Справа № 420/26951/24
про повернення позовної заяви
10 вересня 2024 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Лебедєва Г.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльністю та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 , який проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 на посаді командира взводу матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 у військовому званні «майстер-сержант», грошової компенсації щорічної основної та додаткових відпусток за 2024 рік за повний рік та у повному обсязі, на підставі заяви ОСОБА_1 від 08.07.2024 року на ім'я командира військової частини НОМЕР_1 про здійснення нарахування та виплати грошової компенсації щорічної основної та додаткових відпусток за 2024 рік за повний рік та у повному обсязі;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , який проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 на посаді командира взводу матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 у військовому званні «майстер-сержант», грошової компенсації щорічної основної та додаткових відпусток за 2024 рік за повний рік та у повному обсязі, на підставі заяви ОСОБА_1 від 08.07.2024 року на ім'я командира військової частини НОМЕР_1 про здійснення нарахування та виплати грошової компенсації щорічної основної та додаткових відпусток з 2024 рік за повний рік та у повному обсязі;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 , який проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 на посаді командира взводу матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 у військовому званні «майстер-сержант», грошової допомоги для оздоровлення за 2024 рік в розмірі в розмірі місячного грошового забезпечення, на підставі заяви ОСОБА_1 від 08.07.2024 року на ім'я командира військової частини НОМЕР_1 про здійснення нарахування та виплати грошової допомоги для оздоровлення за 2024 рік в розмірі в розмірі місячного грошового забезпечення;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , який проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 на посаді командира взводу матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 у військовому званні «майстер-сержант», грошової допомоги для оздоровлення за 2024 рік в розмірі в розмірі місячного грошового забезпечення, на підставі заяви ОСОБА_1 від 08.07.2024 року на ім'я командира військової частини НОМЕР_1 про здійснення нарахування та виплати грошової допомоги для оздоровлення за 2024 рік в розмірі в розмірі місячного грошового забезпечення.
Ухвалою суду від 07.06.2024 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, позивачу надано час для усунення недоліків шляхом надання до суду: заяви про поновлення строків звернення до суду з доказами поважності причин пропуску строку звернення до суду, з визначенням обставин, які були б об'єктивно непереборними та не залежали від його волевиявлення, були б пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення у справі процесуальних дій.
До суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків, в якій позивач вказує, що 08.07.2024 року ним через Урядовий контактний центр (реєстраційний № НОМЕР_2 від 08.07.2024) подана заява на ім'я командира військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_2 в якій він просив: здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , який проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 на посаді командира взводу матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 у військовому званні «майстер-сержант», грошової компенсації щорічної основної та додаткових відпусток за 2024 рік за повний рік та у повному обсязі. Крім того, 08.07.2024 року ним через Урядовий контактний центр (реєстраційний № НОМЕР_4 від 08.07.2024) подана заява на ім'я командира військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_2 в якій позивач просив: здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , який проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 на посаді командира взводу матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 у військовому званні «майстер-сержант», грошової допомоги для оздоровлення за 2024 рік в розмірі місячного грошового забезпечення.
Листом військової частини НОМЕР_1 від 01.08.2024 року № 761/1529, який надійшов на зазначену у заяві електронну пошту 02.08.2024 року, позивачу було відмовлено у виплаті грошової компенсації щорічної основної та додаткових відпусток за 2024 рік за повний рік та у повному обсязі, оскільки на думку відповідача відсутні правові підстави для виплати за це грошової компенсації. Також листом Військової частини НОМЕР_1 від 01.08.2024 року № 761/1532, який надійшов на зазначену у заяві електронну пошту 02.08.2024 року, позивачу було відмовлено у виплаті грошової допомоги для оздоровлення за 2024 рік в розмірі місячного грошового забезпечення, оскільки на думку відповідача відсутні правові підстави для виплати за це грошової компенсації.
Позивач вказує, що оскільки ним вживались заходи досудового врегулювання спору із відповідачем шляхом подання вищевказаних звернень (заяв), на які він отримав 02.08.2024 року зазначені відмови від відповідача, тому згідно ч.4 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов'язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень. Законом в даному випадку була передбачена можливість досудового вирішення спору, а саме Конституцією України та Законом України «Про звернення громадян». Відповідно до ст.40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи 3 колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. За змістом ч.1 ст.1 Закону України «Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, медіа, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. Таким чином, позивач вказує, що він скористався передбаченим законом способом досудового врегулювання спору із відповідачем та отримав його відмову 02.08.2024 року засобами електронного зв'язку. Отже, з 02.08.2024 року, на думку позивача, розпочався перебіг процесуального строку для його звернення до адміністративного суду із позовом про відмову у нарахуванні та виплаті належних йому грошових коштів на підставі заяв від 08.07.2024 року, що є предметом даного позову.
