10 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 215/2149/23
провадження № 61-6139св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , який діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_3 ,
третя особа - Служба у справах дітей виконавчого комітету Тернівської районної у місті ради,
розглянув при попередньому розгляді справи у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 грудня 2023 року у складі судді Квятковського Я. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 березня 2024 року у складі колегії суддів: Зубакової В. П., Бондар Я. М., Тимченко О. О.,
Описова частина
Короткий зміст вимог позову
У квітні 2023 року Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , який діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_3 , третя особа - Служба у справах дітей виконавчого комітету Тернівської районної у місті ради, про виселення.
В обґрунтування позову посилалось на те, що 19 жовтня 2007 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № KRHTGA00150997, за умовами якого банк надав відповідачці кредит у розмірі 88 673 грн зі строком повернення до 18 жовтня 2024 року та зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 19 жовтня 2007 року уклали договір іпотеки, згідно якого відповідачі надали в іпотеку банку нерухоме майно, а саме: житловий будинок АДРЕСА_1 .
Згідно з умовами договору іпотеки реєстрація місця проживання у будинку, який є предметом іпотеки, можлива лише за наявності письмової згоди іпотекодержателя.
Однак, всупереч умов договору іпотеки (пункту 20.12) у житловому будинку за вищезазначеною адресою був зареєстрований ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 грудня 2011 року за позовом АТ КБ «Приватбанк» було звернуто стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки, а саме на будинок АДРЕСА_1 .
Зазначає, що відповідачі та інші мешканці, що були зареєстровані та/або проживають у житловому приміщенні, що є предметом іпотеки, не мають права користуватись житловим будинком АДРЕСА_1 .
Посилаючись на викладені обставини, АТ КБ «Приватбанк» просило виселити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , які зареєстровані та проживають у житловому будинку (предмет іпотеки), розташованому за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 грудня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 набули право власності на спірний житловий будинок та були там зареєстровані до укладення договору іпотеки, а місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає, у зв'язку з чим реєстрація у будинку малолітнього ОСОБА_3 відповідає вимогам законодавства та не порушує прав чи інтересів іпотекодержателя.
Крім того, суд зазначив, що у разі звернення стягнення на іпотечне майно в судовому порядку та ухвалення судового рішення про виселення мешканців з іпотечного майна, яке придбане не за рахунок кредитних коштів, підлягають застосуванню як положення частини другої статті 39 та/або частини першої статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і частини другої статті 109 Житлового кодексу України, а позивачем не доведено факт придбання житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, за рахунок кредитних коштів, тому у задоволенні позовних вимог про виселення зареєстрованих у ньому осіб слід відмовити.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції,АТ КБ «Приватбанк» звернулось до суду з апеляційною скаргою.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 березня 2024 року апеляційну скаргу АТ КБ «Приватбанк» залишено без задоволення, а рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 грудня 2023 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення місцевого суду при апеляційному розгляді не встановлено.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
25 квітня 2024 року АТ КБ «ПриватБанк» в системі «Електронний суд» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 грудня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 березня 2024 року.
В касаційній скарзі заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, а також без урахування правового висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 07 травня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
23 травня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 19жовтня 2007 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № KRHTGA00150997, згідно умов якого АТ КБ «Приватбанк» надав відповідачці кредит на споживчі цілі у розмірі 88673 грн, строком до 18 жовтня 2024 року, зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 19 жовтня 2007 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 укладено договір іпотеки, згідно якого відповідачі надали в іпотеку нерухоме майно, а саме будинок АДРЕСА_1 .
Житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який є предметом іпотеки, належав відповідачам (іпотекодавцям) ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на підставі договору міни житлового будинку на квартиру, посвідченого 14 липня 2007 року приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Бикановою І. М. за реєстровим номером № 2569, реєстраційний номер 10019509, згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 15278871, виданого 18 липня 2007 року КП «Криворізьке БТІ» (пункт 35.3 договору іпотеки).
Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 грудня 2011 року позов АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення задоволено частково.
