, вивчивши наявні матеріали кримінального провадження, суд приходить до наступних висновків.
Не вирішуючи наперед питання щодо доведеності чи недоведеності винності обвинуваченого в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, в даному конкретному випадку суд вважає підозру відносно ОСОБА_7 у вчиненні злочину небезпідставною, оскільки кримінальне провадження направлено до суду з обвинувальним актом. При цьому обґрунтованість обвинувачення перевірятиметься судом, який здійснює судовий розгляд, шляхом оцінки наданих сторонами кримінального провадження доказів при прийнятті відповідного процесуального рішення.
Також суд враховує практику Європейського суду з захисту прав людини, а саме те, що ризик втечі обвинуваченого не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку і тому оцінка такого ризику проводиться з посиланням на ряд інших факторів. При цьому наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до у ваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке, можливо, буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки із суспільством.
При цьому, суд, проявляючи особливу ретельність у ході судової процедури, та не беручи до уваги виключно саму по собі тяжкість покарання, яке може загрожувати обвинуваченому в разі визнання його винним, що свідчить про наявність ризику втечі, встановив, з огляду на конкретні обставини кримінального провадження та особу обвинуваченого, наявність ще і інших підстав для позбавлення волі, вважаючи їх релевантними (відповідними) та достатніми.
Також, суд приймає до уваги, що ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати, зокрема судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Суд приймає до уваги, що санкцією ч. 2 ст. 111 КК України передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на п'ятнадцять років або довічне позбавлення.
Також суд враховує дані про особу ОСОБА_7 , його вік, стан здоров'я, сімейний стан, дані про соціальні зв'язки та спосіб життя, а також його роль у вчиненні інкримінованого злочину, що у сукупності свідчить про реальність ризику переховування від суду та вчинення іншого кримінального правопорушення.
Крім того, хоча заявлені прокурором свідки допитані судом, проте судовий розгляд ще триває.
При цьому обсяг проведених судом процесуальних дій під час судового розгляду судом першої інстанції у кримінальному провадженні та їх результати не зменшують ризик впливу на свідків до закінчення судового провадження в цілому.
Наявність певних соціальних зв'язків та даних щодо особи обвинуваченого, за відсутності сукупності інших обставин, та з врахуванням наведених ризиків, не свідчать про наявність належних гарантій явки обвинуваченого до суду та відповідно не можуть бути підставою для прийняття рішення про можливість застосування більш м'якого запобіжного заходу.
Крім того, суд приймає до уваги високу суспільну небезпечність інкримінованого злочину, що також є причиною разом з іншими для продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Даних, які б свідчили про неможливість утримання обвинуваченого під вартою, в тому числі за станом здоров'я - немає.
При цьому розумність строку тримання під вартою не піддається абстрактній оцінці. Законність тримання під вартою необхідно оцінювати, виходячи з особливостей конкретної справи. Проте продовження строку тримання під вартою можна виправдати, коли є конкретні ознаки існування реальної суспільної потреби, які незважаючи на презумпцію невинуватості, переважають вимогу права, передбаченого ст. 5 Конвенції (рішення у справі «Lavents v. Latvia» п. 70).
На думку суду, обставинами, що дають підстави ствердити наявність публічного інтересу, який виправдовує виняток із загальної норми про повагу до свободи людини є підвищена суспільна небезпека злочину, що інкримінується обвинуваченому.
При цьому, як зазначив Конституційний Суд України у своєму рішенні від 19.06.2024 року за № 7-р(ІІ)/2024 (у справі за конституційними скаргами ОСОБА_8 , ОСОБА_9 щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини шостої статті 176 Кримінального процесуального кодексу України) запобіжні заходи у кримінальному провадженні використовують для забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного або обвинуваченого, тримання під вартою є винятковим і найбільш суворим серед таких запобіжних заходів, як особисте зобов'язання, особиста порука, застава, домашній арешт, оскільки під час його застосування особу позбавляють свободи. Водночас такий запобіжний захід порівняно з указаними більш м'якими запобіжними заходами за певних умов може стати єдиним дійсно дієвим й обґрунтованим запобіжним заходом для виконання завдань кримінального провадження, зокрема, в умовах воєнного стану, коли забезпечення правопорядку в державі ускладнено, а масові загрози життю і здоров'ю людей, іншим їхнім засадничим правам і свободам надвисокі. За таких умов без тримання особи під вартою, особливо якщо така потреба зумовлена тяжкістю й характером злочинів, у яких підозрюють або обвинувачують особу, наявністю ризиків, визначених статтею 177 Кодексу, практично неможливо буде забезпечити виконання цією особою процесуальних обов'язків, запобігти її спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, іншій неналежній процесуальній поведінці, що перешкоджатиме здійсненню кримінального провадження або й зовсім унеможливить його й створюватиме у зв'язку із цим загрози низці публічних інтересів. Конституційний Суд України зауважує, що застосування за частиною шостою статті 176 Кодексу під час дії воєнного стану запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до особи, яку підозрюють або обвинувачують у вчиненні злочинів проти основ національної безпеки України, громадської безпеки, миру, безпеки, людства та міжнародного правопорядку, за наявності ризиків, визначених статтею 177 Кодексу, є потрібним засобом для забезпечення ефективності розслідування цих злочинів і виконання завдань кримінального провадженняв умовах воєнного стану, що обумовлено потребою посиленого захисту суверенітету, територіальної цілісності, недоторканності, обороноздатності, державної, економічної й інформаційної безпеки України.
З огляду на викладене, приймаючи до уваги наявність підстав для розумної підозри щодо причетності обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, з огляду на особу останнього, встановлення існування реальних ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, враховуючи тяжкість покарання, яке може загрожувати ОСОБА_7 в разі визнання його винним, суд вважає, що прокурор доведено, що в даному випадку жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, а тому клопотання сторони обвинувачення підлягає задоволенню, з метою забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого та виконання ним процесуальних обов'язків в умовах воєнного стану, а підстави для визначення альтернативного запобіжного заходу - відсутні.
Таким чином, виконуючи функцію суворого судового контролю за застосуванням запобіжних заходів, пов'язаних з обмеженням права особи на свободу та особисту недоторканність, закріпленого у частині другій статті 29 Конституції України, вислухавши думку учасників судового провадження щодо доцільності продовження тримання під вартою, суд прийшов до висновку про доцільність продовження застосування запобіжного заходу щодо обвинуваченого, пов'язаного з обмеженням його права на свободу та особисту недоторканність, з наведенням відповідних мотивів прийнятого рішення.
Керуючись ст. 331 КПК України, суд,
Продовжити строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до 18 жовтня 2024 року включно.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом 5 днів з дня оголошення.
Головуючий
Судді