Враховуючи вищевикладене, позивач вважає, що строк звернення до суду, враховуючи, що ним вживались заходи досудового врегулювання спору, із даним позовом ним дотриманий.
Розглянувши вказану заяву, суд зазначає наступне.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Поновлення встановленого процесуальним законом строку для звернення до адміністративного суду здійснюється у розумних межах та лише у виняткових, особливих випадках, виключно за наявності обставин об'єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав, свобод або законних інтересів.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
За практикою ЄСПЛ застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду. Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Порівняльний аналіз словоформ дізналася та повинна була дізнатися дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Вирішення питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом не ставиться в залежність від вказаних обставин, а вирішується з огляду на факт, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення такого права та не може змінювати момент, з якого позивач дізнався про порушення такого права.
Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів. При зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом місяця від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду.
В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Суд наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Суд вважає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи, а для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.
Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Суд зазначає, що відповідно до пункту 6 частини п'ятої статті 44 КАС України учасники справи зобов'язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
Установлення процесуальних строків процесуальним законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України процесуальних обов'язків.
За правилами частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (абзац перший).
Приписами частини третьої статті 122 КАС України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
У силу норм частини п'ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду для захисту прав, свобод та інтересів особи.
Верховний Суд у постанові від 25.04.2023 у справі № 380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Спір у цій справі виник у зв'язку із стягненням на користь військовослужбовця звільненого з військової служби у відставку виплат належних при звільненні, а саме грошової компенсації щорічної основної та додаткових відпусток за 2024 рік та грошової допомоги для оздоровлення за 2024 рік.
Витягом із наказу військової частини НОМЕР_1 від 13.02.2024 року №44 підтверджується, що з 13.02.2024 року позивач виключений із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та з усіх видів забезпечення та йому наказано виплатити відповідні суми грошового забезпечення. Тобто, про всі складові розрахунку при звільненні позивач міг дізнатися під час ознайомлення з цим наказом і оспорити їх до суду протягом 3 місяців з дати ознайомлення з цим наказом.
Однак, з позовною заявою позивач звернувся до суду 27.08.2024 року, таким чином позивач пропустив тримісячний строк на звернення до адміністративного суду.
На виконання ухвали суду про залишення позовної заяви без розгляду позивачем подано заяву, в якій наполягає на тому що строк звернення ним не пропущено, оскільки він скористався передбаченим законом способом досудового врегулювання спору із відповідачем та отримав його відмову 02.08.2024 року засобами електронного зв'язку. Отже, з 02.08.2024 року, на думку позивача, розпочався перебіг процесуального строку для його звернення до адміністративного суду із позовом про відмову у нарахуванні та виплаті належних йому грошових коштів на підставі заяв від 08.07.2024 року, що є предметом даного позову.
Разом з тим, суддя зауважує, що посилання позивача на положення ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України є безпідставними, оскільки право, за відновленням якого звернувся позивач до суду з даним позовом, безпосередньо пов'язане із стягненням виплат належних при звільненні, а тому строки звернення, в даному випадку, регулюються ст. 233 КЗпП України, зокрема, в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Як вбачається зі змісту заяв позивача від 08.07.2024 року адресованих до відповідача, на момент звільнення позивача з військової служби останньому було відомо, що йому не було виплачено спірних грошової компенсації щорічної основної та додаткових відпусток за 2024 рік та грошової допомоги для оздоровлення за 2024 рік.
Крім того, суддя зауважує, що в даному випадку позивач звернувся до відповідача з заявами про стягнення спірних грошової компенсації щорічної основної та додаткових відпусток за 2024 рік та грошової допомоги для оздоровлення за 2024 рік 08.07.2024 року без будь-яких пояснень такого тривалого розриву між моментом звільнення та початком вжиття відповідних заходів щодо стягнення виплат належних при звільненні.
Тож суддя зазначає, що факт отримання листів відповідача від 01.08.2024 року у відповідь на звернення позивача не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти активні дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку.
Таким чином позивач пропустив тримісячний строк на звернення до адміністративного суду, заяви про поновлення строку звернення до суду та доказів поважності причин його пропуску позивачем до суду не додано.
Згідно пункту 9 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст.123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Отже, суд приходить до висновку, що наявні правові підстави для повернення позовної заяви позивачеві.
На підставі наведеного та керуючись статтями 169, 241, 243, 248 КАС України, суддя, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльністю та зобов'язання вчинити певні дії - повернути позивачу.
Роз'яснити, що відповідно до частини восьмої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами надіслати позивачеві.
Ухвала набирає законної сили відповідно до вимог ст. 256 КАС України та може бути оскаржена у порядку та строки визначені статтею 295, 297 КАС України.
Суддя Г. В. Лебедєва