Звернуто стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки, що належить ОСОБА_1 на праві власності: 2-х поверховий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 64 кв.м, житловою площею 36,2 кв.м для погашення заборгованості за кредитним договором від 19 жовтня 2007 року в сумі 79 416,68 грн, станом на 12 серпня 2008 року, шляхом надання ПАТ «УкрСиббанк» безперешкодного доступу до об'єкта іпотеки, права продажу вказаного об'єкта іпотеки від свого імені.
Згідно з довідкою Криворізької міської ради за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 - з 03 серпня 2007 року, ОСОБА_2 - з 03 серпня 2007 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - з 13 квітня 2016 року.
ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , є сином ОСОБА_2 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється згідно із законом та не може розглядатись як необхідне в демократичному суспільстві.
У своїй діяльності Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) керується принципом пропорційності - дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб'єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
У рішенні від 07 липня 2011 року у справі «Сєрков проти України» (заява № 39766/05), яке набуло статусу остаточного 07 жовтня 2011 року, ЄСПЛ зазначив, що пункт 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом уведення в дію «законів».
Таким законом є стаття 109 Житлового кодексу України (далі - ЖК України), яка містить правило про неможливість виселення громадян без надання іншого житлового приміщення.
Відповідно до частини першої зазначеної статті виселення із займаного житлового приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.
Громадянам, яких виселяють із житлових приміщень, одночасно надається інше постійне житлове приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на житлові приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне житлове приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду (частина друга статті 109 ЖК України).
Таким чином, законом встановлені гарантії надання іншого житлового приміщення при вирішенні судом спору про виселення з іпотечного майна, передбачені частиною другою статті 109 ЖК України. Визначальним у цьому випадку є встановлення, за які кошти придбано іпотечне майно - за рахунок чи не за рахунок кредитних коштів.
Отже, у разі, якщо іпотечне майно набуто не за кредитні кошти і на нього звертається стягнення та якщо мешканці відмовляються добровільно звільняти житлове приміщення, то виселення цих осіб повинне відбуватися на підставі рішення суду в порядку частин першої-другої статті 109 ЖК України, тобто з наданням іншого постійного житлового приміщення.
Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення при зверненні стягнення на житлове приміщення, що було придбане особою за рахунок кредиту (позики), повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення. У цьому випадку виселення громадян проводиться у порядку, передбаченому частиною четвертою статті 109 ЖК України, тобто з наданням цим особам житлових приміщень з фондів житла для тимчасового проживання відповідно до статті 132-2 цього Кодексу.
Подібні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 березня 2023 року у справі № 361/4481/19 (провадження № 14-109цс22), на яку зокрема послався заявник у касаційній скарзі.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19) зауважила, що при вирішенні справи про виселення особи чи визнання її такою, що втратила право користування, що по суті буде мати наслідком виселення, суд повинен у кожній конкретній справі провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, але й необхідним, відповідає нагальній необхідності та є співмірним із переслідуваною законною метою.
У справі, яка є предметом касаційного перегляду, суди попередніх інстанцій установили, що 19 жовтня 2007 року ОСОБА_1 уклала з АТ КБ «Приватбанк» кредитний договір, на забезпечення виконання якого відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 передали в іпотеку банку будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який належав їм на підставі договору міни житлового будинку на квартиру, посвідченого 14 липня 2007 року приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Бикановою І. М. за реєстровим номером № 2569, реєстраційний номер 10019509 (пункт 35.3 договору іпотеки від 19 жовтня 2007 року).
Таким чином, суди встановили, що спірне житло придбане відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не за кредитні кошти.
Докази наявності у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 іншого житла у матеріалах справи відсутні.
Ураховуючи, що в іпотеку банку був переданий житловий будинок, який набутий не за рахунок отриманих кредитних коштів, а позивач у позовній заяві не запропонував інше приміщення, яке відповідало б вимогам «житлового» в розумінні ЖК України, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для виселення відповідачів без надання іншого постійного житла.
Колегія суддів Верховного Суду також погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про необґрунтованість позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» щодо виселення неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки згідно з частинами третьою, четвертою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судове рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження судами попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди заявника з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлених обставин справи та зводяться виключно до переоцінки доказів, їх належності та допустимості. Проте в силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення.
Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 грудня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 березня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Коротенко
А. Ю. Зайцев
М. Ю. Тітов